КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 761/43922/19 Головуючий у 1 інстанції: Притула Н.Г.

провадження №22-ц/824/12411/2020 Суддя-доповідач: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 жовтня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Олійника В.І.,

суддів: Кулікової С.В., Желепи О.В.,

при секретарі: Спеней О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Національного медичного університету ім.О.О.Богомольця на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, третя особа: перший проректор з науково-педагогічної роботи та післядипломної освіти Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця Кучин Юрій Леонідович, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому просила визнати незаконним наказ №1622-Л від 26.09.2019 року про звільнення її ( ОСОБА_1 ) з посади доцента кафедри дерматології та венерології НМУ імені О.О.Богомольця, поновити її ( ОСОБА_1 ) на посаді доцента кафедри дерматології та венерології НМУ імені О.О.Богомольця з 26.09.2019 року, і стягнути з НМУ імені О.О.Богомольця на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що від 01.08.2007 року вона працює на кафедрі дерматології та венерології НМУ імені О.О.Богомольця, від 19.02.2018 року на посаді доцента та від 15.06.2018 року за строковим трудовим договором, укладеним на 5 років.

Як зазначала позивачка, 28.10.2019 року їй стало відомо про звільнення з 26.09.2019 року за прогул за п.4 ст.40 КЗпП України.

Позивачка вважала своє звільнення незаконним на тій підставі, що в період від 27.08.2019 року до 25.10.2019 року вона перебувала на лікарняному, а тому відповідно до положень ч.2 ст.40 КЗпП України вона не могла бути звільнена під час лікарняного. Крім того, не було проведено належним чином перевірку причин неявки на роботу і результати такої перевірки не було надано на ознайомлення.

Вказувала, що 10 грудня 2019 року до суду надійшов відзив відповідача, в якому він просив відмовити в задоволенні позовних вимог на тій підставі, що наказом від 22 квітня 2019 року було відкрито службове розслідування щодо з`ясування причин відсутності позивачки на роботі. Службове розслідування зупинялось декілька разів у зв`язку з лікарняними позивачки та відпусткою, а тому представник зазначав, що враховуючи положення ч.1 ст.148 КЗпП України місячний строк притягнення до відповідальності не пропущено.

Як зазначено у висновку службового розслідування, 27.08.2019 року ОСОБА_1 не приступила до виконання своїх обов`язків та в телефонній розмові повідомила, що приступить до виконання службових обов`язків 12.09.2019 року.

Проте, станом на 25 вересня 2019 року вона до роботи не приступила, документів на підтвердження поважності причин її відсутності на роботі не надала. Крім того, у висновку службового розслідування зазначено, що ОСОБА_1 без поважних причин не з`явилась на роботу 18.04.2019 року, 19.04.2019 року, 22.04.2019 року, 25.04.2019 року, 26.04.2019 року, 02.05.2019 року, 03.05.2019 року, 06.05.2019 року, 07.05.2019 року та 08.05.2019 року, що зафіксовано відповідними актами. На підставі зазначеного вище, позивача було звільнено з посади з 26.09.2019 року за пунктом 4 статті 40 КЗпП України (прогул без поважних причин).

Також представник відповідача зазначав, що про існування листів непрацездатності відповідач дізнався з позовної заяви, вони видані з численними порушеннями, а тому відповідач має сумніви щодо обґрунтованості видачі позивачу таких листів.

Як зазначено у відзиві, 06.05.2019 року відповідач звернувся з поданням до первинної профспілкової організації щодо погодження звільнення, проте позивачка на засідання не з`явилась та пояснень не надала. Первинна профспілкова організація повідомила про неможливість розглянути подання, проте відповідач вважає таке повідомлення необгрунтованим.

Вказував, що 26.09.2019 року позивачку намагались ознайомити з наказом про звільнення та актом службового розслідування, проте вона відмовилась з ними ознайомитись та надати пояснення щодо відсутності на роботі, про що було складено акт.

А тому представник відповідача вважав, що позивачку було звільнено з дотриманням положень діючого законодавства та відсутні підстави для поновлення її на роботі.

30 січня 2020 року до суду надійшли пояснення третьої особи, в яких він просить відмовити в задоволенні позовних вимог на тій підставі, що розпорядженням кафедри дерматології та венерології НМУ імені О.О.Богомольця ОСОБА_1 , яка працювала на клінічній базі кафедри у Шкірно-венерологічному відділенні Олександрівської лікарні м.Києва, було переведено з 21.02.2019 року на клінічну базу кафедри у шкірно-венерологічний диспансер №3 Святошинського району міста Києва.

Позивачка, відповідно до діючого законодавства, безпосередньо підпорядковується завідувачу кафедри, який в межах своїх повноважень видає розпорядження по кафедрі, обов`язкові для виконання всіма працівниками кафедри. Як зазначає третя особа, переміщення відбулось з дотриманням статті 32 КЗпП України. Так як позивачка відмовилась виконувати розпорядження та не з`являлась на робоче місце, було вирішено розпочати службове розслідування. 26.09.2019 року позивачці було доведено до відома наказ про її звільнення, про що складено відповідний акт.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 липня 2020 року позов задоволено.

Визнано незаконним наказ №1622-Л від 26.09.2019 року «Про звільнення». Поновлено ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри дерматології та венерології Національного медичного університету імені О.О.Богомольця з 26.09.2019 року.

Стягнуто з Національного медичного університету імені О.О.Богомольця на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 73 540 грн. 73 коп. (суми зазначені без відрахування обов`язкових податків та платежів) та судовий збір в сумі 768 грн. 40 коп.

Стягнуто з Національного медичного університету імені О.О.Богомольця на користь держави судовий збір в сумі 1 536 грн. 80 коп.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

В апеляційній скарзі НМУ імені О.О.Богомольця з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно не дослідив докази, що подавались відповідачем та не з`ясував обставини справи, що свідчить про незаконність рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_1 подала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 липня 2020 року залишити без змін.

Зазначає, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від

31.07.2020 року є правомірним, законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга

представника відповідача є необгрунтованою, надуманою та не спростовує

висновків суду першої інстанції по суті прийнятого рішення.

Звертає увагу суду, що третя особа - не подала

апеляційну скаргу, фактично визнавши рішення Шевченківського районного суду

м. Києва обґрунтованим.

В апеляційній скарзі відповідач зокрема вважає, що в день звільнення (26.09.2019)

позивачка була «працездатна», а тому підстав для поновлення її на роботі не було, натомість відповідач ігнорує наявність в матеріалах справи лікарняного, який

підтверджує факт його видачі та наявність законних підстав для тимчасового звільнення особи від виконання свої обов`язків. Наявність листів Управління виконавчої дирекції ФСС України щодо визнання лікарняного таким, що виданий не обґрунтовано, жодним чином не спростовує факт його видачі відповідним закладом охорони здоров`я.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивача було звільнено 26 вересня 2019 року, проте в цей день вона була непрацездатна, що підтверджується листком непрацездатності, а тому, оскільки положеннями ч.3 ст.43 КЗпП України чітко встановлена заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності, роботодавцем при прийнятті рішення про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності та звільнення за прогули не була дотримана процедура, передбачена ст.149 КЗпП України, та не витребувані від неї письмові пояснення, тому суд дійшов висновку про необхідність скасування наказу про звільнення позивачата поновлення порушених прав позивачки шляхом поновлення її на посаді, з якої вона була звільнена.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Як вбачається із записів в трудовій книжці та встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 від 01.08.2007 року працювала на кафедрі дерматології та венерології Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, від 19.02.2018 року переведена на посаду доцента кафедри дерматології та венерології Національного медичного університету імені О.О.Богомольця та від 15.06.2018 року продовжені трудові відносини на посаді доцента кафедри дерматології та венерології Національного медичного університету імені О.О.Богомольця за строковим трудовим договором, укладеним на 5 років у зв`язку з обранням за конкурсом.

Посадові обов`язки доцента кафедри дерматології та венерології Національного медичного університету імені О.О.Богомольця ОСОБА_1 визначені посадовою інструкцією доцента кафедри дерматології та венерології, з якою позивач ознайомлена 24.05.2018 року.

Згідно з посадовою інструкцією, ОСОБА_1 підпорядковується безпосередньо завідувачу кафедри та в процесі своєї праці вступає в службові відносини з завідувачем кафедри по питанням, що стосуються її діяльності.

Розпорядженням по кафедрі дерматології та венерології Національного медичного університету імені О.О.Богомольця від 20.02.2019 року доцента кафедри ОСОБА_1 , яка працює на клінічній базі кафедри у шкіро-венерологічному відділенні Олександрівської клінічної лікарні м.Києва (вул.Шовковична, 39/1 корпус 2), переведена з 21 лютого 2019 року (зі звільненням учбової кімнати) на клінічну базу кафедри у шкірно-венерологічний диспансер №3 Святошинського району м.Києва (вул.Верховинна, 13).

Як вбачається, з даним розпорядженням ОСОБА_1 була ознайомлена 17.04.2019 року.

Відповідно до копії наказу №1622-п від 26.09.2019 року, ОСОБА_1 звільнили з посади доцента кафедри дерматології та венерології Національного медичного університету імені О.О.Богомольця з 26.09.2019 року за прогул без поважних причин (п.4 ст.40 КЗпП України).

Згідно з наказом, підставою для звільнення є висновок службового розслідування за фактом відсутності на роботі ОСОБА_1 від 25.09.2019 року.

Як встановлено судом, з наказом про звільнення позивачка ознайомилась 28.10.2019 року. Відповідач не надав суду доказів на підтвердження дати отримання копії наказу про звільнення чи трудової книжки.

Судом першої інстанції вірно не взято до уваги наданий відповідачем акт від 26.09.2019 року про ознайомлення з наказом про звільнення, оскільки у зазначений день позивачка була непрацездатна та суду не надано доказів на підтвердження зазначених представником відповідача обставин щодо сумнівів у правомірності оформлення листків непрацездатності.

Крім того, з доповідної записки завідувача кафедри дерматології та венерології ОСОБА_2 від 02.04.2019 року вбачається, що ОСОБА_1 представила свої лікарняні листи від 20.02.2019 року до 01.04.2019 року.

Згідно з листками непрацездатності, в період від 27.08.2019 року до 25.10.2019 року ОСОБА_1 була непрацездатна.

Наказом №327 від 05.04.2019 року було розпочато службове розслідування - створена комісія для проведення службового розслідування за фактами, викладеними в доповідних записках, про те, що доцент кафедри дерматології та венерології Національного медичного університету імені О.О.Богомольця ОСОБА_1 не виконує розпорядження завідувача цієї кафедри та була відсутня на робочому місці без поважних причин 03.04.2019 року.

17.04.2019 року відбулось засідання комісії з організації проведення службового розслідування, про що свідчить протокол №1 від 17.04.2019 року.

На засіданні ОСОБА_1 не була присутня.

В той же час, з копії акту від 17.04.2019 року вбачається, що ОСОБА_1 була викликана до ректорату за адресою: м.Київ, бульвар Шевченка, 13 на засідання комісії, ОСОБА_1 в присутності членів комісії відмовилася надати письмові пояснення з приводу не виконання нею розпорядження завідувача кафедри дерматології та венерології Національного медичного університету імені О.О.Богомольця від 20.02.2019 року та повідомила, що надасть їх 18.04.2019 року.

Відповідно до наказу №433 від 17.05.2019 року у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 повідомила про перебування на лікарняному, продовжено строк службового розслідування до 21.06.2019 року.

З цього ж наказу вбачається, що згідно наказу першого проректора з науково-педагогічної роботи та післядипломної освіти від 22.04.2019 року за №374 в університеті проводиться службове розслідування щодо з`ясування причин відсутності на роботі ОСОБА_1 .

В подальшому наказом №540 від 21.06.2019 року службове розслідування було призупинено в зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 у відпустці в період від 01.07.2019 року до 26.08.2019 року.

Наказом №666 від 27.08.2019 року службове розслідування продовжено з 27.08.2019 року.

Згідно з висновком службового розслідування від 25.09.2019 року, який затверджений першим проректором з науково-педагогічної роботи та післядипломної освіти Національного медичного університету ім.О.О.Богомольця ОСОБА_3, ОСОБА_1 була відсутня 18.04.2019 року від 08.30 год. до 15.45 год. на робочому місці на базі кафедри дерматології та венерології у шкірно-венерологічному диспансері №3 Святошинського району м.Києва та згідно наданого їй педагогічного навантаження практичні навчання зі студентами 4 групи 4 курсу медичного факультету №4 не проводила. Того ж дня, ОСОБА_1 перебувала від 10.30 до 11.00 на базі кафедри дерматології та венерології у шкірно-венерологічному відділенні Олександрівської клінічної лікарні м.Києва.

За таких же обставин ОСОБА_1 була відсутня 19.04.2019 року від 08.30 до 15.45 год., 22.04.2019 року від 08.30 до 15.45 год., 23.04.2019 року від 08.30 до 15.45 год., 24.04.2019 року від 08.30 до 15.45 год., 25.04.2019 року від 08.30 до 15.45 год., 26.04.2019 року від 08.30 до 15.45 год., 02.05.2019 року, 03.05.2019 року, 06.05.2019 року, 07.05.2019 року, 08.05.2019 року, 10.05.2019 року, 11.05.2019 року, 13.05.2019 року, 14.05.2019 року.

Відсутність позивачки у зазначені дні підтверджується актами про відсутність на робочому місці.

Крім того, у висновку зазначено про те, що ОСОБА_1 надала листки непрацездатності від 10.05.2019 року до 24.05.2019 року та від 27.05.2019 року до 07.06.2019 року та проінформувала що продовжує перебувати на лікарняному.

Відповідно до висновку, згідно розпорядження по кафедрі від 20.02.2019 року робоче місце ОСОБА_1 знаходиться на базі кафедри дерматології та венерології у шкірно-венерологічному диспансері №3 Святошинського району м.Києва, де вона повинна проводити практичні заняття зі студентами, згідно наданого їй педагогічного навантаження.

У висновку службового розслідування зазначено, що ОСОБА_1 неодноразово запрошувалась для надання пояснень щодо відсутності її на роботі, але запрошення вона проігнорувала та пояснень не надала.

Проте, суду не було надано доказів направлення позивачці вимоги про надання пояснень щодо підстав відсутності на роботі.

Листом від 21.05.2019 року за №120/18-74 Голова профкому співробітників НМУ імені О.О.Богомольця повідомив Першого проректора з науково-педагогічної роботи та післядипломної освіти НМУ імені О.О.Богомольця, професора ОСОБА_3 , що вони не мають можливість у визначений законодавством п`ятнадцятиденний термін розглянути звернення щодо погодження розірвання трудового договору з ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення.

Суду не надано доказів чи прийнято рішення профспілковим комітетом щодо звільнення позивача.

Актом від 26.09.2019 року члени комісії зафіксували, що 26.09.2019 року у службовому приміщенні загального відділу, яке знаходиться в адміністративному корпусі НМУ імені О.О.Богомольця за адресою: бульвар Шевченка, 13, ОСОБА_1 було запропоновано надати пояснення щодо її невиходу на роботу в квітні та травні місяці 2019 року, на що вона в грубій формі відмовилася надавати будь-які усні та письмові пояснення щодо своєї відсутності.

Статтею 139 КЗпП України передбачено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватись трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил. У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну (ст. 142 КЗпП України).

Пункт 22 Постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснює, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Пунктом 24 зазначеної постанови роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Згідно з ч.3 статті 81 ЦПК України у справах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, зменшення розміру заробітної плати тощо) у зв`язку з повідомленням ним або його близькими особами про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою обов`язок доказування, що прийняті рішення, вчинені дії є правомірними і не були мотивовані діями позивача чи його близьких осіб щодо здійснення цього повідомлення, покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 4 Конвенції Міжнародної організації Праці № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця» 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом п.2 ст.9 вказаної Конвенції тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Згідно з п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Частиною першою статті 147-1 КЗпП України передбачено, що дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення, відповідно до частини першої статті 149 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Як вірно зазначив суд, йому не надано доказів, що на дотримання зазначених вище положень відповідач зажадав пояснення у позивача щодо відсутності на роботі.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Також, частина 3 статті 43 КЗпП України визначає, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідно до матеріалів справи та як встановлено в судовому засіданні, позивача було звільнено 26.09.2019 року, проте в цей день вона була непрацездатна, що підтверджується листком непрацездатності.

Так як положеннями ч.3 ст.43 КЗпП України чітко встановлена заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності; роботодавцем при прийнятті рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення позивача за прогули не була дотримана процедура, передбачена ст.149 КЗпП України та не витребувані від нього письмові пояснення, тому суд прийшов до вірного висновку щодо необхідності скасування наказу про звільнення позивачки та поновлення порушених прав позивачки шляхом поновлення її на посаді, з якої вона була звільнена.

З врахуванням того, що в судовому засіданні не було встановлено, що позивачка отримувала копію наказу про звільнення та трудову книжку, і з позовом звернулася в суд 11 листопада 2019 року, то суд вірно вважав не пропущеними строки звернення до суду з позовом.

На підставі статті 235 КЗпП України суд вірно вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Середній заробіток розраховується відповідно до Постанови кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

За п.2 зазначеної Постанови - середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата.

Під час слухання справи встановлено, що позивачка від лютого місяця 2019 року була непрацездатна та не отримувала заробітну плату.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Посадовий оклад позивачки становив - 8 278 грн. 20 коп.

Відповідно до пункту 8 зазначеної постанови, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Також, положеннями пунктів 3-4 Порядку передбачені виплати, які підлягають та які не підлягають врахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Пунктом 4 Порядку визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Протягом 4 місяців, що передували місяцю, в якому відбулось звільнення позивачки з роботи, вона не відпрацювала жодного робочого дня.

Отже, виходячи з посадового окладу позивачки, що становить 8 278 грн. 20 коп., відповідно середньоденна заробітна плата становить - 385 грн. 03 коп. (липень - 23 дні, серпень - 21 день, а всього - 43 робочих дні, 8278 грн. 20 коп. х 2 / 43).

Загальна кількість днів затримки розрахунку становить 191 день (від 26.10.2019 року (так як від 26.09.2019 року до 25.10.2019 року включно позивачка має право отримати допомогу у зв`язку з непрацездатністю) до 31.07.2020 року включно).

Крім того, відповідно до положень статті 141 ЦПК України з відповідача на користь держави та позивачки підлягає стягненню судовий збір.

Відповідно до ст.430 ЦПК України суд вірно вважав за можливе допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивачки на роботі та стягнення заробітку за один місяць.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, оскільки позивачка перебувала на лікарняному, що колегія суддів визнає поважною причиною, то колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 , визнання незаконним наказу про її звільнення, поновлення її на посаді доцента кафедри дерматології та венерології Націіонального медичного університету імені О.О. Богомольця від 26 вересня 2019 року та стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Національного медичного університету ім.О.О.Богомольця залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 02 листопада 2020 року.

Суддя-доповідач:

Судді: