Справа № 758/14046/14-ц

Категорія 43

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2019 року місто Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Ларіонової Н.М.,

при секретарі судового засідання Філіпповій О.В., Артюшенко К.С.,

Мариненко Я.С., Гальчинській А.О.,

за участю: представників позивача - Омелян В.О. та Мельник Ю.Є.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача та третьої особи - адвоката Басараб Н.В.,

третьої особи ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в м.Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Подільської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про виселення без надання іншого жилого приміщення, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2014 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив виселити відповідачку ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Позовні вимоги мотивує тим, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 08.07.2013 року по справі № 758/8064/13-ц, яке ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29.08.2013 року залишено без змін та встановлено, що відповідачка проживає в квартирі АДРЕСА_1 . Вищевказаним рішенням суду встановлено, що відповідачка самовільно займає спірну квартиру. Зазначає, що на даний час вищевказане рішення суду не виконане, відповідачка до цього часу користується спірною квартирою. Вказує, що спірна квартира є неприватизованою, в даній квартирі відсутні зареєстровані особи. Крім того ордер відповідачу не видавався, відповідно договір найму спірного жилого приміщення також не був укладений, особовий рахунок на сплату житлово-комунальних послуг на ім`я відповідачки також не відкривався.

Ухвалою від 15.04.2015 року відкрито провадження у даній справі (суддя Супрун Г.Б.).

В червні 2015 року на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням, в якій позивач за зустрічним позовом просила визнати за нею право користування житловою площею, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування вимог по зустрічному позову представник позивачки посилається на те, що на підставі договору оренди, укладеного 20.08.1997 року між ДП НДВА «Пуща-Водиця» та фірмою Ніка-Транспорт, сім`ї ОСОБА_1 було надано для проживання квартиру АДРЕСА_1 і з того часу позивачка відкрито і безперервно проживає в даному житловому приміщенні, іншого житла позивачка не має. Зазначає, що договір оренди було укладено строком на 1 рік. Вказує, що позивачка неодноразово зверталась до ДП НДВА «Пуща-Водиця» з питанням реєстрації, проте орендодавець так і не надав згоди на її реєстрацію за фактичним місце проживання. До 2013 року житловий будинок перебував в управлінні ДП НДВА «Пуща-Водиця». Однак, з 27.09.2013 року житловий будинок по АДРЕСА_2 було передано до територіальної громади м. Києва і передано до сфери управління Подільської районної в м. Києві державної адміністрації. Вказує, що позивачка сплачує комунальні послуги, тобто фактично з 20.08.1997 року проживає в квартирі АДРЕСА_3 , користується житловим приміщенням, бере участь у витратах по комунальним послугам. Оскільки позивачка відкрито і постійно проживає з родиною за спірною адресою, була вселена в житлове приміщення за договором оренди, який було пролонговано, то за 17 років вона набула права користування спірним жилим приміщенням.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 01 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 26 листопада 2015 року, позов Подільської районної в м. Києві державної адміністрації задоволено: виселено ОСОБА_1 , з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року, касаційну справу ОСОБА_1 в особі представника Басараб Н.В. відхилено, рішення Подільського районного суду м. Києві від 01 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 26 листопада 2015 року залишено без змін.

Постановою Верховного суду України від 22 червня 2017 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 01 вересня 2015 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 26 листопада 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі протоколу повторного автоматичного розподілу від 05.10.2017 року матеріали вищевказаної справи передані в провадження судді Ларіонової Н.М.

Відповідно п.9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (2017 р.) застосуванню при розгляді даної справи підлягають норми чинного з 15.12.2017 р. ЦПК України (2017 р.). В зв`язку з чим розгляд справи проведений в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 30.01.2018 року, враховуючи постанову Верховного Суду України від 22.06.2017 р., до участі в справі як третю особу без самостійних вимог на стороні відповідача за первісним позовом та як третю особу на стороні позивача за зустрічним позовом залучений ОСОБА_2 .

В судовому засіданні представники позивача за первісним позовом підтримали заявлені позовні вимоги з підстав та мотивів, викладених у позовній заяві, та наполягали на їх задоволенні у повному обсязі. Проти задоволення зустрічного позову заперечували.

Відповідачка та її представник за первісним позовом в судовому засіданні проти задоволення первісного позову заперечували, наполягали на задоволенні їх зустрічного позову з підстав та мотивів, викладених у позовній заяві, пояснили, що іншого житла відповідчка не має, проживає в квартирі з 1997 року постійно, тобто більше 20 років.

Третя особа в судовому засіданні заперечив проти задоволення первісного позову, просив задовольнити зустрічний позов з підстав зазначених в ньому та ухвалити відповідне рішення.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам наявним у справі, в їх сукупності, дотримуючись принципів об`єктивності, диспозитивності цивільного судочинства, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що що 20 серпня 1997 року між ДП «НДВА «Пуща-Водиця» та Фірмою «Ніка-транспорт» укладено договір оренди квартири АДРЕСА_1 , строком один рік.

У період з 12 серпня 1997 року по 7 червня 2011 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ДП «НДВА «Пуща-Водиця» й займала посаду продавця відділу комерції та маркетингу та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 у період з 27 квітня 2007 року по 15 грудня 2011 року.

Вселення ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 відбулося на підставі договору оренди, укладеного 20.08.1997 року між ДП НДВА «Пуща-Водиця» та фірмою Ніка-Транспорт.

Подільський районний суд м. Києва рішенням від 8 липня 2013 року, яке набрало законної сили, позовні вимоги ДП «НДВА «Пуща-Водиця» до ОСОБА_1 задовольнив, виселив останню з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення (справа № 758/8064/13-ц).

Вказане судове рішення не виконано.

На підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1693 від 27 вересня 2013 року «Про затвердження актів приймання-передачі житлового фонду та дитячого навчального закладу в комунальну власність територіальної громади м. Києва та до сфери управління Подільської районної в м. Києві державної адміністрації» затверджено акт приймання - передачі житлового будинку на АДРЕСА_2 в комунальному власність територіальної громади міста Києва та до сфери управління Подільської районної в м. Києві державної адміністрації.

За змістом ч. 1 ст. 109 ЖК Української РСР встановлено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або у судовому порядку.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 116 ЖК Української РСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяються без надання їм іншого жилого приміщення.

Згідно частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно пункту 4 статті 31 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, пункт 36, ECHR 2004-XI). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

В судовому засіданні достеменно встановлено, що тривалий час (з серпня 1997 р.) відповідач постійно проживає у вищевказаній спірній квартирі.

Вказані обставини дають суду підстави дійти висновку, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою, щоб вважити відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням до приватної сфери особи, порушенням прав на повагу до житла.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст.89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Разом із тим, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 8 Конвенції та необхідності дотримання балансу правомірності втручання у право заявника на повагу до його житла, ураховуючи тривалий час проживання ОСОБА_1 у квартирі впродовж 20 років, з серпня 1997 року, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним їм в розумінні статті 8 Конвенції для проживання, а втручання в особисте право заявника, відповідачки у справі шляхом їх виселення без надання іншого житла, суд вважає буде надмірним тягарем для відповідачки, матеріали справи не містять відомостей про наявність у відповідачки іншого житла.

Суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Подільської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_1 про виселення, оскільки звільнення приміщення в інтересах держави становитиме непропорційне втручання без дотримання балансу інтересам відповідачки у збереженні єдиного житла, яке не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві. Жодних доказів фінансової спроможності відповідачки винаймати інше житло матеріали справи не містять.

Разом із тим, з урахуванням того, що відповідачка впродовж тривалого часу проживає у спірному приміщенні, сплачує комунальні послуги, утримує житло, що підтверджується наданими доказами та свідчить про тісні зв`язки із спірною квартирою, як із єдиним наявним у неї житлом, суд дійшов до переконання про задоволення зустрічних вимог та визнання за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 .

На підставі викладеного, ст.47 Конституції України, ст.ст.9, 109 ЖК Української РСРЮ керуючись ст. 5, 12-13, 76, 81, 133, 137, 141, 258-259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (місце знаходження за адресою: м. Київ, Контрактова площа, 2; код ЄДРПОУ 37333608) до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання за адресою: АДРЕСА_5 ), третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 ) про виселення без надання іншого жилого приміщення - відмовити в повному обсязі.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання за адресою: АДРЕСА_5 ) до Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (місце знаходження за адресою: м. Київ, Контрактова площа, 2; код ЄДРПОУ 37333608), третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 ) про визнання права користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Подільський районний суд м.Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н. М. Ларіонова