open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Справа № 372/1335/16-ц
Моніторити
Ухвала суду /05.08.2024/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /19.06.2024/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /27.05.2024/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /10.05.2024/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /29.08.2022/ Київський апеляційний суд Постанова /04.11.2020/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /15.09.2020/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /08.07.2020/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /25.05.2020/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /13.04.2020/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /27.02.2020/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /18.04.2018/ Касаційний цивільний суд Постанова /18.04.2018/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /15.02.2018/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /17.10.2017/ Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ухвала суду /28.09.2017/ Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ухвала суду /06.09.2017/ Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Рішення /15.06.2017/ Апеляційний суд Київської області Рішення /15.06.2017/ Апеляційний суд Київської області Ухвала суду /26.04.2017/ Апеляційний суд Київської області Ухвала суду /19.12.2016/ Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ухвала суду /01.12.2016/ Апеляційний суд Київської області Ухвала суду /05.10.2016/ Апеляційний суд Київської області Ухвала суду /05.10.2016/ Апеляційний суд Київської області Ухвала суду /26.09.2016/ Апеляційний суд Київської області Рішення /10.08.2016/ Обухівський районний суд Київської області Ухвала суду /13.06.2016/ Обухівський районний суд Київської області
emblem
Справа № 372/1335/16-ц
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Ухвала суду /05.08.2024/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /19.06.2024/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /27.05.2024/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /10.05.2024/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /29.08.2022/ Київський апеляційний суд Постанова /04.11.2020/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /15.09.2020/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /08.07.2020/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /25.05.2020/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /13.04.2020/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /27.02.2020/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /18.04.2018/ Касаційний цивільний суд Постанова /18.04.2018/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /15.02.2018/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /17.10.2017/ Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ухвала суду /28.09.2017/ Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ухвала суду /06.09.2017/ Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Рішення /15.06.2017/ Апеляційний суд Київської області Рішення /15.06.2017/ Апеляційний суд Київської області Ухвала суду /26.04.2017/ Апеляційний суд Київської області Ухвала суду /19.12.2016/ Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ухвала суду /01.12.2016/ Апеляційний суд Київської області Ухвала суду /05.10.2016/ Апеляційний суд Київської області Ухвала суду /05.10.2016/ Апеляційний суд Київської області Ухвала суду /26.09.2016/ Апеляційний суд Київської області Рішення /10.08.2016/ Обухівський районний суд Київської області Ухвала суду /13.06.2016/ Обухівський районний суд Київської області

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 372/1335/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Зінченко О.М.

провадження № 22-ц/824/5751/2020 Суддя-доповідач: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 листопада 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Олійника В.І.,

суддів: Желепи О.В., Кулікової С.В.,

при секретарі Гоін В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2016 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство «Фінанс банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , Реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції, Приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Мельник Марина Володимирівна, Приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Щур Надія Романівна, про визнання недійсними розпорядження, державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок, -

в с т а н о в и в :

У травні 2016 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації з вказаним вище позовом, який мотивував тим, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року №506 затверджено проект землеустрою і передано у власність 56-ти громадянам, в тому числі ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , земельні ділянки розміром по 0,1200 га кожному для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області. На підставі цього розпорядження вказані особи 21 травня 2008 року отримали державні акти на право власності на земельні ділянки.

Вказував, що передача ділянок у власність громадян відбулася з порушенням низки вимог Водного і Земельного кодексів України. Зокрема, спірні ділянки відносяться до категорії земель водного фонду з режимом обмеженої господарської діяльності, поскільки знаходяться у межах 25-метрової прибережної захисної смуги річки Стугна, у тому числі частково накладаються на водне плесо річки, і не можуть за законом передаватися для потреб садівництва.

В подальшому ОСОБА_10 , ОСОБА_11 і ОСОБА_12 за договорами купівлі-продажу від 18 лютого 2013 року продали належні їм ділянки ОСОБА_23 , яка у свою чергу уклала договір іпотеки від 18 лютого 2013 року за №867 з ПАТ «ТММ-Банк» (правонаступник ПАТ «Фінанс Банк»). ОСОБА_22 за договором купівлі-продажу від 15 жовтня 2009 року продав належну йому ділянку ОСОБА_5 , а ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_24 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 за договорами купівлі-продажу від 29 травня 2009 року продали належні їм ділянки на користь ОСОБА_5 , яка їх об`єднала і отримала 21 вересня 2009 року державний акт серії ЯЖ №297723 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0066, загальною площею 1,08 га, яку надалі відчужила за договором купівлі-продажу на користь ОСОБА_4 .

Крім цього, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 відчужили належні їм ділянки, які були об`єднані в одну з кадастровим номером 3223151000:06:014:0063, яка надалі відчужена на користь ОСОБА_3 .

Прокурор, посилаючись на те, що землі водного фонду є власністю держави і не можуть передаватися у приватну власність для ведення садівництва, просив визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року №506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради» в частині передачі у власність земельних ділянок ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 ; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки розміром по 0,12 га, видані 21 травня 2008 року ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 ; визнати недійсними рішення приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Мельник М.В. від 18 лютого 2015 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 ; визнати недійсними рішення приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Щур Н.Р. від 01 квітня 2016 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 ; визнати недійсними рішення реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції від 11 березня 2014 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_4 ; визнати недійсним договір іпотеки, укладений від 18 лютого 2013 року між ПАТ «ТММ-Банк» і ОСОБА_1 , в частині земельних ділянок; витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_7 і ОСОБА_5 земельні ділянки площею по 0,12 га, з незаконного володіння ОСОБА_3 ділянку площею 0,24 га, з незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку площею 1,08 га, з незаконного володіння ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,12 га, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району. Стягнути солідарно із відповідачів на користь позивача судовий збір.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2016 року позов прокурора задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року №506 в частині передачі земельних ділянок у власніть ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 ; визнано недійсними державні акти на право власності, видані 21 травня 2008 року на ім`я ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 ; визнано недійсними рішення приватних нотаріусів про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та рішення реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_4 ; визнано недійсним договір іпотеки, укладений 18 лютого 2013 року між ПАТ «ТММ-Банк» і ОСОБА_1 в частині земельних ділянок; витребувано на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельні ділянки з незаконного володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району, та стягнуто солідарно з відповідачів на користь прокуратури Київської області судовий збір.

Справа переглядалась судами неодноразово.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року №506 щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва у власність ОСОБА_22 , визнання недійсним державного акта серії ЯЛ №065571 від 05.11.2010 року на право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,12 га для індивідуального садівництва, кадастровий номер 3223151000:06:014:0044 та витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,12 га, кадастровий номер 3223151000:06:014:0044, та ухвалення нового, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про часткове скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення у відповідній частині нового, яким відмовити в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року №506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ти громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради» в частині передачі у власність земельних ділянок ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ;

відмовити в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсними рішення приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мельник М.В. від 18.02.2013 року індексний номер 430781, 432984, 434014 про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0006, з кадастровим номером 3223151000:06:014:0016, з кадастровим номером 3223151000:06:014:0009, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району;

відмовити в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору іпотеки від 18.02.2013 року №867, укладений між ПАТ «ТММ-Банк» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мельник М.В. в частині щодо земельних ділянок площею по 0,12 газ кадастровими номерами 3223151000:06:014:0006, 3223151000:06:014:0016, 3223151000:06:014:0009;

відмовити в задоволенні позовних вимог в частині витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0006, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0016, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0009;

скасувати розподіл судових витрат в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат на користь прокуратури Київської області.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про часткове скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення у відповідній частині нового, яким відмовити в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року №506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ти громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради» в частині передачі у власність земельних ділянок ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ;

відмовити в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсними рішення приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Н.Р. від 01.04.2016 року (індексний номер 29068943) про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельні ділянки площею 0, 42 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0063;

відмовити в задоволенні позовних вимог в частині витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,24 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0063;

скасувати розподіл судових витрат в частині стягнення з ОСОБА_3 судових витрат на користь прокуратури Київської області.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що законно набути право приватної власності на спірні земельні ділянки водного фонду загальною площею 2,04 га із земель державної чи комунальної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, в тому числі й ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 . Натомість останні набули таке право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідачів на землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади відповідного розпорядження.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судом встановлено, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 07.04.2008 року №506 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ти громадянам загальною площею 6,72 га для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради. А саме, ОСОБА_10 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,12 га, ОСОБА_7 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,12 га, ОСОБА_11 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,12 га, ОСОБА_12 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,12 га, ОСОБА_6 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,12 га, ОСОБА_13 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,12 га, ОСОБА_15 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,12 га, ОСОБА_16 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,12 га, ОСОБА_17 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,12 га, ОСОБА_18 передано у власність земельну ділянку загальною площею

0,12 га, ОСОБА_19 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,12 га, ОСОБА_20 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,12 га, ОСОБА_21 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,12 га, ОСОБА_22 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,12 га, ОСОБА_9 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,12 га, ОСОБА_8 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,12 га, ОСОБА_14 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,12 га. (а.с.20-23).

В подальшому, на підставі вищезазначеного розпорядження громадяни отримали наступні державні акти на право власності на земельні ділянки:

- ОСОБА_10 отримала державний акт від 21.05.2008 серії ЯЖ

№ 217198 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0006;

- ОСОБА_7 отримав державний акт від 21.05.2008 серії ЯЖ

№ 217200 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0015;

- ОСОБА_12 отримала державний акт від 21.05.2008 серії ЯЖ

№ 217199 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0009;

- ОСОБА_11 отримав державний акт від 21.05.2008 серії ЯЖ

№ 217201 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0016;

- ОСОБА_6 отримала державний акт від 21.05.2008 серії ЯЖ

№ 217207 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0013;

- ОСОБА_13 отримав державний акт від 21.05.2008 серії ЯЖ

№ 217243 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0042;

- ОСОБА_15 отримав державний акт від 21.05.2008 серії ЯЖ № 217244 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0033;

- ОСОБА_16 отримала державний акт від 21.05.2008 серії ЯЖ

№ 217245 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0034;

- ОСОБА_17 отримав державний акт від 21.05.2008 серії ЯЖ

№ 217246 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0035;</s

- ОСОБА_18 отримав державний акт від 21.05.2008 серії ЯЖ

№ 217247 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0039;

- ОСОБА_20 отримав державний акт від 21.05.2008 серії ЯЖ

№ 217241 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0040;

- ОСОБА_19 отримав державний акт від 21.05.2008 серії ЯЖ

№ 217248 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0043;

- ОСОБА_21 отримав державний акт від 21.05.2008 серії ЯЖ

№ 217240 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0045;

- ОСОБА_22 отримав державний акт від 21.05.2008 серії ЯЖ

№ 217249 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0044;

- ОСОБА_8 отримала державний акт від 21.05.2008 серії ЯЖ

№ 217202 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0012;

- ОСОБА_9 отримав державний акт від 21.05.2008 серії ЯЖ

№ 217203 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0011;

- ОСОБА_14 отримав державний акт від 21.05.2008 серії ЯЖ

№ 217242 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0041. (а.с.26-63).

Встановлено, що в подальшому ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на підставі договорів купівлі-продажу від 18.02.2013 відчужили належні їм земельні ділянки на користь ОСОБА_23 , яка в подальшому уклала договір іпотеки від 18.02.2013 за № 867 з ПАТ «ТММ-Банк» (правонаступник ПАТ «Фінанс Банк»), в забезпечення якого до банківської установи надано вказані вище земельні ділянки. ОСОБА_22 на підставі договору купівлі-продажу від 15.10.2009 відчужено належну йому земельну ділянку на користь ОСОБА_5

ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_24 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 на підставі договорів купівлі-продажу від 29.05.2009 року відчужено належні їм земельні ділянки на користь ОСОБА_5 , яка в подальшому об`єднала земельні ділянки та отримала державний акт від 21.09.2009 серії ЯЖ №297723 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0066, загальною площею 1,08 га, яку в подальшому відчужила на підставі договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_4

ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відчужили належні їм земельні ділянки, які в подальшому були об`єднані в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0063. В наступному дана земельна ділянка відчужена на користь ОСОБА_3 , який відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на даний час є її власником.

Листом КДП «Київгеоінформатика» від 15.02.2016 року№01-01/164 та схемою підтверджується накладення спірних земельних ділянок на землі водного фонду (р.Стугна) в межах Української міської ради (а.с.78-82).

Згідно зі ст.3 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки).

Частиною першою ст.58 Земельного кодексу України та ст.4 Водного кодексу України зазначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.

Статтею 84 Земельного кодексу України встановлено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Пунктом 4 вказаної статті визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду.

Відповідно до ст.60 Земельного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Зі змісту вказаних положень законодавства вбачається, що віднесення земельних ділянок, зайнятих водними об`єктами, до земель водного фонду підтверджується самим фактом перебування їх під водним об`єктом.

Статтею 86 Водного кодексу України визначено вичерпний перелік робіт, що можуть проводитися на земельних ділянках дна річок. До цих робіт віднесено будівництво гідротехнічних споруд, поглиблення дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин, прокладанням комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи.

Також, до складу земель водного фонду України віднесено землі прибережної захисної смуги, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють його функціонуванню.

Так, згідно з приписами ст.ст.1, 88, 89 Водного кодексу України,

ст.ст.60, 61 Земельного кодексу України прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. На земельних ділянках такої категорії, зокрема, заборонено розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво, зберігання та застосування пестицидів і добрив.

Ширина прибережних захисних смуг визначена ч.2 ст.88 Водного кодексу України, ч.2 ст.60 Земельного кодексу України та становить для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів від урізу води.

Частинами 7, 8 ст.88 Водного кодексу України, ч.3 ст.60 Земельного кодексу України передбачено, що розміри і межі природоохоронних зон встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Відповідно до ст.ст.1, 20, 50-54 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою - це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів із використання та охорони земель, яким встановлюються межі об`єктів землеустрою.

Отже, фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Разом з тим, відсутність цього проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, що підпадає під нормативно визначену 25-метрову зону від урізу води.

Статтею 59 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Цією ж статтею установлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть передавати в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.

Зокрема, землі водного фонду можуть передаватись в користування лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

З врахуванням викладеного, чинним законодавством передбачено лише один випадок, коли землі водного фонду можуть передаватись у приватну власність та п`ять випадків, коли їх може бути передано в користування.

Відповідно ст.60 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель, садівництво та городництво.

Отже, при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об`єктів необхідно враховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст.88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.

З огляду на вищенаведене, розпорядження Обухівської райдержадміністрації від 07.04.2008 року №506 та видані на його підставі державні акти на право власності на земельні ділянки суперечать вимогам ст.ст.58, 60, 61 Земельного кодексу України, ст.ст.86, 88, 89 Водного кодексу України та підлягають визнанню недійсними.

Отже, при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об`єктів необхідно враховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст.88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постанові

від 22.04.2015 у справі № 6-52цс15, які в силу ст.360-7 ЦПК України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення) мають враховуватись судами України.

Частиною 3 статті 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

За ст.50 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, акти інших посадових осіб, які призначаються ними, можуть бути оскаржені в судовому порядку відповідно до закону.

Згідно з ч.1 ст.393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Крім того, оскаржене розпорядження Обухівської РДА прийнято з перевищенням повноважень. Відповідно до положень ч.3 ст.122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території надають у постійне користування земельні ділянки із земель державної власності юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання, ведення лісового і водного господарства, будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.

Положеннями ч.4 цієї ж статті встановлено, що обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Статтею 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень), визначалось, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

З врахуванням викладених вище суттєвих порушень вимог законодавства, а також того, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки є похідними від визнання протиправним розпорядження Обухівської РДА, яке стало підставою для вибуття земельних ділянок із державної власності, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що оскаржувані державні акти підлягали також визнанню недійсними.

Згідно зі ст.152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, серед іншого, і визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За статтею 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст.ст.317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно з п.22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року №5 якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України).

Отже, відповідно до вимог ст.ст. 330, 388 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

За ст.121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Так як Київська обласна державна адміністрація від 2008 року і на даний час не наділена повноваженнями щодо виявлення порушень під час відведення у приватну власність на території області земель водного фонду, то порушення залишаються не усунутими.

Отже, відведенням у приватну власність громадян спірних земельних ділянок порушено інтереси держави, як власника земельних ділянок, так як з державної власності протиправно вибули землі водного фонду, розташовані в межах Української міської ради.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У статтях 13, 14 Конституції України визначено, що земля, водні та інші природні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст.ст.4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

За статтею 80 ЗК громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на вищевикладене, законно набути право приватної власності на спірні земельні ділянки водного фонду загальною площею 2,04 га із земель державної чи комунальної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, в тому числі й ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 і останні набули таке право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідачів на землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади відповідного розпорядження.

Вказані громадяни в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для земель водного фонду (ст.ст.1, 3, 4 ВК України) природних ознак (наявності річки Стугна, її берегових ліній, прибережно-захисних смуг) спірних земельних ділянок знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що землі водного фонду вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, провадження № 14-460цс18 та від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, провадження № 14-76цс18.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою, зокрема, в особі Київської обласної державної адміністрації відповідно до закону.

З врахуванням викладених вище обставини, виявлених судом грубих порушень законодавства при вибутті спірних земельних ділянок із державної власності, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних у справі доказів, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що порушене право держави підлягало судовому захисту, оскільки позовні вимоги ґрунтуються на чинному законодавстві та узгоджуються з матеріалами справи, а тому позов підлягав до задоволення у повному обсязі.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 11 листопада 2020 року.

Суддя-доповідач:

Судді:

Джерело: ЄДРСР 92823525
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку