ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2020 року Справа № 160/10756/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

08.09.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період часу з 16 березня 2016 року по 29 квітня 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 29 квітня 2019 рік;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період часу з 16 березня 2016 року по 29 квітня 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 29 квітня 2019 рік.

Крім того, позивачем у позовній заяві висловлено клопотання щодо зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовної заяви зазначається, що позивач в 2016 - 2019 роках проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на підставі Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 16 березня 2016 року на посадах осіб рядового складу та Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 29 квітня 2017 року на посадах осіб офіцерського складу до 29 квітня 2019 року, включно. Відповідно п.п. а п.2 частини п`ятої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 19 березня 2019 року №38 позивача звільнено у запас. В подальшому наказом т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.04.2019р. №132 позивача з 29 квітня 2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, проте, станом на день видачі цього наказу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової щорічної відпустки, як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту. В подальшому позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з вимогою про проведення з ним розрахунку щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, а саме: за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, які передбачені законодавством України для військовослужбовців учасників бойових дій, проте, відповідач листом №3304 від 16.07.2020р. повідомив, що для отримання даної компенсації підставою для виплати має бути лише рішення суду. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, з урахуванням того, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач повинен був зробити повний розрахунок з позивачем без надання останнім будь-яких додаткових заяв чи вимог, та з посиланням на норми Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/10756/20, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) з 15.10.2020 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Крім того, вищевказаною ухвалою суду витребувано у Військової частини НОМЕР_1 інформацію і докази на її підтвердження, щодо наявності (відсутності) невикористаних у 2016, 2017, 2018 та 2019 роках щорічних додаткових відпусток, встановлених учасникам бойових дій Законом України «Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ; розрахунок грошової компенсації за невикористані у 2016, 2017, 2018 та 2019 роках щорічні додаткові відпустки, встановлені учасникам бойових дій Законом України «Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

15 жовтня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та просить повністю відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що, по-перше, позивачем пропущено визначений ч.5 ст.122 КАС України строк звернення до суду з цією позовною заявою, оскільки ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 29 квітня 2019 року відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №132 від 29.04.2019р., тобто саме з цієї дати позивачеві стало відомо про начебто порушені його права при звільненні, проте з позовною заявою він звернувся до суду лише у вересні 2020 року, однак, клопотання про поновлення строків звернення до суду не подав. По-друге, згідно з пунктом 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Крім того, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, військовослужбовець у рік звільнення з військової служби подає рапорт довільної форми командиру військової частини з проханням виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, тобто така норма є імперативною та обов`язковою для виконання відповідачем. Відповідач зауважує, що позивачем за період проходження військової служби не було подано рапорт про надання йому додаткової відпустки відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» або про виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, і лише у липні 2020 року останній звернувся з відповідною заявою до відповідача про виплату йому компенсації. При цьому, з моменту отримання ОСОБА_1 відповіді на його вищевказану заяву також минуло понад місяць до подання цієї позовної заяви. На підставі викладеного, відповідач просить суд застосувати наслідки, передбачені ст.123 КАС України, та у задоволенні пред`явлених позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За змістом приписів п.8 ч.6 ст.12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності, зокрема, є типові справи.

Згідно з ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 243, 250, 257, 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України протягом 2016-2019р.р. відповідно до Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу від 16 березня 2016 року та Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу від 29 квітня 2017 року.

Так, відповідно до наказу командира Військової частини пп НОМЕР_3 від 16.03.2016 року №67 старшого солдата ОСОБА_1 , Дзержинсько-Довгинцівський ОРВК Дніпропетровської області, прийнятого наказом начальника Навчального центру від 16.03.2016 року № 22-К на військову службу за контрактом, з 16 березня 2016 року було зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення, на котлове забезпечення за нормою №1 (загальновійськова) з обіду 16 березня 2016 року, призначено на посаду курсанта відповідно спеціальності та вважати таким що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 450 гривень на місяць, шпк «солдат».

Наказом тво командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 11 квітня 2016 року № 57-РС старшого солдата ОСОБА_1 призначено навідником 17 окремої гвардійської танкової Криворізької орденів червоного прапора і Суворова бригади ОК "Схід", ВОС- 117281.

Наказом тво командира Військової частини НОМЕР_4 старшого солдата ОСОБА_1 було виключено із списків частини та всіх видів забезпечення, з вечері 13.04.2016 року знято із продовольчого забезпечення, наборами сухих продуктів забезпечено на одну добу та направлено для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_5 .

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_6 , виданим ГУМВС України у Дніпропетровській області 30 червня 2015 року, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Відповідно до довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України №628, виданої т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 від 26.02.2019 року, ОСОБА_1 дійсно в період з 22.04.2016 року по 27.07.2016 року, з 01.08.2016 року по 05.08.2016 року, з 21.08.2016 року по 17.09.2016 року, з 22.09.2016 року по 13.10.2016 року, з 25.10.2016 року по 30.01.2017 року, з 04.05.2017 року по 30.05.2017 року, з 21.01.2018 року по 15.03.2018 року, безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Згідно з довідкою про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення №1271, виданої командиром військової частини НОМЕР_1 від 26.04.2019 року, ОСОБА_1 дійсно в період з 10.05.2018 року по 18.07.2018 року; з 03.08.2018 року по 16.08.2018 року; з 24.02.2019 року по 03.04.2019 року; з 14.04.2019 року по 21.04.2019 року брав участь в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів.

Наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " від 19 березня 2019 року №38 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , командира 1 танкового взводу 6 танкової роти 2 танкового батальйону звільнено з військової служби в запас за пп. а п.2 ч.5 ст.26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 №2232-XII (у зв`язку із закінченням строку контракту).

Наказом т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.04.2019р. №132 позивача з 29 квітня 2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а також направлено для зарахування на військовий облік до Металургійно-Довгинцівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

В зазначеному вище наказі також встановлено, що вислуга років ОСОБА_1 у Збройних Силах становить 12 років 11 місяців (календарна), щорічну основну відпустку за 2019 рік використав, грошову допомогу на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення за 2019 рік отримав, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 не отримав, а також встановлено виплатити щомісячну грошову премію у повному обсязі, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 84,5% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 01 квітня по 29 квітня 2019 року та виплатити одноразову грошову допомогу по звільненню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 за 12 календарних років.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, а також відповідачем визнається (довідка Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 09.10.2020р. №661), що ОСОБА_1 за період проходження військової служби в Військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України додаткову відпустку учасника бойових дій у відповідності до ст.16-2 Закону України Про відпустки, п.12 ч.1 ст.12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та ст.11-2 Кодексу законів про працю України, у кількості 56 днів з розрахунку 14 діб на рік за 2016, 2017, 2018, 2019 роки не використав та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки , як учаснику бойових дій, не отримував.

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з заявою про проведення з ним розрахунку щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, які передбачені законодавством України для військовослужбовців учасників бойових дій.

Листом № 3304 від 16.07.2020р. Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що на момент його звільнення компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій Міністерством оборони України надано не було, на сьогодні з даного приводу до Військової частини НОМЕР_1 доведений лист Юридичного департаменту Міністерства оборони України вих. №298/5/2867 від 03.10.2019 року, у якому надаються рекомендації з даної виплати та з даного питання у листі вказано, що при зверненні звільнених військовослужбовців для отримання компенсації підставою для виплати має бути лише рішення суду.

Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2019 рік, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Стосовно доводів відповідача про те, що позивачем пропущено передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України місячний строк звернення до суду з цим позовом, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Суд відхиляє твердження скаржника щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та спірним правовідносинам сторін, суд враховує таке.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР Про відпустки (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно із п.12 ч.1 ст.12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту №3551-ХІІ (далі Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України Про відпустки або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.п.19, 20 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

При цьому, абзацом 3 підпункту 3 пункту 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, встановлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям відпусток здійснюється у порядку, визначеному Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Системний аналіз наведених норм доводить, що відпустка є своєрідним гарантованим державою соціальним захистом військовослужбовців та членів їх сімей. Так, поряд із щорічними відпустками, військовослужбовці мають права на отримання додаткової. Додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою. Надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії особливого періоду.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію та від 06 грудня 1991 року №1932-XII Про оборону України (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР Про відпустки.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

При цьому спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Спірні правовідносини щодо стягнення компенсації за невикористані ОСОБА_1 щорічні додаткові відпустки в 2016, 2017, 2018, 2019 р.р. як учаснику бойових у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей. Так, відповідно до абзацу 3 частини 14 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Суд зазначає, що норми Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі Тимошенко проти України (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту законності, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані ОСОБА_1 календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, з 2016 року по 2019 рік.

Зважаючи на викладений аналіз, судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

При цьому, як встановлено судом та підтверджено доказами, наявними в матеріалах справи, та не заперечувалось відповідачем, позивач ОСОБА_1 дійсно проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України по 29.04.2019 року (день звільнення з військової служби відповідно до наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 від 29.04.2019р. №132) на посаді командира 1 танкового взводу 6 танкової роти 2 танкового батальйону, є учасником бойових дій (посвідчення серія НОМЕР_6 ), дійсно брав участь в антитерористичній операції та у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення (довідки №628 від 26.02.2019 р. та №1271 від 26.04.2019р.), а отже, є особою, на яку поширюється дія наведених вище норм чинного законодавства України про відпустки.

Суд також критично оцінює доводи відповідача про те, що позивач не набув відповідного права на отримання вказаної грошової компенсації у зв`язку із відсутністю письмового прохання (рапорту) від нього з цього приводу на момент звільнення, оскільки Інструкцією від 15.03.2018р. №200 не передбачено особистого звернення військовослужбовця з відповідним рапортом про виплату йому грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, бо така компенсація виплачується разом з компенсацією за невикористані дні щорічної основної відпустки без будь-якого звернення військовослужбовця на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу.

З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, - то позовні вимоги ОСОБА_1 в частині щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період часу з 16 березня 2016 року по 29 квітня 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 29 квітня 2019 рік, слід задовольнити.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019р. у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19).

Також адміністративна справа, що розглядається, відповідає ознакам типової справи, що визначені у рішенні Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), а саме: позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби; відповідач, суб`єкт владних повноважень у якого позивач перебував на забезпечені; підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України Про відпустки, статті 5, 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, стаття 101 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, стаття 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію; предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей; відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України Про відпустки, Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію; позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Зважаючи на те, що у даному випадку відповідачем у справі є саме суб`єкт владних повноважень у якого позивач перебував на забезпечені, що відповідачем не заперечується, справа, що розглядається, відповідає ознакам типової справи, вказаним у рішенні Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19).

Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

За таких обставин, правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду у зразковій справі, підлягають застосуванню адміністративним судом за нормами ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, у суду відсутні підстави для незастосування вищенаведеної правової позиції Верховного суду.

Щодо позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період часу з 16 березня 2016 року по 29 квітня 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 29 квітня 2019 рік, суд зважає на наступне.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2018р. №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як зазначалося вище, згідно з п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Згідно з п.6 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Отже, розмір грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки повинен бути розрахований від розміру місячного грошового забезпечення, яке військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою станом на день фактичного звільнення з військової служби.

Так, відповідно до розрахунку компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, надану відповідачем, грошове забезпечення за повний місяць молодшого лейтенанта ОСОБА_1 на дату звільнення з військової служби (29.04.2019 р.) складало 15201,18грн.

При цьому судом встановлено, що відповідачем не було здійснено ні нарахування, ні виплату позивачеві належної йому грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2016-2019 р.р.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період часу з 16 березня 2016 року по 29 квітня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 29 квітня 2019 рік.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Що стосується клопотання позивача про зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду, яке було заявлено в адміністративному позові, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов`язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.

Приписами наведеної норми передбачено, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі є правом суду, а не його обов`язком, при цьому, суд вважає, що для вжиття таких заходів повинні існувати об`єктивні обставини, які б викликали сумнів щодо добровільного виконання відповідачами рішення суду.

Суд наголошує на тому, що відповідно до ч.ч.2, 3 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Також, відповідно до ч.1 ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Суд зазначає, що будь-яких пояснень на обґрунтування необхідності покладення на відповідача додаткового обов`язку під час виконання судового рішення позивач у позовній заяві не зазначив, а з матеріалів справи не встановлено об`єктивних обставин, які б викликали сумнів щодо добровільного виконання відповідачем рішення суду у цій справі.

За наведених обставин, у задоволенні клопотання позивача про зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, яке було заявлено в адміністративному позові, суд відмовляє у зв`язку з його необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір, тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 )про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) грошової компенсації за невикористані в 2016, 2017, 2018, 2019 роках додаткові відпустки, встановлені учасникам бойових дій Законом України Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29 квітня 2019 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29 квітня 2019 року.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 13.11.2020 року.

Суддя О.М. Турова