Справа № 752/19889/20

Провадження №6/752/734/20

У Х В А Л А

іменем України

19.10.2020 року суддя Голосіївського районного суду м. Києва Шевченко Т.М. з участю секретаря Власенко В.В., вивчивши заяву приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Авторгова Андрія Миколайовича про звернення стягнення на грошові кошти, які належать ОСОБА_2 ., -

в с т а н о в и в:

у жовтні 2020 року до суду звернувся приватний виконавець виконавчого органу м. Києва Авторгов А.М. з заявою про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником.

В обґрунтування заяви приватний виконавець зазначає, що у нього на виконанні перебуває виконавче провадження № 62462599 з примусового виконання виконавчого напису № 1298, виданого 03.07.2019 приватним нотаріусом КМНО Семащук С.В., про стягнення з ОСОБА_2 на підставі договору позики, посвідченого 25.09.2017 року приватним нотаріусом КМНО Самещук С.В. за реєстром № 5047, на користь ОСОБА_3 суми заборгованості у розмірі 1 600 000,00 грн., а також витрат, пов`язаних з вчиненням виконавчого напису, у розмірі 26 000,00 грн., а всього на суму 1 626 000,00 грн. Заборгованість боржником не погашена. Постановою від 02.07.2020 р. приватного виконавця накладено арешт на кошти боржника, що знаходяться в АТ КБ "Приватбанк", після чого в банк були направлені платіжні вимоги на примусове списання коштів № 62462599-1 від 13.07.2020 р., № 62462599-2 від 13.07.2020 р. та № 62462599-3 від 13.07.2020 р., проте АТ КБ "Приватбанк" не може здійснити розірвання депозитного договору НОМЕР_1 , НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , оскільки умовами договору не передбачені підстави для розірвання договору у разі отримання виконавчого документу. таким чином, платіжні имоги приватного виконавця не виконані, а у боржника відсутнє інше майно, на яке за законом надана можливість звернути стягнення.

Вивчивши матеріали справи, вважаю необхідним відмовити у прийнятті заява приватного виконавця з наступних підстав.

Судом встановлено, що постановою від 16 грудня 2019 року приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Авторгова А.М. відкрито виконавче провадження № 62462599 з з примусового виконання виконавчого напису № 1298, вчиненого 03.07.2019 приватним нотаріусом КМНО Семащук С.В., про стягнення з ОСОБА_2 на підставі договору позики, посвідченого 25.09.2017 року приватним нотаріусом КМНО Самещук С.В. за реєстром № 5047, на користь ОСОБА_3 заборгованості у розмірі 1 600 000,00 грн., а також витрат, пов`язаних з вчиненням виконавчого напису, у розмірі 26 000,00 грн., а всього на загальну суму 1 626 000,00 грн.

Суд не погоджується з доводами приватного виконавця з огляду на наступне.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 3 частини 1 статті 3 вказаного Закону визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - зокрема, виконавчих написів нотаріусів.

Частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що в разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частиною другою статті 74 вказаного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З наведених норм вбачається, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до суду.

Однак законодавець розмежовує порядок оскарження таких рішень дій чи бездіяльності при виконанні судових рішень та при виконанні рішень інших органів (посадових осіб).

Так, розділом VI ЦПК України визначено процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб).

Відповідно до ч.ч.1,5 ст.442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Нормами статті 446 ЦПК України визначено, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Процесуальні питання, пов`язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення.

Разом з тим, норми КАС України за аналогією із нормами ЦПК України також регламентують порядок заміни сторони виконавчого провадження.

Згідно з ч.1 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до ч.1 ст.379 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

Таким чином, у порядку цивільного судочинства розглядаються усі спори, пов`язані із виконанням саме судових рішень, винесених місцевим судом.

Однак, у разі оскарження рішень дій чи бездіяльності державного виконавця при виконанні рішень інших органів (зокрема, і виконавчого напису нотаріуса) такий спір має бути вирішений саме адміністративним судом в силу прямих приписів статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 287 КАС України.

Отже нормами ЦПК та ГПК України встановлено судовий контроль за виконанням рішень, ухвалених судами в порядку цивільного та господарського судочинства.

Судовий контроль за виконанням рішень інших органів покладено законодавством на адміністративні суди. Аналізуючи в сукупності норми статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 379 КАС України, беручи до уваги, що питання правомірності заміни сторони у виконавчому провадженні є, по суті, превентивним судовим контролем у відповідному виконавчому провадженні, це питання повинно вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 826/7941/117.

У справі, що розглядається, встановлено, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Авторгова А.М. перебуває виконавче провадження №62462599 з примусового виконання виконавчого напису №1298 від 03 липня 2019 року, вчиненого приватним нотаріусом КМНО Семащук С.В.

Як вбачається з матеріалів справи, звернення стягнення на майо боржника ОСОБА_2 здійснюється у виконавчому провадженні №62462599 щодо примусового виконання виконавчого напису №1298 від 03 липня 2019 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семащук С.В., а не примусовому виконанні рішення, ухваленого судом.

А відтак, суд приходить до висновку, що заява приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Авторгова А.М. про звернення стягнення на належні боржнику грошові кошти у виконавчому провадженні №62462599 щодо примусового виконання виконавчого напису №1298 від 03 липня 2019 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семащук С.В., повинна розглядатися за правилами адміністративного судочинства, що виключає її розгляд в порядку ЦПК України.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо, зокрема заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, вважаю необхідним відмвоити у відкритті провадження у даній справі.

Відповідно до вимог ч.2 ст.256 ЦПК України необхідно повідомити приватного виконавця, що розгляд заяви про звернення стягнення наналежні боржнику грошові кошти щодо примусового виконання виконавчого напису нотаріуса віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Відмовити у прийнятті заяви приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Авторгова Андрія Миколайовича про звернення стягнення на грошові кошти, які належать ОСОБА_2 .

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: