ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2020 р. Справа№ 910/8902/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Калатай Н.Ф.

Пашкіної С.А.

секретар судового засідання - Добрицька В.С.

учасники справи згідно протоколу судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 07.08.2020

у справі № 910/8902/16 (суддя Васильченко Т.В.)

за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Профіт"

на дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Профіт"

до Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"

про стягнення 3508918,91 грн

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інко-Профіт" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (нова назва Акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз") про стягнення 3508918,91 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.06.2016 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Профіт" основну заборгованість в сумі 2240078,10 грн, 3 % річних в сумі 124160,90 грн, інфляційні втрати в сумі 1144679,91 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 52633,78 грн.

11.07.2016 видано наказ на примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2016 у справі №910/8902/16.

07.07.2020 до відділу діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Профіт" надійшла скарга на дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якій скаржник просить визнати незаконними дії старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета Олександра Вікторовича щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 25.04.2020 у виконавчому провадженні №54070725 та скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки державним виконавцем не вчинено всіх можливих заходів щодо виконання рішення суду та не враховано Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 у справі №910/8902/16 скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Профіт" на дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задоволено.

Визнано незаконними дії старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета Олександра Вікторовича щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 25.04.2020 у виконавчому провадженні №54070725.

Скасовано постанову державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета Олександра Вікторовича про повернення виконавчого документа стягувачу від 25.04.2020 у виконавчому провадженні №54070725.

Задовольняючи скаргу Товариства суд першої інстанції виходив з того, що ураховуючи дату відкриття виконавчого провадження (06.06.17) державний виконавець повинен був здійснити заходи, визначені Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", що, виходячи з принципу обов`язковості судових рішень, свідчить про неправомірність дій державного виконавця по винесенню постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.

Не погодившись із винесеною ухвалою суду, Акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" подало апеляційну скаргу, в якій просило суд скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 у справі №910/8902/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Профіт". Також скаржник просив суд поновити Акціонерному товариству "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 у справі №910/8902/16.

В обґрунтування своєї скарги апелянт зазначав, що відповідно до вимог ст. 22 Закон України «Про трубопровідний транспорт» від 15.05.1996 № 192/96-ВР (із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення діяльності Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз» від 22.11.2018 №2618-VIII) визначено:

«На період тимчасової окупації Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" відкриває поточний рахунок із спеціальним режимом використання для:

1) проведення розрахунків із забезпечення виробничої, інвестиційної діяльності, діяльності щодо захисту майнових прав та законних інтересів у судах (арбітражах);

2) погашення заборгованості за договорами, укладеними до початку тимчасової окупації території України, яка підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, а також заборгованості перед бюджетом.

Скаржник зазначав, що поточний рахунок із спеціальним режимом використання відкривається в уповноваженому банку, визначеному Кабінетом Міністрів України за пропозицією Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». На такий рахунок зараховуються кошти, що надходять від господарської діяльності Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз», у тому числі відшкодування з бюджету.На кошти, що знаходяться на поточному рахунку із спеціальним режимом використання, не може бути звернено стягнення за зобов`язаннями Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз». На кошти, що обліковуються за цими рахунками, не накладається арешт, а операції за цими рахунками не підлягають зупиненню».

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" у справі №910/8902/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Руденко М.А., Калатай Н.A.

Розпорядженням керівника апарату суду від 15.09.2020 № 09.1-08/3129/20 у зв`язку з перебуванням судді Руденко М.А., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, на лікарняному призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/8902/16.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2020 у справі №910/8902/16 для розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Андрієнко В.В., судді Калатай Н.Ф., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 клопотання Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 у справі №910/8902/16 - задоволено. Поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження у справі №910/8902/16 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз". Розгляд справи призначено на 06.10.2020.

28.09.2020 на адресу суду від позивача надійшли пояснення по суті апеляційної скарги, у яких останній просив суд апеляційної інстанції ухвалу Господарського суду м. Києва від 07.08.2020 у справі №910/8902/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

У зв`язку із перебуванням головуючого судді Андрієнка В.В. на лікарняному з 06.10.2020 по 09.10.2020 (включно), розгляд справи не відбувся.

Розпорядженням керівника апарату суду від 12.10.2020 № 09.1-08/3737/20 було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/8902/16 у зв`язку із перебуванням судді Буравльова С.І., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2020 у справі № 910/8902/16 для розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" визначено колегію суддів: головуючий суддя Андрієнко В.В., судді Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 прийнято апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" у визначеному складі суддів, розгляд справи призначено на 27.10.2020.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як убачається із матеріалів справи, 11.07.2016 Господарським судом міста Києва видано наказ на примусове виконання рішення від 13.06.2016 у справі №910/8902/16 про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Профіт" основної заборгованості в сумі 2240078,10 грн, 3% річних в сумі 124160,90 грн, інфляційні втрати в сумі 1144679,91 грн та витрат по сплаті судового збору в сумі 52633,78 грн.

25.04.2020 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України Про виконавче провадження", оскільки Верховною Радою України прийнято Закон України від 22.11.2018 №2618-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення діяльності Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз", яким встановлено, що до 31.12.2022 підлягають зняттю арешти та заборони відчуження майна Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" у виконавчих провадженнях (крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, про відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, про стягнення аліментів, про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування і заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування)". Окрім того, вказаним законом внесено доповнення до Закону України "Про трубопровідний транспорт", якими встановлено, що на період тимчасової окупації Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" відкриває поточний рахунок із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків із забезпечення виробничої, інвестиційної діяльності, діяльності щодо захисту майнових прав та законних інтересів у судах (арбітражах) та погашення заборгованості за договорами, укладеними до початку тимчасової окупації території України, яка підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, а також заборгованості перед бюджетом.

Відповідно до ст.339 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до ч. 1 ст. 340 Господарського процесуального кодексу України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права (ч.1 ст.341 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", рішення, дії, бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

Відповідно до змісту рішення від 20 липня 2004 року Європейського суду з прав людини "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Окрім того, у п.п. 18, 23 рішення Європейського суду від 12.05.2011 у справі "Ліпісвіцька проти України" однозначно визначено про те, що судове рішення та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв`язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній ст. 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту ст. 1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі "Фуклев проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Сукупний аналіз рішень Європейського суду у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 124 Конституції України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

У пілотному рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини встановив, що було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу № 1 через невиконання або несвоєчасне виконання остаточних судових рішень. Суд зазначив, що затримки були спричинені комбінацією чинників, включаючи відсутність бюджетних коштів, бездіяльністю державної виконавчої служби та недоліками національного законодавства, внаслідок чого пан Іванов та інші заявники у подібній ситуації не змогли добитись примусового виконання судових рішень. Всі ці чинники належали до компетенції української влади, і, отже, Україна несе повну відповідальність за таке невиконання (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", від 15.10.2009, № 40450/04, п. 83-85). Суд також постановив, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (п. 4 резолютивної частини рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України").

У п. 3 резолютивної частини рішення від 12.10.2017 у справі "Бурмич та інші проти України", заява № 46852/13, Велика палата Європейського суду з прав людини постановила, що п`ять заяв та 12143 заяв (всього 12148), перераховані в додатках I і II до цього рішення, а також ті, що можуть надійти вже після ухвалення цього рішення, повинні розглядатися відповідно до зобов`язань, які випливають із пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", в якому виявлено існування структурної проблеми, що спричиняє порушення параграфу 1 ст. 6 і 13 Конвенції та ст. 1 Протоколу № 1.

Отже, тривале невиконання або несвоєчасне виконання національних судових рішень, за виконання яких Україна несе відповідальність, є структурною та системною проблемою, яку визначено в пілотному рішенні Європейського суду з прав людини, і запровадження ефективних засобів юридичного захисту стосовно відповідних порушень є прямим обов`язком держави.

Таким чином, виходячи з практики з Європейського суду з прав людини держава відповідальна за виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі. Тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення параграфу 1 ст. 6 і 13 Конвенції та ст. 1 Протоколу №1.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, рішення Господарського суду від 13.06.2016 у справі №910/8902/16, яке набрала законної сили, є обов`язковою до виконання та має бути виконано.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи зі змісту частини першої "Про виконавче провадження", відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Як установлено вище, 25.04.2020 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України Про виконавче провадження", оскільки Верховною Радою України прийнято Закон України від 22.11.2018 №2618-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення діяльності Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз", яким встановлено, що до 31.12.2022 підлягають зняттю арешти та заборони відчуження майна Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" у виконавчих провадженнях (крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, про відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, про стягнення аліментів, про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування і заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування)". Окрім того, вказаним законом внесено доповнення до Закону України "Про трубопровідний транспорт", якими встановлено, що на період тимчасової окупації Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" відкриває поточний рахунок із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків із забезпечення виробничої, інвестиційної діяльності, діяльності щодо захисту майнових прав та законних інтересів у судах (арбітражах) та погашення заборгованості за договорами, укладеними до початку тимчасової окупації території України, яка підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, а також заборгованості перед бюджетом.

В той же час, особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи установлено статтею 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", за приписами частини першої якої виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

При цьому статтею 2 вказаного Закону закріплено, що Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Так, у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина друга статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень").

Частиною третьою статті 4 вказаного Закону передбачено, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених пунктами 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів.

При цьому, надсилання центральному органу, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не тільки не є заходом примусового виконання рішення у розумінні статті 10 Закону України "Про виконавче провадження", але й відповідно до пункту 9 частини першої статті 34 цього Закону є самостійною підставою для зупинення здійснення виконавчих дій.

Таке тимчасове зупинення державою лише захищає боржника від примусових дій зі стягнення визначених судовим рішенням грошових коштів, але жодною мірою не звільняє/зупиняє обов`язків самої держави перед стягувачем - особою приватного права, які (обов`язки) зумовлені встановленими Законом державними гарантіями.

Відтак, слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна, як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення, як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції.

Частина друга статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачає, що виконання рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, у разі якщо дане рішення не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Ніяких інших умов для застосування, в т.ч. визначених частиною третьою статті 4 вказаного Закону, крім спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, вказана частина друга статті 4 Закону не вимагає та не передбачає.

Тобто, частина друга статті 4 Закону підлягає застосуванню саме після спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.08.2019 у справі №905/2986/16, від 19.03.2019 у справі №13/156-10.

Отже, факт невиконання рішення суду протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є самостійною і безумовною підставою для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

При цьому, Законом України від 22.11.2018 №2618-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення діяльності Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" жодних обмежень щодо застосування Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" у частині направлення необхідних документів центральному органу, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування, яке повинно вчиняться в рамках виконавчого провадження саме на стадії примусового виконання рішення суду, судовий контроль за виконанням якого покладено на суд, не установлено.

Не установлено обмежень щодо застосування Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", на який посилається боржник. До того ж приписами пункту 3 розділу III вказаного Закону установлено заборону вчиняти виконавчі дії щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності Законом були включені до переліків, затверджених Законом України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", за винятком стягнення грошових коштів та товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, тобто вказаним законом установлено лише обмеження у здійсненні виконавчих дій.

З огляду на вищевикладене, ураховуючи дату відкриття виконавчого провадження (06.06.17) суд дійшов висновку, що державний виконавець повинен був здійснити заходи, визначені Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", що, виходячи з принципу обов`язковості судових рішень, свідчить про неправомірність дій державного виконавця по винесенню постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.

У своїй постанові № 911/5057/15 від 18 серпня 2020 року Верховний Суд указав, що зі змісту норми пункту 3 Розділу III Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 02.10.2019 № 145-ІХ прямо убачається, що заборона на вчинення виконавчих дій не стосується стягнення грошових коштів, а також товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Верховний Суд зазначив, що з урахуванням заборони, установленої пунктом 3 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», в комплексі з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, установленими на момент його прийняття, законодавцем в основу правового регулювання, визначеного цією нормою права, було покладено як принцип обов`язковості виконання судових рішень, закріплений Конституцією України, так і необхідність збереження об`єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки, національної безпеки та з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур.

Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів, а також товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Тобто указаною нормою Закону з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також може бути нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема грошові кошти.

Така ж правова позиція Верховного суду зазначена у постановах від 15.05.2020 у справі № 904/5697/18, від 04.06.2020 у справі № 904/1923/19 та в ухвалах від 29.04.2020 у справі № 910/6948/19 та від 29.04.2020 у справі № 910/13346/18.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що скарга ТОВ "Інко-Профіт" на дії державного виконавця у виконавчому провадженні №54070725 підлягає задоволенню.

Таким чином, колегія суддів установила, що обставини, на які посилаються скаржник - АТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз", у розумінні статті 86 ГПК України, не можуть бути підставою для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 у справі №910/8902/16.

Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України покласти на скаржника - АТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз".

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 у справі №910/8902/16 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 03.11.2020.

Головуючий суддя В.В.Андрієнко

Судді Н.Ф. Калатай

С.А. Пашкіна