ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9022/20 Справа № 212/5063/20 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Бондар Я.М.,

суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач- Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 серпня 2020 року, ухваленого суддею Чайкіним І.Б. у місті Кривому Розі, повний текст судового рішення складено 13 серпня 2020 року,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020року позивач ОСОБА_1 в інтересахякого дієадвокат КарнаухТ.В.звернувся зпозовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізоруднийкомбінат» про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я.

В обґрунтування позову зазначив, що з 25.10.2004 року по 10.07.2018 року позивач працював в шкідливих умовах на підприємстві відповідача, внаслідок чого захворів на професійне захворювання, яке встановлено в березні 2019 року рішенням ЛЕК Українського науково-дослідного інституту протокол №465 промислової медицини.

Висновком МСЕК від 06.08.2019 року позивачу встановлено 25% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням без встановлення групи інвалідності з наступним переоглядом в 2020 році.

При наступному переогляді позивачу Висновком МСЕК від 07.07.2020 року встановлено 60 % втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності - безстроково.

Згідно рекомендацій МСЕК позивач потребує забезпечення лікарськими засобами, виробами медичного призначення, санаторно - курортним лікуванням.

Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що позивача постійно турбує біль у поперекова - крижовому відділі хребта з іррадіацією в кінцівки, порушена хода, періодичний біль у шийному відділі хребта, біль в плечових, ліктьових і колінних суглобах, суглобах кистей, обмеження рухів в них, заніміння кінцівок, зниження слуху, загальну слабкість, задишку після фізичного навантаження, підвищення артеріального тиску.

У зв`язку з цим змінилися його образ та якість життя, що приводить до моральних страждань. Розмір моральної шкоди позивач оцінив в сумі 188 920 гривень, яку просив стягнути з відповідача, а також судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 5 000 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 серпня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Карнаух Тетяна Вікторівна до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків задоволені частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізоруднийкомбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 90 000 (дев`яносто тисяч) гривень 00 копійок, без утримання податку з доходу фізичних осіб.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судовий збір в розмірі 900 (дев`ятсот) гривень.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізоруднийкомбінат» на користь ОСОБА_1 витрати пов`язані із наданням правничої допомоги у розмірі 2700 (дві тисячі сімсот) гривень 00 копійок.

В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком», будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, ставить питання про його скасування з ухваленням нового рішенн6я про відмову позивачу ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог в повному обсязі.

При цьому скаржник зазначає, що документи на які посилається позивач, як на підставу заподіяння йому моральної шкоди, зокрема акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, довідки МСЕК та медична документація є лише документами, які підтверджують виникнення професійного захворювання, проте не доводять заподіяння позивачеві моральної шкоди. На думку скаржника, визначений судом до стягнення розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, а також сталої судової практики, яка склалася по аналогічним справам та вважає його надто завищеним.

Також, відповідач не погоджується зі стягненням витрат на правничу допомогу, вважає, що надані адвокатом докази про надання правової допомоги є неналежними доказами, розмір витрат є неспівмірним зі складністю справи.

Також Відповідач вважає, що стягнення з підприємства моральної шкоди на користь позивача в розмірі 90000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб, інших зборів та обов`язкових платежів суперечить нормам Податкового кодексу України, оскільки цей розмір перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати.

Відзив на апеляційну скаргу відповідача не подано.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат.

Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановленота підтвердженоматеріалами справи,що ОСОБА_1 з 25.10.2004 року по 10.07.2018 року працював на підприємстві ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» на різних посадах. 10 липня 2018 року звільнений з підприємства за власним бажанням по виходу на пенсію на підставі ст. 8 КЗпП України що підтверджується копією трудової книги позивача (а.с.30-35).

Пунктом 11 Санітарно- гігієнічною характеристикою умов праці, складеною ГУ ДЕРЖПРАЦІ У ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОБЛАСТІ від 16.04.2018 року відображено професійний маршрут та трудова діяльність позивача, а саме ОСОБА_1 працював з 23.07.1985 року по 18.12.1985 - машиніст бульдозеру 5 розряду, трест «Мирівське СУ»; 01.02.1995 року по 20.07.1995 року - машиніст бульдозеру 5 розряду «Криворізьке ДРСУ»; з 25.12.1995 року по 15.03.1996 року - слюсар з ремонту рухомого складу, УЗТ ВАТ «Північний ГЗК»; з 15.03.1996 року по 22.10.2004 року слюсарем з ремонту устаткування котельних Тернівського теплового району КП ТЕПЛОВИХ МЕРЕЖ «КРИВОРІЖТЕПЛОМЕРЕЖА», з 25.10.2004 року по 13.06.2005 року - учень прохідника шахти ім. Леніна ВАТ «КЗРК»; з 13.06.2005 року по 16.04.2018 року (дата складання характеристику умов праці) - підземним бурильником шпурів ш.Тернівська ПАТ «Кривбасзалізрудком» (а.с. 38-47).

Згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 15.05.2019 року встановлено причини виникнення професійного захворювання, а саме робота у цеху в умовах впливу шкідливих факторів протягом 13 років 8 місяців в умовах впливу шкідливих факторів, а саме : внаслідок порушень режимів експлуатації гірничошахтного устаткування позивач підпав під вплив підвищених параметрів загальної вібрації, що перевищували нормативи. Еквівалентний рівень віброшвидкості - 66 дБ гранично допустимий 50 дБ (а.с.4-8).

Відповідно до висновку МСЕК від 06.08.2019 року позивачу первинно встановлено 25% втрати професійної працездатності в зв`язку з професійним захворюванням, групу інвалідності не встановлено, з наступним переоглядом 01.07.2020 року (а.с.12).

При повторному переогляді позивачу Висновком МСЕК від 07.07.2020 року визначено 60% втрати професійної працездатності та встановлено третю групу інвалідності, з 30.06.2020 року - безстроково ( а.с. 11).

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги позивача, керувався нормами статей ст.ст.153, 237-1, КЗпП, України, ст.ст.23,1167 ЦК України, Законом України «Про охорону праці» й виходив з того, що відповідач є особою, яка повинна нести відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачу ОСОБА_1 , оскільки професійне захворювання отримано ним при виконанні трудових обов`язків на підприємстві відповідача.

Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, як і повністю погоджується із визначеним судом розміром моральної шкоди та не погоджується із доводами відповідача щодо завищеного розміру моральної шкоди, а також з доводами відповідача про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року «Кечко проти України» у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 08.10.2008 року, абз.9 п.5 встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Згідно частин 1,3 ст.13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"встановлено: суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

У відповідності до положень ст.ст.23, 1167ЦК України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві або внаслідок профзахворювання складається, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а також те, що позивачем не надано доказів завдання йому моральної шкоди, відсутності факту встановлення вини відповідача у настанні у позивача професійного захворювання, колегія суддів відхиляє, оскільки вони були предметом розгляду судом першої інстанції про, що обґрунтовано зазначено в оскаржуваному судовому рішенні.

Ушкодження здоров`я (трудове каліцтво), заподіяне позивачеві під час виконання ним трудових обов`язків, заподіює йому моральні й фізичні страждання, які полягають в обмеженні можливості вести звичний спосіб життя, повною мірою реалізовувати свої наміри в професійній сфері, призводять до відчуття болю та завдають незручностей позивачу у повсякденному житті, призводять до необхідності залучення додаткових зусиль для організації життя, отримання лікування.

Під час судового розгляду судом було встановлено факт заподіяння заявнику моральної шкоди, оскільки були встановлені усі складові елементи правопорушення, сукупність яких згідно закону є підставою для відповідальності заподіювача за завдану моральну шкоду.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, у зв`язку із чим відхиляє доводи відповідача щодо завищеного розміру моральної шкоди, стягнутої судом з ПАТ «Кривбасзалізрудком на користь позивача ОСОБА_1 .

Так,визначаючи розмірвідшкодування моральноїшкоди,суд першої інстанціївиходив змеж позовнихвимог тадоводів позовноїзаяви,тяжкості наслідків,які насталив здоров`їпозивача, ступіньвтрати нимпрофесійної працездатності, постійний характер страждань, а саме кашель, біль, проходження періодичного лікування, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках та виходячи із засад розумності і справедливості, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності - 60 % з встановленням третьої групи інвалідності безстроково, період роботи у відповідача на протязі значного часу в умовах впливу шкідливих факторів, визначив до стягнення компенсацію у сумі 90 000 грн., з розміром якої повністю погоджується і суд апеляційної інстанції.

Слід зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Доводи відповідача про те, що стягнення з підприємства моральної шкоди на користь позивача в розмірі 90000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб, інших зборів та обов`язкових платежів суперечить нормам Податкового кодексу України, оскільки цей розмір перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020 року №466-1Х (надалі -Закон №466) внесено зміни до підпункту "а" підпункту 164.2.14. а саме доповнено словами "а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом»

Зазначений закон №466 набрав чинності 23.05.2020 року.

Відповідно до підпункту «а» підпункту 164.2.14, пункту 164.2 ст. 164 ПК України (в редакції до 16.01.2020 року) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім:

а) сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.

Однак застосування підпункту «а» підпункту 164.2.14. пункту 164.2 ст.164 ПК України (в редакції із змінами, внесеними згідно із Законом № 466-1Х від 16.01.2020) можливе лише з 01.01.2021 року з наступних підстав:

Відповідно до вимог пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, податкове законодавство України грунтується на принципі стабільності зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситься пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори. їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Зазначений принцип визнано законодавцем однією з основних засад податкового законодавства. Закріплений у нормах права, а саме - у положеннях Податкового кодексу України, процитований принцип є елементом правового регулювання. Зазначений принцип не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, він визначне обсяг прав та обов`язків учасників правовідносин у такій сфері. Будь-який платник податків в Україні. опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування. елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності. пов`язаної з виникненням об`єкта оподаткування. У випадку ж зміни елементів податків протягом такого року законодавцем, такий платник мас право та обов`язок з урахуванням способу та змісту здійснених змін, враховуючи наявний у платника обов`язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України та законами з питань митної справи, виконувати свої зобов`язання відповідно до закону із тими межами свободи, які допускаються.

Згідно ст.3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року та закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не с підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

Частиною 3 статті 27 Бюджетного кодексу України встановлено, що Закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року. що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду: після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Зазначені норми розрізняють період внесення змін до Закону (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому були прийняті та опубліковані відповідні зміни елементів оподаткування до Закону. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який с наступним після періоду внесення змін до Закону.

Якщо таке рішення буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного планового бюджетного періоду.

В даному випадку із внесенням змін в оподаткування ПДФО відповідні норми Закону №466 набрали чинності з 23.05.2020. Таким чином, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2020 році не можна визначити плановим періодом 2020 рік.

Відповідно до п.56.21. ст.56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Таким чином, в силу приписів пп.4.1.9 п.4.І ст.4. п. 56.21, ст.5б ПК України. с-т.3. ч.3

ст.27 Бюджетного кодексу України, з урахуванням того, що зміни до пп. «а» п.п. 164.2.14.

п.164.2 ст.164 ПК України внесено лише 16.01.2020 року та набрали чинності 23.05.2020 року, тобто до 15 липня 2020 року, такі зміни застосовуються з початку наступного планового бюджетного періоду, тобто з 01.01.2021 року.

Правильність вищезазначеної правової позиції також підтверджується висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 03 квітня 2018 року у справі №804/612/16.

Доводи відповідача щодо недоведеності позивачем обґрунтованості та реального розміру витрат на правничу допомогу, колегія суддів відхиляє.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача, понесених останнім витрат на правничу допомогу в розмірі 2700,00 грн., виходив з того, що позивачем доведено і документально підтверджено витрати на правничу допомогу, а також підтверджено розрахунок понесених ним витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу адвокатом Карнаух Т.В. на підставі договору про надання правової допомоги № 28/19 від 20.06.2019 (а с.48).

Оплату наданих послуг підтверджує прибутковий косовий ордер №28 від 20 червня 2019 року (а.с.50) та розрахунок судових витрат від 10 липня 2020 року із зазначенням виконаних адвокатом робіт, кількості витраченого часу та вартості послуги на суму 3900 грн. (а.с.51)

Суд першої інстанції враховував об`єм та складність справи, тривалість розгляду справи, проведення судового розгляду без виклику сторін та, виходячи з критерію реальності адвокатських послуг та розумності їхньої вартості визнав справедливим визначити вартість наданих послуг у в сумі 2700 грн., зменшивши суму витрат на 1200 грн. на суму послуги - пред`явлення інтересів в суді, яка не була надана позивачу.

З урахуванням того, що наданими до суду документами підтверджено обґрунтованість, необхідний фактичний обсяг та співмірність витрат на правничу допомогу позивачем у цій справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для компенсації витрат на користь позивача за рахунок відповідача в розмірі 2700 грн.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв`язку з отриманим ним професійним захворюванням під час виконання трудових обов`язків на підприємстві відповідача.

Колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргувідповідача,Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст судового рішення складено 12 листопада 2020 року.

Головуючий:

Судді: