Справа № 752/14628/19

Провадження № 2/752/2352/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22 жовтня 2020 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» про стягнення страхового відшкодування,-

в с т а н о в и в:

у липні 2019 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Ярошенка Р.В. звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути на його користь страхове відшкодування в розмірі 140,00 грн., суму пені в розмірі 13 084,58 грн., 3% річних у розмірі 10 754,45 грн., інфляційні втрати в розмірі 42 414,84 грн. та суму судового збору в розмірі 4 663,94 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що між ним і ПрАТ «СК «Уніка» 10.11.2017 року був укладений договір добровільного страхування електромобілів «Еко-Каско» № 800001/4605/0000010. За умовами даного договору було застраховано автомобіль «Toyota Rav4», 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 . Страхові ризики перелічені п. 1.1.7 договору страхування, одним з яких є незаконне заволодіння. Страхова сума - 450 000,00 грн., франшиза за ризиком «незаконне заволодіння» - % від страхової суми, але не менше 15 000,00 грн., строк дії договору страхування з 00.00 годин 16.11.2017 року до 15.11.2018 року.

В період часу між 23.00 годин 25.06.2018 року та 06.30 годин 26.06.2018 року за адресою: м. Київ, вул. Велика Китаївська, буд. 8, невстановлена особа незаконно заволоділа автомобілем. Про дану подію ним було повідомлено 26.08.2018 року Голосіївське УП ГУПН в м. Києві, котрим за фактом викрадення автомобіля відкрило кримінальне провадження№ 12018100010006136 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, яке триває і в якому 26.06.2018 року його визнано потерпілим.

Зазначив, що в порядку та на умовах визначених договором страхування транспортного засобу, 27.06.2018 року він повідомив, належним чином, страхову компанію про настання страхового випадку, проте, листом від 25.07.2018 року отримав відмову у виплаті страхового відшкодування з посиланням на неповідомлення ним страхової компанії про втрату в 2013 році одного комплекту ключів від автомобіля, що не відповідає вимогам п. п. 6.1, 6.2, 10.1.6, 12.3.2, 12.3.3 договору.

Вважав, що відмова відповідача у виплаті страхового відшкодування є необґрунтованою, безпідставною та такою, що порушує його права, через що він вимушений звернутись до суду за їх захистом.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 17.07.2019 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 28.10.2019 року (а.с. 20).

Ухвалою від 28.10.2019 року провадження у справі зупинено до вирішення питання про відвід головуючого судді Хоменко В.С. (а.с. 50-51).

Ухвалою від 30.10.2019 року відмовлено у задоволенні заяви представника ПрАТ «СК «Уніка» у задоволенні заяви про відвід судді Хоменко В.С. (а.с. 54-55).

Ухвалою від 07.11.2019 року поновлено провадження у справі та призначено розгляд на 13.02.2020 року (а.с. 57).

13.02.2020 року справа не розглядалась, розгляд призначено на 26.05.2020 року (а.с. 79).

26.05.2020 року підготовче провадження у справі закрито, призначено судовий розгляд (а.с.84).

09.09.2019 року відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на його безпідставність, недоведеність та передчасність (а.с. 23-40).

На обґрунтування своєї позиції вказав на те, що дійсно 10.11.2017 року між ПрАТ «СК «Уніка» та ОСОБА_1 було укладено договір добровільного страхування електромобілів «Еко-Каско» № 800001/4605/0000010, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Toyota Rav4», номерний знак НОМЕР_1 .

27.06.208 року ОСОБА_1 було подано заяву про виплату страхового відшкодування у зв`язку із незаконним заволодінням 26.06.2018 року належного йому автомобіля «Toyota Rav4», номерний знак НОМЕР_1 .

Вказав, що відповідно до підп. г) п. 7.1. договору для отримання страхового відшкодування у разі настання страхового випадку за ризиком «незаконне заволодіння» страховику надаються оригінал свідоцтва про реєстрацію ТЗ, повний комплект оригінальних ключів від ТЗ та повний комплект пультів (ключів) керування охоронними системами. Ця умова є обов`язковою для виконання страхувальником з метою отримання страхового відшкодування. Однак, повний комплект оригінальних ключів ОСОБА_1 досі не надано, про втрату ключів страхову компанію не повідомлено, хоча, підписуючи договір, ОСОБА_1 своїм підписом засвідчив про те, що у випадку, якщо відомості, надані ним при укладені договору та зазначені в ньому, частково або повністю зміняться, він зобов`язується повідомити про це страховика у письмовій формі протягом п`яти робочих днів з моменту настання таких змін, та про те, що він проінформований, що свідоме надання неправдивої інформації або свідомий обман під час дії договору можуть призвести до позбавлення права на отримання страхового відшкодування.

Отже, страховик порушив умови договору щодо неповідомлення про зміну ризику під час дії договору, а також не виконав обов`язку по передачі комплекту ключів від забезпеченого ТЗ, тому відсутні підстави для виплати страхового відшкодування.

13.02.2020 року ОСОБА_1 надано відповідь на відзив та додаткові пояснення, в яких вказав про наявність всіх підстав для виплати страхового відшкодування.

Зазначив, що він з 2012 року є клієнтом ПрАТ «СК «Уніка», адже саме у цьому році був укладений перший договір добровільного страхування ТЗ.

Договір добровільного страхування електромобілів «Еко-Каско» № 800001/4605/0000010 від 10.11.2017 року був укладений «дистанційно», без відвідування офісу страхової компанії, без показу автомобіля працівникам страхової компанії. Жодних порушень умов договору добровільного страхування електромобілів «Еко-Каско» № 800001/4605/0000010 від 10.11.2017 року ОСОБА_1 допущено не було, оскільки другий комплект ключів від застрахованого автомобіля був загублений останнім ще у грудня 2013 року, тобто майже за чотири роки до укладення договору, і з даного приводу 04.12.2013 року ОСОБА_1 звертався до СТО ТОВ «Автосаімт ЛТД» для проведення процедури так званого «від`єднання» втраченого ключа від автомобіля за допомогою спеціального програмного забезпечення сервісу Toyota для виключення можливості використання втраченого ключа сторонніми особами. Таким чином, після «від`єднання» у ОСОБА_1 залишився лише один комплект ключів від ТЗ, який він на виконання умов договору передав страховій компанії разом із свідоцтвом про реєстрацію ТЗ.

Також вказав, що закон пов`язує обов`язок страховика здійснити відшкодування саме із страховим випадком, а не з наданням певних доказів, при цьому, жодних перешкод у з`ясуванні обставин та причин настання страхового випадку ОСОБА_1 страховій компанії не чинив, жодних доказів того, що викрадення застрахованого ТЗ пов`язане із втраченим комплектом ключів у страхової компанії також немає, що свідчить про безпідставність доводів страховика, наведених у відзиві (а.с. 62-78).

В судове засідання позивач не з`явився, від представника останнього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та проханням задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач, будучи в установленому порядку повідомленим про місце, час та дату судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене 21.09.2020 року, в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясовавши обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд надійшов наступних висновків.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нормативне врегулювання правовідносин у сфері добровільного страхування автомобільного транспорту визначено ЦК України та Законом України «Про страхування».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Статтею 8 Закону України «Про страхування» визначено, що страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

У свою чергу, страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов`язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Згідно ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

У даному випадку, ст. 20 Закону України «Про страхування» визначені обов`язки страховика. Так, зокрема, страховик зобов`язаний:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику;

3) при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Аналогічні правові норми встановлені ст. ст. 979, 982, 988 ЦК України.

Таким чином, з огляду на приписи Закону України «Про страхування» та положення Глави 67 ЦК України, призначення страхування - це страховий захист страхувальника, матеріальна складова якого проявляється в разі настання страхового випадку.

У правовідносинах страхування, закон сприяє захисту інтересів страхувальника та зобов`язує страховика вчиняти дії щодо сприяння страхувальнику у отриманні страхового відшкодування (надати страхувальнику консультації з питань отримання страхового відшкодування, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику, здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк).

При цьому, підстави для відмови страховика у здійсненні страхової виплати або страхового відшкодування встановленні ст. 991 ЦК України та ст. 26 Закону України «Про страхування», згідно з якими страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:

1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов`язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров`я, честі, гідності та ділової репутації;

2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об`єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) наявності інших підстав, встановлених законом.

Також договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

Аналізуючи зазначені приписи закону, суд приходить до висновку, що відмова у виплаті страхового відшкодування може бути здійснена лише в межах, визначених законом, за умови дії страхувальника в порядку визначеному законом.

У свою чергу, відмова у виплаті страхового відшкодування на підставі «інших підстав» допускається за відповідності таких підстав, критеріям для відмови, що визначені ст. 991 ЦК України та ст. 26 Закону України «Про страхування».

Так, судом встановлено, що між ПрАТ «СК «Уніка» та ОСОБА_1 10.11.2017 року було укладено договір добровільного страхування електромобілів «Еко-Каско» № 800001/4605/0000010 (а.с. 6-12).

Страхувальником та вигодонабувачем визначений позивач.

Предметом Договору є майнові інтереси позивача, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом «Toyota Rav4», 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .

Страхові ризики перелічені п. 1.1.7 договору страхування, одним з яких є незаконне заволодіння. Страхова сума - 450 000,00 грн., франшиза за ризиком «незаконне заволодіння» - % від страхової суми, але не менше 15 000,00 грн., строк дії договору страхування з 00.00 годин 16.11.2017 року до 15.11.2018 року.

В період часу між 23.00 годин 25.06.2018 року та 06.30 годин 26.06.2018 року за адресою: м. Київ, вул. Велика Китаївська, буд. 8, невстановлена особа незаконно заволоділа автомобілем «Toyota Rav4», 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 .

Про дану подію ним було повідомлено 26.08.2018 року Голосіївське УП ГУПН в м. Києві, котрим за фактом викрадення автомобіля відкрило кримінальне провадження№ 12018100010006136 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, яке триває і в якому 26.06.2018 року позивача визнано потерпілим (а.с. 15).

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про виплату страхового відшкодування, відповідач направив останньому лист вих. № 5709 від 25.07.2018 року, яким відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування на підставі наступного: «Згідно наданих Вами додаткових пояснень (незаконне заволодіння) встановлено, що у 2013 році один комплект ключів було втрачено. Про дану обставину компетентні органи та страховика не було повідомлено. Звертаємо Вашу увагу на те, що у разі настання події, що має ознаки страхового випадку, страхувальник відповідно до підп. е) п. 6.1. умов Договору повинен при втраті ТЗ внаслідок страхового ризику Незаконне заволодіння протягом 3 робочих днів надати страховику реєстраційні документи та повний комплект оригінальних ключів від ТЗ або постанову органів МВС про їх вилучення до провадження в якості речового доказу, квитанцію про отримання речового доказу або документ, що підтверджує інше процесуальне рішення відповідно до діючого на момент вилучення закону. Також, підп. г) п. 7.1. Договору передбачено, що для отримання страхового відшкодування у разі настання страхового випадку за ризиком «Незаконне заволодіння», страховику надаються оригінал свідоцтва про реєстрацію ТЗ, повний комплект оригінальних ключів від ТЗ та повний комплект пультів (ключів) керування сигналізаційними системами. Зазначаємо, що повний комплект оригінальних ключів від ТЗ до теперішнього часу не було надано. Крім того, відповідно до п. п. 12.3.2., 12.3.3 Договору, страхувальник зобов`язаний при укладенні Договору надати страховику інформацію про всі обставини, що мають суттєве значення для визначення ступеня страхового ризику та під час дії договору протягом 5 робочих днів письмово повідомити страховика про обставини, які впливають на ступінь страхового ризику (продаж ТЗ, заміна кузова, двигуна, переобладнання, яке потребує реєстрації таких змін у компетентних органах, видача довіреності з правом розпорядження ТЗ іншій особі, укладання іншого договору страхування ТЗ, передача ТЗ в оренду (суборенду) з метою прокату, передача у заставу, лізинг (сублізинг), користування або дарування, використання ТЗ у якості таксі, втрата ключів або реєстраційних документів, укладення попереднього договору купівлі-продажу, отримання завдатку тощо). У випадку втрати будь-якого ключа брелоків, пультів від сигналізації до застрахованого ТЗ страхувальник зобов`язаний діяти відповідно до інструкції страховика та провести заміну або перекодування замків, пультів, брелоків. Таким чином, Вами було не лише порушено умови Договору, а саме неповідомлення про зміну ризику під час дії Договору, а також не виконано обов`язку страхувальника щодо передачі страховику комплекту ключів від забезпеченого ТЗ, що є обов`язковою умовою для виплати страхового відшкодування. Згідно п.п. 10.1.6, 6.2. Договору страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо страхувальник не виконав умови Договору та вчинив будь-які дії, передбачені п. 6.1. Договору» (а.с.с 14).

З огляду на приписи ст. 991 ЦК України та ст. 26 Закону України «Про страхування», суд вважає лист ПрАт «СК «Уніка» вих. № 5709 від 25.07.2018 року рішенням про відмову у виплаті страхового відшкодування, що викладене у письмовій формі, а тому аналізує правомірність відмови у виплаті страхового відшкодування позивачу, відповідно до викладених у зазначеному рішенні причин відмови.

Так, із зазначеного листа, вбачається, що підставою для відмови відповідача у виплаті страхового відшкодування позивачу стало невиконання чи неналежне виконання позивачем обов`язків за договором страхування.

Таким невиконанням чи неналежним виконанням, що унеможливило виплату страхового відшкодування, відповідач вважає неповідомлення про зміну ризику під час дії Договору, а також не виконано обов`язку страхувальника щодо передачі страховику комплекту ключів від забезпеченого ТЗ.

Разом з тим, на думку суду, зазначені дії, самі по собі, не підпадають під підстави та критерії для відмови у виплаті страхового відшкодування, що визначені ст. 991 ЦК України та ст. 26 Закону України «Про страхування», с саме:

- не є навмисними діями страхувальника, що були спрямовані на настання страхового випадку;

- не є вчиненням злочину, що призвів до страхового випадку;

- не є поданням страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об`єкт страхування або про факт настання страхового випадку.

За таких обставин, враховуючи наведені приписи закону, суд вважає, що сам по собі факт невиконання/неналежного виконання позивачем обов`язків по договору страхування не може бути автоматичною підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Виходячи з характеру правовідносин страхування, визначених законом цілей страхування та нормативного визначення обов`язків страховика, зокрема щодо підстав здійснення страхового відшкодування, суд вважає, що у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатись, що ця подія є страховим випадком. Несвоєчасне повідомлення страхувальником страховика без поважних на те причин про настання страхового випадку або надання ним неправдивих відомостей про факт настання страхового випадку можуть бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування лише у тому разі, якщо вони позбавили страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком.

До вищезазначених правових висновків прийшов Верховний суд у своїй постанові від 26.03.2018 року по справі № 916/4613/15.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 04.12.2013 року позивач звертався до ТОВ «Автосаміт ЛТД» щодо проведення робіт із записів ключа іммобілайзера на автомобілі «Toyota Rav4», 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 та від`єднання ключа.

З матеріалів справи також вбачається, що на виконання умов договору позивачем передано представнику страхової компанії оригінали реєстраційних документів та всі наявні комплекти ключів (а.с. 74).

Тому, суд не приймає доводи відповідача про те, що неповідомлення позивачем про втрату ключа у 2013 році, тобто майже за чотири роки до укладення договору від 10.11.2017 року, вплинуло на зміну страхових ризиків, зміну тарифу та умов договору страхування від 10.11.2017 року, з урахуванням того, що позивач є клієнтом ПрАТ «СК «Уніка» з 2012 року, що відповідачем не заперечено доказами в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України, та є неповідомленням про зміну ризику під час дії Договору, що як наслідок призвело до невиконання обов`язку страхувальника щодо передачі страховику комплекту ключів від забезпеченого ТЗ, в зв`язку чим виникли підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, оскільки відповідачем не було надано належних та допустимих доказів наявності причино-наслідкового зв`язку між вказаною обставиною та виникненням страхового випадку.

З огляду на те, що відповідачем визнається та не спростовується факт звернення позивача за отриманням страхового відшкодування, наданням ним витребуваних документів, відсутності перешкод зі сторони позивача відповідачу щодо отримання інформації про страховий випадок, суд надходить до висновку про те, що відмова у виплаті страхового відшкодування з підстав, що викладені у листі-відмові ПрАТ «СК «Уніка» вих. № 5709 від 25.07.2018 року є такою, що не ґрунтується на законі.

Згідно ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику.

Згідно п. 12.1.2. договору страховик зобов`язаний: протягом 2-х робочих днів після отримання письмового повідомлення вжити заходів щодо оформлення усіх необхідних документів для своєчасного здійснення виплати страхового відшкодування.

Таким чином, відповідно до вимог закону та умов правомірною поведінкою страховика є сприяння страхувальнику у наданні усіх документів, що підтверджують його право на отримання страхового відшкодування, зокрема надання консультацій, витребування відповідної інформації, інформування страхувальника про перелік інформації, яку потрібно надати тощо.

Натомість, ухилення від виплати страхового відшкодування за умови відсутності такої підстави у письмовій відмові, є неправомірною поведінкою страховика.

При визначенні розміру страхового відшкодування суд враховує, що згідно п. 9.2. договору у разі настання страхового випадку «незаконне заволодіння» страховик здійснює виплату страхового відшкодування в розмірі страхової суми за вирахуванням франшизи, знецінення ТЗ за період дії договору, яке розраховується відповідно до п. 9.2.1 договору.

Згідно п. 9.2.1 договору знецінення ТЗ за період дії договору визначається за формулою: Зп = Зб*П/365, де Зп - знецінення за період із дати початку страхового договору до моменту настання страхового випадку; Зб - базове знецінення ТЗ за відповідний рік експлуатації ТЗ (10%); П - період із дати початку строку дії договору до моменту настання страхового випадку.

Таким чином, базове знецінення складає: Зп = 10%*222 (з 16.11.2017 року по 26.06.2018 року)/365 = 6,08%.

Так, за договором страхова сума складає 450 000,00 грн. - 22 500,00 грн. (франшиза) - 27 360,00 (знецінення = 450 000,00*6,08%) = 400 140,00 грн. - сума страхового відшкодування.

Перевіривши розрахунок, здійснений позивачем, суд вважає за можливе покласти його в основу судового рішення. Відповідачем вказаний розрахунок не заперечувався, доказів в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України на його спростування останнім не надано.

Таким чином, вказана сума страхового відшкодування, що підлягає стягненню.

Крім того, п. п. 12.1.3., 13.3 договору встановлено, що страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення виплати страхового відшкодування, шляхом сплати страхувальнику неустойки (пені, штрафу) у розмірі 0,01% від суми несвоєчасно виплаченого страхового відшкодування за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла за відповідний період.

Таким чином, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення пені в розмірі 13 084,58 грн., та вважає за можливе прийняти до уваги розрахунок, здійснений позивачем, оскільки останній відповідає вимогам п. п. 9.7, 9.8. договору й до того ж не заперечувався відповідачем.

До того ж, згідно зі ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов`язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 3 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, грошовим слід вважати зобов`язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.

Саме до таких грошових зобов`язань належить укладений між сторонами договір, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.

З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. У зв`язку з чим доводи сторони позивача в цій частині підставні.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 07.06.2017 року № 6-282цс17 та підтверджена висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18).

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) вказала, що приписи ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

У пункті 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ» від 01.03.2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам дано роз`яснення про те, що при безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу страхувальника зобов`язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК України).

Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, у межах позовних вимог з урахуванням безпідставної відмови у виплаті страхового відшкодування з відповідача ПрАТ «СК «Уніка» на користь позивача підлягають стягненню: три проценти річних у розмірі 10 754,45 грн. та інфляційні втрати у розмірі 42 414,84 грн., тому, в цій частині позовні вимоги також підлягають задоволенню.

При цьому, суд, знову-таки, вважає за можливе прийняти до уваги розрахунок, здійснений позивачем, до того ж останній не заперечувався відповідачем.

Згідно ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 663,94 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-89, 258, 259, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» про стягнення страхового відшкодування - задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування в розмірі 400 140,00 грн. (чотириста тисяч сто сорок гривень 000 копійок), три проценти річних у розмірі 10 754,45 грн. (десять тисяч сімсот п`ятдесят чотири гривні 45 копійок), інфляційні втрати у розмірі 42 414,84 грн. (сорок дві тисячі чотириста чотирнадцять гривень 84 копійки), пеню в розмірі 13 084,58 грн. (тринадцять тисяч вісімдесят чотири гривні 58 копійок), а всього - 466 393,87 грн. (чотириста шістдесят шість тисяч триста дев`яносто три гривні 87 копійок).

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на користь ОСОБА_1 судовий збір у справі в сумі 4 663,94 грн. (чотири тисячі шістсот шістдесят три гривні 94 копійки).

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка», код ЄДРПОУ 20033533, адреса: вул. Саксаганського, буд. 70-А, м. Київ, 01032.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.С. Хоменко