н\п 2-о/490/196/2020 Справа № 490/7535/20

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді - Гуденко О.А.,

за участю секретаря судового засідання -Дудник Г.С.,

за участю заявниці та її представника адвокатки Пазурчик В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,

ВСТАНОВИВ:

06 листопада 2020 року заявниця ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 . В своїй заяві про видачу обмежувального припису просила суд видати обмежувальний припис стосовно співмешканця , яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав строком на шість місяців, а саме:

- заборонити ОСОБА_2 наближатися до ОСОБА_1 на відстань у 200 метрів , а також до місця проживання за адресою АДРЕСА_1 та інших місць частого відвідування постраждалою особою;

- заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні розмови з нею або контактувати через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Заявниця мотивує свої вимоги тим, що спільно проживає разом без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 протягом 6 років за адресою своєї реєстрації у квартирі, яка належить їй на праві спільної власності з її матір`ю ОСОБА_3 . Останні три роки її чоловік зловживає спиртними напоями, систематично чинить відносно неї домашнє насильство, що проявляється у вигляді словесних образ, агресивного поводження , нецензурної лайки , погрожує їй фізичною розправою, б`є її, ааткож постійно пошкоджує майно, що знаходиться в квартирі.

Така поведінка змусила її багаторазово звертатись до Центрального відділу поліції ГУНП в Миколаївській області з заявами про притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності, що підтверджується наданими нею відповідями органів поліції. Проте кривдник продовжує вчиняти відносно неї фізичне та психологічн насильство, внаслідок чого вона не може спокійно перебувати навіть у себе дома, боїться ходити вулицями міста.

Заявниця та її представник свої вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити. ОСОБА_1 суду пояснила, що останні роки її цивільний чоловік став зловживати спиртними напоями, він не працює, п`є цілий місяць, дуже агресивно себе поводить, в стані сп`яннія погрожує їїй та її матері, ганяється за ними по квартирі, вони вимушені ховати ножі та всі небезпечні предмети , часто вимушені ховатися по сусідах. Постійно чинить психологічне нсильство, принижує її, ображає. остнній раз 11 жовтня 2020 року, коли вони намагалися не пустити його до квратири - він вибив двері , вони з матір`ю майже два тиждня не могли потрапити додому, ночували по сусідах та занйомих, вона не виходила на роботу, бо він приходив і до неї на роботу і вчиняв сварки і ображав її на людях. Вона неодноразово викликала поліцію, щоб потрапити до будинку, щоб поліцейськи хоч як вплинули на нього і захистили її .

ОСОБА_2 , в судове засідання не з`яивився, викликався судом неодноразово телефоном, проте телефон був відключений, за місцем проживання його вже тиждень немає, як пояснила заявниця, а де він може перебувати їй достсовірно не відомо.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано судді Гуденко О.А. 10 листопада 2020 року.

Відповідно до ст. 350-5 ЦПК України, справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису. Суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду.

Суд, вислухавши пояснення заявника та її представника, допитавши свідка, дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, адміністративні справм № 490413/20 та № 490/6975/20 за ст. 173-2 КУпАП, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, прийшов до наступного висновку.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проживали спільно без реєстрації шлюбу протгяом останніх шести років за адресою АДРЕСА_1 .

Картира належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , та її матері ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 25.09.2007 року.

В грудні 2019 року та жовтні 2020 року ОСОБА_1 , неодноразово зверталася до Центрального ВП ГУНП з заявою про прийняття мір до ОСОБА_2 ,так як він вчиняє домашнє насильство, виражається нецензурною лайкою, погрожує фізичною розправовю , залякує , в стані алкогольного сп`яніння штовхає її, кидає в неї різні предмети та вчиняє інші насильницькі дії.

Заяви була зареєстровані 29.12.2019 року та 11.10.2020 року - за останньою заявою було Центральним ВП ГУНП прийнято рішення про припинення проведення перевірки в звязку з відсутністю факту вчинення кримінального правопорушення та проведено профілактичну бесіду з ОСОБА_2 щодо недопущення насилля в сім`ї та попереджено про адміністративну та кримінальну відповідальність.

29.12.2019 року складений протокол про адміністративне правопорушення, за змістом якого ОСОБА_2 о 19.45 годині, знаходячись за місцем проживання в ході конфлікту з співмешканкою ОСОБА_1 ображав її нецензурною лайкою та погрожував, чим вчинив насильство в сім`ї, відповідальність за яке передбачено ч.1 ст. 173-2 КУпАП. З матеріалів адміністративної справи вбачається, що ОСОБА_2 , в своїх поясненнях визнав факт висловлювання нецензурною лайкою в стані алкогольного сп`яніння, проте факт погроз заперечував..

Постановою судді Центрального районного суду м.Миколаєва від 15.04.2020 року адміністративну справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 - закрито у зв`язк із закінченням строків накладення адміністративного стягнення . вина ОСОБА_2 , судом не встановлювалася та не спростовувалася.

РозділомIVглави13 ЦПК Українивизначено порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису.

Відповідно до ч. 1ст. 350-2 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначенихЗаконом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, єЗакон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Відповідно дост. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Пунктами 6, 7 ч. 1ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»передбачено, що кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Згідно зіст. 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістомст. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Положеннямист. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, зокрема: заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 350-2 ЦПК Українизаява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначенихЗаконом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно з правовими позиціями викладеними Верховним Судом, зокрема, в Постановахвід27листопада2019 рокуу справі №753/23624/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 754/9263/19, від 14 січня 2019 року у справі № 754/6995/19, від 06 лютого 2010 року у справі № 753/8626/19, від 09.09.2020 року у справі №711/3280/0 під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Також у цих постановах Верховний суд виходив з того, що звернення заявника до органів поліції самі по собі, не підтверджують факт вчинення насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

У даній справі встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існують неприязні відносини, часто виникають конфліктні ситуації з приводу пияцтва останнього та агресивного поводження по відношенню до заявника.

Як пояснила в судовому засіданні допитана в якості свідка ОСОБА_3 , яка є матір`ю заявника, співмешканець її доньки останні роки став постійно та сильно зловживати спиртними напоями , під час тривалих запоїв він б`є заявницю, погрожує, бігає по квартирі з ножем, лопатою, переслідує її за місцем роботи .Він пошкодив вже майже всі речі та меблі в квартирі, 11 жотвня 2020 року вибив двері , коли вони намагалися його не впустити в квартиру, він навть поздирав шпалери зі стін. Часто вони з донькою вимушені бігти з дому ита шукати ночівлю по знайомим. Виклики поліції нічого не дають, адже поліцейські забирають його у відділок поліції, а потім через 3 годлини відпускають і він знову повертається до них.

Практика Європейського суду з прав людини у рішенні «Irelandv. theUK», наголошує на тому, що таке, що принижує гідність, поводження або покарання передбачає знущання, які мають викликати у жертви почуття страху, страждання і почуття власної неповноцінності, а також принизити її гідність.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ висловленої у рішеннях «Kudla v Poland» [GC], n. 92237, «Козинець проти України», n. 52, «Лабіта проти Італії», n. 120, «Чембер проти Росії», n. 49244, поводження є «нелюдським», якщо, крім іншого, воно було умисним, застосовувалось впродовж кількох годин поспіль і призводило або до справжніх тілесних ушкоджень, або до гострих фізичних чи душевних страждань.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з ч. 2, 3ст. 26 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству»обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:

- заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

- усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

- обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

- заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

- заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

- заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймаєтьсяна підставі оцінки ризиків.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

За п. 9 ч. 1ст. 1 цього ж Законуоцінка ризиківце оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Відповідно до п.п. 3, 14, 17 ч. 1ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Важливим є те, що виходячи із змісту даного права, воно включає існування, як негативних так і позитивних обов`язків держави, які невід`ємні від реальної «поваги» до приватного та сімейного життя. (див. пункт 78 рішення Європейського Суду у справі «Мамчур проти України»).

При вирішенні питання домашнього насильства, суд вважає за необхідне зазначити, що суд при оцінці даного питання, повинен переконатися, чи ґрунтується відповідна вимога на достатній доказовій базі.

Видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів і ризиків.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 листопада 2018 року (касаційне провадження № 61-19328св18) в результаті перегляду справи № 756/2072/18.

Долучені письмові докази по справі, надані пояснення у судовому засіданні свідчать про конфліктні взаємовідносини між сторонами, в окремих випадках можуть розцінюватись судом як домашнє насильство.

Суд усвідомлює, що достатньою підставою для задоволення такої заяви є існування обґрунтованого побоювання вчинення такого насильства зі сторони заінтересованої особи у майбутньому, що у цій справи доведено.

Згідно з частиною четвертоюстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положенняЗакону№ 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених уКУпАПтаКК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначенимзаконом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/WestAllianceLimitedv. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національномузаконі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу

у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбаченазаконом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 321 ЦК Україниправо власності

є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненнілише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, щотимчасовеобмеження права власності кривдника з метоюзабезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеномуЗаконом №2229-VIII, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Беручи до уваги наведені обставини, суд приходить до висновку про високий рівень вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, такі ризики є реальними та підтверджуються матеріалами справи, тому для забезпечення дієвого та ефективного захисту до ОСОБА_2 необхідно застосувати обмежувальний припис.

З урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, суд вважає, що вжиті заявницею розумні заходи для її захисту та покарання винного не надали очікуваного результату, а тому обмежувальний припис є належним та допустимим способом захисту прав заявника.

За таких обставин суд, враховуючи принцип пропорційності, відповідність вимог заявниці щодо застосування заходів тимчасового обмеження прав кривдника частині другій статті 26 Закону № 2229-VIII, вважає, що вимоги ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав обґрунтованою .

В силу ч. 3ст. 350-5 ЦПК Українисудові витрати, пов`язані з розглядом справи про обмеження припису відносяться на рахунок держави.

Згідно з ч. 4ст.350-6 ЦПК Українирішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє виконання.

Керуючись статтями13,259,294,350-1,350-2,350-5,350-6 Цивільного процесуального кодексу України,Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд, -

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 - задовольнити.

Видати обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , , поклавши на нього на строк шість місяців такі обов`язки:

- заборонити ОСОБА_2 наближатися до ОСОБА_1 на відстань у 200 метрів , а також до місця проживання за адресою АДРЕСА_1 та інших місць частого відвідування постраждалою особою;

- заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні розмови з нею або контактувати через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи про видачу обмежувального припису - віднести на рахунок держави.

Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлено 12 листопада 2020 року.

Суддя: О.А. Гуденко