Головуючийсуду 1інстанції - Шубочкіна Т.В.
Доповідач -Дронська І.О.
Справа № 428/1997/20
Провадження № 22-ц/810/670/20
ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2020 року м. Сєвєродонецьк
Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Луганського апеляційного суду:
головуючого судді Дронської І. О.,
суддів Карташова О. Ю., Коновалової В.І.,
за участю секретаря Вовчанської С. В.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
представники позивача адвокати Циба Дмитрій Михайлович, Старовойтов Олександр Вікторович,
відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області,
розглянувши упорядку спрощеногопровадження увідкритому судовомузасіданні взалі судовихзасідань Луганськогоапеляційного судув м.Сєвєродонецькуцивільну справуза апеляційноюскаргою управління виконавчоїдирекції Фондусоціального страхуванняУкраїни уЛуганській області на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17 серпня 2020 року, ухвалене у складі судді Шубочкіної Т. В. 17.08.2020 року в м. Сєвєродонецьку,
за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
У березні 2020 року позивачка ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_2 , звернулась до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якого відкрилася спадщина на майно, а саме на неотримані останнім за життя грошові кошти - страхові виплати Фондом соціального страхування України, спадкоємицею першої черги за законом якого є позивачка.
Батько позивачки ОСОБА_3 з 01.04.2001 року перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати, які були призначені йому пожиттєво у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Лутугинському районі Луганської області. Зазначеним відділенням виконавчої дирекції було нараховано, але не виплачено суму страхових виплат за період з 01.06.2014 по 30.11.2014 потерпілому на виробництві ОСОБА_3 Щомісячні страхові виплати ОСОБА_3 не отримував з червня 2014 року, у зв`язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, в тому числі міста Первомайськ Луганської області.
У передбачений законом строк позивачка ОСОБА_1 звернулася до Попаснянського районного нотаріального округу Луганської області з заявою про прийняття спадщини після свого батька на підставі якої приватним нотаріусом Попаснянського районного округу Луганської області Золотарьовою М. П. була відкрита спадкова справа № 73/2019 від 16.19.2019.
На адвокатський запит щодо отримання ОСОБА_1 як спадкоємицею першої черги за законом не отриманих ОСОБА_3 за життя страхових виплат Фонд у своїй відповіді за № 14 від 17.12.2019 року повідомив, що ОСОБА_3 перебував на обліку з 01.04.2001 та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України в Лутугинському районі Луганської області, яке на даний час знаходиться на тимчасово окупованій території. Відділенням було нараховано, але не виплачено суми страхових виплат за період з 01.06.2014 по 30.11.2014 потерпілому на виробництві ОСОБА_3 на загальну суму 5184,24 грн. Відділенням не здійснено переміщення у населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження відповідно до постанови КМУ «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» від 07.11.2014 року № 595, тому нарахування та виплату страхових виплат потерпілим у відділенні було припинено з 01.12.2014 року. Із заявою про продовження щомісячних страхових виплат за місцем свого фактичного проживання (перебування) до відділень виконавчої дирекції Фонду, які розташовані на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, потерпілий ОСОБА_3 не звертався. За таких обставин, нарахування щомісячних страхових виплат ОСОБА_3 за період з 01.12.2014 по 17.06.2019 відділенням виконавчої дирекції Фонду не здійснювалось, у зв`язку з чим заборгованість, станом на 17.06.2019 року, заборгованість перед потерпілим ОСОБА_3 відсутня.
Позивачка вважає, що Фонд грубо порушив її законні конституційні права у сфері соціального страхування та права на спадкування, які не можуть бути звужені іншими законами або підзаконними актами. Просила суд зобов`язати управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області виплатити ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , не отримані за життя страхові виплати за період з червня 2014 року по 17 червня 2019 року з урахуванням коригуючого коефіцієнту та стягнути з відповідача на її користь судові витрати.
Рішенням Сєвєродонецького міськогосуду Луганськоїобласті від17серпня 2020року позов ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про зобов`язання вчинити певні дії задоволено.
Зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області виплатити ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , не отримані ним за життя страхові виплати за період 01 червня 2014 року по 17 червня 2019 року з урахуванням коригуючого коефіцієнту.
Стягнуто з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840,80 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішення управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першшої інстанції норм матеріального та процесуального права, скаржник просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог адваката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про зобов`язання вчинити певні дії відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в межах тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях діє особливий порядок забезпечення прав і свобод цивільного права.
Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, який визначається Кабінетом Міністрів України.
07.11.2014 року КМУ прийнято постанову № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», якою затверджено тимчасовий порядок надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської областей».
Скаржник звертає увагу на наявність об`єктивної неможливості забезпечення механізму отримання внутріщньо переміщеними особами страхових виплат на тимчасово окупованій території, а громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, тільки після залишення ними тимчасово окупованої території. Іншого порядку отримання страхових коштів даною категорією осіб на окупованій території на теперішній час не прийнято та, відповідно до ч. 1 розділу 3 Порядку № 20 тільки особи, які тимчасово переміщені, мають право на продовження раніше призначених та нарахованих виплат у робочому органі виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання на підставі заяви, до якої додається довідка про взяття на облік, паспорта та документа, що посвідчує особу, та реєстраціного номера облікової картки платника податків.
З витягу з реєстру потерпілих від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань відділенням в Лутугинському районі, де на обліку перебував ОСОБА_3 , останньому було нараховано, але не виплачено суми щомісячних страхових виплат, призначених пожиттєво, за період з червня 2014 року по листопад 2014 року на загальну суму 5184,24 грн. За період з 01.12.2014 року по 17.06.2019 року ОСОБА_3 щомісячні страхові виплати не нараховувались, з заявою про продовження виплат ОСОБА_3 до Фонду не звертався, довідки про взяття на облік як тимчасово переміщеної особи та інших необхідних документів Фонду не надавав та не скористався своїм правом на продовження раніше призначених страхових виплат, а тому, ці кошти не входять до складу спадщини і спадкоємиця ОСОБА_1 також не має права на спадкування цих щомісячних страхових виплат.
Сторони, а також представник позивачки адвокат Циба Д. М., яких повідомлено належним чином про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явились, заяв про вікладення розгляду справи від останніх не надходило, від відповідача-скаржника надійшла заяв про розгляд справи без участі відповідача.
Справу розглянуто на підставі ч. 2 ст. 372 ЦПК України без участі зазначених осіб за участю представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Старовойтова О. В.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає наступне.
Відповідно до положень ч.ч. 1- 4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин що об`єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції у достатній мірі відповідає.
Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 23.02.1966, ОСОБА_5 (російською мовою) народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 у селищі Ольховка (Успенка) Лутугинського району Луганської області, актовий запис № 36. Батьком якого вказаний ОСОБА_3 , а матір`ю ОСОБА_6 .
Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого Виконкомом Молодогвардійської міської ради міста Краснодона, Луганської області ОСОБА_7 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 19.04.2007 року про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 42. Після реєстрації шлюбу прізвище чоловіка ОСОБА_8 , дружини ОСОБА_9 .
Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 10.12.2019 Луганським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Первомайськ Луганської області, актовий запис 874.
Згідно з Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 58758786 від 16.12.2019, 16.02.2019 зареєстрована спадкова справа, номер в реєстрі 65241005, спадкодавець ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно з відповіддю Управління виконавчої дирекції фонду у Луганській області № 14 від 17.12.2019, відповідачем було нараховано, але не виплачено суми страхових виплат за період з 01.06.2014 по 30.11.2014 потерпілому ОСОБА_3 у розмірі 5184,24 грн, із заявою про продовження щомісячних страхових виплат потерпілий ОСОБА_3 до відповідача не звертався, а тому заборгованість за спірний період відсутня.
Зазначені обставини повністю відповідають матеріалам справи.
З урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції, посилаючись на те, що страхові виплати успадковуються на загальних підставах, а не отримання ОСОБА_3 за життя нарахованих страхових виплат за період з 01.06.2014 року по 30.11.2014 року не є підставами для відмови у виплаті ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом цих страхових виплат, а також не є підставами для не нарахування та виплати страхових виплат за період з 01.06.2014 до 17.06.2019 з урахуванням коригуючого коефіцієнту, дійшов висновку про те, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Проаналізувавши наявні дані, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі та надані сторонами, в їх сукупності, всі докази та правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює з відповідним посиланням на правивий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду.
Згідно п.п. 1-5 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити…
Відповідно до ст.12ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи.
Згідно зі ст.13ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.1216ЦК України спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі ст.1227ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Статтею 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини.
Правовий аналіз вказаних норм свідчить про те, що до складу спадщини входить сума страхових виплат, які були нараховані, але не отримані спадкодавцем за життя.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1085-р визначено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року № 1276-р «Про внесення змін у додатки 1 і 2 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085 внесено зміни до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. До складу визначених переліком населених пунктів увійшов Лутугинський район, Луганської області, в якому в смт Успенка мешкав ОСОБА_3 і де знаходиться Відділення виконавчої дирекції Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Лутугинському районі Луганської області, у якому він перебував на обліку як потерпілий та отримував щомісячне страхове відшкодування.
Судом встановлено та ніким із учасників справи не оспорюється, що згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 23.02.1966, ОСОБА_5 (російською мовою) народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 у селищі Ольховка (Успенка) Лутугинського району Луганської області, актовий запис № 36. Батьком якого вказаний ОСОБА_3 , а матір`ю ОСОБА_6 .
Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого Виконкомом Молодогвардійської міської ради міста Краснодона, Луганської області ОСОБА_7 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 19.04.2007 року про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 42. Після реєстрації шлюбу прізвище чоловіка ОСОБА_8 , дружини ОСОБА_9 .
Батько позивачки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Первомайськ Луганської області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 10.12.2019 Луганським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області, актовий запис 874.
Позивачка ОСОБА_1 є спадкоємцею першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 та у передбачений статтею 1270ЦК України строк звернулася до Попаснянського районного нотаріального округу Луганської області з заявою про прийняття спадщини після свого батька на підставі якої приватним нотаріусом Попаснянського районного округу Луганської області Золотарьовою М. П. була відкрита спадкова справа № 73/2019 від 16.19.2019 року.
З матеріалів справи вбачається, що за життя потерпілий ОСОБА_3 з 01 квітня 2001 року перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у зв`язку з професійним захворюванням у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Лутугинському районі Луганської області.
Страхові виплати потерпілому ОСОБА_3 були призначені пожиттєво.
Вказані обставини підтверджено наданим відповідачем відомостями з бази даних «Реєстр потерпілих» ЦІАСФ (а.а.с. 34-96).
За період з 01.06.2014 по 30.11.2014 потерпілому на виробництві ОСОБА_3 було нараховано, але не виплачено суми страхових виплат у загальній сумі 5184,24 грн, а з 01 грудня 2014 року страхові виплати не нараховувалися.
Матеріали справи не містять відомостей про те, що як відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Лутугинському районі Луганської області, так і Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області приймалася постанова про припинення виплат потерпілому ОСОБА_3 у період з 01.12.2014 року по день його смерті.
Відповідні рішення у матеріалах справи відсутні, проте вказані обставини не оспорювалися представником відповідача у судовому засіданні та підтверджено наданими суду вищезазначеними відомостями з бази даних «Реєстр потерпілих» ЦІАСФ.
Як вірно встановлено судом першої інстанції спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу виплати Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області позивачці ОСОБА_1 як спадкоємиці першої черги за законом після смерті свого батька ОСОБА_3 , який за життя перебував на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Лутугинському районі Луганської області, яке знаходиться на окупованій території і не було переміщено на підконтрольну органам державної влади України територію, та мав право на отримання щомісячних страхових виплат, які підлягали нарахуванню та виплаті померлому за період з червня 2014 року до дня смерті потерпілого ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Обставини того, що позивачка є спадкоємиця першої черги за законом після смерті свого батька спадкодавця ОСОБА_3 , яка своєчасно у передбачений статтею 1270ЦК Українишестимісячний строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, ніким не оспорюється.
Відповідно до положень статті 24Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В статті 46Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання відшкодовування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, є конституційним правом громадянина України.
Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV, який з 01 січня 2015 року діє у редакції Закону Українивід 28грудня 2014року №77-VІІ та має назву «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.
Принципи соціального страхування, базуються, зокрема, на державних гарантіях реалізації застрахованими особами своїх прав (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 77-VІІ).
До обов`язків Фонду соціального страхування від нещасних випадків відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-ХІV (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) відноситься у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, виплачуючи йому, зокрема, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.
Статтею 40 вказаного Закону (в редакції до 01 січня 2015 року) передбачено, що страхові виплати потерпілому провадяться щомісячно в установлені Фондом соціального страхування від нещасних випадків дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком.
Потерпілий ОСОБА_3 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у зв`язку з професійним захворюванням у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Лутугинському районі Луганської області, яке знаходиться на окупованій території. Зазначене відділення не було переміщено на територію України, яка підконтрольна органам державної влади.
Колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що підставою для того, що б з 01.12.2014 року було припинено нарахування та виплати страхових виплат потерпілим стало припинення видатків на забезпечення діяльності відділення Фонду в Лутугинському районі Луганської області, оскільки цим відділенням не здійснено переміщення, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 595 від 01.12.2014 року, у населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, що, як вважає скаржник, посилаючись на передбачену статтею 14ЗУ «Проборотьбу ізтероризмом» про можливість у районі проведення АТО введення тимчасових обмежень прав і свобод громадян, стало підставою для ненарахування страхових виплат потерпілому ОСОБА_3 , який за життя не звертався до Фонду з заявою про продовження виплат та не надав довідку про те, що він є тимчасово переміщеною особою та інші необхідні документи, а тому у спадкодавця ОСОБА_3 за життя не виникло право на ці виплати за період з 01.12.2014 року по день смерті і ці не отримані виплати не можуть входити до складу спадщини.
Дійсно, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Але, на час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, запроваджено не було.
У статті 38 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на час припинення страхових виплат) передбачено як перелік випадків припинення страхових виплат і надання соціальних послуг, так і зазначається, що вони можуть бути припинені в інших передбачених законом випадках.
Відповідні рішення про припинення страхових виплат потерпілому ОСОБА_3 та їх підстави відповідачем суду не надано та судом не встановлено.
Згідно пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-ХІV (у редакції від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ) особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначає Кабінет Міністрів України.
Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами надано у абзаці першому частини першої статті 1Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод внутрішньопереміщених осіб» (у редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Частиною першою статті 3вказаного Закону встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.
До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної.
Постановами Кабінету Міністрів України № 531, 637 та 595 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам.
Зазначені підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Вказані підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Вони не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади.
Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях ідеться і в Законі України від 18 січня 2018 року № 2268-VІІІ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях».
У статті 2цього Закону передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.
Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 243/5697/16-ц, у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 227/2802/16-ц, у постанові Верховного Суду від 22 липня 2019 року у справі № 418/2434/18.
Аналіз зазначених вище норм права дає підстави для висновку, що ненадання особі, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, та не звернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території з заявою про нарахування виплат, не є підставою для невиплати страхових платежів, оскільки таке право закріплене за особою положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (з 01 січня 2015 року в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ), і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України.
Доводи апеляційної скарги про припинення з 01.12.2014 року видатків на забезпечення діяльності відділення у Лутугинському районі Луганської області та, як наслідок, припинення нарахування та виплати страхового відшкодування потерпілому, не заслуговують на увагу, оскільки Європейський суд з прав людини зауважив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (KECHKO v. UKRAINE, № 63134/00, § 26, ЄСПЛ, від 08 листопада 2005 року).
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (Конвенцію ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» від23лютого 2006року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Як зазначив ЄСПЛ у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 цього рішення зазначено, що наведених міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 08 липня 2004 року у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдови за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров`я". Однак навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів у межах своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Україна від зобов`язань, визначених статями 1, 14Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала, оскільки у постанові Верховної Ради України № 462-VІІІ від 21 травня 2015 року, якою схвалено заяву Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод», зазначено про відступ від окремих зобов`язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.
Враховуючи зазначені вище положення законів колегія суддів вважає, оскільки потерпілому ОСОБА_3 страхові виплати були призначені пожиттєво, постанова про припинення цих виплат не виносилася, тому останній мав право на нарахування та виплату страхових виплат, незалежно від звернення до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території, та його проживання на окупованій території.
Оскільки ОСОБА_3 за життя право на отримання страхових виплат не втратив, вказані суми ввійшли до складу спадщини, останні є його майном в розумінні статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тому позивачка як спадкоємиця відповідно до положень статті 1227ЦК України має право на отримання страхових виплат в порядку спадкування за законом.
З огляду на вимоги ст.5ЦПК України щодо способів захисту, які застосовуються судом та відповідно до викладеної в позові позовної вимоги, захищаючи порушені права ОСОБА_1 як спадкоємиці за законом після смерті свого батька ОСОБА_3 , суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов`язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області виплатити неотримані ОСОБА_3 за життя страхові виплати за період з червня 2014 року по 17 червня 2019 року з урахуванням коригуючого коефіцієнту та, відповідно відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки за доводами апеляційної скарги скаржником не доведена наявність підстав для висновку щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для скасування рішення за доводами, викладеними у апеляційній скарзі, відсутні.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, Луганський апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області залишити без задоволення.
Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 09.11.2020 року.
Головуючий І. О. Дронська
Судді О. Ю. Карташов
В. А. Коновалова
