ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.11.2020 Справа № 920/116/19м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/116/19,

за позовомЗаступника керівника Сумської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Сумської міської ради (40030, м. Суми, майдан Незалежності, 2; ід. код 23823253)

до відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю «Маяк-Газсервіс» (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 166/1; ід. код 40692344)

про стягнення 68 201(шістдесят вісім тисяч двісті одна) грн. 90 (дев`яносто) коп.

за участю представників сторін:

від позивача: Ромась І.М.;

від відповідача: Недведський О.О.;

прокурор: Кошлякова А.Ю.;

Секретар судового засідання: Осокіна А.М.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 02.04.2019 у справі №920/116/19 позовну заяву заступника керівника Сумської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Сумської міської ради залишено без розгляду на підставі пункту 1 частини 1 статті 226 ГПК України.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2019 ухвалу Господарського суду Сумської області від 02.04.2019 у справі № 920/116/19 залишено без змін.

Постановою Верховного Cуду у складі Касаційного господарського суду від 12.08.2020 постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2019 та ухвалу Господарського суду Сумської області від 02.04.2019 у справі №920/116/19 скасовано, а справу №920/116/19 передано на розгляд до Господарського суду Сумської області.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 07.09.2020 р. (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 12.10.2020) у справі №920/116/19 призначено розгляд справи по суті в судове засідання на 01.10.2020.

В судовому засіданні 01.10.2020 було оголошено перерву в розгляді справи по суті до 03.11.2020.

СУТЬ СПОРУ: прокурор у позовній заяві №112-1039вих19 від 28.01.2019 просив суд стягнути з відповідача на користь позивача збитки, завдані використанням земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 166/1, без правовстановлюючих документів, у розмірі 68201 (шістдесят вісім тисяч двісті одна) грн. 90 (дев`яносто) копійок.

22.09.2020 від прокурора надійшла заява №34-10742вих 20 від 21.09.2020 про зміну підстав позову, в якій прокурор просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Маяк-Газсервіс (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 166/1 код ЄДРПОУ 40692344) на користь Сумської міської ради (40003, м. Суми, пл. Незалежності, 2,) на рахунок для зарахування коштів до місцевого бюджету - УК у м. Сумах/м. Суми/24062200, р/р 31410611018002, код 37970593, МФО 899998) безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 68201 (шістдесят вісім тисяч двісті одна) грн. 90 (дев`яносто) коп. за використання земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 166/1, без правовстановлюючих документів; стягнути з відповідача на користь прокуратури Сумської області (код 03527891, р/р 35214005002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) судовий збір у сумі 1921 (тисяча дев`ятсот дев`яносто одна) грн., сплачений при поданні даного позову.

В судовому засіданні 01.10.2020 зазначена заява прокурора прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Відповідач у письмовому відзиві (вх. №8291/20 від 16.09.2020) проти задоволення позову заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що ані акту засідання з визначення збитків, ані запрошення на засідання зазначеної комісії відповідач не отримував, а також наголошував на відсутності підстав для звернення прокурора в інтересах Сумської міської ради з даним позовом.

Від прокурора надійшла відповідь №34-10741вих-20 від 21.09.2020 на відзив відповідача, в якій прокурор просить суд не брати до уваги заперечення відповідача та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідачем подано заперечення від 01.10.2020 на відповідь на відзив.

03.11.2020 від позивача надійшли письмові пояснення №787/20юр від 02.11.2020 по справі, в яких позивач підтримує позовну заяву прокурора з урахуванням заяви про зміну підстав позову в повному обсязі.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши та дослідивши докази по справі, суд встановив:

Зі змісту п. 3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України вбачається, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 цієї ж статті).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. №3-рп/99 прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява є підставою для порушення справи в господарському суді.

Згідно ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч.3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4 цієї ж статті).

Частиною 1 ст. 55 ГПК України встановлено, що органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.

Зі змісту п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 вбачається, що під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», зазначеним у частині другій статті 4 ГПК України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Відтак, тлумачення п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Аналіз ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, системне тлумачення положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 38-40, 42, 43 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Водночас, частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Згідно ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Таким чином, з огляду на викладене, прокурор може заявити позов в інтересах держави, який виражається в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча останній, навпаки покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення, й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (ст. 3, ст. 8).

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» одним із принципів місцевого самоврядування в Україні є судовий захист прав місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої п`ятої статті 53 ГПК України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор в позовній заяві обґрунтував здійснення захисту інтересів держави Сумською міською радою, яка усвідомлюючи порушення інтересів територіальної громади, про що свідчать листи Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради від 14.12.2017 № 06.01-16/2660, від 13.09.2018 №1810/03.02.02-17, скеровані на адресу ТОВ «Маяк-Газсервіс», та маючи відповідні повноваження, з позовом до суду за захистом інтересів територіальної громади не зверталась. Прокурор зазначав, внаслідок зволікання із зверненням до суду бюджет міста не отримав майже 70 тис. грн і продовжує втрачати кошти. Такі дії були оцінені прокурором як бездіяльність.

Сумська міська рада, надаючи відповідь на лист-вимогу прокурора від 25.10.2018 №112-13291 вих.18, послалася на неможливість самостійного звернення до суду через відсутність коштів на сплату судового збору. Водночас не спростувала й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства.

Таким чином, нездійснення захисту державних інтересів у даному випадку виявляється в усвідомленій пасивній поведінці бездіяльності Сумської міської ради, яка є уповноваженим органом по захисту відповідних інтересів у спірних правовідносинах.

Вказана бездіяльність міської ради стала підставою для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави в особі Сумської міської ради.

Прокурор в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що Сумською місцевою прокуратурою проведено вивчення стану законності щодо використання земель комунальної власності на території м. Суми без правовстановлюючих документів та встановлено, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ «Маяк-Газсервіс» набуло право власності на об`єкт нерухомого майна по вул. Г.Кондратьєва, 166/1 в м. Суми. Зазначені приміщення розташовані на земельній ділянці комунальної власності кадастровий номер 5910136300:14:001:0002 площею 0,1401 га.

Однак, з моменту придбання нерухомого майна та протягом 2017 року відповідач право користування земельною ділянкою не оформив, договору оренди з Сумською міською радою не уклав, орендну плату за користування земельною ділянкою не сплачував, внаслідок чого територіальній громаді міста Суми завдано збитків у сумі 68201,90 грн (розмір неотриманої орендної плати).

Рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради від 26.01.2017 №49 (далі за текстом «Рішення») створено комісію з визначення збитків, заподіяних територіальній громаді м. Суми внаслідок використання земельних ділянок з порушенням законодавства.

Відповідно до пункту 1.4. Положення про департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, затвердженого рішенням Сумської міської ради від 28.09.2016 №1128-МР, департамент здійснює управління майном комунальної власності територіальної громади міста Суми та забезпечує реалізацію державної політики у сфері регулювання земельних відносин у межах, визначених Сумською міською радою та цим Положенням, і є її уповноваженим органом з питань управління майном комунальної власності та земельними ресурсами.

На виконання зазначених вимог, Департаментом 14.12.2017 направлено на адресу ТОВ «Маяк-Газсервіс» листа щодо укладення договору оренди земельної ділянки по вул. Г.Кондратьєва, 166/1, м. Суми.

Однак дій, спрямованих на укладення договору оренди, відповідач не вчинив.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284 «Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284» (далі -Порядок) власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Пунктом 2 Порядку визначено, що розміри збитків визначається комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Відповідно до п. 3,4,5 Порядку відшкодуванню підлягають, зокрема, інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані (неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян).

Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості).

Збитки відшкодовуються власникам землі підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше ніж протягом одного місяця після затвердження актів комісій, а у разі вилучення (викупу) земельних ділянок - після прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок в межах їх повноважень у період до державної реєстрації підприємством, установою, організацією або громадянином речового права на земельну ділянку у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Статтею 189 Земельного кодексу України визначено, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

З метою забезпечення реалізації зазначених повноважень рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 26.01.2017 № 49 (далі -Рішення) створено комісію з визначення збитків, заподіяних територіальній громаді м. Суми внаслідок використання земельних ділянок з порушенням законодавства. Відповідно до п. 2.2, 2.3, 2.4, 2.6 Рішення результати роботи Комісії оформляються актами про визначення збитків, які підписуються всіма членами комісії, які присутні на засіданні та юридичною або фізичною особою (її представником), яка має відшкодувати збитки. У разі відмови від підпису про це робиться посилання у самому акті.

До актів за результатами роботи Комісії додаються відповідні розрахунки, що стали підставою для визначення розмірів збитків, які подає структурний підрозділ Сумської міської ради, діяльність якого пов`язана із врегулюванням земельних відносин.

Акти за результатами роботи Комісії для затвердження на черговому зсіданні виконавчого комітету Сумської міської ради вносяться головою комісії.

Після підписання акта про визначення збитків та затвердження його рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради, структурний підрозділ Сумської міської ради, діяльність якого пов`язана із врегулюванням земельних відносин готує та направляє юридичним або фізичним особам, які мають відшкодувати збитки,повідомлення про необхідність відшкодування збитків у місячний термін.

У зв`язку з цим Департаментом 16.04.2018 проведено розрахунок збитків за користування ТОВ «Маяк-Газсервіс» земельною ділянкою по вул. Г.Кондратьєва, 166/1, м.Суми кадастровий номер 5910136300:14:0013:0002 без правовстановлюючих документів за період з 05.08.2016 по 31.12.2016 у сумі 18888,10 грн та за 2017 рік у сумі 49313,80 грн, всього у сумі 68201,90 грн.

Департаментом 07.05.2018 рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу ТОВ Маяк-Газсервіс направлено лист, яким запрошено на засідання комісії з визначення збитків, заподіяних територіальній громаді м. Суми щодо використання земельної ділянки під приміщенням, належним підприємству на праві власності, за адресою м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, 166/1, на 22.05.2018 о 10 год. у приміщенні Сумської міської ради, кабінет №57, який вручено 17.05.2018. Представник відповідача на засідання комісії не прибув.

У подальшому, актом Комісії від 22.05.2018 визначено збитки, заподіяні територіальній громаді м. Суми внаслідок використання земельної ділянки по вул. Г.Кондратьєва, 166/1 в м. Суми ТОВ «Маяк-Газсервіс», який затверджений рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 14.08.2018 №417.

Відповідно до зазначеного акта розмір збитків за користування ТОВ «Маяк-Газсервіс» ділянкою по вул. Г.Кондратьєва, 166/1, м. Суми площею 0,1401 га становить 68201,90грн.

13.09.2018 Виконавчим комітетом Сумської міської ради рекомендованим листом направлено повідомлення на адресу ТОВ «Маяк-Газсервіс» про проведене засідання Комісії та нараховані збитки за користування спірною земельною ділянкою.

Прокурор заявою від 22.09.2020 змінив підставу позову з урахуванням правової позиції Великої палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, та просить суд стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст.792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частини першої статті 141 цього Кодексу).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна право оренди земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними. Аналогічна правова позиція міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року справа №629/4628/16-ц; від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1009/15; від 07.12.2016 у справі №922/1009/15; від 11.02.2019 року у справі №922/391/18; від 14.01.2019 у справі №912/1188/17.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі №922/207/15).

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача з приводу того, що будь-які документи з Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради щодо укладення договору оренди, актів комісії, розрахунків, повідомлень з питань використаними спірної земельної ділянки по вул. Г.Кондратьєва, 166/1, м. Суми без правовстановлюючих документів за період 05.08.2016 по 31.12.2016 до нього не надходили, оскільки в письмових матеріалах справи містяться копії поштових конвертів, в яких відповідні листи направлялися на адресу реєстрації відповідача та повернуті установою зв`язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Враховуючи те, що відповідачем не подано доказів оформлення у встановленому законодавством порядку права користування земельною ділянкою по вул. Г.Кондратьєва, 166/1, м. Суми кадастровий номер 5910136300:14:0013:0002, на якій розташоване нежитлове приміщення, власником якого з 05.08.2016 є ТОВ «Маяк-Газсервіс», суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з ТОВ «Маяк-Газсервіс» на користь позивача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно Закону України «Про судовий збір» та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в сумі 1921 грн. 00 коп. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк-Газсервіс» (40000, м.Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 166/1; ід. код 40692344) на користь Сумської міської ради (40003, м. Суми, пл. Незалежності, 2, код 23823253) на рахунок для зарахування коштів до місцевого бюджету - УК у м. Сумах/м. Суми/24062200, р/р 31410611018002, код 37970593, МФО 899998) безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 68201 (шістдесят вісім тисяч двісті одна) грн. 90 (дев`яносто) коп. за використання земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 166/1, без правовстановлюючих документів.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк-Газсервіс» (40000, м.Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 166/1; ід. код 40692344) на користь прокуратури Сумської області (код 03527891, р/р 35214005002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) 1921 (тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп. судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 10.11.2020.

СуддяВ.Л. Котельницька