Троїцький районний суд Луганської області

Справа № 263/8178/20

Провадження № 2/433/606/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2020 року Троїцький районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді - Гавалешка П.С.,

за участю секретаря судового засідання - Рєзнікової Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Троїцьке цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_2 , до ОСОБА_1 , тертя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради про надання дозволу на перетин лінії розмежування в межах Донецької та Луганської області та тимчасовий виїзд за межі України громадянину який не досяг 16 річного віку

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов вищезазначений позов. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі. 21 липня 2016 року рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполь Донецької області, шлюб було розірвано. Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає та знаходиться на утриманні позивача, остання зареєстрована на території проведення ООС, а мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач має намір виїжджати разом із дитиною до м. Луганськ та за межі України з метою відпочинку та оздоровлення дитини, розширення її світогляду, а також відвідування родичів. Проте відповідач згоди на виїзд/в`їзд з/на тимчасово окупованої територією Луганської та Донецької областей України та за межі України не дає. У зв`язку з чим позивач звернулася до суду з позовними вимогами про дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України громадянину який не досяг 16 річного віку без згоди батька, а також через лінію розмежування у зону проведення ООС у межах Луганської та Донецької областей.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явилися. Позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом розміщення оголошень на офіційному сайті суду. Заяви про розгляд справи без його участі до суду не надходило.

Третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради в судове засідання свого представника не направили, причину неявки суду не повідомили, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи неявку у судове засідання відповідача, з метою дотримання встановлених законодавством строків розгляду судом справи, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 223 ЦПК України.

Дослідивши докази по справі, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

21 липня 2016 року рішенням Жовтневим районним судом м.Маріуполя Донецької області, ьуло розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 (а.с.10-11).

Згідно копії свідоцтва про народження від 01.07.2008 року, позивач та відповідач по справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.4).

Відповідно копії довідки від 01.07.2020 року № 127, дитина проживає разом з матір`ю, та навчається в комунальному закладі «Маріупольська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 66 Маріупольської міської Ради Донецької області» (а.с.8).

Згідно копії акту про фактичне мешкання, позивач разом з сином ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р., яка набрала чинності для України 27.09.1991 р., передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини третьої статті 313 Цивільного кодексу України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Також пунктами 3, 4 «Правил перетинання державного кордону громадянами України», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Виходячи з положень зазначених норм матеріального права, дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків, за відсутності згоди другого з батьків, на підставі рішення суду, може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.

У Постанові від 04.07.2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження №14-244цс18) Велика Палата Верховного Суду відійшла від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 235/139/16-ц (№ 6-15цс17), згідно з якою пріоритетними в цій категорії справ є дотримання принципу рівності прав батьків щодо дитини.

У своїй Постанові від 04.07.2018 року Велика Палата Верховного Суду зазначила, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини.

Таким чином, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.

Ураховуючи встановлені обставини, зокрема те, що:

- дитина проживає з матір`ю, яка забезпечує їй повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку;

- при розгляді даної справи судом не встановлено обмежень чи заборон, які унеможливлюють виїзд дитини за межі України для тимчасового перебування за кордоном з метою лікування та забезпечення розвитку дитини, -

суд приходить до висновку про доцільність надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини у супроводі матері або уповноваженої нею особи за кордон із зазначенням певного періоду, на який видається такий дозвіл та напрямку прямування, що відповідатиме найкращим інтересам дітей.

Крім того, згідно із пунктом 5.1.1 Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затвердженого Наказом №415ог від 12 червня 2015 року в`їзд на неконтрольовану територію дітей, які не досягли 16-річного віку, здійснюється з дотриманням вимог передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57.

Таким чином, оскільки позивач не може отримати від відповідача посвідчену згоду на в`їзд/виїзд дитини за кордон та на тимчасово окуповану територію України, беручи до уваги той факт, що судом не встановлено обмежень чи заборон, які унеможливлюють в`їзд/виїзд малолітньої дитини за кордон та на тимчасово окуповану територію України, а тільки встановлено особливий порядок перетинання кордону та лінії зіткнення, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 18, 81, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_2 , до ОСОБА_1 , тертя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради про надання дозволу на перетин лінії розмежування в межах Донецької та Луганської області та тимчасовий виїзд за межі України громадянину який не досяг 16 річного віку - задовольнити.

Надати дозвіл на тимчасові неодноразові поїздки, а також через лінію розмежування в зону проведення операції об`єднаних сил на території Луганської та Донецької областей, а також за межі держави України, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у супроводі матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки міста Луганськ, громадянки України, (РНОКПП НОМЕР_1 ) яка буде забезпечувати проїзд, перебування за кордоном та повернення в Україну її сина, без згоди та супроводу батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною 16 річного віку.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення із урахуванням п.п 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року). Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя П.С.Гавалешко

04.11.20