Справа № 362/5888/16-ц

Провадження № 2/362/89/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2020 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Кравченко Л.М.,

за участю секретарів судового засідання - Шевченко М.В., Шаблій Т.С., Сілецької М.О., Дрозденко К.О., Яренко Н.М., Чорної М.В.,

представника позивача - Коморної І.Г.,

відповідачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

в с т а н о в и в:

В листопаді 2016 р. позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на його користь грошові кошти у сумі 534 290,00 грн., наданих на будівництво житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Свій позов обґрунтовує тим, що на підставі договорів купівлі-продажу від 10.10.2005 р. позивач продав земельну ділянку та будинок під нею за адресою: АДРЕСА_2 , з метою надати грошові кошти своєму синові на будівництво окремого житлового будинку, оскільки на той момент син проживав разом з дружиною ОСОБА_2 та їх сином, разом з ним. Вони з сином уклали усну домовленість, що він надає йому кошти на будівництво будинку та оплачує вартість будівельних матеріалів, а після завершення будівництва вони з дружиною будуть частинами ці кошти віддавати. Загальна сума коштів, переданих для вищевказаних потреб становить 534 290,00 грн., тобто загальна сума коштів отримана позивачем з продажу землі та будинку. Проте сімейне життя сина з дружиною не склалося, вони розлучилися, та рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12.07.2016 р. було поділено між подружжям будинок за адресою: АДРЕСА_1 , як спільна сумісна власність колишнього подружжя. Оскільки право власності на об`єкт незавершеного будівництва визнано за відповідачами в рівних частинах, позивач звертається з позовом про стягнення боргу солідарно з обох відповідачів.

Представник позивача ОСОБА_7 в судовому засіданні позов підтримала, просила його задовольнити та пояснила, що в 2008 -2009 р.р. купувалось багато будівельних матеріалів, про що свідчать квитанції. Доходу молоде подружжя не мало, оскільки не працювали, займалися приватизатицією земельної ділянки та оформленням документів для будівництва будинку, на що пішло близько 3-4 років. Відсутність коштів у відповідачів підтверджується довідкою ДФС. Сума стягнення прирівнюється до суми відповідно до договорів купівлі-продажу, про що також свідчать квитанції. Кошти надавались позивачем як виконробу, так і сину. Позивач вважає, що його кошти були витрачені на потреби подружжя.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_3 в судовому засіданні вимоги позову визнали, та пояснили, що поки виготовляли документи на будівництво, пройшло багато часу. Коштів на будівництво будинку у подружжя не було, відповідач ОСОБА_1 не працював, проте приймав активну участь у будівництві. Договір позики не укладався в письмовій формі, проте надання коштів батьком підтверджується іншими доказами в справі та показами свідків. Будуватись вирішили ще в 2005 р., проте документи на земельну ділянку отримали лише в 2008 р. Всі кошти на будівництво надав позивач ОСОБА_5 після продажу земельної ділянки та будинку, це було його спадкове майно. Дозвіл на будівництво вони отримали лише в 2010 р., проте закуповувати будівельні матеріали почали ще в 2008 р. Батько давав гроші частинами, йому та виконробу. За домовленістю їх сім`я повинна була віддавати гроші батьку по можливості. ОСОБА_2 також знала, за які кошти відбувається будівництво будинку, так як це вирішувалось на сімейній нараді, проте кошти на будівництво її батьки не давали. ОСОБА_1 був звільнений зі служби в 2010 р., а дружина в цей час була в декретній відпустці.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник - ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнали, вважають його необґрунтованим, оскільки позивачем не надано доказів надання ним коштів на будівництво. Будівництво житлового будинку проводилось відповідачкою та відповідачем за спільні кошти подружжя, так як вони працювали та мали стабільний дохід. Відповідачка не заперечує, що організаційно в будівництві житлового будинку їм з відповідачем допомагали родичі - як її, так і відповідача. Будь-яких коштів, а тим паче в такому розмірі, як зазначає позивач, їм позивач не дарував, не передавав, а тим більше в позику не надавав. Крім того, ОСОБА_2 зазначила, що продаж земельної ділянки та будинку позивачем було здійснено для купівлі квартири старшому синові. Вони з чоловіком жили з позивачем та чекали на земельну ділянку. Після продажу спадкового майна, позивачем багато чого було побудовано, а саме - гараж, робився ремонт та купувалась квартира старшому сину. В 2005 р. вони переїхали до позивача. З 2007 р. вона почала працювати та отримувала заробітну плату близько 3000 грн., був підробіток. Чоловік на той час не працював, жили на її заробітну плату. Працювала вона до 2011 р. Її мати тоді працювала і на даний час працює сама на себе, та постійно допомагала, та купувала речі в будинок. Можливо якісь кошти позивачем надавались, за все розраховувався чоловік. Також представник відповідача зазначила, що будівництво почалося в 2011 р., а не в 2005 р., коли продалась спадщина.

Заслухавши сторонии, свідків, дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з положеннями ч.3 ст.12 та ч.1 ст.82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до вимог статей 2 та 4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, за захистом яких кожна особа має право звернутися до суду.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених Законом. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків стаття 11 ЦК України, визначає договори та інші правочини.

Виходячи із змісту ч.1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Стаття 638 ЦК України передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Судом встановлено, що на підставі договорів купівлі-продажу від 10.10.2005 р. позивач ОСОБА_5 продав земельну ділянку та житловий будинок під нею за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивачем до матеріалів справи надаються копії квитанцій та товарних чеків на придбання будівельних матеріалів.

При цьому, надані до позову розрахунки та інші документи не є доказами того, що вказані в цих документах будівельні матеріали купувались позивачем, чи за його кошти та безпосередньо для будівництва житлового будинку, що належить відповідачам.

Будівництво житлового будинку проводилось відповідачкою та відповідачем за спільні кошти подружжя, так як вони працювали та мали стабільний дохід, як зазначає відповідач ОСОБА_2 .

Як вбачається із записів з трудової книжки ОСОБА_2 , остання прийнята на роботу з 01.07.2008 р. ДП ВАТ «Київхліб» та звільнена з посади за згодою сторін у 2017 р., про що також свідчить надана ГУ ДФС у Київській області довідка про доходи ОСОБА_2 .

Відповідно до довідки №11/1/3-336 від 07.05.2018 р., ОСОБА_1 проходив військову службу в Службі безпеки України з 22.07.2003 р. по 25.07.2008 р. та з 11.02.2010 р. і по теперішній час проходить військову службу в Службі безпеки України. Та архівною довідкою №211/6-1023 від 11.03.2019 р. підтверджується виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення під час проходження військової служби у СБУ з жовтня 2003 р. до липня 2008 р. та з 2010 р. по 2015 р., яка склала всього 306 421,36 грн., про що свідчить довідка №21/2/2-386 від 12.03.2019 р.

Як показа свідок ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_3 , працююча УНАУ кухарем, м. Київ, відповідач ОСОБА_1 являється її сином. Вони з чоловіком продали спадкове майно та вирішили дати гроші дітям на будівництво. Спадщину продали приблизно за 104000 доларів США. Цей продаж було здійснено цілеспрямовано на будівництво будинку сину. Після одруження, 8 років ОСОБА_2 та ОСОБА_1 жили у них та на їх утриманні. Вони усно домовились з дітьми, що будуть купувати будівельні матеріали, розраховуватись з виконробом. З виконробом розраховувались за виконану роботу. ОСОБА_2 мала заробіток, проте будівництвом не цікавилась. Як допомагали батьки ОСОБА_2 , вона не бачила, все купували вони з позивачем. Будинок побудували за 2 роки та витратили всі кошти з проданого спадкового майна. Щодо купівлі квартири молодшому синові, то вона не купувалась, а була отримана від держави, оскільки він працює при Президенті України.

26.01.2018 р. в судовому засіданні свідком ОСОБА_8 були надані показання, що відповідачам кошти надавались як допомога, щоб діти збудували будинок. Вона з позивачем кошти їм не позичала. Рішення, що це позика було прийнято, коли розпочались суди.

В ході розгляду справи свідок ОСОБА_8 змінила свої показання, та 28.09.2020 р. показала, що на руки відповідачам вони кошти не давали, та з відповідачами домовились, що ці кошти надаються як позика, яку вони згодом віддадуть, розписки не брали. Відповідачі обіцяли, що частково будуть віддавати гроші.

В зв`язку зі зміною показань свідка ОСОБА_8 , суд критично ставиться до її показань та не бере їх до уваги.

Свідок ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_4 , працюючий прибиральником на заводі «Артем» м. Київ, пояснив, що він являється двоюрідним братом ОСОБА_5 . По спеціальності він плиточник вже 25 років та допомагав класти ламінат та плитку при вході в хату, в коридорі, кухні та санвузлі, стелили гіпсокартон. Запросили його на цей підробіток батьки ОСОБА_1 , які розраховувались з ним. Це було приблизно 10 років тому. Бачив, що гроші на будівельні матеріали давав батько та за роботу розраховувався також він. Йому відомо, що позивач продав спадщину приблизно за 100000 доларів США та гроші за будівництво ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повинні були йому віддавати. Будівельні матеріали купувались задовго до будівництва, ОСОБА_1 на той час був безробітним. В будівництві приймали участь всі. В селі всі знають, що будував хату не ОСОБА_1 , а його батько. Чи була боргова розписка, він не знає. За усною домовленістю позивач дав йому 4 000 доларів США на купівлю автомобіля.

Свідок ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_6, не працюючий, зазначив, що в родинних чи дружніх стосунках не перебуває ні з ким із сторін. Будинок по АДРЕСА_1 будувався для ОСОБА_1 , де він будував перший, другий поверх, кришу та заливав фундамент. Запросили його на роботу ОСОБА_1 та його батько, де він працював з бригадою 4-5 чоловік. Закупку матеріалів робив позивач та за все розраховувався він. Частково закуповували будівельні матеріали він та ОСОБА_15 . Приблизно 30% матеріалів купувалось без квитанцій. Будинок будувався десь 3-4 роки. За які кошти йде будівництво ніколи не чув.

Свідок ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_5 , не працюючий, пояснив, що в родинних чи дружніх стосунках не перебуває ні з ким із сторін. До нього звернувся ОСОБА_5 та його син ОСОБА_1 з приводу будівництва будинку. Він займався закупівлею будівельних матеріалів та працював будівельником коли будували гараж, паркан, дах та заливався фундамент. Матеріали купувались з 2009 р. по 2012 р. За все розраховувався позивач ОСОБА_5 , ОСОБА_2 розрахунки ніколи не вела. Чи позичав позивач кошти сину на будівництво, він не знає.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. під поняттям «охоронювані законом інтереси», що вживається в законах України, слід розуміти як прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, так із умовлений загальним змістом, об`єктивний і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і Законом України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності.

Так, позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги вказує, що надавав відповідачам кошти на будівництво їх будинку. Однак не зазначає жодного доказу на підтвердження цього факту. Матеріали позову свідчать, що договори купівлі-продажу укладені в 2005 р., як стверджує позивач з метою здобуття коштів для будівництва будинку сину, однак право власності на земельну ділянку під новозбудованим сином будинок було отримано лише в 2010 р. При цьому матеріали справи не містять зазначення доказів на підтвердження початку будівництва будинку відповідачів. Тобто не обґрунтовано необхідності відчужувати своє майно в 2005 р.

Також, позивачем не зазначено доказів, яким саме чином він надавав кошти на будівництво будинку: шляхом перерахунку їх на відповідний банківський рахунок, оплати будівельних робіт, перерахування коштів підрядникам, оплатою будматеріалів, чи переданням коштів нарочно відповідачам, коли саме та в який спосіб.

Крім того, рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12.07.2016 р. у справі 362/3010/15-ц, що набрало законної сили, було визнано житловий будинок об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_17 . Під час розгляду вказаної справи судами як першої інстанції так і апеляційної було встановлено, що відповідачем не доведено, що будівництво житлового будинку відповідача ОСОБА_1 здійснювалось за кошти, які були отримані ним від позивача, який є його батьком.

Відповідно доч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також є необгрунтованим та незрозумілим визначення солідарного обов`язку відповідачів і зв`язок між визнанням будинку спільною сумісною власністю подружжя відповідачів та їх обов`язку щодо сплати позивачу коштів.

Враховуючи наведене та вимоги ст. 203 ЦК України, яка передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, суд, приходить до висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог через недотримання сторонами письмової форми при укладенні відповідного правочину.

Керуючись, ст.ст. 202, 203, 207, 215, 526, 530, 1044, 1046, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 263, 265, 273, 354, Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

у х в а л и в:

В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення коштів - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави 4791 грн. 70 коп. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 19.10.2020 р.

Суддя Л.М.Кравченко