ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/23250/19 Суддя (судді) першої інстанції: Огурцов О.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Лічевецького І.О.,

Мельничука В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправною та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, в якому просив: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14.05.2019 № Ф-46608-17.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскільки позивач здійснює одну й ту ж саму діяльність як арбітражний керуючий та фізична особа-підприємець, він не повинен повторно ставати на облік та сплачувати єдиний внесок як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2020 року позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від від 14.05.2019 № Ф-46608-17.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, вказана особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Враховуючи, що в інтегрованій картці платника податків - ОСОБА_1 обліковується нарахування єдиного внеску на загальну суму 26539,26 грн, тому винесення вимоги є правомірним.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що термін «самозайнята особа» включає у себе як підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця, так і незалежну професійну діяльність, відтак одна і та ж сама особа не може здійснювати два вида діяльності, будучи «єдиною» самозайнятою особою.

Відтак, оскаржувана вимога є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та взятий на облік як платник податків та платник єдиного внеску, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У відповідності до витягу з реєстру платників єдиного податку від 16.06.2016 № 1626503406378 позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, є платником єдиного податку третьої групи, видами діяльності якого є: 69.10 «Діяльність у сфері права», 69.20 «Діяльність у сфері бухгалтерського обліку, консультування з питань оподаткування», 70.22 «Консультування з питань комерційної діяльності й керування», 46.21 «Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин», 46.11 «Діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринам, текстильною сировиною та напівфабрикатами».

Окрім того, позивач має свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) від 17.07.2013 № 1256, а отже є особою, яка провадить незалежну професійну діяльність.

Як наслідок, позивач як фізична особа-підприємець, сплатив єдиний внесок за перший квартал 2017 року, що підтверджується квитанцією від 13.04.2017 № КП-78/1, за другий квартал 2017 року, що підтверджується квитанцією від 19.07.2017 № КП-127/1, за третій квартал 2017 року, що підтверджується квитанцією від 05.10.2017 № 9, за четвертий квартал 2017 року, що підтверджується квитанцією від 16.01.2018 № ПН2728372, за перший квартал 2018 року, що підтверджується квитанцією від 19.04.2018 № 12, за другий квартал 2018 року, що підтверджується квитанцією від 19.07.2018 № 14, за третій квартал 2018 року, що підтверджується квитанцією від 19.10.2018 № 18, за четвертий квартал 2018 року, що підтверджується квитанцією від 18.01.2019 № 20, за перший квартал 2019 року, що підтверджується квитанцією від 19.04.2019 № 22, за другий квартал 2019 року, що підтверджується квитанцією від 17.07.2019 № 24.

Разом з тим, Головним управлінням ДФС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 № Ф-46608-17, якою, на підставі ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та даних інформаційної системи органу доходів і зборів, позивача зобов`язано сплатити недоїмку у розмірі 10948,36 грн.

Не погоджуючись з такими рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач не перебуває на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітність як такий платник податку, вказані обставини свідчать про безпідставне встановлення відповідачем позивачу як платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування на цій підставі єдиного внеску.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні відносини, що склались між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон № 2464-VI), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку та Податковим кодексом України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів.

У відповідності до пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У відповідності до вимог п.5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є: особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

У силу вимог пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

При цьому, пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

З аналізу вказаних норм вбачається, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної діяльності.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Отже, особи, які мають право здійснювати незалежну професійну діяльність, у тому числі, діяльність арбітражного керуючого, є платниками єдиного внеску та зобов`язані своєчасно, в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати його.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є платником єдиного внеску як фізична особа-підприємець, що перебуває на спрощеній системі оподаткування.

У той час, у позивача наявне свідоцтво арбітражного керуючого № 1256 від 17.07.2013.

У період виникнення спірних правовідносин питання зайняття діяльністю арбітражного керуючого були врегульовані Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 №2343-XII (надалі - Закон №2343-XII), що втратив чинність 21.10.2019.

За змістом статті 103 Закону №2343-XII фізичні особи отримують право на здійснення діяльності арбітражного керуючого за умов складання кваліфікаційного іспиту та отримання від державного органу з питань банкрутства свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), після складання такого іспиту за рекомендацією кваліфікаційної комісії.

Право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) надається особі, яка отримала відповідне свідоцтво у порядку, встановленому цим Законом, та внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України (частина третя статті 4 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

У розумінні частини першої статті 1 Закону №2343-XII арбітражним керуючим є фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України.

Відтак, наявність у фізичної особи свідоцтва арбітражного керуючого, ще не свідчить про здійснення даною особою такого виду діяльності, оскільки єдиною підставою для встановлення факту початку діяльності арбітражним керуючим є призначення даної особи господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство, як розпорядника майна, керуючого санацією або ліквідатора.

При цьому, відповідно до статті 5 Закону № 2464-VI та інших нормативно-правових актів розроблено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 №1162 «Про затвердження Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників» (далі - Порядок №1162).

Згідно з пунктом 4 розділу ІІ Порядку № 1162 взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб-підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

У силу вимог пункту 1 розділу III Порядку №1162 згідно якого платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності.

З аналізу норм вказаного Порядку вбачається, що взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску - осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за формою №1-ЄСВ.

Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» Порядок № 1162 не передбачає.

Втім, позивач після отримання свідоцтва арбітражного керуючого 17.07.2013 №1256, не подавав заяви за формою № 1-ЄСВ до контролюючого органу, натомість 01 січня 2017 року відповідач самостійно встановив позивачу як фізичній особі - підприємцю ознаку незалежної професійної діяльності до ІКП з КБК 71040000, що не узгоджується з приписами Порядку №1162.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 по справі №520/3939/19.

Колегія суддів звертає увагу, що фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками ЄСВ та Законом №2464-VI не передбачається порядок обліку та сплати ЄСВ фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Системний аналіз норм Закону № 2464-VI дає підстави для висновку про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи-підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Отже, оскільки позивач не перебував на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подавав звітність як такий платник, а контролюючий орган самостійно встановив позивачу як платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаку незалежної професійної діяльності, тому нарахування контролюючим органом ЄСВ позивачу як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність, спричиняє подвійну його сплату, оскільки такий внесок сплачувався позивачем самостійно, як фізичною особою-підприємцем.

Враховуючи, що позивач не звертався до контролюючого органу із заявою формою №1-ЄСВ про взяття його на облік платників єдиного внеску після отримання ним свідоцтва №1256 від 17.07.2013 про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), не здійснював діяльності арбітражного керуючого та не отримував доходу від даного виду діяльності, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у позивача обов`язку сплати єдиного внеску як самозайнятої особи.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що винесена податковим органом вимога від 14.05.2019 № Ф-46608-17 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді І.О. Лічевецький

В.П. Мельничук