ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 жовтня 2020 року м. Дніпросправа № 185/3880/19(2-а/185/75/19)

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дурасової Ю.В.,

суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18.11.2019 (головуючий суддя Бондаренко В.М.)

у справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача інспектора роти 2 батальйону 2 УПП в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Калиняка Максима Миколайовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, про визнання протиправними дій та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до адміністративного суду з позовом до інспектора роти 2 батальйону 2 УПП в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Калиняка Максима Миколайовича, просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст. 132-1 КУпАП;

- скасувати постанову серії ЕАВ №1057913 про накладення адміністративного стягнення від 10 квітня 2019 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 132-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. та закрити справу.

Позов обґрунтовано тим, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 132-1 КУпАП за те, що начебто він 10.04.2019 року о 16-00 год. на 228 км., керуючи автомобілем "Камаз 5320" н.з. НОМЕР_1 , під час перевезення небезпечного вантажу UN3295 мав письмові інструкції, які не відповідають вимогам п. 5.4.3 ДОПНВ та мав вогнегасники, які не мали маркування та не захищені від впливу навколишнього середовища, чим порушив п. 8.1.4.4 та п. 8.1.4.5 ДОПНВ та п. 22.5 ПДР України. У постанові вказано, що він начебто відмовився від підпису, однак ніякої постанови у його присутності винесено не було. Дійсно, у цей день його зупиняла патрульна поліція, однак про порушення ПДР України йому повідомлено не було, тільки перевірено його водійське посвідчення. Тому, відповідач без належних доказів та підстав притягнув його до адміністративної відповідальності за ст. 132-1 КУпАП.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18.11.2019 позов задоволено.

Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що відповідач не навів заперечень, які могли б спростувати доводи позивача, та не надав належних доказів в розумінні ст. 251 КУпАП на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 132-1 КУпАП, а відтак відповідач не довів правомірність винесення ним оскаржуваної постанови.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, третьою особою подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, зокрема, що достатнім доказом правомірності свого рішення є відповідні пояснення поліцейського, який виніс оскаржувану постанову та свідчення поліцейських-свідків, які були в одному екіпажі з поліцейським, який виніс оскаржувану постанову.

Позивачем до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу доводи якого зводяться до законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги, залишивши рішення суду першої інстанції без змін. Вказує на те, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Справа розглядається в письмовому провадженні згідно ст. 311 КАС України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 16 квітня 2019 року відносно ОСОБА_1 інспектором роти 2 батальйону 2 УПП в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Калиняком Максимом Миколайовичем була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАВ № 1057913, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 132-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн.

Згідно постанови ОСОБА_1 10.04.2019 року о 16-00 год. на 228 км., керуючи автомобілем "Камаз 5320" н.з. НОМЕР_1 , під час перевезення небезпечного вантажу UN3295 мав письмові інструкції, які не відповідають вимогам п. 5.4.3 ДОПНВ та мав вогнегасники, які не мали маркування та не захищені від впливу навколишнього середовища, чим порушив п. 8.1.4.4 та п. 8.1.4.5 ДОПНВ та п. 22.5 ПДР України, в результаті чого позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 132-1 КУпАП.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про автомобільні дороги», КУпАП, норми Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306, норми Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою КМУ № 30 від 18.01.2001 року.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. При цьому, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Так, статтею 132-1 КУпАП встановлено, що порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі 30-ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, відповідальних за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, уповноважених з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів, громадян - суб`єктів господарської діяльності - у розмірі 40-ка неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

При цьому пункт 2.1 «г» Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ від 10.10.2001 №1306 встановлює, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог спеціальних правил.

Поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі (п. 11 ч.1 ст. 23 ЗУ «Про Національну поліцію»).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що умови перевезення небезпечних вантажів визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту. У разі відсутності таких актів небезпечний вантаж допускається до перевезення на умовах, встановлених за рішенням органів, зазначених у статтях 13, 15 та 16 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів». В разі дорожнього перевезення небезпечних вантажів умови перевезення встановлюються органами Національної поліції. (ст. 18 ЗУ «Про перевезення небезпечних вантажів»).

Зокрема, положеннями розділу 9 Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених Наказом МВС України №656 від 04.08.2018 встановлено, що при перевезенні небезпечних вантажів на транспортній одиниці мають бути, крім перелічених у ПДР, також інші документи.

Порядок погодження маршруту руху транспортного засобу під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів визначений розділом 10 Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених Наказом МВС України №656 від 04.08.2018.

В силу пункту 10.9.11. розділу 10 Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів встановлено, що погодження дорожнього перевезення небезпечного вантажу в обов`язковому порядку підписується посадовою особою перевізника, відповідальною за перевезення небезпечних вантажів.

Водночас, суд свої висновки у справі формує на підставі доказів.

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, в силу ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, саме на відповідача (суб`єкта владних повноважень) покладається обов`язок доведення правомірності його дій/рішень.

Слід зазначити, що законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість, тому з урахуванням принципів і загальних засад КУпАП, практики Європейського Суду по правах людини, передбачається принцип презумпції невинуватості особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що зміст постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Однак, матеріали справи не містять доказів на підтвердження встановлених відповідачем обставин, які стали підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, отже, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності своїх дій/рішень.

Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що відповідач зазначає про свідків, які були в одному екіпажі з поліцейським, який виніс оскаржувану постанову.

З цього приводу слід зазначити, що матеріали справи не містять доказів, що особи, про які зазначає відповідач, були допитані як свідки в судовому засіданні та приведені до присяги свідків, відсутні клопотання про допит зазначених осіб як свідків в судовому засіданні для підтвердження відповідних фактів, тому суд апеляційної інстанції не може визначити осіб, які були в одному екіпажі з інспектором, як свідків.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, факт вчинення позивачем правопорушення належними та допустимими доказами відповідачем не підтверджено.

Тобто, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів вчинення позивачем адміністративного правопорушення належними та допустимими доказами.

При цьому, суд враховує висновки, які викладені у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 року та у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) про те, що суд при оцінці доказів у конкретній справі повинен керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом»; таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Слід зазначити, що бездоганне виконання суб`єктом владних повноважень процесуальних/процедурних норм є запорукою притягнення винної особи до відповідальності. Однак порушення таких приписів може бути покладено в основу скасування постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Оскільки оскаржувана містить лише відомості, внесені відповідачем та не містить посилань на підтвердження факту вчинення правопорушення, то така обставина обґрунтовано ставить під сумнів підтвердження відповідачем факту вчинення правопорушення позивачем.

Вищезазначене є підставою для висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів вчинення позивачем правопорушення, в розумінні ст. 73, 74 КАС України.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції рішенням суду першої інстанції права, свободи та інтереси позивача захищені, а права та інтереси відповідача не порушені.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

В силу ч. 3 ст. 272 КАС України справи, визначені статтею 286 КАС не підлягають оскарженню в касаційному порядку.

З огляду на результати апеляційного розгляду та характер спірних правовідносин, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18.11.2019 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Повний текст постанови виготовлено 26.10.2020.

Головуючий суддя Ю. В. Дурасова

суддя Л.А. Божко

суддя О.М. Лукманова