Справа № 165/2680/20

Провадження № 2/165/690/20

НОВОВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2020 року м. Нововолинськ

Нововолинський міський суд Волинської області в складі головуючого судді Василюка А.В., за участю секретаря Навроцької М.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Нововолинську в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Волиньвугілля" про стягнення заборгованої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

17 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ДП "Волиньвугілля" про стягнення заборгованої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 21 серпня 2017 року по 31 серпня 2019 року вона працювала гірником 2-го розряду на ВП «Шахта "Бужанська», яка є відокремленим підрозділом Державного підприємства «Волиньвугілля». 29 серпня 2019 року була звільнена з підприємства за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства умов колективного чи трудового договору з виплатою вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку. У день звільнення роботодавець не виплатив заробітну плату належну їй при звільненні. Вказує, що відповідач і на даний час не провів з нею повного розрахунку і наголошує, що заборгованість, розмір якої не оспорюється відповідачем, становить 9807,61 грн. Враховуючи, що середньоденний заробіток позивача становив 159,44 грн., просить суд стягнути з відповідача в свою користь 9807,61 грн. заборгованої заробітної плати, 41 294,96 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 01 вересня 2019 року по 14 вересня 2020 року включно та 5000 грн. витрат на правничу допомогу.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, її представник - адвокат Якименко З.С. подала до суду письмову заяву, в якій просила задоволити позовні вимоги, стягнути з відповідача в користь позивача 51 102,57 грн., в тому числі заборговану заробітну плату та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а також 3000 грн. за надання правничої допомоги адвоката (а.с.39).

Представник відповідача ДП «Волиньвугілля» Марчук Н.Є. у судове засідання не з`явилася, подала до суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності. При вирішенні спору покладається на розсуд суду та просить врахувати позицію підприємства викладену у відзиві. У відзиві в.о. генерального директора ДП "Волиньвугілля" зазначає, що із-за різкого зменшення обсягів відвантаження вугілля на даний час підприємство знаходиться у край важкому фінансовому становищі. У зв`язку з цим працівники масово звільняються, а ДП "Волиньвугілля" несе додатковий тягар по виплаті заробітної плати працівникам. Просить врахувати правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової плати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 у справі №753/8961/17, взяти до уваги наступні обставини: розмір невиплачених сум, співмірність середнього заробітку із цими сумами та з врахуванням розумності, справедливості та пропорційності просить зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того чи будуть задовільнятися вимоги про стягнення належним звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково (а.с.41-44).

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені в день звільнення працівника.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду відступивши від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто суд, з урахуванням конкретних обставин, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково, а відшкодування, яке нараховується відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану роботу, а за затримку розрахунку при звільненні.

Міжнародними правовими актами, Конституцією України, законами України та підзаконними нормативними актами, рішеннями Конституційного Суду України урегульовано питання оплати праці та захисту прав найманих працівників.

У міжнародних Конвенціях, які ратифіковані Україною, закріплені права найманих працівників не лише на оплату праці, але і гарантії такої оплати, її реальний, а не ефемерний, ілюзорний характер, що пов`язане з природою заробітної плати, як основного засобу існування не лише найманого працівника, але і членів його сім`ї, а відтак забезпечення нормального існування та розвитку суспільства і держави.

Вимоги міжнародних Конвенцій знайшли свій розвиток і закріплення у Конституції України, яка у статті 1 проголосила Україну соціальною державою, визначила обов`язок держави щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

Саме на деталізацію та гарантування дотримання вказаного конституційного положення і прийнято ряд законодавчих актів, якими є як КЗпП України, так і Закон № 108/95-ВР.

У статті 25 цього Закону №108/95-ВР передбачено, що забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Тобто із системного аналізу як міжнародних нормативних актів, так і Конституції України, законів України, норм КЗпП України, можна зробити висновок, що на виконання своїх зобов`язань у соціальній сфері держава урегулювала питання виплати заробітної плати, а також передбачила гарантії того, що її своєчасна і у повному обсязі виплата є реальною, оскільки гарантована негативними для власника наслідками фінансового характеру у разі порушення вказаних імперативних норм.

Стаття 117 КЗпП України передбачає не санкції у розумінні ЦК України за невиконання фінансового зобов`язання, а саме гарантії дотримання роботодавцем прав найманого працівника на своєчасне та у повному обсязі отримання заробітної плати.

Відповідно до статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Тобто сам законодавець чітко передбачив право найманого працівника звертатися до суду про стягнення заробітної плати без обмеження будь-якими часовими межами.

Як встановлено судом, позивач працювала на ВП «Шахта Бужанська» ДП «Волиньвугілля» та 29 серпня 2019 року була звільнена за ч.3 ст.38КЗпП України (за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим органом законодавства, умов колективного чи трудового договору, з виплатою вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, згідно ст.44 КЗпП України) (а.с.5-9).

Згідно з довідкою відповідача від 05 червня 2020 року (а.с.10), заборгованість з заробітної плати позивача станом на день видачі довідки становить 9807,61 грн., з яких 8086 грн. вихідна допомога, 66,24 грн. заробітна плата та 1655,37 грн. лікарняні за рахунок підприємства. Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 159,44 грн.

Позивач звернулася до суду 17 вересня 2020 року, тобто по сливу одного року після звільнення з роботи з ВП «Шахта Бужанська» ДП «Волиньвугілля» і при цьому заборгованість по заробітній платі лишається підприємством не погашеною.

З огляду на встановлені обставини, суд не вбачає підстав розцінити такий строк звернення невиправданим і занадто тривалим, а відтак вважає поведінку працівника такою, що відповідає належному захисту порушеного права на оплату праці.

На думку суду, не працівник, а власник чи уповноважений ним орган, не здійснив певних дій та не виконав свого обов`язку з оплати виконаної найманим працівником роботи. Іншого способу спонукати роботодавця до здійснення розрахунку з найманим працівником та гарантувати останньому право на отримання заробітної плати, як встановлення суворих гарантій з негативними фінансовими наслідками для роботодавця, законодавець не визначає. Позивач в свою чергу, реалізував саме у такий спосіб, своє право на врегулювання спірних правовідносин.

При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку у даній справи, суд бере до уваги відсутність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум заробітної плати на день звільнення, розмір невиплаченої заробітної плати, співмірність цієї суми із розміром заявленого позивачем середнього заробітку за час затримки розрахунку, бездіяльність відповідача, що свідчить про його небажання виконувати свої зобов`язання і обмеження колишнього найманого працівника у його правах.

За наведених обставин, суд не вбачає об`єктивних підстав скористатися своїм правом щодо зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належні позивачу.

Оскільки, саме з вини підприємства належні звільненому працівникові суми у строки зазначені в ст.116КЗпП України не були виплачені і не виплачені на даний час, суд задоволює позовні вимоги та стягує з відповідача ДП «Волиньвугілля» в користь позивача ОСОБА_1 9807,61 грн. заборгованої заробітної плати та 41 294,96 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 вересня 2019 по 14 вересня 2020 року включно, згідно наданого позивачем розрахунку.

Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача в користь позивача, підлягає стягненню 3000 грн. витрат на правничу допомогу адвоката, що підтверджені документально (а.с.26-32).

Також, суд стягує з ДП «Волиньвугілля» в дохід держави 840,80 грн. судового збору.

Керуючись ст.13, ст.12, ст.81, ст.141, ст.211, ст.259, ст.263, ст. 279 ЦПК України, на підставі ст.47, ст.116, ст.117 КЗпП України, ст.1, ст.2, ст.5, ст.7, ст.10, ст.15 Закону України Про оплату праці, суд,

ухвалив:

Позов задоволити.

Стягнути з Державного підприємства «Волиньвугілля», код ЄДРПОУ 32365965, адреса: вул. Луцька, буд.1, м. Нововолинськ, Волинська область, в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) 9807 (дев`ять тисяч вісімсот сім) грн. 61 коп. заборгованої заробітної плати та 41 294 (сорок одна тисяча двісті дев`яносто чотири) грн. 96 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 вересня 2019 по 14 вересня 2020 року включно.

Стягнути з Державного підприємства «Волиньвугілля», код ЄДРПОУ 32365965, адреса: вул. Луцька, буд.1, м. Нововолинськ, Волинська область, в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) 3000 (три тисячі) грн. витрат на правничу допомогу адвоката.

Стягнути з Державного підприємства «Волиньвугілля», код ЄДРПОУ 32365965, адреса: вул. Луцька, буд.1, м. Нововолинськ, Волинська область, в дохід держави 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги через Нововолинський міський суд Волинської області до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя підпис А.В. Василюк