ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа №461/8179/16-а

адміністративні провадження №К/9901/16391/18, № К9901/16390/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Рибачука А.І.,

суддів: Бучик А.Ю., Стеценка С.Г.,

розглянувши у порядку попереднього розгляд у касаційній інстанції адміністративну справу № 461/8179/16-а

за позовом Приватного підприємства (далі - ПП) «Астор Медіа» до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Департамент економрозвитку Львівської міськради, Львівська міськрада, відповідно), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» (далі - Львівська залізниця), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунальне підприємство (далі - КП) «Адміністративно-технічне управління» Департаменту містобудування Львівської міськради, про визнання протиправними та скасування наказів, провадження в якій відкрито

за касаційними скаргами Департаменту економрозвитку Львівської міськради та КП «Адміністративно - технічне управління»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2017, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Затолочного В.С., суддів Костіва М.В., Матковської З.М.,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. 13.12.2016 до Галицького районного суду м. Львова надійшла позовна заява ПП «Астор Медіа», у якій воно просило:

визнати протиправними та скасувати накази Департаменту економічної політики Львівської міськради (назву якого 16.12.2016 було змінено на Департамент економрозвитку Львівської міськради) про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами в частині демонтажу рекламних конструкцій, які належать на праві приватної власності ПП «Астор Медіа»: від 08.08.2016 № 57-Д, № 58-Д, № 59-Д, № 62-Д; від 11.08.2016 № 63-Д, № 64-Д; від 08.09.2016 № 72-Д, від 26.09.2016 № 78-Д.

В обґрунтування позовних вимог ПП «Астор Медіа» вказало на те, що накази відповідача є протиправними, оскільки розміщення реклами на транспорті погоджується лише з власниками об`єктів транспорту або уповноваженими ними органами (особами) відповідно до статті 18 Закону України від 03.07.1996 № 270/96-ВР «Про рекламу» (далі - Закон № 270/96-ВР) та не передбачає отримання будь-яких дозволів від органів місцевого самоврядування. Також позивач вказав на те, що на його адресу, як власника конструкцій та розповсюджувача реклами не приходило жодного повідомлення чи вимоги на проведення демонтажу, що є грубим порушенням порядку прийняття вказаних рішень та проведення робіт по демонтажу.

2. Галицький районний суд міста Львова постановою від 16.03.2017 відмовив у задоволенні позовних вимог.

3. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 08.06.2017 скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове, яким задовольнив позовні вимоги: визнав протиправними та скасував пункти 49, 50 наказу Департаменту економічної політики Львівської міськради від 08.08.2016 № 57-Д, пункти 5, 14, 19, 20, 29, 35 наказу Департаменту економічної політики Львівської міськради від 07.09.2016 № 72-Д, пункти 5, 6, 8, 9, 10, 16, 37 наказу Департаменту економічної політики Львівської міськради від 23.09.2016 № 78-Д.

4. 20.06.2017 Департамент економрозвитку Львівської міськради та 20.10.2017 КП «Адміністративно - технічне управління» звернулись до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами, у яких, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норма матеріального та процесуального права, просять скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2017, а постанову Галицького районного суду м. Львова від 16.03.2017 - залишити в силі.

5. Вищий адміністративний суд України ухвалами від 01.08.2017 та від 25.10.2017 відкрив касаційні провадження за касаційними скаргами Департаменту економрозвитку Львівської міськради та КП «Адміністративно - технічне управління», відповідно, та витребував матеріали справи першою ухвалою

6. 15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

7. Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

8. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 КАС України).

9. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 20.06.2019 №783/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Гриціва М.І. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 №13), що унеможливлює його участь у розгляді даної справи.

10. Протоколами розподілу справи від 20.06.2019 визначено склад колегії суддів для розгляду даної справи: Рибачук А.І.- головуючий суддя, судді: Бучик А.Ю., Стеценко С.Г.

11. Ухвалою судді Верховного Суду від 24.06.2019 прийнято зазначену справу до свого провадження.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Суди встановили, що у період з липня по жовтень 2016 року відповідачем на адресу Львівської залізниці ПАТ «Українська залізниця» скеровано ряд вимог про усунення у визначений термін порушень частини першої статті 16 Закону № 270/96-ВР у зв`язку з самовільним встановленням спеціальних конструкцій зовнішньої реклами (вимоги від 15.07.2016 № 23/Р-1-2919, від 15.07.2016 № 23/Р-1-2920, від 29.07.2016 № 23/Р-1-3145, від 29.07.2016 № 23/Р-1-3146, від 05.09.2016 № 23/Р-1-4365).

На вказані вимоги Львівська залізниця листами від 21.09.2016 № НМК -6/671, від 21.07.2016 № НМК-9/680, від 08.09.2016 № НМК-9/822 повідомила відповідача про відсутність в її діях порушень законодавства про рекламу, оскільки рекламні конструкції розміщені на території підприємства транспорту, що виключає необхідність отримання дозволів на їх встановлення від виконавчих органів місцевого самоврядування.

У зв`язку з невиконанням вищевказаних вимог відповідач ухвалив ряд рішень, оформлених наказами «Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами» (від 08.08.2016 № 57-Д, № 58-Д, № 59-Д, № 62- Д, від 10.08.2016 № 63-Д, від 10.08.2016 № 64-Д, від 07.09.2016 № 72-Д, від 23.09.2016 № 78-Д).

Крім того, КП «Адміністративно-технічне управління» направило Львівській залізниці попередження від 12.09.2016 № 2410-06-7593 про те, що самовільно встановлені рекламні конструкції підлягають демонтажу на підставі наказу відповідача від 08.09.2016 № 72-Д та запропонувала добровільно демонтувати самовільно встановлені конструкції. Зазначено, що у випадку невиконання демонтажу рекламних конструкцій у добровільному порядку, такий буде здійснено КП «Адміністративно-технічне управління» у будь-який робочий день, а компенсацію понесених витрат буде покладено на Львівську залізницю.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що об`єкти реклами про демонтаж яких ставиться вимога в оспорюваних наказах відповідача, розташовані на землях ПАТ «Українська залізниця».

Також установлено, що рекламні конструкції, які відповідач вимагає від Львівської залізниці демонтувати, належать позивачу на праві приватної власності, розміщені на підставі чинних договорів за адресами:

м. Львів, проспект Чорновола, шляхопровід (рекламна конструкція «банер», розміром 3мх25м - площина), розміщений згідно з договором від 02.01.2014 № Л-П-14172п/НЮ «Про надання рекламних послуг»;

м. Львів, проспект Чорновола (права та ліва сторона автомобільної траси під шляхопроводом) (біл-борд, розміром 3мх6м - 4 навісні площини), розміщений згідно з договором від 02.01.2014 № Л-П-14172п/НЮ «Про надання рекламних послуг»;

м. Львів, вул. Липинського/вул. Єрошенка (навісний, на опорі шляхопроводу, з центру, зліва - № 1) (біл-борд, розміром 3мх6м - 1 навісна площина), розміщений згідно з договором від 02.01.2014 № Л-П-14172п/НЮ «Про надання рекламних послуг»;

м. Львів, вул. Джерельна, на опорі мосту (біл-борд, розміром 3мх6м - 1 навісна площина), розміщений згідно з договором від 02.01.2014 № Л-П-14172п/НЮ «Про надання рекламних послуг»;

м. Львів, вул. Чернівецька, 17б, на фасаді будинку (спеціальна рекламна конструкція, одностороння, розміром 18мх6,7м, 1 площина), розміщена згідно з договором від 18.08.2015 року № Л/Л-15817п/НЮ «Про надання рекламних послуг».

Не погоджуючись із вказаними рішеннями відповідача, а також вважаючи їх протиправними та такими, що порушують право власності, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що оспорювані позивачем пункти наказів про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами ухвалені відповідачем законно, оскільки розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів органу місцевого самоврядування, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці. У випадку, якщо рекламна конструкція розташовується на територіях, будинках і спорудах, які не належать органу місцевого самоврядування, розповсюджувач реклами обов`язково повинен отримати згоду їх власників або уповноважених ними органів (осіб) з урахуванням архітектурних, функціонально-планувальних, історико-культурних чинників, типології елементів місцевого середовища та з додержанням правил благоустрою територій населених пунктів.

Відтак, у випадку, якщо рекламні конструкції розташовані на земельній ділянці, що перебуває у користуванні Львівської залізниці, рекламорозповсюджувач повинен отримати погодження такої на розташування рекламної конструкції.

14. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що розміщення рекламних конструкцій на земельних ділянках, що перебувають в користуванні ПАТ «Українська залізниця», за правилами статті 18 Закону України від 03.07.1996 № 270/96-ВР «Про рекламу» (далі - Закон № 270/96-ВР) не потребує отримання дозволів.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

15. Касаційні скарги Департаменту економрозвитку Львівської міськради та КП «Адміністративно - технічне управління» мотивовані, зокрема тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 16 Закону № 270/96-ВР та у зв`язку із чим ухвалене помилкове рішення, оскільки здійснювати розміщення зовнішньої реклами на території міста можна виключно у зазначеному вище порядку із дотриманням вимог Закону № 270/96-ВР, тобто на підставі дозволу, виданого виконавчим комітетом Львівської міськради та погодженого з власниками об`єктів транспорту або уповноваженими ним органами (особами).

При цьому КП «Адміністративно - технічне управління» у своїй касаційній скарзі також вказало на те, що в контексті статті 11 Закону України від 10.11.1994 № 232/94-ВР «Про транспорт» (далі - Закон №232/94-ВР) земля не відноситься до об`єктів транспорту, тому у даному випадку суд апеляційної інстанції помилково застосовав до спірних відносин положення статті 18 Закону № 270/96-ВР.

16. У запереченнях на касаційну скаргу КП «Адміністративно - технічне управління» Львівська залізниця вказує на їх необґрунтованість з огляду, зокрема на те, що предметом даного спору є законність ухвалення відповідачем спірних наказів у зв`язку із порушенням, на думку структурного підрозділу Львівської міськради, вимог законодавства про реклама, у той же час обґрунтовуючи законність цих наказів, скаржник посилається на норми, що регулюють земельні відносини.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України [далі - КАС України; в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справі» (далі - Закон № 460-IX)], колегія суддів виходить із такого.

18. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Закон № 270/96-ВР визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами.

20. Стаття 1 Закону № 270/96-ВР містить визначення термінів, зокрема:

зовнішня реклама - це реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг;

реклама на транспорті - це реклама, що розміщується на території підприємств транспорту загального користування, метрополітену, зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів та споруд підприємств транспорту загального користування і метрополітену.

21. Розміщення зовнішньої реклами регламентовано, зокрема, положеннями статті 16 Закону 270/96-ВР та Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 (далі - Типові правила № 2067).

22. Так, частиною першою статі 16 Закону № 270/96-ВР передбачено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

23. Водночас за правилами частин першої - третьої статті 18 Закону № 270/96-ВР розміщення реклами на транспорті погоджується лише з власниками об`єктів транспорту або уповноваженими ними органами (особами).

24. Отже, реклама на транспорті є окремим видом реклами і має певні відмінності від інших видів, зокрема, від зовнішньої реклами, та має окремий порядок регулювання. Для розміщення реклами на транспорті дозвіл виконавчого комітету органу місцевого самоврядування не потрібен, необхідне лише погодження з власником об`єктів транспорту або уповноваженими ним органами. Крім того, така реклама розміщується: на зовнішніх та внутрішніх поверхнях транспортних засобів; на зовнішніх та внутрішніх поверхнях споруд підприємств транспорту загального користування; на території підприємств транспорту.

25. Правові, економічні, організаційні та соціальні основи діяльності транспорту визначає Закон № 232/94-ВР, згідно із статтею 11 якого передбачено, що землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

26. Законом, який визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу є Закон України від 04.07.1996 № 273/96-ВР «Про залізничний транспорт» (далі - Закон № 273/96-ВР).

27. Згідно із статтею 1 Закону 273/96-ВР залізничний транспорт - це виробничо-технологічний комплекс підприємств залізничного транспорту, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо.

Залізниця - це відокремлений підрозділ акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування (далі - АТ «Укрзалізниця»), утвореного відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», який здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні залізничної мережі.

28. Відповідно до статті 23 Закону № 232/94-ВР до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту. Уздовж земель залізничного транспорту можуть встановлюватися охоронні зони.

29. Згідно зі статтею 6 Закону № 273/96-ВР землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України. До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

30. Відповідно до статті 68 Земельного кодексу України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

31. Аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що розміщення спеціальних рекламних конструкцій, зокрема на об`єктах залізничного транспорту та території залізниці, є розміщенням реклами на транспорті, не потребує отримання у виконавчому органі місцевого самоврядування дозволу із застосуванням механізму, визначеного порядком, встановленим виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до Типових правил № 2067, оскільки дія цих правил на спірні правовідносини не поширюється.

32. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що оспорювані позивачем накази в частині демонтажу рекламних конструкцій, які належать йому на праві приватної власності не є такими, що вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) відповідають критеріям не відповідають з підстав зазначених вище у мотивувальній частині даного судового рішення, а відтак мають бути визнані в цій частині протиправними та скасовані.

33. З у рахуванням наведеного постанова суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильному правозастуванні, у зв`язку із чим не підлягає скасуванню Верховним Судом.

34. Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Верховний Суд виходить з такого, що всі аргументи скаржників, наведені в касаційних скаргах, були ретельно перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційних скаргах не зазначено.

35. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судом апеляційної інстанції оспорюваних рішень і погоджується з його висновками у справі, якими доводи позивача відхилено.

36. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» Департаменту містобудування Львівської міськради залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2017 у справі № 461/8179/16-а - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

СуддіА.І. Рибачук А.Ю. Бучик С.Г. Стеценко