Враховуючи викладене, колегією суддів відхиляються як безпідставні аргументи заявника касаційної скарги про помилковість застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень ст. 1212 ЦК України у зв`язку взаємозобов`язаність сторін щодо укладення договору.

Щодо наведених у касаційній скарзі ДСП "ЦППРВ" аргументів в частині неправильного визначення судами попередніх інстанцій розрахунку вартості поставленої теплової енергії, виходячи із середньої вартість теплової енергії в Київській області на момент спірної поставки, коли вартість такої енергії слід було розраховувати на момент ухвалення рішення колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Разом з тим, згідно ст. 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Із змісту наведеної норми вбачається, що вартість майна визначається на момент розгляду судом спору про повернення безпідставно набутого майна в натурі.

Як вбачається із матеріалів даної справи, ТОВ "Енергосервісна компанія "ЕСКО Україна" звернулося до суду із вимогою не про повернення теплової енергії в натурі, а з вимогою про стягнення безпідставно збережених 2019 році коштів, які, на його думку, відповідач був зобов`язаний сплатити позивачу за фактично отриману теплову енергію в лютому-січні 2019 року.

Відтак , суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про правильність здійсненого позивачем розрахунку безпідставно збережених відповідачем коштів, які відповідач мав заплатити за користування тепловою енергією і зобов`язаний повернути ці кошти позивачу на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Крім того, твердження скаржника, що оскаржувані судові рішення у справі прийняті без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених постановах Верховного Суду у справах № 6-88цс13, № 6-122цс14 та у справі № 904/6293/17, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відхиляє, оскільки у зазначених справах суди дійшли висновків про неможливість застосування до правовідносин сторін у цих справах положень ст. 1212 ЦК України, у зв`язку із встановленим фактом існування між ними договірних відносин.

Натомість, у справі № 911/1317/19 , що розглядається договірних відносин між сторонами щодо спірної поставки не було.

Безпідставними вбачаються також аргументи ДСП "ЦППРВ", що висновки Господарського суду Київської області та Північного апеляційного господарського суду не відповідають висновкам Верховного Суду у постанові від 30.03.2018 у справі № 910/12510/17, оскільки у вказаній постанові суд дійшов висновку про неможливість стягнення заявлених позивачем збитків відповідно до положень ст. ст. 1212, 1213 ЦК України. Водночас у даній справі предметом спору було стягнення безпідставно збережених коштів, а не збитків.

Взаємо суперечливими вбачаються доводи касаційної скарги ДСП "ЦППРВ" щодо відсутності у відповідача потреби, а також наміру здійснити закупівлю теплової енергії, оскільки в самій касаційній скарзі зазначено, що у листі до позивача від 07.03.2019 відповідач висловив намір оголосити відкриті торги щодо часткового придбання теплової енергії на опалювальний сезон 2019-2020 років.

Щодо аргументів третьої особи щодо залишення судами поза увагою відсутності у позивача спеціального дозволу на здійснення господарської діяльності у зоні відчуження слід зазначити наступне.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 12 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зонах відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення забороняється здійснення діяльності з метою одержання товарної продукції без спеціального дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері управління зоною відчуження та зоною безумовного (обов`язкового) відселення; порядок застосування положень цієї статті визначається Кабінетом Міністрів України.

За змістом ч. 1 ст. 8 та ст. 20 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» управління зоною відчуження, а також зоною безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів з населених пунктів, віднесених до цієї зони, та припинення у зв`язку з цим у зазначених пунктах діяльності місцевих рад здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері управління зоною відчуження та зоною безумовного (обов`язкового) відселення. Державний контроль за додержанням правового режиму в зонах, що зазнали радіоактивного забруднення, здійснюється уповноваженими на те державними органами в порядку, встановленому законодавством України. Органом, відповідальним за здійснення державного контролю за додержанням правового режиму зони відчуження та відселеної частини зони безумовного (обов`язкового) відселення, є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері управління зоною відчуження та зоною безумовного (обов`язкового) відселення.

Відповідно до Положення про Державне агентство України з управління зоною відчуження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.10.2014 №564 центральним органом виконавчої влади який реалізує державну політику у сфері управління зоною відчуження і зоною безумовного відселення є Державне агентство України з управління зоною відчуження (ДАЗВ). ДАЗВ відповідно до покладених на нього завдань видає, зупиняє та скасовує (у межах зони відчуження і відселеної частини зони безумовного (обов`язкового) відселення) спеціальні дозволи на провадження сільськогосподарської, лісогосподарської, виробничої та іншої діяльності.

Механізм видачі спеціальних дозволів на провадження окремих видів діяльності на території зони відчуження і зони безумовного (обов`язкового) відселення, віднесеної до сфери управління ДАЗВ, визначено в Порядку видачі спеціальних дозволів на провадження окремих видів діяльності на території зони відчуження і зони безумовного (обов`язкового) відселення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2000 № 1869.

Суди попередніх інстанцій, в ході розгляду справи встановили, що відповідного дозволу на час здійснення поставки теплової енергії відповідачу позивач не отримав, однак і у 2017 році на момент укладення договору купівлі-продажу від 27.02.2017 та здійснення поставки теплової енергії за цим договором, у ТОВ "Енергосервісна компанія "ЕСКО Україна" такого дозволу не було, а отримав спеціальний дозвіл № 001185 позивач лише у серпні 2017 року, тобто вже після завершення опалювального сезону.

Враховуючи наведене, Господарський суд Київської області та Північний апеляційний господарський суд дійшли обґрунтованих висновків, що здійснення виробничої діяльності на території зони відчуження має здійснюватися на підставі спеціального дозволу, однак сама його відсутність не означає фактичного нездійснення такої діяльності та не свідчить, що теплову енергію позивач не виробляв.

Аналізуючи ж питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ст. 300 ГПК України).

У зв`язку із наведеним, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2020 та рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2020 у справі № 911/1317/19 прийняті судами відповідно до фактичних обставин, вимог матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, які викладені в оскаржуваних судових рішеннях, а зводяться до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, та до встановлення обставин у справі, що з огляду на визначені ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на заявника касаційної скарги.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 332 ГПК України, підлягає поновленню виконання рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2020 у даній справі № 911/1317/19, що було зупинене, ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.08.2020 до закінчення касаційного провадження.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного спеціалізованого підприємства "Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2020 та рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2020 у справі № 911/1317/19 залишити без змін.

Поновити виконання рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2020 у справі № 911/1317/19.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя- Ткаченко Н.Г.

Судді- Жуков С.В.

Огороднік К.М.