03.11.2020 Справа № 331/2001/20
Провадження 2/331/1157/2020
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«03» листопада 2020 р. м. Запоріжжя
Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого - судді Антоненко М.В.
при секретарі - Андрієнко С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Запоріжжі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району про визнання права на приватизацію та зобов`язання здійснення приватизації за відсутності ордеру, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до Районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району про визнання права на приватизацію та зобов`язання здійснення приватизації за відсутності ордеру.
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що восени 2000 року позивачу, ОСОБА_1 , її чоловіку, ОСОБА_3 , який помер в 2007 році, та дочці, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була виділена двокімнатна квартира, загальною площею 34,50 кв.м., корисною площею 34,50 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Після вселення та реєстрації 23.05.2000 року за вказаною адресою, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання, позивачі мешкали у спірній квартирі. 28.05.2014 року позивач ОСОБА_1 зареєструвала дочку у вказаній квартирі. За відомостями департаменту реєстраційних послуг 3апорізької міської ради до її картки, як матері малолітньої дитини, були внесені відомості стосовно доньки за адресою: АДРЕСА_2 з 21.06.1997 по 23.05.2000 року та за адресою: АДРЕСА_1 з 23.05.2000 по 28.05.2013 року. А чоловіка після його смерті, навпаки, позивач зняла з реєстраційного обліку.
До теперішнього часу згідно технічного паспорту та інформаційної довідки з ТОВ «Місто для людей» квартира неприватизована, знаходиться в комунальній власності і належить територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради. Відповідальним власником цього житла є позивач, ОСОБА_1 . Разом з нею також постійно зареєстрована з 28.05.2013 року і постійно проживає у спірній квартирі її донька.
Наприкінці 2019 року позивачі звернулись до відповідача з заявою про приватизацію квартири, яким їм було роз`яснено, що для вирішення питання про приватизацію житла їм необхідно надати копію ордера про надання житлової площі та документи, що підтверджують невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Довідки про те, що свій приватизаційній житловий чек кожна з них використала частково, вони надали до органу приватизації. Також позивачі їх додають до позову. Але з копією ордера у них виникли проблеми, його вони вдома не знайшли. Мабуть втратили при здійсненні ремонту у квартирі.
В грудні 2019 року позивачі звернулися до Департаменту з управління ЖКГ Запорізької міської ради з заявою про надання їм копії ордеру на квартиру, однак їм письмово повідомили, що надати запитувану інформацію неможливо, оскільки в книзі обліку державних ордерів запис про оформлення державного ордеру на квартиру АДРЕСА_1 , відсутній. Письмову відповідь з Департаменту ЖКГ позивачі долучили до матеріалів справи.
Всі зібрані документи в лютому 2020 року позивачі надали до органу приватизації, який проаналізувавши їх, 10.03.2020 року відмовив їм в приватизації з огляду на те, що у них відсутня копія ордеру про надання житлової площі за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачі вважають, що позбавлення їх права на приватизацію житла є безпідставним, і тому вимушені звернутися до суду з позовною заявою для захисту своїх порушених прав.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму.
Ч. 2 ст. 9 Житлового кодексу України закріплює за громадянином право на приватизацію квартир державного житлового фонду.
Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передача квартир у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Згідно ч. 10 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених п. 2 ст. 2 цього закону. Даний перелік підстав для відмови в приватизації, що міститься тут, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. З нього вибачається, що на наше спірне житлове приміщення він не розповсюджується.
З 2000 року і до теперішнього часу жодним власником квартири або балансоутримувачем не пред`являлося до них претензій щодо незаконности мешкання в квартирі.
З огляду на вказані обставини відповідно до приписів Закону №500-VI та Закону №2842-12 позивачі мають право на приватизацію житлового приміщення.
Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до ч. 1 ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна, що є в комунальній власності.
Також ордер на спірну квартиру, відповідно до ст. 59 ЖК України, недійсним у судовому порядку не визнавався, а згідно відповіді з Департаменту ЖКГ вибачається, що факт дійсності видачі ордера ні ким не спростовується.
Вважаючть, що, відповідач не мав права відмовляти позивачам у приватизації займаного ними житла саме з підстав відсутності ордера чи його копії.
На підставі вищевикладеного просять суд визнати за нами, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 та зобов`язати Районну адміністрацію Запорізької міської ради по Олександрівському району здійснити приватизацію вищезазначеної квартири за відсутністю ордеру про надання житлової площі на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2020 року по справі відкрите провадження, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомлення мсторін. Справу призначено у підготовче судове засідання на 09.07.2020 року на 10 год. 00 хв.
Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду на 03.11.2020 року на 14 год. 30 хв.
В судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позов підтримали та просили його задовольнити.
Представник відповідача Районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району просила прийти рішення на розсуд суду, при цьому надала суду письмовий відзив в якому зазначено, що статтею 345 Цивільного кодексу України закріплюється право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом. Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.
Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначає правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, його подальшого використання і утримання.
Пунктом 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 № 396 (із змінами) визначений перелік документів, який громадянин, що виявив бажання приватизувати займане ним і членами його сім`ї на умовах найму житлове приміщення подає до органу приватизації.
За результатами розгляду органом приватизації - районною адміністрацією Запорізької міської ради по Олександрівському району звернення громадянки ОСОБА_1 з питання приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1 виявлено, що в наданих документах відсутня копія ордера про надання житлової площі на означену квартиру.
Листом районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району від 10.03.2020 року № Д-112-О-173, заявниці наданні роз`яснення з цього питання.
Неможливість здійснити органом приватизації - районною адміністрацією Запорізької міської ради по Олександрівському району приватизацію житла без повного переліку документів обумовлюється наступним.
Відповідно до статті 19 Конституції України, пункту 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Набуття фізичними особами у власність житла в результаті приватизації здійснюється органами приватизації на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 № 396 (із змінами). Даний нормативно-правовий акт знаходиться у публічному доступі.
Згідно Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України15.05.2013 № 883/5) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 № 381/10661, нормативно-правовий акт - офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб`єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування (даний акт знаходиться у публічному доступі).
Згідно статті 1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» (далі - ЗУ № 3166- VI) систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України та інші центральні органи виконавчої влади (даний акт знаходиться у публічному доступі).
Відповідно до статті 7 ЗУ № 3166-VI, основними завданнями міністерства як органу, що забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох сферах, є у тому числі забезпечення нормативно-правового регулювання.
Відповідно статті 15 вказаного Закону, міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує міністр.
Накази міністерства, видані в межах його повноважень, є обов`язковими для виконання центральними органами виконавчої влади. їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.
Накази міністерства нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.
Накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.
Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затверджено Наказом міністерством з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 № 396 (із змінами) та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 січня 2010 № 109/17404 в установленому в державі Україна порядку.
Згідно частини 5 статті 4 Цивільного кодексу України органи державної влади України можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
У констатаційній частині Наказу від 16.12.2009 № 396 вказано, що Положення затверджено відповідно до Законів України «Про приватизацію державного житлового фонду» (2482-12), «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» (500-17), Положення про Міністерство з питань житлово-комунального господарства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 № 717 (717-2007-п), та з метою приведення у відповідність до законодавства власних нормативно-правових актів.
Пункт 18 Положення від 16.12.2009 № 396 встановлює обов`язок подання громадянином до органу приватизації повний перелік документів.
Згідно статті 57 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.
Вищезазначений нормативно-правовий акт Міністерства оприлюднений в офіційному виданні - Офіційний вісник України від 15.02.2010 - 2010 p., № 8, стор. 205, стаття 403 та розміщений на офіційних сайтах Верховної Ради України та Міністерства (даний акт знаходиться у публічному доступі).
Таким чином, органи місцевого самоврядування під час здійснення приватизації державного житлового фонду не мають законних підстав для розширення або звуження вимог нормативно- правових актів на підставі заяв громадян у разі ненадання повного переліку документів, визначеного пунктом 18 Положення від 16.12.2009 № 396.
Згідно частини 4 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію квартири (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно мешкають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.
Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На підтвердження постійного проживання у квартирі, позивачками ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до позовної заяви надані наступні документи.
Відповідно до копії Довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданої департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 10.02.2020 № 04-28/1-1333, ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . з 23.05.2000 р. по теперішній час.
Відповідно до копії листа департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 16.01.2020 року № Д-0002 «Про розгляд звернення», стосовно ОСОБА_2 , як малолітньої дитини, були внесені відомості до картки її матері за адресою: АДРЕСА_1 з 23.05.2000 по 28.05.2013.
Відповідно до копії Довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданої департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 10.02.2020 № 04-28/1-1332, ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . з 28.05.2013 р. по теперішній час.
Відповідно до копії листа департаменту з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради від 20.12.2019 № Д-8127 «Про розгляд звернення», вбачається, що надати копію корінця державного ордеру на квартиру АДРЕСА_1 не можливо, оскільки в книзі обліку державних ордерів за 2000 рік запис про оформлення державного ордеру відсутній.
Згідно із копією Інформаційної довідки від 13.02.2020 № 1242276, наданої товариством з обмеженою відповідальністю «Місто для людей Запоріжжя», квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 . загальною площею 34,50 кв.м, є ОСОБА_1 , зареєстровано 2 (дві) особи, квартира неприватизована, знаходиться у комунальній власності.
Але, відповідно до перелічених копій документів вбачається неспівпадіння в адресі № будинку, що має суттєве значення для подальшої приватизації житла, а отже потребує додаткового з`ясування.
Враховуючи зазначене та приймаючи до уваги конкретні обставини, районна адміністрація зауважує, що дана ситуація виникла не з вини органу приватизації, а у зв`язку з неможливістю надати громадянином необхідних документів для здійснення приватизації квартири, та просить ухвалити рішення за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на розсуд суду, на підставі доказів наявних у матеріалах справи.
Суд, вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріли справи, вивчивши надані письмові докази, дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. ст. 2, 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.
Враховуючи той факт, що право на справедливіш суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави- учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
За змістом ст. 55, 64, 124 Конституції України право на судовий захист гарантується та забезпечується. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежений. Цей принцип знайшов своє відображення і в рішенні Конституційного суду № 9-зп від 25.12.1997 року.
Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов`язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.
Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ст. 16 ЦК України, може бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до положень ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справ або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини 1 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
письмовими, речовими і електронними доказами;
висновками експертів;
показаннями свідків.
Згідно статті 77 Цивільного процесуального кодексу України,належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що восени 2000 року позивачу, ОСОБА_1 , її чоловіку, ОСОБА_3 , який помер в 2007 році, та дочці, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була виділена двокімнатна квартира, загальною площею 34,50 кв.м., корисною площею 34,50 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 з 23.05.2000 року зареєстрована та постійно мешкає у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується Довідкою Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради про реєстрацію місця проживання особи від 10.02.20 № 04-28/1-1333.
ОСОБА_2 з 28.05.2013 року зареєстрована та постійно мешкає у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується Довідкою Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради про реєстрацію місця проживання особи від 10.02.20 № 04-28/1-1332.
На теперішній час зазначена квартира не приватизована, є комунальною власністю територіальної громади міста Запоріжжя.
Відповідно до п. 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16.12.2009 р., громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.
Задля реалізації свого права на приватизацію, позивач ОСОБА_1 звернулась до Районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_1 .
Листом заступника голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району від 10.03.2020 року № Д-112-О-173 у проведенні приватизації відмовлено. Підставою для відмови зазначена відсутність копії ордеру про надання житлової площі за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, представником відповідача у своєму відзиві зазначено, що у листі департаменту з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради від 20.12.2019 № Д-8127 «Про розгляд звернення», зазначено, що надати копію корінця державного ордеру на квартиру АДРЕСА_1 не можливо, оскільки в книзі обліку державних ордерів за 2000 рік запис про оформлення державного ордеру відсутній.
Пунктом 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян наведений перелік документів, що подається до органу приватизації, і цей перелік містить копію ордеру про надання жилої площі.
Проте, не маючи реальної змоги надати копію ордеру, позивачі позбавлені скористатись правом на приватизацію житла.
Відповідно до п. 11 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. Особливості приватизації житлових приміщень у гуртожитках визначаються законом.
Згідно ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» об`єктом приватизації є квартири, які перебувають в віданні місцевих Рад, державних підприємств, установ, організацій, незалежно від їх відомчої належності.
Відповідно до ст. 3 Закону України зазначеного закону, - приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім*ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.
Тому, з урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позивачі мають право на приватизацію квартири, в якій вони зареєстровані і мешкають, а відмова відповідача в реалізації права на приватизацію порушує їх права.
Таким чином, позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повністю знайшов своє обґрунтування у судовому засіданні і тому підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 81, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України, ст. ст. 1, 2, п. 11 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району про визнання права на приватизацію та зобов`язання здійснення приватизації за відсутності ордеру - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_2 право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 та зобов`язати Районну адміністрацію Запорізької міської ради по Олександрівському району (місцезнаходження: м. Запоріжжя, вул. Олександрійська, буд. 26 , код ЄДРПОУ 37573707) здійснити приватизацію за відсутності ордеру про надання жилої площі на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У відповідності до ті. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу. ХШ «Перехідні Положення» ЦГІК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Суддя: М.В. Антоненко
