ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 2а/0570/4687/2011

адміністративне провадження № К/9901/31139/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Бахмутської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07.06.2017 (суддя - Голубова Л.Б.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.07.2017 (колегія суддів: О.О. Шишов, І.В. Сіваченко, О.О. Чебанов) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Фернічер» до Бахмутської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Форте Україна» (правонаступником якого є Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Фернічер») звернулося до суду з позовом до Артемівської об`єднаної державної податкової інспекції Донецької області (правонаступником якої є Бахмутська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 16.03.2011 року №0000312342 про нарахування податку на додану вартість у розмірі 49803,00 грн., у тому числі основний платіж - 39842,00грн. та штрафна санкція у сумі 9961,00 грн. та № 0000322342 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 176334,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що до декларацій за вересень, жовтень та листопад 2010 року позивачем обґрунтовано включено до складу податкового кредиту суми ПДВ, що сплачені при імпорті товару, виходячи з ціни, визначеною договором. Ототожнення звичайної ціни та митної вартості товару є неправомірною, оскільки це не передбачено жодною нормою законодавства, а також у відповідності до п.п.1.20.2 та 1.20.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», звичайна ціна визначається, виходячи з рівня цін на внутрішньому ринку України.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07.06.2017, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.07.2017 позов задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Артемівської об`єднаної державної податкової інспекції Донецької області від 16.03.2011 року №0000312342 про нарахування податку на додану вартість у розмірі 49803,00 грн., у тому числі основний платіж - 39842,00 грн. та штрафна санкція у сумі 9961,00 грн. та № 0000322342 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 176334,00 грн.

Рішення судів обґрунтовано тим, що відповідачем не доведено правомірність дій та порядку при проведені перевірки та складанні акту позапланової документальної перевірки, а відтак не підтверджуються факти, виявлені під час перевірки.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в яких просить їх скасувати, у задоволені позову відмовити повністю. Вказується, що при подальшій реалізації імпортованого товару податкові зобов`язання визначатимуться за правилами, встановленими пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме у разі якщо договірна (контрактна) вартість буде нижча за звичайну (митну вартість), база оподаткування такої операції розраховуватиметься виходячи з рівня звичайної ціни, але не нижче митної вартості. В той час як позивач безпідставно при поставці товарів на митній території України визначив базу оподаткування, виходячи з договірної вартості.

Письмового відзиву від позивача на вказану касаційну скаргу відповідача до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями Артемівської державної податкової інспекції проведено позапланову документальну перевірку ТОВ «Форте Україна» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за жовтень 2010 року, яка виникла за рахунок від`ємного значення з ПДВ, що декларувалась в періоді з 01.09.2010 року по 30.09.2010 року, за листопад 2010 року, яка виникла за рахунок від`ємного значення з ПДВ, що декларувалась в періоді з 01.10.2010 року по 30.10.2010 року, про що складено акт від 03.03.2011 № 249/23/31279561.

Згідно висновків акту перевірки встановлено порушення позивачем пп.7.4.1 п. 7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та позивачем завищено суму податкового кредиту по деклараціях за вересень 2010 року в розмірі 98561,00 грн., за жовтень 2010 року в розмірі 117615,00 грн., за листопад 2010 року в розмірі 253443,00 грн., внаслідок чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та податкового кредиту по декларації за вересень 2016 року в розмірі 98561,00 грн., за жовтень 2010 року в розмірі 117615,00 грн., за листопад 2010 року в розмірі 253443,00 грн., завищено залишок від`ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням сум податків, що підлягає сплаті до бюджету (рядок 24) по декларації за жовтень 2010 року в розмірі 58719,00 грн., по декларації за листопад 2010 року в розмірі 117615,00 грн., у результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування по декларації за жовтень 2010 року в розмірі 58719,00 грн., по декларації за листопад 2010 року в розмірі 117615,00 грн. та занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет по декларації за вересень 2010 року в розмірі 39842,00 грн.

На підставі згадуваного акту перевірки відповідачем було прийнято спірні податкові повідомлення рішення: від 16.03.2011 року №0000312342, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 49803,00 грн., де основний платіж складає 39842,00грн. та штрафна санкція - 9961,00 грн. та №0000322342, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у загальному розмірі 176334,00 грн., по періодах: за жовтень 2010 року в сумі 58719,00 грн., за листопад 2010 року в сумі 117615,00 грн.

Висновок про вказане порушення контролюючий орган обґрунтував тим, що позивачем безпідставно визначено базу оподаткування операції з реалізації імпортованого товару на митній території України, оскільки відповідно до пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» базою оподаткування для товарів, що імпортуються, є договірна (контрактна) вартість, але не менша від митної, зазначеної у ввізній митній декларації, а згідно з пункту 4.1 вказаної статті база оподаткування операцій з поставки товарів на митній території України визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижчими від звичайних цін, а отже база оподаткування не може бути меншою, ніж митна вартість.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом, що був задоволений, з чим погоджується Верховний Суд, з огляду на наступне.

Пункт 4.1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» у редакції, чинній на момент виникнення спору (далі - Закон №168/97-ВР) передбачає, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов`язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов`язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв`язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв`язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду.

При цьому «звичайна ціна» встановлюється за правилами пункту 1.20 статті 1 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємства», залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Обов`язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов`язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (підпункт 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону).

Підпунктом 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону передбачено, що донарахування податкових зобов`язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов`язань за непрямими методами.

Згідно з положеннями Наказу Державної митної служби від 09.07.1997 № 307 «Про затвердження Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації» митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

Відповідно до статті 43 Митного кодексу України, товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом, а в свою чергу митний контроль у разі ввезення на митну територію України - після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Таким чином, митна вартість застосовується для нарахування податків і зборів для товарів, які перебувають під митним контролем, оскільки у відповідності до статті 259 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Разом з тим, судом встановлено, що під час перевірки та в акті перевірки не відображено чи використовувалась інформація про укладені на момент продажу товару договори з ідентичними (однорідними) товарами, які б мали співставні умови, що можуть вплинути на ціну товару. Натомість в акті зазначено, що митна вартість визначена за резервним методом із застосуванням ст. 273 МК України, та постанов Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. № 1766, та від 09.04.2008 р.

Враховуючи, що обов`язок доведення правомірності дій та рішення покладається на суб`єкт владних повноважень, суди попередніх інстанцій правильно зазначили про відсутність підстав для підтримання висновку податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

При цьому, Суд визнає, що відповідач касаційною скаргою просить здійснити переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно спірного податкового повідомлення-рішення скасованого в частині, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду першої та апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Бахмутської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області залишити без задоволення, а на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07.06.2017 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.07.2017- без змін.

2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник