Справа № 548/1148/20

Провадження №2/548/477/20

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.10.2020 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді- Миркушіної Н.С.,

за участю секретаря судового засідання - Калініченко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хорол цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Хорольського районного суду з вищевказаним позовом.

Позовні вимоги мотивував тим, що він є власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 , однак, у вказаному будинку зареєстровані крім нього, відповідачі по справі, ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які за вказаною адресою не проживають.

Позивач вказує, що реєстрація відповідачів у його будинкуобмежує його законні права.

На підставі наведеного позивач прохав визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Хорольського районного суду Полтавської області від 20.07.2020 року відкрито провадження та призначено справу до розгляду .

Ухвалою Хорольського районного суду Полтавської області від 02.10.2020 року підготовче провадження у справі,- закрито.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, подав письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав повністю та вказав, що не заперечує проти заочного розгляду цієї справи.

Відповідачі ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_9 , ОСОБА_7 в судове засідання не з`явилися з невідомих суду причин, хоча належним чином були повідомлені відповідно до ч. 11 ст.128 ЦПК України про дату, час і місце розгляду справи, відзиву не подали, а тому на підставі ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, проти чого заперечень від позивача не надходило.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді цієї справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, з`ясувавши позицію позивача, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України з`ясувавши всі обставини справи та надавши їм правову оцінку, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність, кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, прийшов до висновку, що позов слід задоволити частково з таких підстав.

Згідно вимог ч. 3 ст. 12 Цивільно-процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільно-процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Цивільно-процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільно-процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2018 року у справі «Печенізький та інші проти України» встановлено, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Крім цього, кожній стороні має бути забезпечено можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу.

Судом встановлено такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач, є власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зазначене підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухомк майно №13061196 від 26.12.2006 року.

У вище вказаному будинку зареєстровані: відповідачі по справі, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 ,ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ,ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ,ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , які за вказаною адресою не проживають, що доводиться довідкою Новоаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області №903 від 14.07.2020 року.

Згідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 47 Конституції України проголошено, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Відповідно до ст.150 ЖК Української PCP громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатись цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інше не заборонені законом угоди.

Відповідно до ч.4 ст.9 Житлового кодексу Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Судом встановлено, що відповідачі без поважних причин не проживають у спірному будинку.

За положеннями ч.1 ст. 71, ст.72 Житлового кодексу Української РСР, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається житлове приміщення протягом 6 місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад установлені строки, провадиться в судовому порядку.

Вичерпного переліку поважності причин непроживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

Відповідно до ст.107 Житлового кодексу Української РСР наймач житлового приміщення вправі за згодою членів сім`ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше житлове приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму не розривається, а член сім`ї, який вибув, утрачає право користування цим приміщенням з дня вибуття.

Згідно з ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.29 ЦК місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлено в законі. Місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

У принц.4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією №1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.59 року, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання й розвиток; із цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий та післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.

За змістом ч.2 ст.18 закону «Про охорону дитинства», діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач ОСОБА_1 не дав належної оцінки тому, що неповнолітні ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , не можуть самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт їх не проживання в спірному будинку, не може бути безумовною підставою для визнання їх такими, що втратили право користування зазначеним житлом.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що неповнолітні ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 набули право власності або право постійного користування іншим житлом, позивачем не надано, хоча це відповідно до стст.81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Несплата дітьми коштів за користування житлово-комунальними послугами також не може бути підставою для визнання їх такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням, оскільки позивач (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово) не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування до законних представників (батьків) малолітньої дитини.

Дані висновки суду повністю збігаються з позицією Верховного суду висловленою в постанові від 10.07.2019 року по справі №465/7083/13-ц.

Згідно з ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна (будинку) має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Отже, суд приходить до висновку, що що позов підлягає частковому задоволенню, оскільки лише відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_5 належить визнати втратившими право користування житловим приміщенням будинку.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.9, 71, 72, 107, 150 Житлового кодексу Української РСР, ст.ст. 16, 29, 321, 383, 391 ЦК України, ст.ст. 1-18, 76-81, 141, 209-241, 259, 263-265, 268, 280 -283 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,- задовольнити частково.

Визнати відповідачів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ,ІНФОРМАЦІЯ_4 , що зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , втратившими право користування житловим приміщенням будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до пп.15.5 п.15розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України,до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Хорольський районний суд Полтавської області.

Сторони справи:

Позивач ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

Відповідач ОСОБА_2 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ,

Відповідач ОСОБА_8 , в її інтересах діє ОСОБА_2 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ,

Відповідач ОСОБА_4 в його інтересах діє ОСОБА_2 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,

Відповідач ОСОБА_5 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ,

Відповідач ОСОБА_6 , в її інтересах діє ОСОБА_5 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ,

Відповідач ОСОБА_7 , в її інтересах діє ОСОБА_5 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ,

Повний текст судового рішення складено 23.10.2020 року.

Суддя: Н.С.Миркушіна