КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2020 року м. Київ

Справа №361/3868/18

Апеляційне провадження №22-ц/824/10723/2020

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В.

за участю секретаря Дроздової Ж.В., Охневської Т.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області ухваленого під головуванням судді Сердинського В.С. 17 червня 2020 року в м. Бровари, у справі за позовом ОСОБА_1 до Погребської сільської ради Броварського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 третя особа: приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатова Аліна Анатоліївна про скасування рішення, визнання недійсним договору дарування, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, реєстраційного запису та визнання права власності на частку в майні в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:

§ скасувати рішення виконавчого комітету Погребської сільської ради «Про оформлення права власності» №161 від 23 вересня 2010 року;

§ визнати недійсним договір дарування №3362, укладений 21 листопада 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ;

§ скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 15 жовтня 2010 pоку;

§ скасувати реєстраційний запис №842 в книзі 3, внесений 15 жовтня 2010 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, визнати право власності ОСОБА_1 на 1/3 частку в спадковому майні в порядку спадкування за законом, а саме: право власності на 1/3 частку в житловому будинку загальною площею 82,7 кв.м., житловою площею 47,7 кв.м., з господарськими та побутовими будівлями і спорудами: житловий будинок - літ. «А», гараж - літ. «Б», навіс - літ. «В», сарай - літ. «Г», літня кухня - літ. «Е», вбиральня - літ. «Є», погріб - літ. «Ж», навіс - літ. «З», колодязь - літ. «К», тротуар - літ. «Т», огорожа - літ. «N», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також право власності на 1/3 частку в земельній ділянці загальною площею 0,250 га, цільове призначення - для здійснення житлового будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати у розмірі 7036,09 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний житловий будинок був об`єктом права спільної сумісної власності батьків позивача та відповідача. З огляду на це мати позивача ОСОБА_5 була власником 1/2 частки спірних житлового будинку та земельної ділянки. На момент смерті матері ОСОБА_5 , в 2005 році, позивач, відповідач ОСОБА_2 , їх брат ОСОБА_3 , а також батько ОСОБА_4 проживали разом з нею та прийняли спадщину на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України, однак заява про видачу свідоцтва про право на спадщину ними не подавалася. Отже, після смерті матері позивачу належала 1/8 частка в спадковому майні, така ж частка (1/8) належала його братам - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та батьку - ОСОБА_4 .

У 2010 році батько позивача ОСОБА_4 звернувся до Погребської сільської ради Броварського району Київської області із заявою про оформлення свого права власності на житловий будинок. На підставі цього 23 вересня 2010 року виконавчий комітет Погребської сільської ради прийняв рішення «Про оформлення права власності», яким вирішив: оформити право власності на житловий будинок загальною площею 83,0 кв.м., житловою площею 47,7 кв.м., з надвірними будівлями і спорудами: гараж, навіс, сарай, літня кухня, погріб, вбиральня, навіс, колодязь, огорожа, тротуар, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на ОСОБА_4 . На підставі цього рішення 15 жовтня 2010 року ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено реєстраційний запис за №842 (книга 3).

В подальшому, а саме 21 листопада 2012 року, між батьком ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір дарування, за яким право власності на весь будинок перейшло до відповідача ОСОБА_2 .

Але внаслідок таких дій були порушені майнові права та законні інтереси позивача, як спадкоємця першої черги, який прийняв спадщину після померлої матері ОСОБА_5 у вигляді 1/8 частини будинку. ОСОБА_4 був власником лише 5/8 частини будинку, тому укладати правочин, спрямований на відчуження усього будинку він не міг.

Розмір земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, у договорі дарування від 21 листопада 2012 року не вказаний, відомості про цю земельну ділянку (кадастровий номер 3221286401:01:029:0080) в публічній кадастровій карті України - відсутні, власник земельної ділянки у договорі дарування не зазначений, з огляду на це земельна ділянка, на якій розташований будинок, взагалі не є об`єктом цивільних прав та не могла бути відчужена за договором дарування. Зазначений договір був укладений з порушенням встановлених законом істотних умов, однак приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатова A.A. посвідчила вказаний договір дарування житлового будинку, хоча була зобов`язана відмовити у вчиненні нотаріальної дії.

Отже, зміст договору дарування, укладеного 21 листопада 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , суперечить актам цивільного законодавства, що відповідно до ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Батько позивача ОСОБА_4 помер в 2015 році, за життя ним заповіт складений не був. Отже, наразі спадкоємцями спірного майна у рівних частинах (1/3) є позивач та його брати: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відповідач ОСОБА_2 відмовився від прийняття спадщини на користь ОСОБА_3 .

Відтак, позивач вважає, що він фактично прийняв спадщину та має законне право на визнання за ним права власності на 1/3 частку в спадковому майні.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2020 року позов ОСОБА_1 до Погребської сільської ради Броварського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 третя особа: приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатова Аліна Анатоліївна про скасування рішення, визнання недійсним договору дарування, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, реєстраційного запису та визнання права власності на частку в майні в порядку спадкування за законом - залишено без задоволення.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 не надав до суду жодних належних та допустимих доказів, що оскаржуваний правочин, договір дарування №3362, укладений 21 листопада 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , вчинявся у стані цивільної недієздатності, не надав доказів, що волевиявлення учасника правочину було не вільним і не відповідало його внутрішній волі, оскільки правочин було вчинено у формі, встановленій законом. Крім цього, правочин було спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а також позивач не надав доказів, що правочин, що вчинявся батьком, суперечив правам та інтересам його малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Також суд зазначив, що доказів пропущення строку звернення до суду з поважних причин, позивачем не надано.

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Не погодився із вказаним судовим рішенням позивач ОСОБА_1 , ним подана апеляційна скарга, в якій зазначається про незаконність рішення у зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповним з`ясуванням обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи. Позивач вказує на те, що висновок суду першої інстанції про те, що він не прийняв спадщину після смерті матері, втративши право на свою частку, є незаконним та необґрунтованим, а судове рішення несправедливим, оскільки він у встановленому законом порядку прийняв спадщину, про що зазначав у позові та на підтвердження чого надавав докази. Також зазначає, що суд не звернув увагу на те, що договір дарування був укладений ОСОБА_4 всупереч ст.ст. 319, 369 ЦК України та іншим положенням Кодексу, оскільки останній не був одноосібним власником відчужуваного майна й не міг розпоряджатися ним самовільно, без згоди інших співвласників. При цьому ОСОБА_2 , як один із спадкоємців (співвласників майна), був добре обізнаний про вказані обставини, а отже набув право власності на житловий будинок за договором дарування недобросовісно.

Також вказує на те, що про порушення своїх прав він довідався лише в 2018 році, після отримання листа нотаріуса та одразу ж звернувся до суду з відповідним позовом, а тому строк позовної давності ним не пропущено.

На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог та стягнути з відповідачів на його користь судові витрати.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, вказує на те, що рішення суду першої інстанції є справедливим та законним, ґрунтується на всебічному та повному дослідженні матеріалів справи. Зазначає про те, що на момент вчинення оскаржуваного правочину всі істотні обставини були дотримані нотаріусом та сторонами правочину, спадкоємці при житті у повній цивільній дієздатності висловили своє волевиявлення і фактично поділили майно між дітьми (позивачем та відповідачами). На підставі викладеного, просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Щиголь В.В. підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просили її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Ярмоленко А.М. заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважають рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просили залишити його без змін.

Зазимська сільська рада Броварського району Київської області, яка є правонаступником Погребської сільської ради Броварського району Київської області /т.2 а.с.220-221/ та приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатова Аліна Анатоліївна, в судове засідання не з`явились. Про час та місце розгляду справи дані особи повідомлені належним чином, що підтверджується зворотніми повідомленнями /т.3 а.с.35,36/, причини неявки суду не повідомили.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Судом встановлено, що батьками позивача ОСОБА_1 були ОСОБА_4 та ОСОБА_5 /т.1 а.с.33/.

Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений 02 червня 1967 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя сформованого 17 березня 2018 року /т.1 а.с.31-32/

Згідно з свідоцтвом про смерть від 07 березня 2018 року, виданим Броварським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 /т.1 а.с.70/.

Після її смерті, за даними Броварської районної державної нотаріальної контори Київської області, 01 вересня 2006 року була відкрита спадкова справа. Спадщину прийняли діти ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та чоловік ОСОБА_4 . Факт прийняття спадщини встановлений на підставі довідки Погребської сільської ради № 613 від 24 травня 2006 року, якою встановлений факт постійного проживання спадкоємців з померлою на день її смерті. До складу спадщини увійшли грошові вклади, земельні ділянки (земельний пай) на землі, що перебуває у колективній власності КСП «Нова Україна». Житловий будинок АДРЕСА_1 до складу спадщини не входив, так як не був заявлений /т.1 а.с.77-78,111-127/.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 04 липня 2015 року виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Броварського міськрайонного управління юстиції у Київській області /т.1 а.с.73/.

Після його смерті, за даними Броварської районної державної нотаріальної контори Київської області, 07 липня 2015 року була відкрита спадкова справа. Спадщину прийняли діти ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 відмовився від спадщини на користь ОСОБА_3 . До складу спадщини увійшли земельні ділянки на які за спадкоємцями було оформлено право власності в порядку спадкування. Відносно житлового будинку АДРЕСА_1 спадкоємцями подані документи щодо здійснення спадкодавцем за життя його відчуження /т.1 а.с.77-78,129-178/.

За життя ОСОБА_4 уклав договір дарування від 21 листопада 2012 року, за умовами якого подарував, а відповідач ОСОБА_2 прийняв у дар, належний дарувальнику на праві приватної власності будинок АДРЕСА_1 /т.1 а.с.71-72, 149-151, т.2 а.с.119-120/.

Вказаний будинок згідно з інвентаризаційною справою та погосподарською книгою має житлову площу 82,7 кв.м, житлову 47,4 кв.м. рік побудови визначений 1960, в подальшому мають місце прибудови господарського призначення /т. 1 а.с.34-48, 210-214, т. 3 а.с.38-40/.

Рішенням Погребської сільської ради Броварського району Київської області № 161 від 23 вересня 2010 було вирішено оформити право власності на житловий будинок, збудований в 1960 році, з відповідними надвірними будівлями: гараж, навіс, сарай, літня кухня, погріб, вбиральня, навіс, колодязь, огорожа, тротуар в АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 з такими показниками: житлова площа 47,7 кв.м., загальна площа 83,0 кв.м на 3 житлові кімнати /т.1 а.с.79/. На виконання вказаного рішення 15 жовтня 2010 року Виконкомом Погребської сільської ради ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності на об`єкт: житловий будинок, з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Рік побудови об`єкта визначений 1960, загальна площа будинку 83,0 кв.м, житлова 47,7 кв.м /т.1 а.с.80/.

Нотаріальною конторою у листі від 18 квітня 2018 року № 1443/02-14 вказано про відсутність звернення з заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні відносно житлового будинку АДРЕСА_1 /т.1 а.с.77-78/.

У вказаному будинку в період з 2011 по 2015 роки були зареєстровані: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 /т.1 а.с.76/.

Згідно з довідкою Погребської сільської ради Броварського району Київської області від 05 березня 2018 року №133, позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , однак з 2004 року, проживає по АДРЕСА_2 /т.1 а.с.189/. аналогічні дані містяться і в актах депутата Погребської сільської ради Броварського району Київської області ОСОБА_7 від 04 березня 2018 року, 16 березня 2018 року, 10 вересня 2018 року /т.1 а.с.186-188/.

Станом на 21 лютого 2019 року право власності на будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 , на підставі договору дарування від 21 листопада 2012 року. Рік побудови будинку визначений 1960 /т.2 а.с.77-80,121-122/.

Також з матеріалів справи вбачається, що рішенням Погребської сільської ради народних депутатів Броварського району Київської області від 17 жовтня 1996 року ОСОБА_4 були передані безкоштовно у приватну власність земельні ділянки у АДРЕСА_3 ; 0,25; 0,404 /т.1 а.с.29/.

З Державного акту на право приватної власності на землю вбачається, що на підставі вищевказаного рішення була передана ОСОБА_4 земельна ділянка площею 0,559 га, що розташована в АДРЕСА_4 , Погребської сільської ради. Землю передано для житлового будівництва - 0,25 га, ведення особистого підсобного господарства 0,309 га /т.1 а.с.27-28/.

Відповідно до Звіту складеного ФОП ОСОБА_8 , як суб`єктом оціночної діяльності, станом на 19 червня 2018 року ринкова вартість земельної ділянки, загальною площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 становить 916478 грн /т.1 а.с.49-69/.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Станом на 1967 рік діяв Кодекс законів про родину, опіку, шлюб і про акти громадянського стану УРСР від 30 травня 1926 року. В ньому закріплювався принцип рівності прав і обов'язків подружжя, а також незалежність подружжя. Кодекс також вводив поряд з особистим майном таке поняття, як спільне майно подружжя, якими вважалось майно нажите за час шлюбу.

Згідно з положеннями ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСРС, що був прийнятий 20 червня 1969 року і діяв до 27 липня 2010 року, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них (ч. 1 ст. 24 цього Кодексу).

В силу положень ст. 57 Сімейного Кодексу України (чинного з 01 січня 2004 року) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є зокрема майно, набуте нею, ним до шлюбу

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).

При цьому в порядку ч. 1 ст. 63 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч.1 ст. 69 СК України).

В силу ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до вимог ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За вимогами ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно із ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ч. 1 ст.718 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч. 1 ст.722 ЦК України).

В силу ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З наведених обставин справи вбачається, що сторони у справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є близькими родичами, а саме братами. Ці обставини ними визнаються та були встановлені нотаріусом при оформленні права на спадщину після смерті їх матері ОСОБА_5 та батька ОСОБА_4 .

Шлюб між батьками сторін у справі, а саме між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був укладений 02 червня 1967 року. Разом з тим, будинок, який становить предмет спору, за наявними документами має визначений рік побудови - 1960 . Матеріали справи не містять даних про придбання цього будинку в період шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . В ході розгляду справи сторони стверджували, що будинок завжди належав їх батькові, він його побудував під час перебування у шлюбі з матір`ю. Враховуючи наявні дані побудови будинку до укладення шлюбу, позивач вказує на здійснення істотного його покращення, перебудови, за рахунок спільної праці батьків, у зв`язку з чим вважає, що цей будинок був спільною їх власністю, а отже матір ОСОБА_5 була власником Ѕ частини цього будинку, а він спадкоємцем 1/6 частини, яку фактично прийняв, так як проживав разом з нею. Однак, такі твердження позивача не можна визнати обґрунтованими, оскільки майно, право власності на яке набуто до шлюбу не може вважати спільним майном подружжя. Обставини здійснення перебудови спірного будинку, поліпшення та збільшення у вартості не доведені належними та допустимими доказами, натомість за наявними даними площа будинку не змінювалась. ОСОБА_5 за життя не ставила питання про визнання цього майна спільною власністю та визначення її частки у цьому майні, не було визначено це майно, як спадкове і після її смерті спадкоємцями, зокрема і позивачем у справі. А отже правові підстави для визначення будинку АДРЕСА_1 , як спільного майна ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відсутні.

Положеннями ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини. Враховуючи відсутність визначеного за ОСОБА_5 права власності на спірний будинок, позивач не може вважатися співвласником цього будинку, яке набуто в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 .

Таким чином, рішення Погребської сільської ради Броварського району Київської області № 161 від 23 вересня 2010 року, яким було вирішено оформити право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 не є таким, що порушує право позивача. До того ж, враховуючи відсутність доведення обставин належності цього будинку на праві особистої правної власності ОСОБА_4 , відсутні підстави для визнання його незаконним та скасування, як про то просить позивач.

Оскільки станом на 21 листопада 2012 року ОСОБА_4 був одноосібним власником житлового будинку АДРЕСА_1 , то здійснення ним відчуження цього майна на підставі договору дарування відповідачу ОСОБА_2 не є таким, що порушує право позивача. А отже відсутні праві підстави як для оскарження позивачем цього правочину, так і визнання його недійсним.

У позовних вимогах позивач не вказував інших підстав для визнання недійсним договору дарування укладеного між батьком ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_2 21 листопада 2012 року, ніж порушення його права власності як співвласника майна, яке не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи. Проте, суд першої інстанції вказав на відсутність доказів того, що оскаржуваний правочин вчинявся у стані цивільної недієздатності, відсутність доказів вільного волевиявлення учасника правочину та відповідності його внутрішній волі, що правочин, що вчинявся батьком, суперечив правам та інтересам його малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Також судом першої інстанції вказано на пропуск строку позовної, проте в ході розгляду справи жодна із сторін такої заяви не зробила і за безпідставності позовних вимог наслідки пропуску цього строку не застосовуються, так як це є окремою підставою для відмови у задоволенні позову. Таким чином, суд першої інстанції не здійснив повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, що свідчить про недостатню обґрунтованість рішення суду. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Тому колегія суддів апеляційного суду вважає за можливе змінити рішення суду першої інстанції, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

В порядку ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Однак, згідно з ч. 1 цієї норми процесуального закону, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому, враховуючи відсутність підстав для задоволення позовних вимог, підстави для компенсації позивачеві понесених судових витрат на стадії першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 374 - 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2020 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: А.М. Андрієнко

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 10 листопада 2020 року.