Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26.09.2019 р. відкрито провадження по цій справі та призначений її розгляд в порядку загального позовного провадження, сторонам та третім особам встановлений строк для надання заяв по суті справи.

В судовому засіданні позивачка та її представник - адвокат Вельможко О.О. позовні вимоги підтримали та просили задовольнити з підстав, зазначених в позові.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги визнав та не заперечував відносно його задоволення.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник - адвокат Артеменко Є.А. позов не визнали, просили відмовити в його задоволенні з підстав, зазначених у відзиві на позов, в якому послались на наступне. Підставою за якою позивач просить суд визнати недійсним договір іпотеки є відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування, та відповідність спірного договору вимогам ст.203 ЦК України. Відповідно до п.2.1.1. Договору іпотеки, предмет іпотеки знаходиться у його власності, на момент укладення цього договору нікому іншому не проданий, не подарований, в оренду не зданий, іншим способом не відчужений, податковою заставою, забороною (арештом) не перебуває, він не є предметом договору іпотеки, судового спору щодо нього, а також прав у третіх осіб, у тому числі у малолітніх та неповнолітніх в межах, так і за межами України немає, сервітути щодо нього не встановлені, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не внесений, як юридична адреса не використовується. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування, призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення. Власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікували від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно може спричинити інші наслідки, передбаченні законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування. Зі змісту оспорюваного договору іпотеки вбачається, що такий договір на час його укладення не порушував майнових прав позивачки, оскільки не позбавляв її права на користування предметом іпотеки. Вказаний договір іпотеки за своїм змістом слугував забезпеченням виконання зобов`язань договору позики від 06.09.2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 . Укладаючи оспорюваний договір іпотеки батько позивача підтверджував, свідчив та гарантував, що членів сім`ї - дітей, які б мали право проживання (особистий сервітут, встановлений ст.405 ЦК України) в квартирі, що є предметом іпотеки, немає. Договір іпотеки був укладений за письмовою та нотаріально посвідченою згодою ОСОБА_7 (мати позивачки, дружина іпотекодавця), викладеною в окремій заяві, справжність підпису на якій було посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Редька В.П. Також відповідач ОСОБА_3 зазначає, що договір позики на сьогоднішній день не виконано, та питання щодо стягнення заборгованості вирішується Комунарським районним судом м. Запоріжжя.

Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.

Представник третьої особи - Районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, в судове засідання не з`явився, надав письмові пояснення, в яких просить справу розглянути за його відсутності, відносно задоволення позовних вимог не заперечує, вважає, що оскільки на момент укладення спірного договору не дотримані вимоги ст. 203, 224 ЦК України, ст. 177 СК України, зміст правочину не відповідав інтересам позивачки, яка була на час укладення цього договору неповнолітньою.

Третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Редька Віра Петрівна в судове засідання не з`явилась, надала заяву з проханням розглянути справу за її відсутності, також надала письмові пояснення з приводу позовних вимог, в яких вважає, що підстави для задоволення цього позову відсутні. Також цих поясненнях та в попередніх судових засіданнях по цій справі нотаріус Редька В.А. зазначила, що 06 вересня 2011 року нею було посвідчено договір іпотеки (з майновим поручителем), укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , за реєстровим №1223, за умовами якого предметом іпотеки виступала квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Нею було витребувано всі документи, необхідні для посвідчення цього договору, які сторони підготували самостійно до укладання договору на підставі усних консультацій, наданих нею під час їх особистих звернень до неї. Згода органів опіки та піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником), або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується або передається в іпотеку. З поданих батьками документів, нею було установлено, що діти не мають права власності на предмет іпотеки (його частину), а також не зареєстровані та не проживають у квартирі, що є предметом іпотеки. Після узгодження умов та тексту договору, цей договір було прочитано сторонами. Після прочитання договору сторони підтвердили нотаріусу, що його зміст повністю відповідає їх дійсним намірам, які було встановлено нею в процесі підготовки договору. В п.2.1.1. пункту 2 спірного Договору, зазначені Гарантії щодо предмета іпотеки зазначеного вище договору, в яких Іпотекодавець гарантував, що прав у третіх осіб, у тому числі у малолітніх та неповнолітніх, на ПРЕДМЕТ ІПОТЕКИ, як в межах, так і за межами України немає, на підтвердження чого, ним було надано довідку ЖБК «Медик-6» за №53 від 01 вересня 2011 року, про той факт, що гр. ОСОБА_2 зареєстрований та проживає один, за адресою: АДРЕСА_1 , малолітні та неповнолітні діти за даною адресою не зареєстровані та не проживають. Також, гр. ОСОБА_2 було подано заяву, про те що внаслідок передачі в іпотеку зазначеної вище квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх та інших осіб, яких він, зобов`язаний утримувати за законом чи договором. Згідно п. 9.10. зазначеного вище договору іпотеки нею було роз`яснено зміст законодавства щодо права дітей, членів сім`ї Іпотекодавця, на проживання та те, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування та правові наслідки вчинення правочину без надання такої згоди. Пояснила, що посвідчила цей договір з дотриманням необхідних норм законодавства. З огляду на вищезазначене, вважає, що підстави для визнання спірного договору недійсним, відсутні.

Суд, вислухав пояснення сторін та їх представників, третіх осіб, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою відповідача ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 13).

З копії паспорту позивачки (а.с. 12) вбачається, що місце проживання позивачки зареєстроване з 15.10.2013 р. за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки ОСББ «Медик-6» від 12.09.2019 р. (а.с. 14), позивачка з 26.03.2002 р. і на поточний час проживає у вищевказаній квартирі.

На титульному аркушу медичної картки позивачки (а.15) зазначене її місце проживання: АДРЕСА_1 .

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що він з 1990 р. фактично мешкає в будинку АДРЕСА_2 . Йому відомо, що позивачка приблизно з 2000 року також мешкає в цьому будинку, в квартирі №104 .

Батько позивачки та відповідач по справі ОСОБА_2 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу (а.с. 11, 146-148), посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О.В. 22 березня 2002 р. В даній квартирі зареєстрований з 26.03.2002 р. (а.с. 23).

Мати позивачки та третя особа по справі - ОСОБА_4 в період з 06.09.2005 р. була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією її паспорту (а.с. 125-126). 01.09.2020 р. ОСОБА_4 знялась з реєстрації за цією адресою, а 15.10.2013 р. повторно зареєструвалась. Наразі вона зареєстрована за цією адресою.

06.09.2011 р. між відповідачем ОСОБА_3 та ОСОБА_6 був укладений договір позики (а.с. 145), посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Редькою В.П. Відповідно до умов цього договору позики, ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 226 000, 00 грн., які зобов`язався повернути в строк до 06.04.2012 р.

06.11.2011 р. відповідачі по справі - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір іпотеки (а.с. 9,10), посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Редькою В.П. та зареєстрований в реєстрі за № 1223 (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, він забезпечує вимоги Іпотекодержателя - ОСОБА_3 , що виникли з договору позики від 06 вересня 2011 року (надалі - «Основний договір») та будь-яких змін та доповнень до нього, укладений між Іпотекодержателем та гр. ОСОБА_6 , та посвідчений Редька В.П., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 06 вересня 2011 року за реєстром №550, за умовами якого ОСОБА_6 зобов`язується повернути Іпотекодержателю позику в розмірі 226 000 гривен 00 копійок, в строк до шостого квітня дві тисячі дванадцятого року включно в порядку встановленому Основним договором. У відповідності до даного Договору Іпотекодержатель має право у випадку невиконання ОСОБА_6 своїх зобов`язань за Основним договором, отримати задоволення за рахунок заставленого майна.

Відповідно до п. 1.2 Договору, предметом іпотеки є нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить Іпотекодавцю - ОСОБА_2 на праві приватної власності, і підтверджується Договором купівлі-продажу, посвідченим Нарохою О.В., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 22 березня 2002р. за реєстром 898, зареєстрованим в Орендному підприємстві Запорізькому міжміському бюро технічної інвентаризації 25 березня 20 року номер запису 35747 в книзі 208.

Згідно з п. 2.1. іпотекодавець гарантує, що предмет іпотеки знаходиться у його власності на момент укладення цього договору, нікому іншому не проданий, не подарований, в оренду не зданий, іншим способом не відчужений, під податковою заставою, забороною (арештом) не перебуває, він не є предметом договору іпотеки, судового спору щодо нього, а також прав у третіх осіб, у тому числі у малолітніх та неповнолітніх в межах, так і за межами України немає, сервітути щодо нього не встановлені, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не внесений, як юридична адреса не використовується

Відповідно до п. 7.1 Договору, він набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення. Право іпотеки, та відповідно і цей Договір, припиняє чинність у разі: припинення Основного зобов`язання, забезпеченого цією іпотекою; знищення (втрати) предмета іпотеки, якщо іпотекодавець не замінив або не відновив предмет іпотеки; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем на підставах, передбачених чинним законодавством України, права власності на предмет іпотеки; в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку.

Відповідно до положень п. 1.3., 4.2. Договору, на строк дії цього Договору предмет іпотеки залишається у володінні (користуванні) ІПОТЕКОДАВЦЯ.

Згідно п. 4.1.7. Договору, іпотекодавець зобов`язаний не здійснювати реєстрацію інших осіб, в тому числі неповнолітніх та малолітніх осіб, за місцем знаходження Предмета іпотеки без попереднього письмового дозволу іпотекодержателя.

Відповідно до п. 9.10. Договору, зміст законодавства щодо права дітей, членів сім`ї іпотекодавця, на проживання та те, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування та правові наслідки вчинення правочину без надання такої згоди, іпотекодавцю нотаріусом роз`яснено та зрозуміло.

З матеріалів нотаріальної справи оспорюваного позивачкою Договору (а.с. 142-168) вбачається, що при посвідченні цього Договору, іпотекодавцем ОСОБА_2 була надана приватному нотаріусу Редька В.П., довідка, видана ЖБК «Медик-6» від 01.09.2011 р., відповідно до якої на час видачі цієї довідки, ОСОБА_2 зареєстрований і мешкає один за адресою: АДРЕСА_1 . Малолітні та неповнолітні діти за цією адресою не зареєстровані та не мешкають. Також ОСОБА_2 надав нотаріусу заяву від 06.11.2011 р., особисто підписану, в якій підтвердив факт, що внаслідок передачі в іпотеку вищезазначеної квартири, не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх та інших осіб, яких він зобов`язаний утримувати за законом чи договором. Дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_4 (шлюбні відносини підтверджуються копією свідоцтва про одруження (а.с. 159)) надала приватному нотаріусу заяву, особисто підписану, що вона дає згоду своєму чоловіку виступити майновим поручителем гр.. ОСОБА_6 , укласти договір іпотеки та передати в іпотеку сумісно набутого в шлюбі майна - вищевказаної квартири. З діями чоловіка вона повністю згодна, умови договору іпотеки їй відомі.

В судовому засіданні, під час розгляду цієї справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , пояснили, що вони навмисно приховали від нотаріуса, що в цій квартирі мешкає їх малолітня донька - ОСОБА_1 , щоб нотаріус посвідчила договір іпотеки.

Відповідно до розписки (а.с 187) ОСОБА_2 зобов`язався в період договору іпотеки дотримуватись умов цього договору, дітей в свою квартиру не реєструвати. З цим під підпис погодилась його дружина ОСОБА_4 .

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06.08.2019 р. було скасоване заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21.03.2016 р. по цивільній справі ЄУН 333/2260/15-ц (а.с. 5-8), яким позов ОСОБА_3 задоволений частково, та присуджено в рахунок погашення заборгованості за договором позики, посвідченим 6 вересня 2011 р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Редька В.П., реєстровий № 1220, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , в сумі 226 000 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру загальною площею 45,32 кв. м, житловою площею 30,2 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , заставною вартістю 226 000 грн., яка належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , шляхом визнання права власності на цю квартиру за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , за договором іпотеки, посвідченим 6 вересня 2011 р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Редька В.П., реєстровий № 1223, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на квартиру загальною площею 45,32 кв. м, житловою площею 30,2 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволені позову про виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , разом з їх неповнолітньою дитиною ОСОБА_1 , зняття їх з реєстрації, відмовлено.

За результатами нового розгляду вищезазначеної цивільної справи ЄУН 333/2260/15-ц (а.с. 179-186), під час якого ОСОБА_3 було змінено предмет та підставу позову, а саме, пред`явлено вимогу до ОСОБА_6 , ОСОБА_2 лише про стягнення заборгованості за вищезазначеним Договором позики, судом 10.02.2020 р. було ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_3 до ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості за договором позики, задоволений частково. Присуджено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 , заборгованість за цим договором позики, з урахуванням індексу інфляції та 3% річних на загальну суму 504 661 грн. 10 коп. У задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовлено.

Положення статті 204 ЦК встановлюють презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з положеннями частин четвертої та п`ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення

Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних відносинах викладено Верховним Судом України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-1024цс16 та Верховним Судом у постановах: від 20 листопада 2019 року у справі № 520/15250/15-ц (провадження № 61-31644св18), від 27 лютого 2020 року по справі № 716/901/17 (провадження № 61-44408св18), від 17 червня 2020 року по справі № 308/5835/17 (провадження № 61-37066св18), від 16 березня 2020 року по справі № 509/910/15 (провадження № 61-15726св19), від 14 липня 2020 року по справі № 201/15228/17 (провадження № 61-16783св19)

При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, підставами яких позивач визначає порушення статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», статтю 177 СК України, необхідно у кожному конкретному випадку: перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного проживання; враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про право дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору, з`ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Передбачені статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямовані на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення договору.

Отже, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові 22 червня 2016 року у справі № 6-1024цс16.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками.

Частиною першою статті 405 ЦК України визначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові по справі від 20 листопада 2019 року №520/15250/15-ц).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Встановлено, що під час укладання спірного Договору, іпотекодавець ОСОБА_2 надав приватному нотаріусу Редька В.П. довідку ЖБК «Медик-6» від 01.09.2011 р., в якій зазначено, що в квартирі, яка стала предметом іпотеки, зареєстрований лише ОСОБА_2 , неповнолітні чи малолітні діти не мешкають, завідом знаючи, що обставини, викладені в ній частково не відповідають дійсності. При посвідченні цього Договору іпотекодавець ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_4 , яка надала письмову згоду на укладення цього іпотечного договору, з метою запобігання відмови нотаріуса у посвідченні спірного договору, навмисно приховали від приватного нотаріуса та іпотекодержателя ОСОБА_3 , що в цій квартирі мешкає фактично, без реєстрації, їх малолітня донька - ОСОБА_1 (останній на момент укладення спірного договору виповнилось 12 років), яка набула право користування цим житловим приміщенням, як член сім`ї власника майна.

Як на момент укладення договору іпотеки, так і наразі позивачка не має права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а лише право користування нею, а тому як член сім`ї власника зберігає це право протягом часу перебування квартири в іпотеці. Наразі позивачка продовжує мешкати в цій квартирі та користуватись нею, питання про її виселення з квартири в судовому порядку не вирішувалось, доказів, що їй відповідачі чи інші особи будь-яким чином перешкоджають користуватись даним житловим приміщенням суду не надано.

Належні та допустимі докази того, що оспорюваний правочин суперечить інтересам позивачки, яка на момент його укладення була малолітньою особою, або звужує обсяг існуючих її майнових прав та/або порушує охоронювані законом її інтереси, зменшує або обмежує її права щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права на житло, суду не надано.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що правові підстави для визнання іпотечного договору недійсним, оскільки його укладення хоча і відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права позивачки на користування вищевказаним житловим приміщенням.

Керуючись ст. 2, 4, 10-13, 76-81, 141, 258-259, 263-268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Редька Віра Петрівна, Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, про визнання недійсним договору іпотеки від 06.09.2011 р., укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Редькою В.П. за №1223, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 12.11.2020 р.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя І.Й. Наумова