ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9251/20 Справа № 215/4066/20 Суддя у 1-й інстанції - Коноваленко М. І. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Бондар Я.М.,

суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач- Фонд соціального страхування України в Дніпропетровській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 адвоката Меланчука Ігоря Віталійовича, відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 вересня 2020 року, ухваленого суддею Коноваленком Н.І. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 29 вересня 2020 року,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , звернувся в суд з позовом про відшкодування моральної шкоди до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (далі Фонд) про стягнення моральної шкоди, у зв`язку з ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків, яким просив стягнути 94 460,00 грн. моральної шкоди, у зв`язку з отриманим каліцтвом на виробництві, стійкою втратою професійної працездатності.

В обґрунтування позову зазначив, що ОСОБА_1 , перебуваючи у трудових відносинах з ВАТ «Північний ГЗК», правонаступником якого є ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», на посаді машиніста конвеєра, 06.10.2002 року, близько 20:10 год., з вини роботодавця, знаходячись на території дробильної фабрики-2, внаслідок нещасного випадку отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому головки правої променевої кістки.

Данний факт підтверджується ОСОБА_3 нещасний випадок на виробництві, Актом ОСОБА_4 розслідування нещасного випадку.

Нещасний випадок стався під час виконання позивачем своїх трудових обов`язків та згідно висновків відповідної компетентної комісії його визнано таким, що пов`язаний з виробництвом та підлягає відповідному обліку.

12.02.2003 позивач вперше пройшла огляд ЛТЕК, де їй було визначено ступінь втрати професійної працездатності 20%.

В подальшому позивачем пройдено повторні огляди ЛТЕК та МСЕК.

Останнім оглядом МСЕК 31.03.2010 було визначено 10% втрати професійної працездатності з 01.03.2010 безстроково.

З моменту травмування позивач постійно відчуває фізичні страждання та больові відчуття в травмованій ділянці руки, дана травма призвела до порушення функцій правого ліктьового суглобу. На даний час у позивача наявні обмеження об`єму рухів та болі у травмованому суглобі. Позивач постійно відчуває труднощі та незручності в задоволенні елементарних повсякденних побутових потреб, що вимагає від неї додаткових зусиль, призводить до зміни звичного способу життя завдає їй фізичних страждань, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вона позбавлена можливості вести активний спосіб життя.

Все зазначене призводить до зниження якості життя та зменшення благ, які позивач мала до моменту травмування та втрати професійної працездатності.

Рішенням Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про стягнення моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я задоволені частково.

Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, у зв`язку з ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків, без утримання податку з доходів осіб та інших обов`язкових платежів, в сумі 30 000 (тридцять тисяч) грн.

Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір в сумі 840,80 грн.

Представник позивача, адвокат Меланчук І.В., не погоджуючись з ухваленим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне врахування висновків Верховного Суду, викладених в аналогічних справах та положення Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року, ставить питання про зміну судового рішення в частині повного задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1 .

Скаржник вважає, що стягнутий судом на користь позивача розмір грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування моральних страждань позивача, які остання відчуває через отримане трудове каліцтво, наслідком якого стала первинна втрата професійної працездатності в ступені 20%, а в подальшому з 31.03.2010 встановлено 10% втрати професійної працездатності безстроково.

Також, представник позивача вважає, що судом не повністю враховано, що внаслідок отриманого трудового каліцтва у позивача порушено нормальні життєві зв`язки, що остання позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання, втілювати в життя свої наміри в професійній сфері, повинна докладати зусиль та витрачати час для організації свого життя, потребує систематичного лікування, постійно відчуває наслідки травмування, які призвели до суттєвого обмеження можливостей організму, порушення його функцій, що як наслідок, істотно знизило якість життя та призвело до втрати ОСОБА_1 блага повноцінно працювати, повною мірою реалізовувати свої наміри в професійній сфері, забезпечувати сім`ю, радіти життю, а також активно знизило активність життя останньої.

В апеляційній скарзі, відповідач, посилаючись на необґрунтованість судового рішення, яке ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення справи з порушенням норм матеріального і процесуального права, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про відмову позивачеві у задоволенні її позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач вказує на те, що оскільки позивач звернулася до суду з позовом у березні 2020 року після набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності 01 січня 2015 року, то вона не має права на відшкодування шкоди за рахунок коштів відділення Фонду соціального страхування, вказує, що право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду скасовано для всіх застрахованих громадян, незалежно від дати встановлення втрати працездатності, оскільки Цивільним кодексом України та КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної за рахунок власника або уповноваженого органу (роботодавця), з вини якого заподіяно шкоду.

Відповідач наголошує на тому, що суд першої інстанції не застосував норми матеріального права, що мали бути застосовані, застосувавши закон, який не міг бути застосований, у зв`язку із чим неправильно вирішив спір між сторонами. Окрім того, скаржник вказує на те, що МСЕК встановлював факт моральної шкоди потерпілому на підставі медичних документів, які підтверджували наслідки перенесеного стресу, а при відсутності такого висновку факт моральної шкоди не встановлювався, тому, оскільки висновком МСЕК позивачу не встановлено спричинення моральної шкоди, остання не може в повній мірі довести свої моральні страждання. Скаржник вважає, що суд першої інстанції залишив поза увагою пояснення відповідача та стягнув моральну шкоду помилково, застосувавши закон, який діяв на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, а не на час вирішення спору в суді.

Окрім того, скаржник зазначає, що за період березень 2003- вересень 2020 року позивачу було виплачено страхових виплат на суму 85756,38 грн. Також звертає увагу на те, що у позивача зменшився відсоток втрати працездатності з 20% до 10% і стан її здоров`я не погіршився, а можливо навіть покращився.

У відзиві на апеляційну скаргу представника позивача, відповідач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, задовольнити апеляційну скаргу Фонду, скасувати оскаржуване судове рішення, ухвалити нове, яким у повному обсязі відмовити ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч. 1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до вимог ст.367ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги сторін не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено,що позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ПрАТ, займаючи посаду машиніста конвеєра з 1993 року по 2016 рік, що не оспорюється відповідачем, та підтверджується копією трудової книжки (а.с.27-29).

Виконуючи свої трудові обов`язки на вказаній посаді, 06.10.2002 року, близько 20:10 год., ОСОБА_1 по закінченню робочої зміни з 08:00 до 20:00 години, направляючись по маршруту зі станції приводів-2 до побутового комбінату, при пересуванні по перехідному мосту через залізничну колію, оступилась, впала, отримавши при цьому травму правої руки. Діагноз згідно з листом непрацездатності: закритий перелом головки правої плечової кістки.

Данний факт підтверджується Актом №12/Х Форми Н-1 від 2002 року Про нещасний випадок на виробництві, Актом Форми Н-5 Про розслідування нещасного випадку від 06.10.2002 (а.с.16-20).

Нещасний випадок стався під час виконання позивачем своїх трудових обов`язків. Осіб, дії або бездіяльність яких призвели до нещасного випадку, комісія із розслідування не убачає, причин нещасного випадку організаційно-технічного характеру не встановлено (п.10 Акта №12/Х Форми Н-1 а.с.17, п.4, 6 Акта Форми Н-5 а.с.19,20).

12.02.2003 позивач вперше пройшла огляд ЛТЕК, де їй було визначено ступінь втрати професійної працездатності 20% з 10 лютого 2003 року.

В подальшому позивачем пройдено повторні огляди ЛТЕК та МСЕК. Останнім оглядом МСЕК 31.03.2010 було визначено 10% втрати професійної працездатності безстроково (а.с.8-15).

У зв`язку з отриманим каліцтвом позивач періодично проходить лікування, що підтверджується виписним епікризом (а.с.21).

Постановою ВВД Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області №1108 Н від 11.03.2003 призначено страхову виплату у вигляді одноразової допомоги в сумі 8800грн., платежі проводити з 11.03.2003 до 11.04.2003; призначено щомісячну грошову суму у разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 139,76грн., платежі проводити з 10.02.2003 до 11.03.2004. З урахуванням строків виплати та індексації, пунктом 12 вказаної постанови визначено: виплати ОСОБА_1 провадити шляхом перерахунку на особовий рахунок (а.с.22-24).

Суд першої інстанції, частково задовольняючи вимоги позивача, до спірних правовідносин застосував Закон України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння (12.02.2003р.) ОСОБА_1 моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я, який передбачав обов`язок відшкодувати таку шкоду відповідачем, поклавши цей обов`язок на Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду і вважає доводи відповідача щодо неправильного застосування норм матеріального права необґрунтованими, виходячи з огляду на таке.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі є законним і обґрунтованим.

Так, суд встановив, що позивачу первинно 12.02.2003 року встановлено 20 % втрати професійної працездатності, а в подальшому, відповідно до довідки МСЕК від 31.03.2010 року ОСОБА_1 встановлено 10% втрати професійної працездатності, з 01.03.2010 року- безстроково.

Статтею ст.46Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року №16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі Закон).

Спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого з дня встановлення стійкої втрати професійної працездатності, в даному випадку з 12.02.2003 року.

Частинами 1,3 ст.28Закону у редакції, чинній на час встановлення позивачу. висновком ЛТЕК від 12.02.2003 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

Відповідно до ст.13зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до абз. 4 ст.1, підпункту «е» п.1 ч.1 ст.21, ч.3. ст.34 у зазначеній редакції завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.

Пунктом 27 ст.77Закону Українивід 20грудня 2005року «ПроДержавний бюджетУкраїни на2006рік» та п.22 ст.71Закону України«Про Державнийбюджет України на2007рік» зупинено дію абз.4 ст.1, підпункту «е» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності з 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 8 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167ЦК України та статтею 237-1КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Законом Українивід 28грудня 2014року «Провнесення змін додеяких законодавчихактів Українищодо реформуваннязагальнообов`язкового державногосоціального страхуваннята легалізаціїфонду оплатипраці» викладено у новій редакції Закон, в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Закон України«Про загальнообов`язковедержавне соціальнестрахування» набрав чинності з 1 січня 2015 року.

Відповідно до ч.8 ст.36Закону відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Проте акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України.

Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, починаючи з 1 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду. З цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачу моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я, колегія суддів, з наведених вище норм закону, вважає правильним, оскільки, як зазначалось вище, починаючи з 1 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду. З цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 23.01.2019 року за результатами розгляду справи №210/2104/16-ц, провадження №14-597цс18.

Відповідно до положень ч.4 ст.263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно вимог ст.173КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст.23ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Частиною 3 ст.1166 ЦК України визначено, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках встановлених законом.

Доводи відповідача про недоведеність позивачем факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди.

Наведене повністю кореспондує нормам ст.3 Конституції України, відповідно до якої, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

У п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розяснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі, характер моральних страждань і наслідки, що наступили.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, у зв`язку із чим відхиляє доводи сторін щодо завищеного та заниженого розміру моральної шкоди, стягнутої судом з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 .

Так, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, врахував характер отриманої травми, пов`язаної з обмеженням об`єму рухів та фізичними навантаженнями, фізичними і моральними стражданнями позивача у зв`язку з цим, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках та виходячи із засад розумності і справедливості, визначив до стягнення компенсацію з Фонду на користь позивача в розмірі 30 000 грн., з розміром якої повністю погоджується і суд апеляційної інстанції.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв`язку з отриманим нею трудовим каліцтвом на підприємстві ВАТ «Північний ГЗК».

Колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги сторін підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скаргипредставника позивача ОСОБА_1 адвоката МеланчукаІгоря Віталійовича,відповідача Управліннявиконавчої дирекціїФонду соціальногострахування Українив Дніпропетровськійобластізалишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст судового рішення складено 12 листопада 2020 року.

Головуючий:

Судді: