Справа № 127/11235/20

Провадження № 2/127/1724/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.11.2020 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Луценко Л.В.,

при секретарі судового засідання Кізян Ю.О.,

за участю позивача ОСОБА_1 та її представника - адвоката Голівського В.В.,

відповідача ОСОБА_2 та його представника - адвоката Чорного А.В.,

представника третьої особи Марценюк Л.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, органу опіки та піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради, про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору органу опіки та піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 12 лютого 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб у відділі РАЦС Вінницького МУЮ Вінницької області, який у подальшому було розірвано на підставі рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 04.10.2011 року у справі № 2-2092/11/0206.

Від даного шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого повторно, серії НОМЕР_1 від 19.06.2019 року, актовий запис № 1400. Спільна дитина сторін після розірвання між ними шлюбу залишилася проживати з позивачем.

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці 14 грудня 2011 року у справі № 2-2453/11/0206 стягнуто з відповідача на користь позивачки на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24.10.2011 до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з відповідача на користь позивачки на її утримання в розмірі 1/6 частки усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно з 24.10.2011 року і до досягнення ОСОБА_3 трьох років. Вирішено питання про судові витрати.

У подальшому, у зв`язку із скрутним матеріальним становищем, позивачці довелося виїжджати за кордон на заробітки. Перебуваючи за межами України, вона вступила у шлюб із ОСОБА_4 , а сина зараховано офіційно в 3 клас початкової школи на 2019-2020 навчальний рік на умовах повної зайнятості безкоштовної протестантської базової школи «Ле Перль», м. Шарлеруа, Бельгія.

За два місяці навчання у Бельгії спільний син сторін ОСОБА_3 досягав успіхів в опануванні французької мови та математики. Однак, навчання сина у вказаному закладі освіти перервано у зв`язку із поверненням дитини до України.

06.03.2020 позивач надіслала відповідачу повідомлення щодо отримання нотаріально посвідченої згоди на тимчасовий виїзд впродовж 2020-2023 років сина на навчання у школі « Ле Перль ».

З того часу відповідач не надав відповіді на вказаний лист, дозвіл на виїзд дитини за кордон також не надав, а тому позивач вирішила звернутися до суду із цим позовом, в якому просила відповідно до уточнених позовних вимог надати дозвіл малолітньому ОСОБА_3 на тимчасові неодноразові виїзди за межі державного кордону України до Королівства Бельгії на навчання у період з дня прийняття судом рішення по справі по липень 2023 року в супроводі його матері та без супроводу і згоди батька.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Голівський В.В. позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві (а.с.1-7), клопотанні про усунення недоліків позовної заяви (а.с.56-59), заяві про уточнення позовних вимог (а.с.127-128). Додатково суду пояснили, що для повноцінного навчання та проживання дитини у Королівстві Бельгія створено всі умови, наявна окрема кімната, комп`ютер, велосипед.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Чорний А.В. у судовому засіданні уточнені позовні вимоги визнали частково - до липня 2021 року, а в іншій частині просили відмовити у позові, оскільки виїзд дитини за кордон на такий тривалий час буде порушувати права батька на участь у вихованні сина, при цьому своїм правом на подання відзиву не скористалися.

Представник Служби у справах дітей Вінницької міської ради Марценюк Л.Є. не заперечила щодо задоволення позовних вимог, зауважила, що виїзд дитини за кордон позивач просить надати у зв`язку із його навчанням, а тому надання дозволу на виїзд слугуватиме інтересам дитини, батько про встановлення порядку участі у вихованні дитини до служби не звертався. Щодо визначення строку надання дозволу на виїзд поклалася на розсуд суду.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та оглянувши матеріали цивільної справи №127/20920/19, оцінивши зібрані докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Так, в судовому засіданні достовірно встановлено, що 04 жовтня 2011 року рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці, яке набрало законної сили 15 жовтня 2011 року, шлюб між відповідачем ОСОБА_2 та позивачем ОСОБА_1 розірвано (а.с.10).

Разом із тим, від цього шлюбу сторони мають спільного сина ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Вінниці, про що вчинено актовий запис №1400 20 квітня 2010 року Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 19 червня 2019 року (видано повторно). У графі «батько» записаний відповідач по справі ОСОБА_2 , а у графі «мати» - ОСОБА_1 (а.с.11).

Малолітня дитина сторін проживає разом із позивачем та знаходиться на її утриманні, згідно з довідками Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради про реєстрацію місця проживання від 19.06.2020 року №25272 та №25273 (а.с.60-61).

Проти спільного проживання ОСОБА_3 з матір`ю сторона відповідача також не заперечила.

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 14 грудня 2011 року, яке набрало законної сили 27 грудня 2011 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24.10.2011 року до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на її утримання в розмірі 1/6 частки усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно з 24.10.2011 року і до досягнення ОСОБА_3 трьох років. Вирішено питання про судові витрати.

Зі змісту листа Центрального відділу ДВС у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 28.05.2020, наданого представником позивача, вбачається, що виконавче провадження щодо примусового виконання вказаного вище судового рішення завершено, виконавчий лист повернуто стягувачу відповідно до її заяви від 25.09.2018 (а.с.62).

Відповідно до відкритої інформації з автоматизованої системи виконавчих проваджень, у Центральному відділі ДВС у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) наявне виконавче провадження №62696426 від 03 серпня 2020 року, стягувач ОСОБА_1 , боржник ОСОБА_2 .

Зі змісту виписки з свідоцтва про шлюб №2018/103 від 16 листопада 2018 року вбачається, позивач по справі ОСОБА_1 уклала шлюб із ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Шарлеруа, провінції Ено, Королівство Бельгія (а.с.112-113).

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 58 Закону України «Про міжнародне приватне право» шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про наявність підстав для недійсності цього шлюбу.

Чоловік позивача ОСОБА_4 є громадянином Федеративної республіки Німеччина, має право на постійне місце проживання у Королівстві Бельгії до 30.08.2023 (а.с.133, 136), з 01.12.2011 займає житло за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.18-19), а позивач ОСОБА_1 має право на постійне проживання на території Королівства Бельгія до 20.08.2024 відповідно до посвідки на проживання члена сім`ї громадянина ЄС (а.с.134, 137).

Відповідно до свідоцтва про зарахування від 21 листопада 2019 року за підписом директора безкоштовної протестантської базової школи «Ле Перль» Фредеріка Жерара, ОСОБА_3 зарахований у їх навчальний заклад у м. Шарлеруа на навчальний рік 2019-2020. Він регулярно відвідував школу з дня початку занять 02.09.2019 по 18.10.2019 (а.с.29-30).

Зі змісту листа директора безкоштовної протестантської базової школи «Ле Перль» ОСОБА_8 від 18 лютого 2020 року вбачається, що хоча ОСОБА_3 перервав навчання у 2019-2020 навчальному році у їх навчальному закладі через сімейні обставини у той час, коли почав робити значні успіхи, але школа зберегла його місце для того, щоб він міг регулярно продовжувати навчання протягом наступних років у 4, 5, 6 класах початкової шкоди (а.с.121-122).

Окрім того, вищевикладені обставини підтвердили свідки в судовому засіданні.

Зокрема, у судовому засіданні було допитано свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які пояснили суду, що вихованням ОСОБА_3 займається мати, вони не бачили, щоб батько відвідував дитину, не спілкується та не цікавився нею.

Вчителька дитини свідок ОСОБА_12 суду повідомила, що на батьківські збори з`являється мати ОСОБА_3 , яка контролює навчальний процес сина, батько до школи жодного разу не з`явився, навчанням дитини не цікавиться.

Поточний класний керівник дитини ОСОБА_13 суду пояснила, що є класним керівником ОСОБА_3 з 01 вересня 2020 року та викладає українську мову і літературу. До школи приходить мати ОСОБА_1 , дитина завжди охайно одягнута та підготовлена до уроків. Батька дитини у школі не бачила, до неї останній не звертався щодо шкільного життя сина.

Свідок ОСОБА_14 пояснила, що вона - вчителька початкових класів, готувала ОСОБА_3 до школи та чотири роки займається з дитиною додатково у позаурочний час. Батька дитини жодного разу не бачила, до неї останній за інформацією про успішність чи здібності сина не звертався, оплату за навчання проводить мати ОСОБА_1 .

У суду не має підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідками. Дані про їхню заінтересованість у результаті розгляду справи відсутні, їх покази дані в судовому засіданні об`єктивно підтверджуються вищезазначеними доказами по справі.

Крім цього, у судовому засіданні було допитано малолітнього ОСОБА_3 у присутності представника органу опіки і піклування та батьків. Останній суду пояснив, що йому дуже подобалось навчатися у Бельгії, у нього там з`явилися друзі, які чекають на його повернення. Він дуже хотів би продовжити навчатися та проживати у Бельгії з мамою, однак батько йому не дозволяє. Чоловік матері до нього відноситься дуже добре, їздили відпочивати та подорожувати, часто йому телефонує і чекає на їх повернення у Бельгію. Відколи вони з мамою повернулися на територію України батько не цікавиться його навчанням, спілкування із ним не підтримує навіть по телефону. Дитина батька любить, однак бажання проживати в сім`ї батька не виявила.

Спірні правовідносини були предметом розгляду у рамках цивільної справи №127/20920/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Вінницької обласної державної адміністрації, Служба у справах дітей Вінницької міської ради про надання дозволу на виїзд дитини за кордон. При цьому позивач просила суд надати їй дозвіл на виїзд дитини за кордон на постійне проживання до Бельгії. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07.11.2019 у задоволенні позову відмовлено, а постановою Вінницького апеляційного суду від 04.02.2020 рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с.139-145).

Зі змісту даного позову вбачається, що позивач просить надати дозвіл на виїзд дитини за кордон до липня 2023 року, а також що має бажання та можливість забезпечити сину навчання у школі « Ле Перль », яка знаходиться у м. Шарлеруа, Королівство Бельгія на навчальні роки 2020-2021, 2021-2022, 2022-2023, із вивченням французької мови, з метою підтримання духовного та морального розвитку дитини на належному рівні, зокрема з метою розширення кругозору, ознайомлення з культурою інших народів, стимулювання вивчення іноземних мов та підготовкою до самостійного життя.

Допитаний у судовому засіданні спільний син сторін ОСОБА_3 , якому на день розгляду справи по суті виповнилось 10 років, висловив бажання навчатися у школі « Ле Перль » у Королівстві Бельгія до 2023 року включно, а також зауважив, що дуже засмучений тим, що його батько не дозволяє йому таке навчання.

Натомість батько ОСОБА_3 - відповідач у справі ОСОБА_2 , який не є позбавлений батьківських прав відносно дитини та має право на здійснення своїх батьківських прав та виконання своїх батьківських обов`язків, а також який законодавством на рівні з матір`ю зобов`язаний забезпечувати найкращі інтереси дитини, альтернативи такому навчанню не запропонував, доказів на підтвердження того, що навчання сина у цьому закладі не відповідатиме його найкращим інтересам, не надав.

Більше того, батько ОСОБА_3 ні до, ні після того, як йому стало відомо про наміри матері щодо навчання сина у школі « Ле Перль » у Королівстві Бельгія, не вжив жодних заходів щодо врегулювання питання про його участь у вихованні сина навіть на території України, не ініціював судовий чи інший порядок розгляду даного питання, добровільно участі у вихованні сина на території України не брав з 2018 року, про наявність поважних причин, з яких він не міг брати участь у вихованні сина, не зазначив. Пояснив, що виїзд дитини за кордон на відповідний період часу обмежить його у спілкуванні з сином. Разом з тим, з серпня 2019 по жовтень 2019 року він надавав дозвіл на виїзд для відвідування Франції, Італії, Німеччини, Польщі (а.с.138), а також визнав позов частково та не заперечив щодо надання дозволу на виїзд дитині до липня 2021 року.

Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (ст.8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Положенням ч.2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право на регулярні особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками. Дитина та її батьки для возз`єднання сім`ї мають право на вільний в`їзд в Україну та виїзд з України у порядку, встановленому законом. Батьки, інші члени сім`ї та родичі, зокрема ті, які проживають у різних державах, не повинні перешкоджати одне одному реалізувати право дитини на контакт з ними, зобов`язані гарантувати повернення дитини до місця її постійного проживання після реалізації нею права на контакт, не допускати неправомірної зміни її місця проживання (ст.16 Закону України «Про охорону дитинства»).

Суд звертає увагу сторін на те, що навіть позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов`язку утримувати дітей (ч.4 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з ч.2 ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Стаття 152 СК України передбачає гарантоване право дитини на належне батьківське виховання.

Відповідно до ч.1 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ч.2 ст.155 СК України).

А регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (ч.8 ст.7 СК України).

Відповідно до ч.1 ст.313 ЦК України фізична особа має право на свободу пересування.

Крім цього, відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

Одним із таких випадків є ситуація, передбачена ч.3 ст.313 ЦК України, адже фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно п.п.2 п.4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57 , виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі у разі пред`явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

При розгляді цивільної справи №712/10623/17 (14-244цс18) у постанові від 04 липня 2018 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 235/139/16-ц (6-15цс17), щодо виїзду малолітньої дитини за межі України, який повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Верховний Суд України (з чим Велика Палата Верховного Суду не погодилась) у постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 235/139/16-ц (6-15цс17) зазначив, що пріоритетними в цій категорії справ є дотримання принципу рівності прав батьків щодо дитини. Так, він указав на те, що виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання. Виходячи з положень СК України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» і Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення. Надання такого дозволу на постійне проживання малолітньої дитини без згоди та супроводу одного з батьків суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов`язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення одного з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.

Таким чином, Верховний Суд України, розглядаючи справу про надання дозволу на виїзд дитини за межі України та застосовуючи норми, зокрема СК України, вважав, що пріоритетним у цій категорії справ є дотримання принципу рівності прав батьків щодо дитини.

Натомість, Велика Палата Верховного Суду визначила, що тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків має відповідати найкращим інтересам дитини і такий дозвіл за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.

Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

Велика Палата підкреслила, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

При цьому, при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

У ст.1 Закону України «Про охорону дитинства»також визначено, що забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

При вирішенні питання про надання дозволу на виїзд дитини за кордон у цьому випадку суд ураховує те, що дитина проживає з матір`ю (проти чого відповідач не заперечує), яка забезпечує їй повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку.

Заслухавши думку дитини та урахувавши те, що дитина певний час провела у Бельгії, де вона була зарахована на навчання, де у неї зявилися певні соціальні зв`язки, однак вимушена була зупинити таке навчання у зв`язку із поверненням до України, а мати має житло і здатна забезпечити дитину усім необхідним, а також узявши до уваги положення статей 157, 161 СК України, надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини з матір`ю до Королівства Бельгія із зазначенням певного періоду навчання, на який видається такий дозвіл, відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд також виходить з того, що між сторонами відсутня постійна домовленість щодо порядку участі батька у вихованні дитини та що відповідач не надає дозвіл на виїзд дитини за кордон добровільно.

Суд зважує на те, що позбавлення можливості дитини виїхати за кордон порушує її законні права та інтереси, зокрема ст.33 Конституції України, яка визначає для громадян України вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України та ст.1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», згідно з якою громадянин України має право виїхати з України і не може бути обмежений у праві на в`їзд в Україну.

Окрім того, суд вважає, що виїзд дитини за кордон сприятиме розширенню світогляду останньої та добре позначиться на її інтелектуальному розвитку як особистості, не порушить прав відповідача як батька дитини і не позбавить останнього можливості брати участь у вихованні сина, у тому числі засобами телефонного зв`язку та Інтернету, а також особисто під час канікул та у інший час, відповідно до домовленостей сторін, та відповідатиме волі та бажанню дитини проживати разом з матір`ю та навчатися за кордоном.

Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається сформованість достатньо стійких соціальних зв`язків у сина сторін на території Королівства Бельгії для надання дозволу на виїзд тривалістю 3 роки, а тому позов підлягає задоволенню частково, а саме на період навчання - ІІ семестр 2020/2021 навчального року та на 2021/2022 навчальний рік, але не пізніше дня набрання рішенням суду у даній справі законної сили по 01 липня 2022 року включно, тобто на 1,5 навчальний рік.

Щодо розподілу судових витрат у справі слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У даному випадку судом задоволено частково позовну вимогу немайнового характеру.

Відповідно до п.36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну

Із доданих до позовної заяви квитанції від 22.05.2020 (а.с.8), акту приймання-передачі наданих юридичних послуг №б/н від 17.02.2020, квитанції до прибуткового касового ордера №б/н від 17.02.2020 (а.с.41-42) вбачається, що позивачем було сплачено 840 грн 80 коп судового збору та 10 000 грн. за консультації, підготовки до складання та складання позовної заяви адвокатом.

При цьому, відповідно до ч.1-3 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги до суду не надходило, будь-яких заперечень щодо обґрунтованості, неспівмірності чи нерозумності таких витрат суду стороною відповідача надано не було.

Хоча, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на саме на іншу сторону, яка може заявити клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.137 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/ 9215/15-ц звернуто увагу судів на те, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (п.44).

Таким чином, при вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує, що витрати позивача підтверджені документально квитанцією та актом виконаних робіт, заперечень щодо розміру витрат, їх обґрунтованості, співмірності та розумності від сторони відповідача не надходило.

А тому, зважаючи на те, що судом позов задоволено частково, слід стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 420 грн 40 коп та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн 00 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.33 Конституції України, ст.11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст.1, 4 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України», ст.ст.141, 154, 155 СК України, ст.313 ЦК України, ст.ст.7, 10, 76-82, 89, 133, 137, 141, 263-265, 273, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Надати дозвіл на неодноразові тимчасові виїзди за межі України громадянина України ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Королівства Бельгії на період навчання - ІІ семестр 2020/2021 навчального року та на 2021/2022 навчальний рік, але не пізніше дня набрання рішенням суду у даній справі законної сили по 01 липня 2022 року включно у супроводі матері ОСОБА_1 без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 420 грн 40 коп. (чотириста двадцять гривень 40 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. 00 коп. (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 ;

Третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Вінницької міської ради, місцезнаходження за адресою: вул. Соборна, 50, м. Вінниця.

Повний текст рішення суду складено 11 листопада 2020 року.

Суддя