ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Шевченко О.В.

09 листопада 2020 р.Справа № 520/3450/2020

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді - Мельнікової Л.В.,

суддів - Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. ,

за участю секретаря судового засідання Білюк Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Апарату Верховної Ради України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про стягнення сум, -

в с т а н о в и л а:

13.03.2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить:

- стягнути з Апарату Верховної Ради України (далі Апарат ВРУ) на її користь компенсацію за невикористану відпустку у сумі 15.203,39 грн.;

- стягнути з Апарат ВРУ на її користь доплату вихідної допомоги до розміру, передбаченому постановою ВРУ у сумі 24.850,00 грн.;

- стягнути з Апарат ВРУ на її користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона у період з 02.05.2018 року по 29.08.2019 року знаходилася у трудових відносинах з Апаратом ВРУ та перебувала на посаді помічника - консультанта народного депутата України ОСОБА_2 29.08.2019 року її звільнено із займаної посади у зв`язку із достроковим припиненням повноважень народного депутата України згідно розпорядження № 1305-к від 27.08.2019 року. У день звільнення відповідачем було проведено виплату заробітної плати 11.833,33 грн. за серпень 2019 року та вихідної допомоги у розмірі одного посадового окладу, що склало 12.425,00 грн.

Позивач вважає, що відповідачем не в повному обсязі сплачено вихідну допомогу (один посадовий оклад), тоді як вихідна допомога при звільненні помічника депутата повинна виплачуватися у розмірі трьох посадових окладів.

Також, позивач зазначає, що відповідач не здійснив нарахування та виплати компенсації за невикористану відпустку, яка за період роботи з 02.05.2018 по 29.08.2019 становить 40 календарних днів і в грошовому виразі складає 15.203,39 грн.

Крім того, зважаючи на те, що розрахунок при звільненні у розмірі одного посадового окладу не в повному обсязі, з відповідача також підлягає стягненню середній заробіток за весь період затримки розрахунку до ухвалення судом рішення по цій справі.

Заперечуючи проти вимог позивача, у відзиві на адміністративний позов Апарату ВРУ вказує, що умови проходження патронатної служби помічниками - консультантами народних депутатів України є специфічними, тобто безпосереднім роботодавцем та керівником помічника-консультанта є народний депутат України, який самостійно визначає їх кількість, посадові обов`язки, напрямки діяльності, особисто встановлює заробітну плату помічникам - консультантам, підписує табель обліку робочого часу своїх помічників - консультантів, розподіляє між ними фіксований фонд заробітної плати, премії та інше. Апарат ВРУ лише здійснював документальне та фінансове обслуговування трудових правовідносин між позивачем та її роботодавцем - народним депутатом України VIII скликання ОСОБА_2 .

Також, відповідач зазначає, що здійснення фінансового обслуговування помічників - консультантів народних депутатів України можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями (підпункт 1 пункту 10 розділу II Положення про Апарат ВРУ, затверджено розпорядженням Голови ВРУ від 25.08.2011 року № 769 (далі Положення № 769)). Всі виплати (матеріальна допомога, компенсація за невикористану відпустку тощо) помічникам - консультантам виплачується в межах загального фонду народного депутата України, який встановлюється йому для оплати праці помічників - консультантів.

Крім того, відповідач зазначив, що у розпорядженні Першого заступника Керівника Апарату ВРУ № 1305-к від 27.08.2019 року, яким зокрема, звільнено позивача з посади помічника - консультанта народного депутата України ОСОБА_2 , вказано про проведення виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки в межах наявної економії фонду оплати праці помічників - консультантів народного депутата України. При звільненні позивачу було нараховано 24.258,33 грн., тобто розрахунок з ОСОБА_1 був проведений у повному обсязі в межах фонду оплати праці помічників -консультантів, які працювали у штаті народного депутата України ОСОБА_2 .

Також, відповідач зазначив, що через відсутність економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 , а також відсутність у Законі України від 23.11.2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» (далі Закон № 2629-VIII) відповідних бюджетних призначень, Апарат ВРУ, який не є роботодавцем позивача, не мав законних підстав для виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку, а отже його вини у її невиплаті немає.

У відповіді на відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , зазначила фактично аналогічні доводи, що зазначені нею у позові (а.с. 124-128).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 року (повний текст рішення виготовлено 08.07.2020 року) адміністративний позов ОСОБА_1 частково задоволений наступним чином.

Так, судовим рішенням зобов`язано Апарат ВРУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 40 днів невикористаної щорічної основної відпустки.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Висновок суду вмотивований тим, що позивач перебував у трудових відносинах саме із Апаратом ВРУ, а не із народним депутатом України Верховної Ради України VIII скликання ОСОБА_2 . Отже, видатки з виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат ВРУ у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

Також, суд зазначив, що до правовідносини у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми КЗпП України та Закону № 504/96-ВР.

Щодо зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, суд дійшов висновку, що оскільки компенсація за невикористану щорічну основну відпустку передбачена чинним законодавством, то дана виплата відноситься до складової додаткової заробітної плати, виплату якої власник або уповноважений ним орган повинен здійснити при звільненні працівника в день його звільнення. При цьому, відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону. Грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, така гарантія імперативно закріплена на законодавчому рівні в нормах Закону № 504/96-ВР та КЗпП України, а відтак, не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоотриману одноразову грошову допомогу у розмірі двох заробітних плат, суд дійшов висновку про правомірність дій відповідача щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі його середньої місячної заробітної плати, оскільки при вирішенні спору суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, враховуючи, що норма статті 4.6 Положення 379/95-ВР суперечить нормі ч. 6 ст. 34 Закону № 2790-XII, як правого акта, який має вищу юридичну силу, в частині розміру одноразової грошової допомоги, яка виплачується помічнику-консультанту народного депутата України у разі його звільнення.

Крім того, суд зазначив, що позовна вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати розрахунку при звільненні до ухвалення рішення у справі є передчасною, оскільки невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі Апарат ВРУ, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у їх задоволенні.

Вимоги апеляційної скарги відповідач обґрунтовує аналогічними доводами, що наведені ним у відзиві на позов.

На час розгляду справи позивач правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

Згідно зі ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення на підставі ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав.

Судом установлено, що на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 та заява ОСОБА_1 розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату ВРУ № 575-к від 26.04.2018 року позивача зараховано з 02.05.2018 року на посаду помічника - консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень (патронатна служба). Позивачу встановлено заробітну плату в сумі 10.000,00 грн. (а.с. 90 - 92).

Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату ВРУ № 1305-к від 27.08.2019 року помічників - консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України, повноваження яких достроково припинено, звільнено з займаних посад 29.08.2019 року у зв`язку з закінченням строку трудового договору (п. 2 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)), зокрема ОСОБА_1 . Підстава: п. 2 ч. 1 ст. 4.5 Положення про помічника - консультанта народних депутатів України, затвердженого постановою ВРУ від 13.10.1995 року № 379/95-ВР (а.с. 93).

Згідно вказаного розпорядження визначено необхідність провести виплату компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки згідно ст. 19 Закону України від 15.11.1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) в межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України відповідно до ст. 34 Закону України від 17.11.1992 року № 2790-XII «Про статус народного депутата України» (далі Закон № 2790-XII)згідно з додатком. В розпорядженні вказано, що у ОСОБА_1 40 днів основної щорічної відпустки.

Розрахунковим листом за серпень 2019 року (а.с. 104) підтверджено, що після звільнення, ОСОБА_1 виплачено за серпень 2019 року грошові кошти у розмірі 24.258,33 грн., які включали заробітну плату за серпень 2019 (11.833,33 грн.) та грошову допомогу при звільненні (12.425,00 грн.).

Відповідно до листа керівника управління Апарату ВРУ від 05.11.2020 року № 20/45-2020/202909, надісланого заступникові керівника відділу зв`язків з органами правосуддя Апарату ВРУ, ОСОБА_1 помічник-консультант народного депутата України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_2 була прикріплена для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату ВРУ. ОСОБА_1 серед працівників Апарату ВРУ не значилася.

Листом заступника керуючого справами Апарату ВРУ від 06.11.2020 року № 15/14-2020/203482, надісланого заступникові керівника відділу зв`язків з органами правосуддя Апарату ВРУ, повідомлено, що станом на 29.08.2019 року розмір фонду, що використовувався для оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 , складав 48.025,00 грн. та був розподілений, зокрема на ОСОБА_1 12.425,00 грн. На момент дострокового припинення повноважень народного депутата України ОСОБА_2 станом на 29.08.2019 року економія фонду оплати праці була відсутня.

Крім того, повідомлено, шо в березні та липні 2019 року за рахунок економії фонду оплати праці помічникам-консультантам ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 нараховано та виплачено премію в розмірі 4.000 грн. та 24.540,00 грн. відповідно. Враховуючи викладене, здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 не вбачалося можливим.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Апарат ВРУ є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України (п.п. 1 п. 1 Положення № 769).

Підпунктами першим та другим пункту десятого Положення № 769 визначено, що Апарат ВРУ забезпечує:

фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України;

здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Враховуючи наведені норми законодавства України, а також беручи до уваги те, що позивач був прийнятий на посаду помічника-консультанта народного депутата України розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату ВРУ № 575-к від 26.04.2018 року та звільнений з посади розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату ВРУ № 1305-к від 27.08.2019 року, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач перебував у трудових відносинах саме із Апаратом ВРУ, а не із народним депутатом України Верховної Ради України VIII скликання ОСОБА_2 .

Таким чином, видатки з виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат ВРУ у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

За таких обставин, колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на те, що роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта народного депутата України є народний депутат України, як на підставу для невиплати позивачу різного роду виплат при звільненні, оскільки вони є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі № 757/9144/16, яка враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до частини 5 статті 242 КАС України.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, колегія суддів зазначає наступне.

Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату ВРУ № 1305-к від 27.08.2019 року, яким звільнено ОСОБА_1 з посади помічника - консультанта народного депутата України восьмого скликання Верховної Ради України з 29.08.2019 року, визначено необхідність провести виплату компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки згідно статті 19 Закону № 504/96-ВР в межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України відповідно до ст. 34 Закону № 2790-XII (а.с. 93).

В розпорядженні зазначено, що станом на день звільнення 29.08.2019 року у ОСОБА_1 40 днів основної щорічної відпустки.

Листом управління справами Апарату ВРУ від 22.04.2020 року № 15/14-2020/34431, надісланого заступникові керівника відділу зв`язків з органами правосуддя Апарату ВРУ, повідомлено, що всі виплати помічникам - консультантам здійснюються в межах загального фонду. Станом на 29.08.2019 року розмір фонду, що використовувався для оплати праці помічників - консультантів народного депутата України, складав 48.025,00 грн. та був розподілений, економія фонду була відсутня, отже здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку не вбачається можливим (а.с. 94 - 95).

Частиною першою статті 34 Закону № 2790-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Відповідно до частини третьої статті 34 Закону № 2790-XII помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату ВРУ.

Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою ВРУ; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Згідно з частиною сьомою статті 1.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 року № 379/95-ВР (далі Положення № 379/95-ВР), помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату ВРУ.

Частина восьма статті 1.1 Положення № 379/95-ВР визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.

На помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату ВРУ, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України (ч. 2 Положення № 379/95-ВР).

Згідно із статтями 3.1, 3.2 Положення № 379/95-ВР, персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.

Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України.

Відповідно до статті 4.1. Положення № 379/95-ВР розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.

У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно:

визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах;

здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату;

надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

Частинами 1 та 3 ст. 4.4 Положення № 379/95-ВР встановлено, що помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.

За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені ст. 4 Закону № 504/96-ВР.

Щодо застосування до спірних правовідносин норм КЗпП України та Закону № 504/96-ВР, колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07.05.2002 року № 8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України статусу, зокрема Прем`єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України та інших посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII) (далі Закон № 3723-XII) не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

За наведених обставин, колегія суддів зазначає, що до правовідносини у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми КЗпП України та Закону № 504/96-ВР.

Згідно із ч. 3 ст. 2 Закону № 504/96-ВР, право на відпустки забезпечується:

- гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;

- забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 24 Закону № 504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Положення частини першої та четвертої статті 24 Закону № 504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин першої та четвертої статті 83 КЗпП України.

Статтею 3 Закону № 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Отже, як слідує з системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.

Крім того, ст. 47 КЗпП України встановлено обов`язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно із ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен Письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Положеннями ст. 2 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" (далі Закон № 108/95-ВР )передбачено, що основною заробітною платою є винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців, додатковою ж заробітною платою є винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Оскільки компенсація за невикористану щорічну основну відпустку передбачена чинним законодавством, то дана виплата відноситься до складової додаткової заробітної плати, виплату якої власник або уповноважений ним орган повинен здійснити при звільненні працівника в день його звільнення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону № 504/96-ВР та КЗпП України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.

При цьому, відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону.

Колегія суддів зауважує, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на отримання виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України.

Крім того, грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, така гарантія імперативно закріплена на законодавчому рівні в нормах Закону № 504/96-ВР та КЗпП України, а відтак, не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.

З огляду на наведене, посилання відповідача на відсутність у Законі № 2629-VIII бюджетних призначень на здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, не приймаються судом до уваги.

Колегія суддів зазначає, що чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні грошову компенсацію за невикористані позивачем 40 днів щорічної основної відпустки, а тому позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Апарату ВРУ нарахувати та виплатити позивачу недоотриману одноразову грошову допомогу у розмірі двох заробітних плат, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 34 Закону № 2790-XII у випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата відповідно до ч. 3 ст. 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його середньої місячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Разом з тим, ч. 2 ст. 4.6 Положення 379/95-ВР передбачено, що у разі звільнення помічника-консультанта народного депутата України на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону № 2790-XII помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі його тримісячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Тобто, вказаними нормами визначено різний розмір одноразової грошової допомоги, яка виплачується у разі звільнення помічника-консультанта народного депутата України на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону № 2790-XII, а саме: за змістом ч. 6 ст. 34 Закону № 2790-XII у разі звільнення помічника-консультанта народного депутата України йому виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його середньої місячної заробітної плати, а за змістом ч. 2 ст. 4.6 Положення 379/95-ВР така одноразова допомога підлягає виплаті у розмірі тримісячної заробітної плати помічника-консультанта.

Як убачається з матеріалів справи, розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату ВРУ № 1306-к від 27.08.2019 року призначено виплату помічникам - консультантам народних депутатів України одноразової грошової допомоги у розмірі їх середньої місячної заробітної плати, у зв`язку з їх звільненням (а.с. 96).

Довідкою управління справами Апарату ВРУ № 9-1-15/916 від 02.09.2019 року підтверджено, що після звільнення ОСОБА_1 було виплачено за серпень 2019 року грошові кошти у розмірі 24.258,33 грн. (а.с. 12). Згідно розрахункового листа за серпень 2019 року (а.с. 13), вказана сума 24.258,33 грн. складається із заробітної плати за серпень 2019 (11.833,33 грн.) та грошової допомоги при звільненні (12.425,00 грн.).

Отримання вказаних виплат підтверджено позивачем в позовній заяві.

Водночас, позивач вважає, що така грошова допомога мала бути виплачена йому при звільненні у розмірі саме тримісячної заробітної плати помічника-консультанта, що передбачено статтею 4.6 Положення 379/95-ВР.

Колегія суддів не погоджується з позицією позивача, з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Разом з тим, згідно із частинами першою, четвертою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Частинами першою-третьою статті 7 КАС України визначено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Таким чином, з огляду на закріплені у статтях 6, 7 КАС України принципи законності та верховенства права, згідно яких при вирішенні спору суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, враховуючи, що норма статті 4.6 Положення 379/95-ВР суперечить нормі ч. 6 ст. 34 Закону № 2790-XII, як правого акта, який має вищу юридичну силу, в частині розміру одноразової грошової допомоги, яка виплачується помічнику-консультанту народного депутата України у разі його звільнення, а також беручи до уваги положення статті 19 Конституції України відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, колегія суддів дійшла висновку про правомірність дій відповідача щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі його середньої місячної заробітної плати, оскільки такі дії відповідача відповідають вимогам закону, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, відповідач правомірно керувався у межах спірних правовідносин саме ч. 6 ст. 34 Закону № 2790-XII та виплатив позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати, оскільки дії відповідача у цій частині повністю відповідають вимогам Закону, як правового акта, який має вищу юридичну силу та був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

За наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що вимога позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити недоотриману одноразову грошову допомогу у розмірі двох заробітних плат є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, оскільки відповідач у повному обсязі виплатив позивачу одноразову грошову допомогу, яка передбачена помічнику-консультанту народного депутата України у разі його звільнення на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України,.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати розрахунку при звільненні до ухвалення рішення у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Колегія суддів зауважує, що позивач може визначити остаточний обсяг своїх вимог до відповідача лише тоді, коли таке правопорушення буде припиненим, тобто відбудеться факт виплати йому нарахованої грошової компенсації за дні щорічної відпустки.

Проте, як встановлено судом та не заперечується й самим позивачем, відповідач не здійснив такого розрахунку, тобто відсутня подія фактичного розрахунку.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.10.2019 року у справі № 127/12474/16-ц, а також в постанові від 28.11.2019 року у справі № 360/1159/19.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати розрахунку при звільненні до ухвалення рішення у справі є передчасними.

Інші доводи і заперечення відповідача означених висновків колегії суддів не спростовують.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року, - без змін.

Постанова Другого апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі тридцяти днів, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Л.В. МельніковаСудді(підпис) (підпис) А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова Постанова у повному обсязі виготовлена і підписана 13 листопада 2020 року.