Справа 205/9115/19

Провадження 2/206/626/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2020 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Кушнірчука Р.О.,

при секретареві Ільїній І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Комунального некомерційного підприємства «Дніпровський центр первинної медико санітарної допомоги № 10» Дніпровської міської ради про визнання незаконними дій медичного працівника та стягнення моральної шкоди,

за участю :

представника позивача адвоката Кіптіла М.М.,

представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Науменко С.Б.,

представника відповідача Комунального некомерційного підприємства «Дніпровський центр первинної медико санітарної допомоги № 10» Дніпровської міської ради Третьяк В.В., -

ВСТАНОВИВ:

21 жовтня 2019 року представник позивача звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , КЗ «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 10» Департаменту охорони здоров`я населення ДОР про відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з обмеженням прав унаслідок розголошення/розкриття інформації про позитивний ВІЛ-статус, в якому просила суд стягнути з КЗ «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №10» Департаменту охорони здоров`я населення ДОР на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 200000 грн. В обґрунтування вказаного позову зазначено, що 17.04.2018 лікарем-невропатологом УПМСД № 10 Ляховченко В.І. було видано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 направлення на ім`я ОСОБА_1 до психіатра ПНД, в якому було зазначено діагноз «последствия перенесенн. Лейкоэнцефалита (прогрессирующая мультифональная на фоне приобретенного иммунодефицита В20…)». Тим самим лікарем було розголошено діагноз позивача її чоловікові, ОСОБА_4 та психіатру ПНД. Інформованої згоди на розголошення діагнозу позивач не надавала. Видача зазначеного направлення сприяла тому, що позивач більше року була позбавлена можливості безперешкодно спілкуватися зі своїми дітьми, оскільки її чоловік мотивував тим, що вона та її діагноз створює загрозу дітям та оточуючим. Адміністрацією КЗ «ДЦПМСД № 10» у відповідь на адвокатський запит було проведено службове розслідування, яким встановлено, що 14.04.2018 ОСОБА_3 звернувся на прийом до лікаря ОСОБА_2 із заключенням МРТ, в якому було вказано діагноз «В-20», тобто вказаний діагноз був відомий йому ще до звернення до лікаря. Лікар ОСОБА_2 видала направлення з зазначенням вже відомого діагнозу. Лікарю ОСОБА_2 за результатами проведеної перевірки було оголошено догану. Вважає, що розголошення лікарем статусу мало наслідком обмеження права позивача на проживання у будинку, де вона зареєстрована та на безперешкодне спілкування з її трьома неповнолітніми дітьми. ОСОБА_3 змінив місце проживання її дітей, не допускав її до спілкування з ними, в присутності працівників поліції показував направлення лікаря з діагнозом та навіть після того як його вмовили вивести дітей на вулицю, останній забороняв позивачу обіймати та цілувати дітей, кажучи, що це небезпечно для їх здоров`я. Викладені обставини призвели до порушення звичайного образу життя позивача, завдали їй фізичного болю та душевних страждань. Спричинену матеріальну шкоду позивачу оцінюють у розмірі 200000 грн.

В подальшому, представником позивача було подано до суду клопотання про заміну відповідача КЗ «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 10» Департаменту охорони здоров`я населення ДОР на його правонаступника - Комунальне некомерційне підприємство «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 10» Дніпровської міської ради.

Крім того, представником позивача в подальшому було змінено позовні вимоги та згідно останньої редакції просили суд визнати незаконними дії медичного працівника ОСОБА_2 щодо розголошення, розкриття конфіденційної інформації діагнозу та відомостей про позитивний ВІЛ-статус ОСОБА_1 та стягнути з КНП «Дніпровський центр первинної медико санітарної допомоги № 10» ДОР на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 200000 грн.

Не погодившись із вказаним позовом представник відповідача КНП «ДЦПМСД № 10» ДОР подав до суду письмовий відзив, в якому зазначено, що 28.08.2018 на адресу закладу надійшов адвокатський запит щодо обставин видачі лікарем-неврологом ОСОБА_2 направлення на консультацію до психіатра ОСОБА_1 без її згоди. З цього питання адміністрацією було проведено службове розслідування та встановлено, що 17.04.2018 року до ОСОБА_2 звернувся чоловік позивача ОСОБА_3 з проханням надати дружині направлення до лікаря психіатра. ОСОБА_3 мав при собі результати МРТ головного мозку дружини, в якому був зазначений діагноз хворої, а саме: прогресуюча мультифональна ефалопатія на тлі В-20*. "Відповідно до коду Міжнародної класифікації хвороб, В-20 - це хвороба, викликана вірусом імунодефіциту людини [ВІЛ], що виявляється у вигляді інфекційних і паразитарних хвороб. ОСОБА_3 обґрунтував лікарю наявність психічного розладу у його дружини, посилаючись на те, що останнім часом позивач відмовляється від їжі, втікає з дому, перебуває у страху та тривозі, втратила будь-який інтерес до дітей. Він повідомив також, що дана поведінка дружини його дуже лякає та він турбується за неї та за спільних дітей. Після розмови з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ознайомилась з діагнозом позивача у результатах МРТ та зробила висновок, що хвороба прогресуюча та може призвести до тяжкого психічного розладу. З огляду на те, що позивач самостійно не приходила до лікарні на обстеження, хоча мала явні серйозні психічні відхилення, ОСОБА_2 виписала позивачу направлення до психіатра. Для заповнення направлення до лікаря-психіатра діагноз позивача був переписаний ОСОБА_2 з висновку МРТ. До моменту звернення ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , інформація про наявність позитивного ВІЛ-статусу позивача з жодних джерел не була відома останній. Крім того, як лікар-невропатолог, ОСОБА_2 не володіла та не могла володіти вказаною інформацією про наявність або відсутність у позивача хвороби В-20, оскільки не є профільним лікарем з лікування цього захворювання. Враховуючи ті обставини, що ОСОБА_3 є законним чоловіком позивача, вони мають трьох неповнолітніх дітей та з огляду на те, що він звернувся до лікаря-невропатолога з наявним в нього висновком МРТ головного мозку дружини, в якому було вказано діагноз ОСОБА_1 , то відповідно ОСОБА_3 діагноз своєї дружини знав заздалегідь, задовго до звернення до лікаря-невропатолога. ОСОБА_2 вбачала реальну загрозу стану самої позивача, а також її оточуючим, отже, в ситуації, що склалась, ОСОБА_2 не могла проявити бездіяльність та байдужість та надала чоловіку позивача направлення до лікаря психіатра, оскільки вказаний у висновку МРТ діагноз з високою вірогідністю міг призвести до тяжких психічних розладів. Отже, протиправної поведінки, яка полягає в розголошенні відомостей про діагноз особи, в діях ОСОБА_2 не вбачається, оскільки остання не володіла інформацією про наявність або відсутність у позивача ВІЛ-інфекції, тобто не могла бути потенційним джерелом розголошення таких відомостей, а чоловік позивача був обізнаний про хворобу дружини до моменту звернення до лікаря. Крім того, зазначили, що позивачем не доведено спричинення їй моральних страждань діями відповідачів. Зокрема посилання на відеозапис з нагрудних камер працівників патрульної поліції є безпідставними, оскільки з вказаного запису вбачається, що дії позивача викликали стурбованість та занепокоєння оточуючих. На підставі викладеного, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

В подальшому представником відповідача було надано до суду письмовий відзив на заяву про зміну предмету позову, в якій зазначено, що заявлена позивачем вимога про визнання незаконними дій медичного працівника ОСОБА_2 на думку представника відповідача не підлягає задоволенню, оскільки чинним законодавством не передбачено такого способу захисту цивільних прав та інтересів особи, як визнання незаконними дій фізичної особи. Твердження позивача про відсутність у неї психічних захворювань з посиланням на довідку від лікаря невролога також є безпідставними, оскільки вказаний документ не містить дати обстеження, а тому неможливо встановити коли саме вона була видана. Крім того,вказана довідка взагалі не містить медичних висновків про позивача та розвиток її захворювань, а отже не може бути використана як доказ.

Представник відповідача ОСОБА_2 також надала суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає у повному обсязі, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Також зазначила, що позивач звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 та КНП «ДЦПМСД № 10» ДОР, при цьому позивачем заявлено лише одну вимогу про стягнення моральної шкоди з КНП «ДЦПМСД № 10» ДОР у розмірі 200000 грн. Також, сама позивач зазначає, що незаконні дії по відношенню до неї, які виразилися в обмеженні проживання в будинку та спілкування з дітьми вчинили не відповідачі, а її чоловік ОСОБА_3 . На думку позивача саме ОСОБА_2 розголосила громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 інформацію про її діагноз. Проте, хто такий ОСОБА_4 їй взагалі не відомо. Чоловік позивача ОСОБА_3 дійсно 17.04.2018 звернувся до лікаря ОСОБА_2 з метою отримання направлення для ОСОБА_1 . Про те, що ОСОБА_3 є чоловіком позивача, відповідач достовірно знала, оскільки раніше вони разом приходили до неї на прийом та саме тоді вони повідомили, що позивач має позитивний ВІЛ-статус і ще низку супутніх захворювань. Тоді ж подружжя ОСОБА_5 повідомили, що чоловік та діти усі разом проходили тестування і результати у всіх негативні. Отже, станом на 17.04.2018 ОСОБА_3 був обізнаний про діагноз позивача. В той же час, 17.04.2018 ОСОБА_3 надав ОСОБА_2 висновок МРТ дружини, де було зазначено діагноз позивача, який дослівно було перенесено відповідачем в текст направлення. Виписуючи направлення ОСОБА_1 і передаючи це направлення її чоловікові, ОСОБА_2 діяла сумлінно, правомірно, виконуючи свої професійні обов`язки лікаря, керуючись чинним законодавством, виходячи з клятви лікаря України, принципів моральності, етики і професійної деонтології. Що стосується зазначення діагнозу у вказаному направленні, то ОСОБА_2 вважала, що ця інформація є професійно необхідною для лікаря-психіатра (іншого спеціаліста, який залучається для надання медичної допомоги ОСОБА_1 ). Отже, поведінка ОСОБА_2 була правомірною, а відтак відсутні підстави відшкодування моральної шкоди. Крім того, зазначили, що напружені відносини між позивачем та її чоловіком існували ще задовго до видачі направлення ОСОБА_2 , що встановлено у відповідних рішеннях суду, а отже не мають жодного зв`язку з видачею відповідачем направлення із зазначенням діагнозу позивача. На підставі викладеного, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

В подальшому, з урахуванням заяви представника позивача про зміну предмету позову, представником відповідача ОСОБА_2 було подано до суду доповнення до відзиву на позовну заяву, в якому зазначено, що ОСОБА_2 жодних незаконних дій не вчиняла, діяла у відповідності до чинного законодавства, відомостей про позитивний ВІЛ-статус ОСОБА_1 не розголошувала. Словосполучення «набутий імунодефіцит», як зазначено в направленні, не може бути підтвердженням розголошення відомостей про позитивний ВІЛ-статус, оскільки ВІЛ це лише одна із можливих причин набутого імунодефіциту, який може бути викликаний такими чинниками, як опромінення, фармакологічні засоби, тощо. Набутий імунодефіцит, або вторинний імунодефіцит набутий при індивідуальному розвитку організму (онтогенезі) імунодефіцит. Він виникає у результаті недостатнього харчування, впливу іонізуючого випромінювання, захворювання на лейкоз, тощо. Отже, жодних доказів того, що ОСОБА_2 розголосила інформацію про позитивний ВІЛ-статус позивача не надано.

В свою чергу, представник позивача надала до суду відповідь на відзив представника відповідача ОСОБА_2 , в якому зазначила, що позивач пов`язує моральну шкоду із спричиненими їй неправомірними діями ОСОБА_2 душевними стражданнями. Усвідомлюючи факт розголошення даних особистого характеру лікарем ОСОБА_2 , у позивача змінилось відношення до медичних працівників та системи охорони здоров`я загалом, внаслідок втрати до них довіри, що завдавало щоденних моральних страждань, оскільки позивач через стан свого здоров`я все ж має спілкуватися з медичними працівниками. Внаслідок таких дій відбулося подальше розголошення діагнозу позивача, що стало наслідком не тільки моральних страждань, а й обмеження її прав на спілкування з дітьми. Крім того, факт винесення догани відповідачу ОСОБА_2 за результатами службової перевірки спростовує правомірність дій відповідача. Також, заперечувала факт обговорення ВІЛ-позитивного статусу попередньо на прийомі у відповідача в присутності ОСОБА_3 . Також, наполягала на тому, що позивач не надавала проінформованої згоди на розголошення її діагнозу відповідачу ОСОБА_2 , отже зазначення діагнозу у направленні є протиправним. Крім того, заперечувала, що позивач страждає на будь-які психічні розлади, тобто посилання відповідача ОСОБА_2 на зазначення діагнозу з метою подальшого лікування лікарем-психіатром також є неспроможними. На підставі викладеного, просила суд задовольнити уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.

Також, представником позивача було надано до суду письмову відповідь на відзив відповідача КНП «ДЦПМСД № 10» ДОР, в якому зазначено, що жоден нормативний акт, який стосується захисту персональних даних та конфіденційної інформації, не містить такої підстави для розголошення лікарем конфіденційної інформації, як наявність іншої медичної документації, в якій зазначено діагноз. Тобто за будь-яких умов лікар не може розголошувати інформацію про ВІЛ-позитивний статус пацієнта без інформованої згоди. При цьому позивач такої згоди не надавала. Посилання відповідача на психічний стан позивача є також безпідставними, оскільки остання не зверталася до лікаря за наданням психіатричної допомоги та взагалі не страждає на психічні захворювання. Позивач після незаконної видачі направлення та як наслідок, подальшого розголошення ВІЛ-позитивного статусу стала об`єктом наруги та гонінь, мала пояснювати оточуючим, що вона не несе загрози та ніхто не може обмежувати її права через наявність хвороби. На відеозаписі з нагрудної камери поліцейського видно, що ОСОБА_4 аргументує дії щодо позбавлення позивача права спілкування з дітьми, демонструючи при цьому видану ОСОБА_2 довідку, де було розголошено діагноз ОСОБА_1 . Позивач, переглянувши ці відеозаписи була шокована тим, що інформація про її статус в подальшому була розголошена необмеженому колу осіб, і все це відбулося через незаконні дії медичного працівника, що завдало їй особливих страждань. Позивач вбачає наявність зв`язку між протиправною поведінкою ОСОБА_2 та заподіяною моральною шкодою, яку вона оцінює у 200000 грн.

В подальшому, представником позивача було надано відповідь на доповнення до відзиву відповідача ОСОБА_2 та відзиву відповідача КНП «ДЦПМСД №10» ДОР (з урахуванням заяви про зміну предмету позову), в якому зазначено, що в направленні, що видане ОСОБА_2 вказано закодований діагноз В-20, це і є інформація про хворобу. Відповідач ОСОБА_2 не заперечує того факту, що нею було перенесено діагноз з висновку МРТ до направлення. Тобто факт розголошення не потребує доведення, в той час як позивач просить суд визнати такі дії щодо розголошення незаконними. Також зазначили, що перелік способів захисту цивільного права не є вичерпним, а визнання незаконними дій ОСОБА_2 є необхідною умовою для настання цивільно-правової відповідальності.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 січня 2020 року матеріали цивільної справи передано на розгляд до Самарського районного суду м. Дніпропетровська.

14 квітня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Самарського районного суду м. Дніпропетровська та в той же день протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями визначено головуючим суддею Кушнірчука Р.О.

Ухвалою суду від 15 квітня 2020 року в задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору відмовлено, позовну заяву залишено без руху із наданням позивачу строку на усунення визначених в ухвалі суду недоліків.

Ухвалою суду від 18 травня 2020 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 13 липня 2020 року прийнято заяву представника позивача про зміну предмету позову, задоволено клопотання представника відповідача про виклик свідка ОСОБА_3 , у задоволенні клопотання представника відповідача про виклик в судове засідання для допиту в якості свідка позивача ОСОБА_1 відмовлено, підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні надала пояснення, аналогічні обставинам, що викладені у позовній заяві, заяві про зміну предмету позову, відповідях на відзиви відповідачів та відповіді на доповнення до відзивів відповідачів. Змінені позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити, а саме визнати дії лікаря ОСОБА_2 неправомірними та стягнути з відповідача КНП «ДЦПМСД №10» ДОР на користь позивача моральну шкоду у розмірі 200000 грн.

Представник відповідача Ляховченко В.І. у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала у повному обсязі та просила суд відмовити у їх задоволенні. Також підтримала обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та доповненні до відзиву на позовну заяву.

Представник відповідача КНП «ДЦПМСД № 10» ДОР у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала у повному обсязі та просила суд відмовити у їх задоволенні. Також надала пояснення, аналогічні обставинам, що викладені у відзиві на позовну заяву та доповненні до відзиву на позовну заяву.

Також, у судовому засіданні за клопотанням представника відповідача КНП «ДЦПМСД № 10» ДОР було допитано у якості свідка ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_3 суду пояснив, що позивач ОСОБА_1 є його колишньою дружиною. Під час одруження у 2006 році йому нічого не було відомо про захворювання ОСОБА_6 . Про позитивний ВІЛ-статус ОСОБА_1 йому стало відомо влітку 2016 року. В той час у ОСОБА_1 стався параліч мови, її направили на обстеження до інфекційного відділення, де і було встановлено діагноз ВІЛ. Після того, як він дізнався про діагноз дружини, він не відмовився від неї. ОСОБА_6 пояснила, що приховувала він нього позитивний ВІЛ-статус. ОСОБА_1 знаходилась на стаціонарному лікуванні в лікарні до 2017 року, а після виписки лікування продовжувалось в домашніх умовах. Влітку 2017 року в неї стався епілептичний напад, викликана бригада швидкої допомоги відкачала її, однак ОСОБА_1 стала буйно себе поводити. Тоді лікарі швидкої допомоги вкололи їй транквілізатори. Також пояснив, що ОСОБА_1 перебувала на обліку у відповідача лікаря-невропатолога ОСОБА_2 . Він, як чоловік позивача особисто займався її лікуванням, отримував направлення на енцефалограму у ОСОБА_2 . В той час, станом на 2017 рік, ОСОБА_2 вже була обізнана про діагноз позивача. Після епілептичного нападу ОСОБА_1 стала агресивною, не слідкувала за собою. ОСОБА_7 , як лікар позивача, сказала, що існує ризик розвитку слабоумія. Тоді він попросив направляння до психіатру. В квітні 2018 році ОСОБА_2 видала йому на руки направлення ОСОБА_1 на консультацію із зазначенням діагнозу останньої «В-20». Після отримання направлення від ОСОБА_2 , він звернувся до лікаря ОСОБА_8 , який обслуговує їх район. Він особисто їздив зі своїм вітчимом ( ОСОБА_4 ) до цього лікаря та пояснював всю ситуацію. ОСОБА_6 тоді не було на прийомі. Наступного разу вона погодилась приїхати та з`явилась на прийом до лікаря психіатра разом зі своєю сестрою. ОСОБА_1 була згодна з тим, щоб він надавав та отримував від лікарів усю медичну документацію стосовно неї. Також пояснив, що їхні спільні діти з позивачем проживають разом із ним за рішенням виконкому. ОСОБА_1 приїздить 3-4 рази на рік, влаштовує скандали та викликає поліцію, оскільки їй не дають дітей з причини агресивного поводження внаслідок психічних розладів.

Заслухавши пояснення представників сторін, свідки, дослідивши письмові докази у справі, врахувавши фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, суд прийшов до наступного.

Як вбачається з копії направлення, виданого відповідачем лікарем-невропатологом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було направлено у ПНД (психоневрологічний диспансер) до лікаря психіатра. У вказаному направленні зазначено діагноз: Наслідки перенесеного лейкоенцефаліту (прогресуюча мультифокальна) на фоні набутого імунодефіциту В20 з психодинамічним синдромом. Мета: тактика ведення хворої невропатологом (а.с.12)

Згідно копії листа заступника голови комісії з припинення КЗ «ДЦПМСД №10» від 03.09.2018 вих. №3/70 на підставі адвокатського запиту від 28.08.2018 щодо обставин видачі лікарем неврологом амбулаторії ЗСПМ №3 КЗ «ДЦПМСД №10» ОСОБА_2 направлення на консультацію до психіатра гр.. ОСОБА_1 без її згоди, адміністрацією КЗ «ДЦПМСД №10» проведено службове розслідування та встановлено, що 17.04.2018 року на прийом до лікаря невролога ОСОБА_2 звернувся ОСОБА_3 (чоловік ОСОБА_1 ) із заключенням МРТ, в якому було зазначено діагноз: прогресуюча мультифокальна ефалопатія на тлі В-20*, тобто діагноз був відомий чоловікові ще до звернення до лікаря-невролога ОСОБА_2 , з проханням надати направлення його дружині до лікаря психіатра. Лікар ОСОБА_2 видала направлення з зазначенням вже відомого діагнозу. На підставі викладеного, лікарю ОСОБА_2 оголошено догану (наказ №309-з від 30.08.2018) (а.с. 13)

Відповідно до копії листа виконуючого обов`язки генерального директора КНП «ДЦПМСД №10» ДМР від 28.08.2019 вих. №3/68 первинна медична документація (медична карта амбулаторного пацієнта форма 025/о) громадянки ОСОБА_1 в амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 3 відсутня і знаходиться вдома у пацієнтки. Діючими нормативними актами і розпорядчими документами не передбачено зберігання копій направлень на консультації в будь-якому вигляді за місцем роботи лікаря, який видає таке направлення. Таким чином, не виявляється можливим надати належним чином завірену копію направлення ОСОБА_1 на огляд до лікаря-психіатра. (а.с. 21)

Крім того, за клопотанням представника позивача у судовому засіданні було оглянуто диск з відеозаписом з нагрудних відео реєстраторів працівників патрульної поліції ДМ 4887 та ДМ 4926 від 02.06.2018. Під час перегляду вказаного відеозапису було встановлено, що особа, яка представилась вітчимом ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 , як зазначила представник позивача у судовому засіданні) в ході бесіди з працівниками патрульної поліції надає для огляду останнім документ та пояснює, що це направлення ОСОБА_1 на огляд до психіатру та мотивує неможливість ОСОБА_1 спілкуватись з дітьми у зв`язку з її психічним станом. (а.с. 25)

Так, відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1-2 ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно ч. 1,3 ЦК України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Фізична особа зобов`язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків або з інших джерел.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до абз. 2,3 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Статтею 1 ЗУ «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» визначено певні терміни, зокрема:

-ВІЛ - вірус імунодефіциту людини, що зумовлює захворювання на ВІЛ-інфекцію;

-ВІЛ-статус особи - стан організму особи стосовно відсутності чи наявності в ньому ВІЛ: негативний ВІЛ-статус особи характеризується відсутністю в її організмі ВІЛ, позитивний ВІЛ-статус особи характеризується наявністю в її організмі ВІЛ;

-люди, які живуть з ВІЛ - ВІЛ-інфіковані особи та особи, які страждають на хворобу, зумовлену ВІЛ;

Пунктами 1-2 частини 1 статті 12 вказаного Закону передбачено, що люди, які живуть з ВІЛ, зобов`язані: вживати заходів для запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, запропонованих органами охорони здоров`я, повідомляти осіб, які були їхніми партнерами до виявлення факту інфікування, про можливість їх зараження.

Згідно ч. 3 ст. 13 Закону відомості про результати тестування особи з метою виявлення ВІЛ, про наявність або відсутність в особи ВІЛ-інфекції є конфіденційними та становлять лікарську таємницю. Медичні працівники зобов`язані вживати необхідних заходів для забезпечення належного зберігання конфіденційної інформації про людей, які живуть з ВІЛ, та захисту такої інформації від розголошення та розкриття третім особам.

Частиною 4 вказаної статті передбачено, що передача медичним працівником відомостей, зазначених у частині третій цієї статті, дозволяється лише: особі, стосовно якої було проведено тестування, а у випадках та за умов, установлених частиною третьою статті 6 цього Закону, - батькам чи іншим законним представникам такої особи; іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров`я - винятково у зв`язку з лікуванням цієї особи; іншим третім особам - лише за рішенням суду в установлених законом випадках.

Так, у судовому засіданні достовірно встановлено, підтверджено показами свідка ОСОБА_3 та не заперечувалось представниками сторін, що чоловік позивача ОСОБА_3 був достовірно обізнаний про діагноз своєї дружини ОСОБА_1 та її ВІЛ-позитивний статус з 2016 року, тобто задовго до звернення до відповідача ОСОБА_2 з метою отримання направлення до лікаря-психіатра.

Позивач ОСОБА_1 перебувала на обліку у відповідача лікаря невролога ОСОБА_2 , даний факт також не заперечувався представниками сторін у судовому засіданні.

Відповідно до коду Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров`я (відомий як ICD-10 або МКХ-10) B20 - це хвороба, зумовлена вірусом імунодефіциту людини [ВIЛ], яка проявляється інфекційними та паразитарними хворобами.

В той же час, невропатологія це галузь клінічної медицини, яка вивчає причини виникнення, механізми розвитку і клініку захворювань нервової системи, а також розробляє заходи їх діагностики.

При цьому, психіатрія, як галузь медицини, вивчає психічні захворювання, психічні розлади і стани.

Отже, лікар-невролог не є профільним лікарем з лікування інфекційного захворювання ВІЛ, тобто відповідач ОСОБА_2 не могла володіти інформацією про наявність або відсутність у позивача хвороби В-20, окрім як від самої хворої, або зі змісту первинної медичної документації, отриманої від інших медичних працівників.

Як зазначала представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву, позивач ОСОБА_1 , під час особистого прийому у лікаря невролога ОСОБА_2 , в присутності свого чоловіка ОСОБА_3 , самостійно повідомила лікарю наявність у неї позитивного ВІЛ-статусу. Вказані події відбувались задовго до видачі відповідачем направлення на огляд до лікаря-психіатра. Дана обставина також знайшла своє підтвердження і у показах свідка ОСОБА_3 .

Крім того, як показав свідок ОСОБА_3 , він звернувся до лікаря-невролога ОСОБА_2 у зв`язку з погіршенням психічного стану позивача ОСОБА_1 та надав лікарю результати обстеження МРТ (магнітно-резонансної терапії), де було зазначено діагноз: «прогресуюча мультифональна лейкоенцефалопатія та тлі В-20».

Прогресуюча мультифональна лейкоенцефалопатія (ПМЛ) це швидко прогресуюче демієлінізуюче інфекційне захворювання центральної нервової системи з асиметричним ураженням головного мозку.

Зі змісту вказаного діагнозу вбачається, що хвороба розвилася у ОСОБА_1 на фоні В-20 (ВІЛ).

За результатами ознайомлення з висновком МРТ ОСОБА_1 та наданої інформації ОСОБА_3 про поведінку та погіршення психічного стану хворої, ОСОБА_2 дійшла висновку про те, що хвороба прогресуюча та може призвести до тяжкого психічного розладу, у зв`язку з чим зробила висновок про необхідність залучення іншого медичного спеціаліста у галузі психіатрії.

При цьому, ОСОБА_2 виписала направлення на ім`я ОСОБА_1 на огляд до лікаря-психіатра, вбачаючи реальну загрозу здоров`ю хворої та необхідність залучення медичного спеціаліста в галузі психіатрії для встановлення подальшої тактики ведення та лікування ОСОБА_1 , переписавши діагноз з вказаного висновку МРТ та зазначивши мету: тактика ведення хворої невропатологом.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач ОСОБА_1 просить суд визнати незаконними дії відповідача ОСОБА_2 щодо розголошення (розкриття) конфіденційної інформації діагнозу та відомостей про позитивний ВІЛ-статус позивача.

При цьому, позивач вважає, що вказаними діями відповідача ОСОБА_2 їй було спричинено моральну шкоду, яка виразилась у порушенні її прав у спілкуванні з дітьми.

Так, розголошення лікарської таємниці виражається в незаконному повідомленні іншій особі (особам) цієї інформації. Вона може передаватися в розмові, у тому числі телефонній, у листах, доповідях, виступах, лекціях, по телебаченню, радіо або в періодичній пресі. Розголошення може мати місце і при наданні можливості стороннім особам ознайомитися з лікарською таємницею.

Однак, виходячи з вищевикладених обставин, суд не вбачає у діях відповідача ОСОБА_2 факту розголошення діагнозу позивача, оскільки чоловік останньої ОСОБА_3 був достеменно обізнаний про позитивний ВІЛ-статус ОСОБА_1 , а зазначений в направленні діагноз ОСОБА_2 перенесла із наданої первинної документації результатів МРТ, оскільки вважала, що ця інформація є професійно необхідною для лікаря-психіатра (іншого спеціаліста), який залучається для надання медичної допомоги ОСОБА_1 .

Крім того, свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні наголошував, що він дійсно обмежував можливість спілкування позивача з їхніми спільними дітьми, оскільки вбачав небезпеку для них у зв`язку з погіршенням психічного стану ОСОБА_1 та її агресивного поводження, а не у зв`язку з позитивним ВІЛ-статусом останньої.

Таким чином, суд не вбачає причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача ОСОБА_2 та завданням моральної шкоди, яка виразилася в обмеженні права позивача у спілкуванні з її дітьми.

Що стосується посилання позивача та її представника на відеозапис з нагрудних камер працівників патрульної поліції, то суд не може його прийняти як доказ, оскільки на даному записі зафіксовано мотивування ОСОБА_4 обмеження ОСОБА_1 у спілкуванні з дітьми наявністю психічних розладів останньої, що створюють небезпеку для дітей, на підтвердження чого пред`явлено працівникам патрульної поліції направлення ОСОБА_1 на огляд саме до лікаря психіатра.

При цьому, доказів розкриття (поширення) діагнозу ВІЛ позивача ОСОБА_1 чи обмеження у праві спілкування з дітьми саме через наявність позитивного ВІЛ-статусу останньої, вказаний відеозапис не містить.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Комунального некомерційного підприємства «Дніпровський центр первинної медико санітарної допомоги № 10» Дніпровської міської ради про визнання незаконними дій медичного працівника та стягнення моральної шкоди.

Крім того, у зв`язку з тим, що на підставі ухвали суду від 15 квітня 2020 року було зменшено розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду з даним позовом, питання судових витрат суд вирішує на підставі статей 136, 141 ЦПК України та вважає за необхідне несплачену частину судового збору віднести за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Комунального некомерційного підприємства «Дніпровський центр первинної медико санітарної допомоги № 10» Дніпровської міської ради про визнання незаконними дій медичного працівника та стягнення моральної шкоди відмовити повністю.

Судові витрати з розгляду справи віднести за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України подається до Дніпровського апеляційного суду через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя: Р.О. Кушнірчук