ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2020 року м. Київ № 640/17409/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Маруліної Л.О., суддів Добрівської Н.А., Кузьменко А.І., вирішивши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2

до Кабінету Міністрів України

третя особа Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України

про визнання протиправною та нечинною постанови від 12.06.2019 року №496,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач - 1) та ОСОБА_2 (далі також - позивач - 2) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі також - відповідач, Уряд), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі також - третя особа, Мінекономрозвитку), в якому просять суд визнати протиправною та нечинною повністю постанову Кабінету Міністрів України від 12.06.2019 року №496 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. №1756 і від 23.12.2004 р. №1716».

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що в порядку, встановленому Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» позивачами подано заявку на реєстрацію в якості знака для товарів і послуг словесного позначення, якій присвоєно номер m201922777 (далі також - Заявка).

Визначаючи належний до сплати розмір державного збору за подання Заявки позивачі керувалися постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 року №1716 «Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов`язані з охороною прав на об`єкти інтелектуальної власності» (в редакції від 13.12.2017 року).

Станом на дату подання Заявки, на веб-порталі Верховної Ради України «Законодавство України» оприлюднено постанову Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 року №1716 «Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов`язані з охороною прав на об`єкти інтелектуальної власності» в редакції від 22.12.2017 року.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 року №1716 «Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов`язані з охороною прав на об`єкти інтелектуальної власності» в редакції від 22.12.2017 року затверджено порядок, відповідно до якого збір за подання заявки на знак для товарів і послуг в одному класі складає 1 000,00 грн. (код збору 40100), а при поданні заявки на знак кількома заявниками - 130% розміру, встановленого згідно з кодом 40100.

Отже, позивачі розраховували сплатити збір за подання заявки кількома заявниками в одному класі в розмірі 1 300,00 грн.

У вересні 2019 року позивачами сплачено збір за подання заявки кількома заявниками в одному класі в розмірі 1 300, 00 грн.

06.09.2019 року позивачі отримали повідомлення про необхідність сплати збору за подання заявки в розмірі 5 200,00 грн.

Після отриманого повідомлення позивачами з`ясовано, що на порталі Верховної Ради України «Законодавство України» розміщена ще одна постанова відповідача від 12.06.2019 року №496 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. №1756 і від 23.12.2004 р. №1716» (далі також - оскаржувана постанова №496).

Відповідно до пункту 1 оскаржуваної постанови №496, Кабінетом Міністрів України постановлено внести до постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 року №1716 «Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов`язані з охороною прав на об`єкти інтелектуальної власності» ряд змін.

Вивчивши обставини прийняття Кабінетом Міністрів України оскаржуваної постанови №496, позивачі дійшли до висновку, що її прийнято з порушенням вимог чинного законодавства щодо прийняття нормативних актів такого виду, внаслідок чого вона підлягає скасуванню як протиправна та незаконна.

В обґрунтування протиправності оскаржуваної постанови позивачами зазначено, що текст останньої суттєво змінює первісний текст проекту акта Кабінету Міністрів України в редакції від 08.12.2017 року, та за своїм змістом має суттєві економічні та правові наслідки для відповідних суб`єктів інтелектуального права.

Крім того, включення оскаржуваною постановою №496 до функціонування державної системи правової охорони інтелектуальної власності фінансування заходів з легалізації комп`ютерних програм в органах виконавчої влади, наповнення фонду державного стимулювання створення і використання винаходів (корисних моделей), промислових зразків, на переконання позивачів, жодним законодавчим актом не передбачено.

Крім того, в порушення Регламенту Кабінету Міністрів України, проект оскаржуваної постанови №496 у чинній на момент спірних правовідносин редакції на повторне погодження до Міністерства юстиції України не надходив; текст проекту оскаржуваної постанови №496 в чинній редакції для громадського обговорення не розміщено.

На думку позивачів, оскаржувана постанова №496 стосується сфери наукової та науково-технічної діяльності, та її прийняття потребувало розгляду Науковим комітетом Національної ради України з питань розвитку науки і технологій, чого відповідачем не дотримано, що також порушує Регламент Кабінету Міністрів України.

Проект оскаржуваної постанови №496 у чинній редакції за своїм змістовним наповненням не відповідає редакції проекту постанови, який свого часу погоджувався з ДРС (як за цільовим призначенням коштів, так і за розміром та наявністю/відсутністю певних зборів). Водночас проект оскаржуваної постанови №496 у чинній редакції на погодження до ДРС не надходив, а отже, на переконання позивачів, прийнятий з порушеннями вимог Закону України «Про засади державної регуляторної у сфері господарської діяльності».

Враховуючи викладене, позивачі просять суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.10.2019 року відкрито провадження у справі та призначено до попереднього розгляду на 20.11.2019 року. Залучено Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Через канцелярію суду 15.11.2019 року Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України подано пояснення.

Мінекономрозвитку проти задоволення позовних вимог заперечує, оскільки на виконання вимог, встановлених пунктами 1 § 37 і 2 § 46 Регламенту Кабінету Міністрів України, проект постанови «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України ід 27 грудня 2001 р. № 1756 і від 23 грудня 2004 р. № 1716» (далі також - проект постанови), яку прийнято Урядом 12.06.2019 року за № 496, направлявся Мінекономрозвитку на погодження до Державної регуляторної служби та Міністерства фінансів України, а також до Міністерства юстиції України для проведення правової експертизи. Після погодження проекту акта та отримання висновку за результатами проведення правової експертизи проект оскаржуваної постанови направлено на розгляд до Кабінету Міністрів України.

Третьою особою зазначено, що оскаржувана постанова № 496 не стосується сфери наукової та науково-технічної діяльності, тому проект акта не потребував розгляду Науковим комітетом Національної ради України з питань розвитку науки і технологій, про що, зокрема, зазначено у пункті 7 Пояснювальної записки до проекту постанови.

07.03.2018 року проект оскаржуваної постанови схвалено на засіданні Урядового комітету з питань економічної, фінансової та правової політики, розвитку паливно-енергетичного комплексу, інфраструктури, оборонної та правоохоронної діяльності (далі також - Урядовий комітет). Під час обговорення на засіданні Урядового комітету заступником Міністра освіти і науки України висловлені пропозиції до проекту акта, у тому числі щодо проведення його експертизи Науковим комітетом Національної ради України з питань розвитку науки і технологій. Вказані пропозиції розглянуто та взято до відома Урядовим комітетом.

При цьому, рішенням Урядового комітету від 07.03.2018 року доручено Мінекономрозвитку доопрацювати проект акта з урахуванням застережень Секретаріату Кабінету Міністрів, узгодити його з Міністерством фінансів України, і також, у разі потреби, провести узгоджувальну нараду із заінтересованими центральними органами виконавчої влади.

На виконання протокольного рішення Урядового комітету Мінекономрозвитку проведено узгоджувальну нараду. У доопрацьованому проекті оскаржуваної постанови враховано застереження Секретаріату Кабінету Міністрів, а також проект акта погоджено з Міністерством фінансів (із зауваженням, що враховано).

Доручення Урядового комітету виконано Мінекономрозвитку у повному обсязі. Доопрацьований проект оскаржуваної постанови подано на розгляд до Кабінету Міністрів України і 12.06.2019 року Урядом прийнято постанову №496.

Крім того, Мінекономрозвитку забезпечено громадське обговорення проекту оскаржуваної постанови №496, водночас, жодних зауважень або пропозиції не отримано.

Третьою особою також зазначено, що Мінекономрозвитку отримано звернення ВГО «Асоціація правників України», в якому остання закликала до проведення публічних обговорень проекту постанови №496 шляхом створення робочих груп, разом з тим, Мінекономіки забезпечено обговорення проекту постанови №493 шляхом розміщення проекту акта на офіційній сторінці Мінекономрозвитку, в той час, як обов`язку створення робочих груп не передбачено Регламентом Кабінету Міністрів України, як і не передбачено проведення повторної експертизи Міністерством юстиції України.

Зокрема, проект оскаржуваної постанови погоджено Державною регуляторною службою України рішенням від 14.12.2017 року №11217/0/20-17.

Крім іншого, третьою особою повідомлено, що 07.03.2018 року на засіданні Урядового комітету з питань економічної, фінансової та правової політики, розвитку паливно-енергетичного комплексу, інфраструктури, оборонної та правоохоронної діяльності розглядалося питання проекту оскаржуваної постанови №496, та зауваження Міністра освіти і науки взято до відома, що в подальшому не потребувало звернення до Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій.

Враховуючи викладене, третя особа заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2019 року в задоволенні заяви про забезпечення позову, поданої 15.11.2019 року представником позивачів, який діє в інтересах ОСОБА_1 , адвоката Маленка Олександра Васильовича, відмовлено.

У підготовче засідання 20.11.2019 року прибули позивачі та представник третьої особи. Належним чином повідомленим відповідачем про дату, час та місце проведення підготовчого засідання участь уповноваженого представника не забезпечено.

З огляду на те, що представник відповідача у судове засідання не прибув, відзиву у встановлений судом строк не подав, судом оголошено про відкладення підготовчого засідання на 02.12.2019 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2019 року в задоволенні заяви про забезпечення позову, поданої 22.11.2019 року представником позивачів адвокатом Маленком Олександром Васильовичем, відмовлено.

Через канцелярію суду 29.11.2019 року позивачем подано відповідь та заперечення на пояснення третьої особи.

Окрім доводів, викладених у позовній заяві, з урахуванням змісту пояснень третьої особи, позивачами стверджується, що на офіційному сайті Мінекономрозвитку у розділі «Обговорення проектів документів» 08.12.2017 року о 12:35 год. було розміщено лише текст проекту оскаржуваної постанови №496 в редакції від 2017 року, в той час, як проекту в чинній редакції для проведення громадського обговорення розміщено не було, що підтверджується долученим позивачами до позовної заяви експертним висновком за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет від 12.08.2019 року №132/2019-ЕВ.

Через канцелярію суду 29.11.2019 року представником позивача подано заяву про зміну предмета адміністративного позову шляхом викладення його в наступній редакції: визнати протиправною та скасувати з моменту прийняття постанову Кабінету Міністрів України від 12.06.2019 року №496 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1756 і від 23.12.2004 року №1716».

Через канцелярію суду 02.12.2019 року відповідачем подано відзив на позовну заяву та клопотання про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву.

У відзиві на позов відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених Мінекономіки у письмових поясненнях та долучено докази на обґрунтування вказаних відповідачем та третьою особою обставин.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.12.2019 року у задоволенні заяви представника відповідача про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву відмовлено. Продовжено строк подання відзиву на позовну до 02.12.2018 року.

У підготовче засідання 02.12.2020 року прибули представники сторін.

Через канцелярію суду 09.01.2020 року позивачем подано відповідь на відзив.

З огляду на те, що позивач та третя особа не ознайомилися із відзивом відповідача, суд дійшов висновку про відкладення підготовчого засідання до 23.01.2020 року.

У підготовче засідання 23.01.2020 року прибули позивачі. Належним чином повідомленими відповідачем та третьою особою відповідно до матеріалів справи, участь у підготовчому засіданні уповноважених представників не забезпечено.

Судом прийнято до розгляду заяву представника позивача про зміну предмета адміністративного позову.

Під час підготовчого засідання судом поставлено на обговорення питання щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду у складі колегії суддів.

Присутні представники сторін проти закриття підготовчого провадження не заперечували.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до колегіального розгляду за головуванням судді Маруліної Л.О. Судове засідання призначено на 12.03.2020 року.

У судове засідання 12.03.2020 року прибули позивачі та їх представник. Належним чином повідомленими відповідачем та третьою особою участь уповноважених представників у с удовому засіданні не забезпечено. Заяв, клопотань не подано.

Позивачами заявлено клопотання про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 року № 1716 затверджено Порядок сплати зборів за дії, пов`язані з охороною прав на об`єкти інтелектуальної власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1756 затверджено Порядок державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2019 року № 496 затверджено Зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1756 і від 23 грудня 2004 р. № 1716.

Вважаючи постанову Кабінету Міністрів України від 12.06.2019 року № 496 протиправною в повному обсязі, позивачі, як суб`єкти права інтелектуальної власності, звернулися до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах, зокрема, регламентовано Конституцією України, Законом України від 27.02.2014 року №794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №794-VII), Законом України від 11.09.2003 року №1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №1160-IV), Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 року №950.

Усі нормативно-правові та підзаконні акти застосовуються судом у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до статті 3 Закону №794-VII, діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності.

Згідно з положеннями статті 4 цього Закону Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Приписами статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону №794-VII, Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Частиною другою цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

При цьому, згідно з пунктом 18 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України «нормативно-правовий акт» - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

У свою чергу, статтею 1 Закону № 1160-IV визначено, що «регуляторний акт» - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

Зі змісту наведених вище правових норм суд дійшов висновку, що регуляторний акт характеризується наступним: 1) приймається уповноваженим регуляторним органом; 2) спрямований на регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторним органом та суб`єктом господарської діяльності; 3) має ознаки нормативно-правового акта, тобто розрахований на довгострокове та неодноразове застосування, прийнятий щодо невизначеного кола суб`єктів.

Відносини, що виникають у зв`язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг (далі - знак) в Україні врегульовано Законом України 15.12.1993 року №3689-XII «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №3689).

Відповідно до частини восьмої статті 7 Закону №3689 за подання заявки сплачується збір, розмір якого встановлюється з урахуванням кількості класів МКТП, якими охоплюються зазначені в заявці товари і послуги. Документ про сплату збору повинен надійти до Установи разом з заявкою або протягом двох місяців від дати подання заявки. Цей строк продовжується, але не більше ніж на шість місяців, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання.

Згідно з абзацом 3 статті 23 Закону №3689 розмір передбачених цим Законом зборів, строки і порядок їх сплати визначаються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, у суду наявні підстави вважати, що оспорювана у межах справи №640/17409/19 постанова Кабінету Міністрів України від 12.06.2019 року №496 є нормативно-правовим актом та одночасно - регуляторним актом.

Отже, суд враховує, що акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Згідно із статтею 51 Закону №1160-IV, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону. Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем`єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.

Після підписання акта Кабінету Міністрів України внесення до його тексту будь-яких змін, у тому числі виправлення орфографічних і стилістичних помилок, здійснюється в порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.

Порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень встановлює Регламент Кабінету Міністрів України (далі також - Регламент), який визначає інші процедурні питання його діяльності.

Відповідно до пункту 1 § 29 глави 1 розділу 4 Регламенту, акти Кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов.

Проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту (пункт 1 § 32 глави 2 розділу 4 Регламенту).

Згідно з пунктом 2 § 33 глави 2 розділу 4 цього Регламенту розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.

З матеріалів справи судом встановлено, що розробником проекту оскаржуваної постанови №496, поданого до Кабінету Міністрів України, є Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Однією з ознак порушення процедури прийняття оскаржуваного регуляторного акта, встановленої Регламентом, позивачем зазначено не розміщення тексту проекту оскаржуваної постанови №496 в чинній редакції для громадського обговорення.

Порядок оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій визначений у статті 9 Закону №1160-IV.

Відповідно до норм зазначеної статті Закону, кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань. Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону. Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п`яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта.

Повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта повинно містити: стислий виклад змісту проекту; поштову та електронну, за її наявності, адресу розробника проекту та інших органів, до яких відповідно до цього Закону або за ініціативою розробника надсилаються зауваження та пропозиції; інформацію про спосіб оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу (назва друкованого засобу масової інформації та/або адреса сторінки в мережі Інтернет, де опубліковано чи розміщено проект регуляторного акта та аналіз регуляторного впливу, або інформація про інший спосіб оприлюднення, передбачений частиною п`ятою статті 13 цього Закону); інформацію про строк, протягом якого приймаються зауваження та пропозиції від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань; інформацію про спосіб надання фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями зауважень та пропозицій.

Строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань приймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проекту регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу.

Усі зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу, одержані протягом встановленого строку, підлягають обов`язковому розгляду розробником цього проекту. За результатами цього розгляду розробник проекту регуляторного акта повністю чи частково враховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє.

Оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій не може бути перешкодою для проведення громадських слухань та будь-яких інших форм відкритих обговорень цього проекту регуляторного акта.

У свою чергу, згідно із частиною другою статті 13 Закону №1160-IV повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що оприлюднення регуляторного акта здійснюється з метою одержання зауважень і пропозицій фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань стосовно такого акта, що відповідає одному із законодавчих принципів державної регуляторної політики - принципу прозорості та врахування громадської думки. Оприлюдненню підлягають як проект регуляторного акта, так і відповідний аналіз регуляторного впливу - документ, який містить обґрунтування необхідності державного регулювання шляхом прийняття регуляторного акта, аналіз впливу, який справлятиме регуляторний акт на ринкове середовище, забезпечення прав та інтересів суб`єктів господарювання, громадян та держави, а також обґрунтування відповідності проекту регуляторного акта принципам державної регуляторної політики.

З наведеного висновується обов`язковість оприлюднення проекту регуляторного акта і відповідного аналізу регуляторного впливу до моменту прийняття такого регуляторного акта, що здійснюється з необхідності одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, чим, по суті, здійснюється забезпечення публічного обговорення проекту регуляторного акта.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.09.2018 року у справі №428/7176/14-а, від 27.11.2018 року у справі №826/2507/18, від 06.03.2019 року у справі №803/417/18.

З матеріалів справи, зокрема, долучених до позовної заяви позивачем документів, судом встановлено, що 08.12.2017 року Мінекономрозвитку на офіційному сайті у мережі інтернет https://www.me.gov.ua/ третьою особою опубліковано (оприлюднено) проект постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. №1756 і від 23.12.2004 р. №1716».

Зокрема, в якості додаткових матеріалів опубліковано Пояснювальну записку до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. №1756 і від 23.12.2004 р. №1716»; Порівняльну таблицю до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. №1756 і від 23.12.2004 р. №1716»; Аналіз регуляторного впливу до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. №1756 і від 23.12.2004 р. №1716».

Отже, слід дійти висновку про дотримання розробником регуляторного акта положень Регламенту та статей 9, 13 Закону №1160-IV.

Разом з тим, положеннями Регламенту та Закону №1160-IV не передбачено обов`язку розробника регуляторного акта оприлюднювати останній перед прийняттям його Урядом в редакції, якою враховано усі пропозиції та зауваження громадськості, заінтересованих осіб та органів, що спростовує твердження позивачів в цій частині.

Щодо непогодження проекту оскаржуваної постанови №496 у чинній редакції із Державною регуляторною службою України, Міністерством юстиції України та Науковим комітетом Національної ради України з питань розвитку науки і технологій, суд зазначає наступне.

Згідно із змістом положень пункту 4, абзацу 1 пункту 5 § 33 глави 2, пункту 1 § 44 глави 4 розділу 4 Регламенту якщо питання, що потребує врегулювання, належить до компетенції кількох органів виконавчої влади, розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, компетенція якого у відповідній сфері правового регулювання є домінуючою. Інші органи виконавчої влади, що відповідно до компетенції беруть участь у розробленні проекту акта або його погодженні, є заінтересованими органами.

На етапі підготовки проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов`язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань та щодо зміни особи, уповноваженої на підписання міжнародного договору України, зміни персонального складу Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, а також проектів актів з питань утворення та організації роботи комітету з призначення керівників особливо важливих для економіки підприємств і комісії з відбору керівників особливо важливих для економіки підприємств, оголошення відбору та призначення чи погодження кандидатур претендентів на посаду керівників і членів наглядових рад таких підприємств).

Також у випадку, якщо в результаті врахування розробником зауважень заінтересованих органів проект акта Кабінету Міністрів або окремі його положення, погоджені іншими заінтересованими органами, зазнали змін, що суттєво змінюють проект акта Кабінету Міністрів, проект у відповідній частині підлягає повторному погодженню такими органами.

Окрім того, проекти регуляторних актів Кабінету Міністрів готуються з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», та відповідно до Методики проведення аналізу впливу регуляторного акта, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2004 №308 (пункт 3 § 32 Регламенту).

Із змісту пункту 9 «Позиція заінтересованих осіб» Пояснювальної записки встановлено, що: «проект Постанови погоджено Міністерством фінансів із зауваженнями, яке враховано, <…>. Проект постанови схвалено на засіданні Урядового комітету з питань економічної, фінансової та правової політики, розвитку паливно-енергетичного комплексу, інфраструктури, оборонної та правоохоронної діяльності від 07.03.2018 року (витяг з протоколу №10, пункту 7) та доручено доопрацювати проект з урахуванням застереження Секретаріату Кабінету Міністрів, зокрема, щодо узгодження підпункту 5 пункту 2 проекту акта з частиною сьомою статті 19 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки», та узгодити його з Мінфіном».

Зокрема, із змісту пункту 9 Пояснювальної записки та листа Державної регуляторної служби України (далі також - ДРС) від 29.07.2019 року вх№6152/0/20-19, судом встановлено, що рішенням ДРС від 14.12.2017 року №568 погоджено проект постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. №1756 і від 23.12.2004 р. №1716» без зауважень.

Отже, з огляду на погодження ДРС проекту оскаржуваної постанови №496 без зауважень, відповідно до вищезазначених положень Регламенту, повторному погодженню ДРС остаточна редакція цієї постанови після урахування пропозицій та зауважень Міністерства фінансів України та Секретаріату Кабінету Міністрів України не підлягала, що спростовує твердження позивачів в цій частині.

Щодо застереження Міністерства юстиції України, викладеного у висновку за результатами правової експертизи до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1756 і від 23 грудня 2004 р. № 1716», датованого 29.12.2017 року та необхідності повторного погодження проекту оскаржуваної постанови №496 після його врахування розробником, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що Міністерством юстиції України за результатами правової експертизи до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1756 і від 23 грудня 2004 р. № 1716» 29.12.2017 року складено висновок, відповідно до пункту 9 «Узагальнений висновок» якого, проект постанови Кабінету Міністрів України погоджено із застереженням в частині питання розмірів щодо відповідності пунктів 1, 2 Змін (мається на увазі положення проекту оскаржуваної постанови) щодо встановлення видів та розмірів зборів за підготовку до державної реєстрації авторського права і договорів, розмірів зборів за дії, пов`язані з охороною прав на об`єкти інтелектуальної власності, пункту 4 частини першої статті 5 Закону України «Про адміністративні послуги».

Відповідно до змісту Протоколу узгодження позицій щодо проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1756 і від 23 грудня 2004 р. № 1716», який підписано Першим віце-прем`єр-міністром України Міністром економічного розвитку і торгівлі України, затверджено 23.04.2019 року, Секретаріатом Кабінету Міністрів України зауважено, що: «Юридичний департамент підтримує застереження Мін`юсту, <…>», яке у колонці «Спосіб врахування» Протоколу узгодження позицій позначено як «Застереження враховано повністю. <…>».

Отже, застереження Міністерства юстиції України, зазначене у висновку правової експертизи від 29.12.2017 року, підтримане Секретаріатом Кабінету Міністрів України, враховано розробником оскаржуваного регуляторного акта.

Разом з тим, суд звертає увагу позивачів, що останніми помилково ототожнено Міністерство юстиції України із заінтересованим органом в розумінні Регламенту, оскільки в даному випадку Міністерством юстиції України висловлено застереження під час проведення правової експертизи нормативно-правового акта, що є окремою стадією процедури прийняття регуляторного акта.

З огляду на викладене, позивачі дійшли помилкового висновку про необхідність погодження (повторного погодження) розробником регуляторного акта проекту оскаржуваної постанови із Міністерством юстиції України як із заінтересованим органом.

Щодо твердження позивача про необхідність залучення Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій, оскільки оскаржувана постанова №496 стосується сфери наукової та науково-технічної діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 5, 6 пункту 7 § 33 Регламенту під час підготовки проекту нормативно-правового акта Кабінету Міністрів з питань, що стосуються сфери наукової та науково-технічної діяльності, такий проект акта в обов`язковому порядку надсилається Науковому комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій для проведення його експертизи та підготовки відповідних рекомендацій.

Науковий комітет Національної ради України з питань розвитку науки і технологій надсилає рекомендації головному розробникові у строк, визначений статтею 21 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність».

Відповідно до пунктів 12, 26 статті 1 Закону України від 26.11.2015 року № 848-VIII «Про наукову і науково-технічну діяльність» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №848) наукова діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання нових знань та (або) пошук шляхів їх застосування, основними видами якої є фундаментальні та прикладні наукові дослідження; науково-технічна діяльність - наукова діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань для розв`язання технологічних, інженерних, економічних, соціальних та гуманітарних проблем, основними видами якої є прикладні наукові дослідження та науково-технічні (експериментальні) розробки.

Згідно з абзацами 8-10 частини восьмої статті 21 Закону №848 проекти нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та центральних органів виконавчої влади, що стосуються сфери наукової та науково-технічної діяльності, в обов`язковому порядку направляються до Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій для проведення їх експертизи та підготовки відповідних рекомендацій.

Науковий комітет зобов`язаний розглянути направлений проект нормативно-правового акта на предмет відповідності інтересам та засадам державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності та направити відповідні рекомендації протягом терміну, встановленого головним розробником проекту, але не менш як за три дні і не більш як за 21 день із дня отримання проекту.

Якщо протягом зазначеного терміну Науковий комітет не розглянув і не направив відповідних рекомендацій, такий проект нормативно-правового акта вважається погодженим Науковим комітетом.

Отже, Науковий комітет Національної ради України з питань розвитку науки і технологій залучається до участі під час процедури прийняття нормативно-правового акта Кабінетом Міністрів України у разі, якщо останній стосується сфери наукової та науково-технічної діяльності, який має бути розглянутий Науковим комітетом на предмет відповідності інтересам та засадам державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності.

Відповідно до частини першої статті 45 Закону №848 основними цілями державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності є: 1) забезпечення наукового обґрунтування визначення стратегічних завдань розвитку економіки та суспільства; 2) досягнення високого рівня розвитку науки і техніки; 3) примноження національного багатства на основі використання наукових та науково-технічних досягнень; 4) створення умов для досягнення високого рівня життя кожного громадянина, його фізичного, духовного та інтелектуального розвитку шляхом використання сучасних досягнень науки і техніки; 5) зміцнення національної безпеки на основі використання наукових та науково-технічних досягнень; 6) створення умов для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері наукової і науково-технічної діяльності; 7) забезпечення вільного розвитку наукової та науково-технічної творчості; 8) сприяння розвитку наукової і науково-технічної діяльності у підприємницькому секторі; 9) інтеграція вітчизняного сектору наукових досліджень і науково-технічних (експериментальних) розробок у світовий науковий та Європейський дослідницький простір.

Так, відповідно до змісту Пояснювальної записки, метою розроблення проекту оскаржуваної постанови є актуалізація та приведення розмірів зборів за дії, пов`язані з охороною прав на об`єкти інтелектуальної власності, до економічно обґрунтованих та удосконалення політики стримуючих та стимулюючих економічно значимих факторів системи розмірів зборів, що в свою чергу, збалансує державну систему правової охорони інтелектуальної власності та посилить її вплив на інтенсифікацію інноваційного розвитку економіки держави.

Враховуючи аналіз положень Закону №848, зокрема, в частині визначення основних засад державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності, та Регламенту висновується, що позивачем помилково ототожнюється запровадження оскаржуваною постановою №496 встановлення розмірів зборів за дії, пов`язані з охороною прав на об`єкти інтелектуальної власності, із сферою наукової та науково-технічної діяльності, оскільки метою, підставами та обґрунтуванням розроблення спірного проекту постанови №496 відповідно до змісту Пояснювальної записки є питання сфери економічної.

З огляду на викладене, розробником регуляторного акта у пункту 7 Пояснювальної записки обґрунтовано визначено, що проект постанови не стосується сфер наукової та науково-технічної діяльності, та не потребує розгляду Науковим комітетом Національної ради України з питань розвитку науки і технологій.

Щодо твердження позивачів про протиправне включення оскаржуваною постановою №496 до функціонування державної системи правової охорони інтелектуальної власності фінансування заходів з легалізації комп`ютерних програм в органах виконавчої влади, наповнення фонду державного стимулювання створення і використання винаходів (корисних моделей), промислових зразків, що жодним законодавчим актом не передбачено, суд зазначає наступне.

Абзацом 3 пункту 4 оскаржуваної постанови № 496 передбачено, що: «Надходження від зборів мають цільове призначення і в установленому Мінекономрозвитку порядку використовуються виключно для забезпечення розвитку та функціонування державної системи правової охорони інтелектуальної власності, в тому числі на фінансування заходів з легалізації комп`ютерних програм в органах виконавчої влади, наповнення фонду державного стимулювання створення і використання винаходів (корисних моделей), промислових зразків.».

Так, стаття 36 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», передбачено, стаття 24 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», стаття 26 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки», стаття 26 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів», стаття 23 Закону України «Про охорону прав на компонування напівпровідникових виробів» містять ідентичне за змістом положення, яким передбачено, що «надходження від передбачених цим Законом зборів мають цільове призначення і згідно з розпорядженнями Установи використовуються виключно для забезпечення розвитку та функціонування державної системи правової охорони інтелектуальної власності, зокрема на виконання завдань, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері інтелектуальної власності».

Відтак, спеціальним законодавством України в сфері охорони прав на об`єкти інтелектуальної власності передбачено, що надходження від зборів згідно з розпорядженнями Установи використовуються на виконання завдань, визначених, в тому числі, й іншими нормативно-правовими актами у сфері інтелектуальної власності.

Серед таких актів слід виокремити наступні:

1) Порядок легалізації комп`ютерних програм в органах виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2004 року №253, відповідно до змісту пункту 8 якого: «Заходи з легалізації комп`ютерних програм здійснюються: органами виконавчої влади за рахунок бюджетних призначень, передбачених у законі про Державний бюджет України на відповідний рік; Мінекономіки за рахунок бюджетних призначень, передбачених у законі про Державний бюджет України на відповідний рік за окремою бюджетною програмою, та/або за рахунок надходжень від зборів за дії, пов`язані з охороною прав на об`єкти інтелектуальної власності. Порядок використання надходжень від зборів за дії, пов`язані з охороною прав на об`єкти інтелектуальної власності, для здійснення заходів з легалізації комп`ютерних програм, затверджується Мінекономіки.»;

2) постанову Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 року №500 «Про реалізацію експериментального проекту з організації діяльності фонду державного стимулювання створення і використання винаходів (корисних моделей) та промислових зразків», відповідно до змісту підпункту 1 пункту 2 якої: установлено, що експериментальний проект: реалізується Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства разом з Державною інноваційною фінансово-кредитною установою в межах фонду державного стимулювання створення і використання винаходів (корисних моделей) та промислових зразків, який є поточним рахунком зазначеної Установи, що входить до державної системи правової охорони інтелектуальної власності, і наповнюється за рахунок коштів, одержаних від сплати зборів за дії, пов`язані з охороною прав на об`єкти інтелектуальної власності; передбачає організацію та проведення на конкурсних засадах відбору проектів, пов`язаних із створенням та/або використанням винаходів, корисних моделей, промислових зразків, ноу-хау та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності, для державного стимулювання, а також визначення та прийняття рішення про переможців зазначеного відбору.

Отже, з огляду на наявність чинного на момент прийняття оскаржуваного регуляторного акта спеціального законодавства України в сфері охорони прав на об`єкти інтелектуальної власності, твердження позивачів щодо невідповідності положень оскаржуваної постанови №496 в цій частині спростовано вищенаведеним.

Враховуючи вищевикладене, здійснивши аналіз обґрунтування позовних вимог, оцінивши докази, надані учасниками справи, суд дійшов висновку, що постанову Кабінету Міністрів України від 12.06.2019 року №496 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. №1756 і від 23.12.2004 р. №1716» прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України та з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, що свідчить про правомірність оскаржуваної постанови.

Крім того, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційним Судом України неодноразово розглядалося питання тлумачення частини другої статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25.11.1997 року; пункту 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25.12.1997 року; та пункту 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 року від 14.12.2011 року).

У Рішенні №19-рп/2011 від 14.12.2011 року Конституційним Судом України зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, системне тлумачення статті 55 Конституції України свідчить про те, що частиною другою цієї статті гарантовано «кожному» захист «своїх прав», які порушено органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами.

У постанові Верховного Суду України від 23.05.2017 року по справі № 800/541/16 звернуто увагу, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до частини другої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

З аналізу вищезазначених норм слідує, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача з боку відповідача, внаслідок вчинення його бездіяльності та прийняття оскаржуваного рішення.

Звертаючись до суду з адміністративним позовом, охоронюваний законом інтерес позивачами обґрунтовано у прагненні до отримання свідоцтва на знак для товарів і послуг за заявкою m201922777 у відповідності до норм закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 року № 1716 «Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов`язані з охороною прав на об`єкти інтелектуальної власності», та користування конкретним нематеріальним благом - результатом інтелектуальної, творчої діяльності.

Втім, позивачами не наведено підстав, яким чином саме оскаржуваною ними постановою №496 порушено право на отримання свідоцтва на знак для товарів і послуг за заявкою m201922777.

Разом з тим, позивачі скористалися своїм правом на судовий захист та їм такий захист надано відповідно до способу захисту, обраного останніми.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v." від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та враховуючи, що судом не виявлено порушень відповідачем вимог законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статті 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач 1: ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Позивач 2: ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 );

Відповідач: Кабінет Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2);

Третя особа: Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (код ЄДРПОУ 37508596, адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського М., буд. 12/2).

Повне рішення складено 11.11.2020 року.

Головуючий суддя Л.О. Маруліна

Суддя Н.А. Добрівська

Суддя А.І. Кузьменко