Справа № 703/4780/19

2/703/507/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Прилуцького В.О.

секретар судових засідань Кочеткова І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ частки в натурі,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просила суд виділити їй в натурі 2/3 частки домоволодіння АДРЕСА_1 , визнати за нею право влсності на приміщення, зазначені в технічному паспорті: 1-6 коридор площею 3,6 кв.м., 1-5 - туалет площею 1,8 кв.м., 1-1- кухню площею 9,1 кв.м., 1-2 кімнату площею 11,9 кв.м., 1-3 - кімнату площею 19,0 кв.м., 1-4 кімнату площею 21,5 кв.м., та встановити порядок користування земельною ділянкою біля будинку.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що їй на підставі свідоцтва про право на спадщину від 30 січня 2018 року належить 2/3 частки домоволодіння АДРЕСА_1 . Співвласниками іншої частини будинку в рівних частках по 1/6 являються відповідачі по справі. На даний час вона має намір продати свою частку домоволодіння, а для цього їй необхідно провести виділ її частки будинку в натурі, тому вона змушена звернутись із вказаним позовом до суду.

В судове засідання позивач та його представник не з`явились, представник позивача надав до суду заяву в якій просив провести розгляд справи у їх відсутність, позовні вимоги підтримала, не заперечує проти заочного розгляду справи. Також просив встановити порядок користування земельною ділянкою згідно першого варіанту зазначеного в висновку експерта.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, з невідомих суду причин, хоча про день та час судового слухання справи були повідомленні належним чином, а саме шляхом подачі оголошення на офіційному сайті суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились то фіксація судового засідання не здійснювалась.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає можливим розглянути справу, в порядку, передбаченому главою 11 розділом III ЦПК України, у відсутність відповідачів, які згідно ст.128, 130 ЦПК України повідомлені про день та час розгляду справи належним чином і позов задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину від 30 січня 2018 року зареєстрованого в реєстрі за №21 належить 2/3 частки домоволодіння АДРЕСА_1 .

Співвласниками іншої частини будинку в рівних частках по 1/6 є відповідачі, що підтверджується копією довідки ЧООБТІ від 01 серпня 2019 року №4469о.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб

Норми ст. 317, 319 ЦК України передбачають, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, яке він здійснює на власний розсуд і усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частиною 1 ст. 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно з положеннями ч. 2 ст.358 ЦК України, співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

За нормою ч.1 ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Відповідно положень статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Ця норма закону свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Вищевказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 17 лютого 2016 року в справі №6-1500цс15.

Пленум Верховного Суду України в п. 6 своєї постанови від 22.12.1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності» роз`яснив, при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

З технічного паспорту на домоволодіння АДРЕСА_1 вбачається, що його конструктивні елементи, збудовані таким чином, що позивачу та відповідачам може бути виділено окремі ізольовані приміщення для проживання.

За таких обставин суд вважає можливим задовольнити заявлений позов про виділ у в натурі вказаних позивачем у позові кімнат та господарських споруд.

В абзаці 4 п. 7 та п. 8 Постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», Пленум Верховного суду України роз`яснив, що при поділі жилого будинку суд зобов`язаний зазначити в рішенні, яка відокремлена частина будинку конкретно виділяється і яку частку в будинку вона складає, а також, які підсобні будівлі передаються власнику. Різні господарські будівлі (літні кухні, сараї тощо) є підсобними будівлями і складають з будинком одне ціле.

Щодо позовних вимог про встановлення порядку користування земельною ділянкою суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

У постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року викладено правову позицію, згідно з якою за відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки слід застосовувати положення частини четвертої статті 120 ЗК України, за правилами якої особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди, стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України в поєднанні з нормою статті 125 цього Кодексу слід виходити з того, що в разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 318 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватись до майнових прав на майно (зокрема до права користування земельною ділянкою).

Відтак право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України).

Отже, при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

У зв`язку з наявною необхідністю та для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань.

Так, відповідно до висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічного дослідження № 25/19 від 05 листопада 2019 року, експертом розроблено два варіанти поділу земельної ділянки по АДРЕСА_1 в частках 1/3 до 2/3 та в додатках №1а, 2а.

При цьому, представник позивача просив встановити порядок користування земельною ділянкою згідно з варіантом №1 вказаному в Додатку 1а до висновку експерта № 25/19 від 05 листопада 2019 року вказавши на те, що такий варіант користування відповідатиме належним йому та відповідачу часткам у праві власності на будинковолодіння.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пунктах 19, 21, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" у справах за позовом учасників спільної власності на землю про встановлення порядку володіння й користування спільною земельною ділянкою, на якій розташовані належні їм жилий будинок, господарські будівлі та споруди, суд з`ясовує і враховує можливість нормального користування будинком і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір`я тощо. Враховуються також вимоги санітарних правил і правил протипожежної безпеки. В разі неможливості перенесення співвласником господарських будівель і насаджень на надану в його користування частину ділянки суд має обговорити питання про відповідну грошову компенсацію. При пред`явленні вимог кожним з учасників спільної власності про встановлення порядку користування спільною земельною ділянкою суд може залишити в спільному користуванні лише ділянки, роздільне користування якими встановити неможливо. Абзаци 1 і 2 цього пункту стосуються також випадків, коли належні особам на праві спільної власності жилий будинок, господарські будівлі та споруди розташовані на земельній ділянці, яка знаходилася в їх користуванні до її приватизації або за договором оренди. Виходячи з того, що порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, суд, відповідно до статті 88 ЗК України, бере до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов`язковою. Це правило стосується тих випадків, коли жилий будинок було поділено в натурі. Суд може не визнати угоду про порядок користування земельною ділянкою, коли дійде висновку, якщо угода явно ущемляє законні права когось зі співвласників, позбавляє його можливості належно користуватися своєю частиною будинку, фактично виключає його з числа користувачів спільної земельної ділянки, суперечить архітектурно-будівельним, санітарним чи протипожежним правилам. Якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої. Суд не може відмовити в позові або закрити провадження у справі про встановлення порядку користування земельною ділянкою з тих підстав, що його визначено угодою сторін. Якщо при вирішенні спору суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. При пред`явленні вимог кожним з учасників спільної власності про встановлення порядку користування спільною земельною ділянкою суд може залишити в спільному користуванні лише ділянки, роздільне користування якими встановити неможливо.

Абзаци перший і другий цього пункту стосуються також випадків, коли належні особам на праві спільної власності жилий будинок, господарські будівлі та споруди розташовані на земельній ділянці, яка знаходилася в їх користуванні до її приватизації або за договором оренди.

На підставі зазначеного, суд розглянувши всі запропоновані експертом варіанти встановлення порядку користування земельної ділянки прийшов до висновку, що варіант №1 порядку користування земельною ділянкою, запропонований у висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічного дослідження № 25/19 від 05 листопада 2019 року в найбільшій мірі відповідатиме ідеальним часткам позивача та відповідачів та найбільш враховує баланс інтересів кожного із співвласників будинку.

Керуючись статтями 364, 367 Цивільного кодексу України, статтями 30, 57-60, 84, 88, 208, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд ,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ частки в натурі - задовольнити повністю.

Виділити зі спільної часткової власності в натурі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої в АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , у приватну власність 2/3 частки домоволодіння АДРЕСА_1 , зазначені в технічному паспорті: 1-6 коридор площею 3,6 кв.м., 1-5 - туалет площею 1,8 кв.м., 1-1- кухню площею 9,1 кв.м., 1-2 кімнату площею 11,9 кв.м., 1-3 - кімнату площею 19,0 кв.м., 1-4 кімнату площею 21,5 кв.м.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої в АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на: 1-6 коридор площею 3,6 кв.м., 1-5 - туалет площею 1,8 кв.м., 1-1- кухню площею 9,1 кв.м., 1-2 кімнату площею 11,9 кв.м., 1-3 - кімнату площею 19,0 кв.м., 1-4 кімнату площею 21,5 кв.м.

Встановити порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 між співвласниками ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в частках 1/3 до 2/3 згідно Додатку 1а до висновку експерта № 25/19 від 05 листопада 2019 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Згідно зі статтями 273, 354, 355 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий: В. О. Прилуцький