№ 201/3226/16-ц

провадження 2/201/194/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в своїх інтересах і як опікуна в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до Комунального закладу «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І. І. Мечникова» і департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною і стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в своїх інтересах і як опікуна в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 і ОСОБА_3 06 квітня 2017 року звернувся до суду з позовом до відповідачів КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І. І. Мечникова» і департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною і стягнення моральної шкоди. Позивач в своїх позовних вимогах та з представником в ході судового засідання посилаються на те, що 06 грудня 2012 року його син ОСОБА_4 , 1979 року народження, самостійно при нормальному фізичному стані поступив до КП «Марганецька міська лікарня», згодом переведений до КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова». В результаті дій відповідальних працівників лікарні його син ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Бездіяльність службових та посадових осіб КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І.Мечникова» є протиправною та підтверджується тим, що після неодноразових усних його звернень до посадових осіб, на які дій і відповідей не було, він був змушений звертатись письмово, але також дій і письмових відповідей йому не надавали. Їх просто потихеньку вбивали обох, його сина фізично голодом та іншим, а його морально та бездіяльністю. Все це підтверджується доказами, а саме відповідями відповідачів і прокуратури. Дії та бездіяльність відповідачів призвели до завдання йому моральної шкоди, що полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього, членів його сім`ї та близьких родичів.

Вважає бездіяльність посадових та службових осіб КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І. Мечникова» по не своєчасному та не об`єктивному розгляду звернень ОСОБА_1 протиправною. Вказаними діями і бездіяльністю позивачу завдана і моральна шкода, яку він оцінює в 10 000 грн. Звернувся до відповідача відшкодувати йому вказане, але отримав відмову, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено. Вважає вказані дії, бездіяльність відповідачів протиправними і просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представники відповідачів КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І. І. Мечникова» і департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації позовні вимоги не визнали, надали заперечення про те, що на всі звернення позивача надавали своєчасно відповідь; позивач неодноразово звертається до судів з позовами до них і вони знають його вимоги, суди розглянули і інші спори, був подібний спір в іншому суді і є рішення суду; все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов`язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення сторін, з`ясувавши їх позицію, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

В судовому засіданні встановлено, що дійсно 06грудня 2012року синпозивача - ОСОБА_4 ,1979року народження,самостійно поступивдо КП«Марганецька міськалікарня»,згодом переведенийдо КП«Дніпропетровська обласнаклінічна лікарняім.І.І.Мечникова»,де ІНФОРМАЦІЯ_1 вінпомер.На думкупозивача,бездіяльність службовихта посадовихосіб КЗ«Дніпропетровська обласнаклінічна лікарняімені І.І.Мечникова» єпричиною смертісина,є протиправноюта підтверджуєтьсятим,що післянеодноразових уснихйого зверненьдо посадовихосіб,на якідій івідповідей небуло,він бувзмушений звертатисьписьмово,але такождій іписьмових відповідеййому ненадавали.Йому завданазначна моральнашкода.Все це,на думкупозивача,підтверджується доказами,а самевідповідями відповідачіві прокуратури.Дії табездіяльність відповідачівпризвели дозавдання йомуморальної шкоди,що полягаєу душевнихстражданнях,яких вінзазнав узв`язку зпротиправною поведінкоющодо нього,членів йогосім`ї таблизьких родичів.Звертався довідповідача відшкодуватийому вказане,але отримаввідмову,виник спір,який вдобровільному порядкуне вирішено і вимушений звертатися до суду з цим позовом.

Суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позивач в 2013 році звертався з позовами до суду: 1) ОСОБА_5 звернувся до Марганецького міського суду Дніпропетровської області із позовом до Комунального закладу «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І. Мечникова» про визнання бездіяльності протиправною та відшкодування шкоди. Рішенням цього суду від 13 лютого 2014 року позов було задоволено частково, визнано бездіяльність посадових осіб КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І. Мечникова» по своєчасному та об`єктивному розгляду звернень ОСОБА_1 протиправною і стягнуто моральну шкоду в розмірі 1000 гривень, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Цим рішенням встановлено те, що вина КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І. Мечникова» в настанні смерті ОСОБА_4 в судовому засіданні не доведена, дії посадових осіб КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І. Мечникова» не перебувають в прямому причинному зв`язку зі смертю, тому суд в задоволенні позову в частині відшкодування шкоди заподіяної смертю, відмовив за недоведеністю; 2) ОСОБА_1 звернувся до цього ж Марганецького міського суду Дніпропетровської області з позовом до патологоанатома КЗ «Дніпропетровське обласне патологоанатомічне бюро» Громова Едуарда Євгеновича, КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім.. І.І. Мечникова», Бюро СМЕ про визнання дій протиправними та стягнення шкоди. Рішенням цього суду від 09 жовтня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Вказані судові спори були стосовно тих же обставин: позивач стверджував, що 06 грудня 2012 року його син ОСОБА_4 , 1979 року народження, самостійно при нормальному фізичному стані поступив до КП «Марганецька міська лікарня», згодом переведений до КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова». В результаті дій відповідальних працівників лікарні його син ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Бездіяльність службових та посадових осіб КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І. Мечникова» є протиправною та підтверджується тим, що після неодноразових усних його звернень до посадових осіб, на які дій і відповідей не було, він був змушений звертатись письмово, але також дій і письмових відповідей йому не надавали. Їх просто потихеньку вбивали обох, його сина фізично голодом та іншим, а його морально та бездіяльністю. Все це підтверджується доказами, а саме відповідями відповідачів і прокуратури. Дії та бездіяльність відповідачів призвели до завдання йому моральної шкоди, що полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього, членів його сім`ї та близьких родичів.

Позивач ОСОБА_1 не погодився з вказаними рішеннями суду і оскаржив їх в апеляційному, а потім і в касаційному порядку; ухвалами апеляційного суду і ВССЦКС апеляційні і касаційні скарги ОСОБА_1 залишені без задоволення, а рішення судів без змін. Отже рішення набрали законної сили.

Згідно ч.4і 5ст.82ЦПК України«Підстави звільненнявід доказування»4.Обставини,встановлені рішеннямсуду угосподарській,цивільній абоадміністративній справі,що набралозаконної сили,не доказуютьсяпри розглядііншої справи,у якійберуть участьті саміособи абоособа,щодо якоївстановлено ціобставини,якщо іншене встановленозаконом.5.Обставини,встановлені стосовнопевної особирішенням судуу господарській,цивільній абоадміністративній справі,що набралозаконної сили,не доказуютьсяпри розглядііншої справи,проте можутьбути узагальному порядкуспростовані особою,яка небрала участіу справі,в якійтакі обставинибули встановлені.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України на законодавчому рівні закріплені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Положеннями ст. 15 ЦК України визначено, що судовому захисту підлягає лише порушене, оспорюване або невизнане право.

У даному випадку предметом спору є визнання дій та бездіяльності неправомірною, протиправною, але рішеннями судів вже доведена відсутність таких дій з боку відповідачів, доказів іншого не надано.

Статтями 11, 21 Закону України «Про інформацію» передбачено, що «До конфіденційної інформації про фізичну особу належать... дані про стан здоров`я» 1. Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. 2. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються відповідними правовими нормами.

Етичний кодекс лікаря України, прийнятий і підписаний на Всеукраїнському з`їзді лікарських організацій та X З`їзді Всеукраїнського лікарського товариства від 27 вересня 2009 року [п. 3.6]. «Кожен пацієнт має право на зберігання особистої таємниці. Лікар, як й інші особи, які беруть участь у наданні медичної допомоги, зобов`язаний зберігати лікарську таємницю навіть після -смерті пацієнта, які і факт звернення за медичною допомогою, за відсутності іншого розпорядження хворого, або якщо це захворювання не загрожує його близьким і суспільству. Таємниця поширюється на всю інформацію, отриману в процесі лікування хворого (у т. ч. діагноз, методи лікування, прогноз)».

Вимоги щодо збереження лікарської таємниці закріплюються різними нормативно- правовими актами з питань медичної допомоги. Так, відповідно до Міжнародного кодексу медичної етики (1949 р.) лікар зобов`язаний дотримуватись абсолютної таємниці в усьому, що він знає про свого пацієнта, навіть після його смерті.

Аналогічні вимоги містить Декларація в політиці в галузі забезпечення прав пацієнта в Європі, прийнята в 1994 року, згідно з якою всі відомості про стан здоров`я пацієнта, діагноз, лікування тощо є конфіденційними. Розкриті ці відомості можуть бути тільки за згодою пацієнта. Повага до конфіденційності інформації про стан свого здоров`я є невід`ємним принципом правової системи України, як й інших країн - учасниць Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вітчизняним законодавством право на медичну таємницю регулюється Основами законодавства України про охорону здоров`я від 1992 року двома статтями, які визначають право на таємницю свого здоров`я і лікарську таємницю (ст. 39-1 і 40), а в ЦК України закріплене як право на таємницю про стан здоров`я (ст. 286).

Саме з урахуванням вищезазначеного відповідачами і надавалися відповіді на неодноразові звернення позивача.

Статтею 32 Конституціївизначено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Метою судового доказування є всебічне, повне, об`єктивне з`ясування всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду і вирішення справи. Обов`язок забезпечити в ході провадження повноту доказового матеріалу, що дозволяє встановити істину у справі в цивільному процесі, покладений на сторони, інших юридично заінтересованих у вирішенні справи осіб та суд.

Згідно ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Вказані вимоги закону відповідачами виконані. Якщо, на думку позивача, надана йому інформація у відповідях відповідачів на його звернення була не повною, не відповідаючою дійсності, або такою, що ганьбить його честь і гідність, то згідно статті 1 (Визначення термінів) Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ «Про інформацію» (із змінами та доповненнями), де законодавцем встановлено, що інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Натомість, діючими нормами Законів України та/або іншими нормативно- правовими актами не надано правове визначення терміну (словосполученню) «недостовірна інформація».

Також, чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Частиною 1 статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Правове тлумачення статті 277 ЦК України свідчить про те, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь- який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права.

Згідно із частинами 4 та 7 статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Відповідно до ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. На підтвердження своїх вимог про стягнення моральної шкоди позивач зазначив лише перелік обставин, які, на його думку, свідчать про заподіяння йому моральної шкоди, однак позивачем не надано будь-яких доказів у розумінні ст. 79, 81 ЦПК України на підтвердження факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру саме внаслідок неправомірних дій відповідача та з яких міркувань виходив позивач при визначенні розміру моральної шкоди.

Необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою винної особи. Відсутність хоча б однієї складової виключає обов`язок по відшкодуванню шкоди.

Як вказав Європейський суд у рішенні від 9 січня 2013 року «Олександр Волков ти України», № 21722/11, п. п. 165, 166, приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру» (див. рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (C. v. Belgium), п. 25, Reports 1996-ІІІ). Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом (див. рішення від 16 грудня 1992 року у справі «Нємець проти Німеччини» (Niemietz v. Germany), п. 29, Series А № 251-В). Стаття 8 Конвенції охоплює питання захисту честі та репутації як частину захисту права на повагу до приватного життя (див. рішення у справах «Пфайфер проти Австрії» (Pfeifer v. Austria), заява № 12556/03, п. 35, від 15 листопада 2007 року, та «А. проти Норвегії» (A. v. Norway), заява №28070/06, пп. 63 та 64, від 9 квітня 2009 року), впливає на широке коло стосунків заявника з іншими людьми, включаючи стосунки професійного характеру, під впливом опиняється і професійна репутація.

Позивач не надав до матеріалів справи жодного письмового доказу, який би підтверджував його правову позицію, а саме: позивачем не було доведено фактів порушення чи не порушення його прав та охоронюваних законом інтересу та і нш., а його посилання на порушення норм законодавства не відповідають дійсності.

Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

З викладеного видно, що позивачу саме діями відповідачів не було завдано моральної шкоди за кожною з підстав встановлених законодавцем, належних доказів протилежного і вини відповідачів в її завданні стороною позивача суду не надано.

За правилами частини 1 та 2 статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивач про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на позові, оскільки воно спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються. За таких обставин суд вважає, що позивач не довів вину відповідачів в неправомірних діях стосовно нього.

Відповідно до п. 1ст.611ЦК Україниу разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в своїх інтересах і як опікуна в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в задоволенні позову до КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І. І. Мечникова» і департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною і стягнення моральної шкоди відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про визнання дій і бездіяльності протиправними і стягнення моральної шкоди в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню.

На підставівикладеного,керуючись ст.3,8,19,41,55,124,129Конституції України,ст.15,16,18,23,1167ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в своїх інтересах і як опікуна в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в задоволенні позову до Комунального закладу «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І. І. Мечникова» і департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною і стягнення моральної шкоди відмовити

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 11 листопада 2020 року.

Суддя -