Справа № 185/4048/20

Провадження № 2/185/2716/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2020 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Перекопського М.М.,

за участю секретаря судового засідання Антощенко В.В.,

розглянув увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

встановив:

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КП «Павлоградводоканал», в якому просить: скасувати наказ № 64-ОС від 22.05.2020 р. директора КП «Павлоградводоканал» про звільнення позивача з посади головного спеціаліста (із збуту); поновити позивача на роботі у КП «Павлоградводоканал» на посаді головного спеціаліста (із збуту); допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі позивача; стягнути з КП «Павлоградводоканал» на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу; допустити негайне виконання рішення в частині стягнення на користь позивача заробітної плати за один місяць.

Позов обґрунтовано тим, що з 26 лютого 2020 року позивача було прийнято на посаду головного спеціаліста (із збуту) в КП «Павлоградводоканал» з випробувальним строком три місяці. З 27 лютого 2020 року по 10 березня 2020 року позивачем були здійснені заходи щодо вивчення нормативно-правової бази, ознайомленню з роботою слюсарів, проведено рейд по відключенню боржників, приймалася участь в прийомі громадян. З 12 березня 2020 року в державі були запроваджені жорсткі обмежувальні заходи у зв`язку з поширенням коронавірусу. На період карантину керівник підприємства залучав слюсарів до робіт на інших ділянках, про що позивача не попереджали і не ставили до відома, залучаючи підлеглих позивачу співробітників до інших робіт. Така ситуація склалася після висловлення позивачем думки щодо звільнення за власним бажанням начальника відділу збуту ОСОБА_2 . Після того, позивачу з боку керівництва підприємства було запропоновано звільнитись за власним бажанням, а після відмови, позивача було відсторонено від участі в оперативних нарадах підприємства. Наказом № 64-ОС від 22.05.2020 року позивача було звільнено у зв`язку з встановленням невідповідності займаній посаді протягом строку випробування. Не погодившись з наказом про звільнення, позивач був змушений звернутися до суду для його скасування, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, згідно відзиву на позов від 02.07.2020 року просив відмовити у повному обсязі. Також представник відповідача у відзиві на позов зазначив, що позивач за період його роботи не був відсторонений від виконання своїх службових обов`язків, був забезпечений умовами праці необхідними для виконання роботи. Комісією, створеною на підприємстві було встановлено невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді головного спеціаліста (зі збуту), на яку його було прийнято 26 лютого 2020 року, протягом строку випробування, який не витримав випробування.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 показав, що раніше працював у відповідача. Також показав, що у березні 2020 року директор підприємства ОСОБА_4 сказав позивачу, щоб той не з`являвся на оперативні наради. Також начальник відділу збуту ОСОБА_2 говорила про те, щоб позивача ні у що не посвящати, в подальшому він працювати не буде.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні показала, що працює на посаді начальником відділу збуту та технічного контролю в КП «Павлоградводоканал» та була підлеглою у позивача. З березня по травень 2020 року жодного розпорядження від позивача вона не отримувала. Було лише декілька загальних питань. Інші працівники за час роботи позивача, також не отримували від останнього ніяких завдань.

Свідок ОСОБА_6 показав суду, що працює у відповідача заступником начальника відділу збуту та технічного контролю. До цього працював інженером. За час роботи ніяких розпоряджень, команд та контролю з боку позивача не було. При цьому, після оголошення карантину робота підприємства не зупинялася.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні показав, що працює слюсарем у відповідача, бачив позивача на роботі всього 3-4 рази, вказівок від нього не отримував. Два рази проводилися планові наради. Під час карантину працювали. По боржникам не ходили, проте ставили лічильники.

Свідок ОСОБА_8 показала в суді, що працює контролером у відповідача та була підлеглою позивача. Вказівок від останнього не отримувала. Під час карантину підприємство працювало.

Заслухавши пояснення сторін, покази свідків, ознайомившись з письмовими доказами, дослідивши всі обставини справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що з 26 лютого 2020 року по 22 травня 2020 року позивач ОСОБА_1 працював на посаді головного спеціаліста (із збуту) в комунальному підприємстві «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.20).

Згідно копії наказу (розпорядження) директора КП «Павлоградводоканал» № 18-ос від 25 лютого 2020 року позивача ОСОБА_1 було прийнято на роботу зі строком випробування три місяці (а.с.12).

Відповідно до частини 1 ст. 26 Кодексу законів про працю України, при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

Згідно ч.1 статті 27 КЗпП України строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, - шести місяців.

У разі встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення (частина 2 статті 28 КЗпПУ).

Як вбачається з копії наказу директора КП «Павлоградводоканал» від 12.05.2020 року № 119 на підприємстві було затверджено склад комісії з розгляду та заслуховування звіту головного спеціаліста (із збуту) ОСОБА_1 (а.с.32).

Згідно акта про результат заслуховування виконання завдань покладених функціональними обов`язками № 1 від 19.05.2020 року, складеного комісією, встановлено невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді головного спеціаліста (зі збуту), на яку його було прийнято 26 лютого 2020 року, протягом строку випробування, який не витримав випробування.

19.05.2020 року позивача було ознайомлено з попередженням, відповідно до якого останнього буде звільнено 22.05.2020 року у зв`язку із встановленням невідповідності його займаній посаді, протягом строку випробування (п.11 ст. 40 КЗпП) (а.с.37). Наказом № 64-ОС про припинення трудового договору від 22 травня 2020 року позивача звільнено з посади головного спеціаліста (із збуту) на підставі п. 11 ст. 40 КЗпП України (а.с.19).

Звільнення на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України з урахуванням частини другої статті 28 КЗпП України має відбуватися за наступних умов: 1) встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі; 2) письмове попередження працівника про звільнення за три дні; 3) звільнення проводиться протягом строку випробування.

Законодавство не регламентує та не встановлює вимоги про обов`язкову наявність документів, які підтверджують невідповідність працівника посаді або виконуваній роботі.

В постанові від 05.12.2019 року по справі № 522/3864/18, Верховний Суд дійшов наступного висновку:

«Розірвання трудового договору з працівником під час терміну випробування не можна визнати таким, що провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, оскільки працівник при прийнятті на роботу, даючи згоду на випробування, фактично дає згоду і на можливість розірвання з ним трудового договору, якщо протягом строку випробування буде встановлено невідповідність його роботі, на яку його прийнято.

Термін «невідповідність» означає, що підставою для звільнення не може бути порушення трудової дисципліни. За такі порушення працівник може бути звільнений на підставі відповідних статей КЗпП України, а не за результатами випробування.

Отже, підставою для звільнення за результатами випробування може бути тільки невідповідність працівника посаді, на яку він прийнятий.

При цьому, вирішення питання відповідності працівника займаній посаді є правом роботодавця, який приймає таке рішення за наслідками роботи працівника в період строку випробування.

Пунктом 11 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено звільнення працівника через встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.

Звільнення на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України з урахуванням частини другої статті 28 КЗпП України має відбуватися за наступних умов; 1) встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі; 2) письмове попередження працівника про звільнення за три дні; 3) звільнення проводиться протягом строку випробування.

Таким, чином, оскільки відповідно до вимог статті 28 КЗпП відповідачем було встановлено невідповідність працівника займаній посаді та виконуваній роботі, позивача належним чином у встановлені строки письмово повідомлено про звільнення на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП, звільнення відбулося в межах строку випробування.»

Суд критично ставиться до тверджень позивача стосовно обмеження його доступу до роботи з боку керівництва, оскільки такі обставини не знайшли підтверджень в наданих сторонами доказах.

Позивач у своїх поясненнях наданих у судовому засіданні посилався на те, що його не вчили що робити та не допомагали з порадами, а йому був потрібен час для навчання.

Проте, суд виходить з того, що встановлення строку випробування при прийнятті на роботу застосовується для перевірки відповідності працівника виконуваній роботі, а не для надання працівнику оплачуваного часу для проходження стажування чи навчання для роботи на певній посаді. Тобто випробування не є стажуванням, і позивач саме під час випробувального строку повинен був показати, що він повністю відповідає займаній посаді.

Аналізуючи пояснення свідків та посадову інструкцію головного спеціаліста зі збуту та інші матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено факту його відповідності займаній посаді, а відповідачем, навпаки, доведено те, що позивачем не у повній мірі виконувалися посадові обов`язки, що може свідчити про невідповідність займаній посаді.

Згідно ч.3 ст.12 та ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1, 2, ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішенням.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги є безпідставним, та недоведеними, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов не підлягає задоволенню, а позивача звільнено від сплати судового збору, суд вважає, що судові витрати слід компенсувати за рахунок держави у відповідності до ч.6 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.2,12,19,81,89,263,265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду або через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 03 листопада 2020 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: комунальне підприємство «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради, код ЄДРПОУ 03341345, місце знаходження: Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Дніпровська, 41-А.

Суддя М. М. Перекопський