Єдиний унікальний номер 243/14056/19

Номер провадження 22-ц/804/2434/20

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 року

м. Бахмут

справа № 243/14056/19

провадження № 22-ц/804/2434/20

Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого Хейло Я.В.,

суддів Мірути О.А., Тимченко О.О.

при секретарі Цимбал Д.А.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в місті Бахмут цивільну справу за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 квітня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про стягнення недоотриманої спадщини у вигляді страхових виплат (суддя Сидоренко І.О.), ухваленого в приміщенні суду в місті Бахмут Донецької області, -

ВСТАНОВИВ:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

У грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про стягнення недоотриманої спадщини у вигляді страхових виплат.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м.Донецьку батько позивача ОСОБА_2 , після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої, зокрема, входять недоотримані ним за життя страхові виплати за період з 01 липня 2016 року по 18 грудня 2018 року у розмірі 74500 грн.

10 червня 2019 року позивач звернулась із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з недоотриманими сумами пенсійних та страхових виплат до Першої горлівської державної нотаріальної контори. На підставі звернення позивача державним нотаріусом було направлено запити до управління пенсійного фонду та відповідача. Управління пенсійного фонду направило до нотаріуса відповідь із зазначенням суми заборгованості по пенсії ОСОБА_2 , яка складає 13027,30 грн. Натомість, Фонд соціального страхування на запит нотаріуса направив лист в якому вказав, що ОСОБА_2 з грудня2014 року по червень 2016 року отримував страхові виплати, а з 01 липня 2016 року по день смерті 18 грудня 2018 року виплати йому не нараховувались у зв`язку зі скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи.

У зв`язку з тим, що відповідач не надав нотаріусу відомості щодо сум, які належали померлому за час життя за період з 01 липня 2016 року по 18 грудня 2018 року, нотаріусом не було зазначено в свідоцтві про право на спадщину суму спадщини в вигляді страхових виплат.

23 жовтня 2019 року представником позивача на адресу Фонду було направлено адвокатський запит щодо нарахування та виплату ОСОБА_3 суми страхових виплат, надання інформації про розмір заборгованості по невиплаченим страховим виплатам ОСОБА_2 та надання інформації про розмір виплачених страхових виплат ОСОБА_2 . Своїм листом відповідач повідомив, що ОСОБА_2 з грудня 2014 року по 30 червня 2016 року отримував страхові виплати, а з 01 липня 2016 року по день смерті 18 грудня 2018 року, виплати йому не нараховувались у зв`язку з тим, що він з заявою про продовження страхових виплат не звертався.

Вважає такі дії відповідача незаконними, оскільки ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зазначає, що в жодному нормативно-правовому акті не зазначено такої підстави для припинення соціальних виплат, як скасування довідки внутрішньо переміщеної особи. Отже, відповідач незаконно припинив виплати ОСОБА_2 і тому страхові виплати, які перейшли у спадщину до позивача є її правом власності та передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Таким чином, недоотримані суми страхових виплат, які належали померлому ОСОБА_2 входять до складу спадщини і його донька ОСОБА_1 , як спадкоємець має право на їх отримання в порядку спадкування.

Просила суд визнати за нею право власності на грошові кошти, які входять до складу спадщини у вигляді страхових виплат, на одержання яких за життя мав право її батько ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 липня 2016 року по 18 грудня 2018 року у розмірі 74500 грн., а також зобов`язати відповідача здійснити нарахування страхових виплат ОСОБА_2 за період з 01 липня 2016 року по 18 грудня 2018 року з коригуванням заборгованості у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому ст. 34 Закону України «Про оплату праці» та виплати нараховані кошти позивачу, як спадкоємцю за законом.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 квітня 2020 року позовні вимог ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на грошові кошти, які входять до складу спадщини у вигляді страхових (соціальних) виплат, на одержання яких за життя мав право ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 липня 2016 року по 18 грудня 2018 року у розмірі 32420 гривень 97 копійок.

Зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області здійснити нарахування страхових виплат ОСОБА_2 за період з 01 липня 2016 року по 18 грудня 2018 року з коригуванням заборгованості у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці» та виплатити нараховані кошти ОСОБА_1 , як спадкоємцю за законом.

В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

В апеляційній скарзі представник відповідача просив оскаржуване рішення скасувати, та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

Апеляційна скарга Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом неповно досліджено всі обставини справи та порушено норми процесуального та матеріального права.

Зазначає, що спадкодавець ОСОБА_2 за життя не скористався своїм правом на отримання належних йому сум страхових виплат, не продовжив термін дії довідки внутрішньо переміщеної особи та не звернувся до робочих органів виконавчої дирекції Фонду із заявою про продовження йому страхових виплат, у зв`язку з чим відсутні кошти, які б належали спадкодавцеві і які могли б бути включені у свідоцтво про право на спадщину.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги посилається на статтю 117 Конституції України, ч.3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року, Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Фонду соціального страхування України від 12.12.2018 року №27, ч.10 ст.7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 29.10.2014 року, статті 25, 1219, 1227 ЦК України, постанову Верховного Суду України від 12.04.2017 року у справі №243/2752/16-ц.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позивачем ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не подано.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, причину не повідомила, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином.

Представник відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в судове засідання не з`явився, причину неявки не повідомив, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

ОСОБА_2 перебував на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Калінінському районі м. Горлівки Донецької області, а також з 01 грудня 2014 року по 30 червня 2016 року як внутрішньо переміщена особа у Бахмутському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

10 червня 2019 року позивач як спадкоємиця померлого звернулась до Першої Горлівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. На підставі заяви позивача, державним нотаріусом заведено спадкову справу щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 за № 158/2019, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 56466251 від 10 червня 2019 року.

У зв`язку зі здійсненням своїх повноважень, на підставі ст. 4 Закону України «Про нотаріат», державний нотаріус направила запит до Слов`янського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо надання суми заборгованості по страховим виплата на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Підпунктом 4.14 пункту 4 глави 10 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року визначено, що при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Відповідно до пункту 1 глави 7 розділу І наведеного Порядку, відповідно до статті 46 Закону нотаріус має право витребувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій. Такі відомості та (або) документи повинні бути подані в строк, визначений нотаріусом. Цей строк не може перевищувати одного місяця.

Своєю відповіддю № 04-21/1912 від 18 червня 2019 року, Слов`янське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області повідомило, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знаходився на обліку та отримував страхові виплати у Калінінському міському відділенні Фонду соціального страхування України Донецької області у м. Горлівка, з листопада 2009 року по квітень 2014 року. У зв`язку з ситуацією, що склалася на території Донецької області, а саме в м. Горлівці, Калінінське міське відділення припинило страхові виплати, особова справа ОСОБА_2 залишилась на тимчасово окупованій території. Потерпілому ОСОБА_2 були поновлені страхові виплати у Бахмутському міському відділенні УВД ФСС Донецької області з грудня 2014 року по червень 2016 року. У листопаді 2015 року відділенням було виплачено заборгованість за період з травня 2014 року по листопад 2014 року. З липня 2016 року Бахмутським міським відділенням страхові виплати ОСОБА_2 були припинені у зв`язку зі скасуванням довідки ВПО. Протягом періоду з 01.07.2016 року і по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 потерпілий ОСОБА_2 , як внутрішньо переміщена особа, із заявою про продовження страхових виплат до відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України не звертався, у зв`язку з чим нарахування не здійснювалось.

Крім того, державний нотаріус, з метою здійснення ним своїх повноважень, направлено запит до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України щодо надання інформації про наявність сум заборгованості по пенсії та іншим виплатам на ім`я померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Своїм листом управління пенсійного фонду повідомила про розмір наявної заборгованості перед ОСОБА_2 , який не отримував пенсію з 01.07.016 року по 31.12.2018 року, у розмірі 138027,30 грн. На підставі вказаної відповіді, державним нотаріусом 03 жовтня 2019 року видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадкоємцем недоотриманої пенсії за період з 01.07.2016 року по 31.12.2018 року, яка зберігається у Бахмутсько-Лиманському об`єднаному управління Пенсійного фонду України Донецької області та належить померлому ОСОБА_2 на підставі довідки № 16551/05 від 01.07.2019 року, є його дочка ОСОБА_1 .

Як вбачається з матеріалів Спадкової справи, заведеної до майна померлого ОСОБА_2 , інших Свідоцтв про право на спадщину, в тому числі на недоотримані спадкодавцем за життя страхові виплати, не видавалось. Відсутність Свідоцтва про право на спадщину за законом, на недоотримані спадкодавцем за життя страхові виплати, безпосередньо пов`язана з не наданням відповідачем даних про наявність нарахованих за життя ОСОБА_2 страхових виплат.

З метою встановлення наявності сум страхованих виплат, що нараховувались відповідачем спадкодавцю ОСОБА_2 , представником позивача здійснено адвокатський запит до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, зокрема, запитано інформацію щодо розміру заборгованості по невиплаченим страховим виплатам ОСОБА_2 , які він мав отримати за життя за період з 01 липня 2016 року по 18 грудня 2018 року в разі його повторного звернення до даної установи.

Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області у своїй відповіді № 01-04/15-1855 від 29 жовтня 2019 року на зазначений адвокатський запит повідомило, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Калінінському районі м. Горлівки Донецької області. З червня 2014 року по теперішній час м. Горлівка знаходиться на території непідконтрольній українській владі. Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплат усіх видів допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування переміщеним особам здійснюється за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня № 509. З метою врегулювання проблем надання страхових виплат, з якими зіштовхнулися внутрішньо переміщені особи потерпілі на виробництві та члени їх сімей, постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11.12.2014 року № 20 було затверджено Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб. Це забезпечило можливість надавати внутрішньо переміщеним особам своєчасно та в повному обсязі страхові виплати та фінансування витрати на медико-соціальні послуги а місцем їх тимчасового проживання (перебування) з дотриманням норм чинного законодавства. ОСОБА_2 , як внутрішньо переміщена особа, перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати за період з 01 грудня 2014 року по 30 червня 2016 року у Бахмутському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. У листопаді 2015 року відділенням була виплачена заборгованість за період з 01 травня по 30 листопада 014 року. ОСОБА_2 , у період з 01 липня 2016 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , як внутрішньо переміщена особа, до відділень виконавчої дирекції Фонду із заявою про продовження щомісячних страхових виплат не звертався , у зв`язку з чим нарахування не проводилось, а отже суми, що йому належали б за життя та не виплачені Фондом відсутні.

На виконання ухвали суду від 11 грудня 2019 року відповідачем надано Службову запису, з якої вбачається, що згідно з базою даних «Реєстру потерпілих» Горлівського міського відділення у Калінінському районі ОСОБА_2 у період з грудня 2014 року по червень 2016 року перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа та отримував страхові виплати у Бахмутському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. Також, цим відділенням була виплачена заборгованість по страховим виплатам за період з травня 2014 року по листопад 2014 року, а період за який нарахування страхових виплат ОСОБА_2 не здійснювались становить з 31 липня 2016 року по 31 грудня 2018 року.

Відповідно до наданих відповідачем Відомостей про нараховані та виплачені страхові виплати відповідно до програмного забезпечення «Реєстр потерпілих», ОСОБА_2 нарахування страхових виплат та їх виплата у період з липня 2016 року по грудень 2018 року не проводились.

Проте, представником позивача до суду надано Довідку про доходу № 36.04-35/28, видану 23 березня 2020 року Слов`янським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та скріпленою печаткою наведеної установи. Як вбачається з наведеної Довідки ОСОБА_2 у період з липня 2016 року по день смерті 18 грудня 2018 року нараховувались, але не виплачувались щомісячні страхові виплати, загальна сума яких дорівнює 32420,97 грн.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційна скарга Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області задоволенню не підлягає з наступних підстав.

МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, запроваджено не було.

Частиною 1 статті 46 вказаного Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року № 1105-XIV (із змінами і доповненнями) відповідно до Основ законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.

Батько позивача ОСОБА_1 спадкодавець ОСОБА_2 перебував на обліку у Калінінському міському відділенні Фонду соціального страхування України Донецької області м. Горлівки з листопада 2009 року по квітень 2014 року.

Як вбачається із довідки від 11.06.2019 року № 6343-5000141109 ОСОБА_2 , який постійно проживав у АДРЕСА_2 , перемістився з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції у АДРЕСА_3 (а.с. 9).

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1105-XIV, особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які пересилилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України вказаним вище особам прийняв наступні нормативно-правові акти:

Постанову Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», якою установлено, що призначення та продовження виплати усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509;

Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509;

Постанову Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2014 року № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»;

Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595;

Постанову Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

На виконання пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювання України 11 грудня 2014 року прийняло постанову про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції №20, зареєстрованою Міністерством юстиції України 12 січня 2015 року за №6/26451 (далі - Порядок №20).

Вказаною постановою передбачена можливість отримувати страхові виплати за фактичним місцем проживання (перебування) за даними відомостей інформаційно- аналітичної системи Фонду. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду мають право проводити виплати, в тому числі нарахованих, але не виплачених щомісячних страхових виплат за наявності у потерпілих на виробництві (члени їх сімей) довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи чи відмітку в паспорті про місце проживання на території, яка контролюється органами державної влади України.

Починаючи з грудня 2014 року потерпілі на виробництві (члени їх сімей) мали право скористатися Порядком № 20 та отримувати належні їм страхові виплати.

Відповідно до Порядку № 20 нарахування та виплата страхових коштів здійснюється управлінням (відділенням) виконавчої дирекції Фонду після переміщення одержувача на територію, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, на підставі його заяви та усіх необхідних документів.

При цьому, рішення про продовження проведення раніше призначених виплат та виплату раніше нарахованих, але не виплачених страхових сум оформлюється відповідною постановою відділення управління виконавчої дирекції Фонду, до якого звернулася внутрішньо переміщена особа. Лише такі постанови є підставою для нарахування раніше призначених страхових виплат у робочих органах виконавчої дирекції Фонду, що здійснюють свою діяльність на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.

Як вбачається з відповіді Фонду на адвокатський запит представника позивача (а.с. 22-23), ОСОБА_2 як внутрішньо переміщена особа, перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати за період з 01 грудня 2014 року по 30 червня 2016 року у Бахмутському міському відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. У листопаді 2015 року відділенням була виплачена заборгованість за період з 01 травня 2014 року по 30 листопада 2014 року.

Згідно інформації , наданої на виконання ухвали суду першої інстанції, відомості про нараховані та виплачені страхові виплати Слов`янським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, ОСОБА_2 в період липень 2016 року грудень 2018 року у розмірі 32420, 97 гривень. (а.с. 135-136)

Вирішуючи питання щодо належності та допустимості доказів, враховуючи приписи статтей 12, 13, 76-81 ЦПК України апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для відхилення доказів, а саме відповіді на звернення № 04-21/1912 від 18.06.2019 року, Відповідь на адвокатський запит № 01-04/15-1855 від 29.10.2019 року, - в частині відсутності сум, що належали б за життя ОСОБА_2 .

Отже висновки суду першої інстанції щодо наявності нарахованих сум за життя ОСОБА_2 у період з липня 2016 року по 18 грудня 2018 року у розмірі 32420,97грн. є обгрунтованими та такими, що відповідають матеріалам справи та встановленим судом обставинам.

Оформлення права на спадщину здійснюється нотаріусом шляхом видачі свідоцтва про право на спадщину за законом або за заповітом.

Відповідно до частини 1 статті 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно підпункту 4.14 пункту 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 N 296/5 при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Державним нотаріусом 03 жовтня 2019 року видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадкоємцем недоотриманої пенсії за період з 01.07.2016 року по 31.12.2018 року, яка зберігається у Бахмутсько-Лиманському об`єднаному управління Пенсійного фонду України Донецької області та належить померлому ОСОБА_2 на підставі довідки № 16551/05 від 01.07.2019 року, є його дочка ОСОБА_1 . (а.с. 15)

Інформація щодо страхових виплат, що належать до складу спадкового майна у свідоцтві про право на спадщину відсутня.

Згідно пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV (у редакції від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ) Кабінет Міністрів України визначає особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації).

Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VІІ; у редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Як зазначено в статті 2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

Водночас частиною першою статті 3 вказаного Закону встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.

Постановами Кабінету Міністрів України № 531, 637 та 595 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам.

Зазначені підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Вказані підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Вони не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади.

Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях ідеться і в Законі України від 18 січня 2018 року № 2268-VІІІ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (далі - Закон № 2268-VІІІ).

У статті 2 цього Закону передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.Вказану правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18).

Аналіз вищенаведених норм права дає підстави зробити висновок, що ненадання особі, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, та не звернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території з заявою про нарахування виплат, не є підставою для невиплати страхових платежів, оскільки таке права закріплене за особою положеннями Закону № 1105-ХІV (з 01 січня 2015 року в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ), і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України.

Вищевикладені положення законодавства свідчать про те, що спадкодавець ОСОБА_2 мав право на нарахування та виплату страхових виплат незалежно від звернення до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території, а тому спадкоємець ОСОБА_1 відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання страхових виплат в порядку спадкування за законом.

При цьому суд апеляційної інстанції виходить з того, що відповідач не оспорює розмір нарахованих спадкодавцю ОСОБА_2 страхових виплат, якій за період з липня 2016 року грудня 2018 року складає 32420, 97 гривень. (а.с. 135-136).

Відповідно до положень статей 1216, 1218, 1219 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

За положеннями статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушеної майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувалися в національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності « небезпідставної заяви « за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути « ефективним « як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: «кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 826/7380/15 (провадження № 11-778апп18) зазначено, що: «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам».

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Отже, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом у зв`язку із невиконанням відповідачем у повному обсязі обов`язку, який встановлений Законом, щодо виплати спадкоємцю померлого сум, що належали спадкодавцю і залишились недоотриманими у зв`язку з його смертю.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовано обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи вищенаведене, судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 374, 376, 377, 381-384, 141, 390 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий Я.В. Хейло

Судді О.А.Мірута

О.О. Тимченко

Повний текст постанови виготовлено 11.11.2020 року Я.В. Хейло