Справа № 755/623/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2020 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючої судді - САВЛУК Т.В.,

за участю секретаря Бурячек О.В.,

учасники справи:

представник позивача - Боссак Л.Д.,

представник відповідача- адвоката Максимов В.В.,

третя особа- не з`явилася,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Національного медичного університету імені О.О. Богомольця до ОСОБА_1 , третя особа Міністерство охорони здоров`я України про відшкодування вартості навчання за державним замовленням,

в с т а н о в и в:

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця звернулося до суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 з вимогою; « стягнути з ОСОБА_1 на свою користь кошти у розмірі 148718,44 грн. та судовий збір в розмірі 2230,78 грн».

Обґрунтовуючи підстави для звернення з цим позовом до суду позивач посилається на наступне, що на підставі наказу ректора Національного медичного університету імені О.О. Богомольця за № 1390/л-1 від 13 серпня 2010 року ОСОБА_1 була зарахована на бюджетну форму навчання на перший курс денної форми навчання за спеціальністю «медико-профілактична справа» медичного факультету №4 Національного медичного університету іменні О.О. Богомольця. 25 серпня 2010 року між Університетом та відповідачем укладено угоду № 100514 про підготовку фахівців з вищою освітою. За умовами цієї угоди відповідач зобов`язалась прибути після закінчення вищого навчального закладу до місця направлення і відпрацювати не менше трьох років у медичному закладі, а у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку. За наказом ректора Національного медичного університету імені О.О. Богомольця за № 1783/л-1 від 24 червня 2016 року відповідач відрахована з Університету у зв`язку із закінченням навчання та за розподілом направлена до Управління охорони здоров`я Черкаської ОДА для проходження інтернатури та подальшої роботи за державним замовленням в Чигиринську центральну районну лікарню. Отже, після закінчення учбового закладу відповідач, отримавши направлення, за місцем розподілу для проходження інтернатури не прибула, тому відповідно до вимог нормативних документів та угоди від 25 серпня 2010 року № 100514, укладеної з Університетом, в частині її обов`язку відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки в установі, відповідно до направлення на роботу, на відповідача покладається обов`язок повернути фактично понесені витрати за весь період проходження навчання у вищому навчальному закладі за державним замовленням, вартість навчання становить 143303,12 грн., включаючи виплачену відповідачу стипендію.

28 січня 2020 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження та призначення справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

04 березня 2020 року третьою особою - Міністерством охорони здоров`я України, подано пояснення на позов, за змістом пояснень третя особа підтримує заявлені вимоги, наголосила, що відповідно до умов договору, який укладено з вищим навчальним закладом, відповідач засвідчила, що всі умови договору їй зрозумілі й вона вважає їх справедливими по відношенню до себе та підтвердила своєю здатністю їх виконувати, що засвідчує особистий підпис, крім того відповідно до зазначених нормативних актів випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу, незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням, у разі якщо його звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, вона зобов`язана відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

16 березня 2020 року відповідачем ОСОБА_1 подано відзив на позов, просить в позові відмовити в повному обсязі, посилаючись на наступне, що згідно наказу № 1783/л-1 від 24 червня 2016 року відповідач була відрахована з Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця у зв`язку із закінченням навчання. На підставі наказу № 244-кл від 05 вересня 2016 року відповідачу визначено місце розподілу за направленням - до Управління охорони здоров`я Черкаської ОДА в Чигиринську центральну районну лікарню, для проходження інтернатури та подальшої роботи за державним замовленням на посаді лікаря-нарколога. Однак, у відповідності до листа-відповіді за вих. № 1032/02 від 12 вересня 2016 року Чигиринська Центральна лікарня повідомила Відділ кадрів Управління охорони здоров`я Черкаської облдержадміністрації (замовника), що у медичному закладі посада лікаря-нарколога зайнята іншим спеціалістом та відсутня необхідність навчати лікаря-інтерна по спеціальності «психіатрія» та подальшого працевлаштування відповідача на посаду лікаря-нарколога. В свою чергу, Управління охорони здоров`я Черкаської обласної державної адміністрації листом за вих. № 391/02-02-01-15 від 14 вересня 2016 року повідомлено Міністерство охорони здоров`я України Департамент управління персоналом та кадрової політики про відмову відповідачу у працевлаштуванні в зв`язку із укомплектуванням посад медичних працівників. Відповідач наголошує, що позивачем не надано суду будь-яких доказів вручення та/або отримання відповідачем «нібито» пропозицію пройти інтернатуру по спеціальності «терапія» за місцем направлення, при цьому отримавши листа від замовника позивач не прийняв заходи для надання відповідачу довідки про можливість самостійно працевлаштуватись за отриманої спеціальності у вищому навчальному закладі.

У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Представник позивача Боссак Л.Д в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів.

Представник відповідача - адвокат Максимов В.В. в судовому засіданні просив відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі з підстав, наведених у відзиві на позов, та долучених до відзиву доказів, які спростовують позицію позивача про відмову відповідача пройти інтернатуру у медичному закладі, визначеному за направленням, та врахувати заяву відповідача про застосування строку позовної давності до заявлених вимог про стягнення коштів, який сплинув на час звернення позивача з цим позовом до суду .

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про день час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження з викликом в судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони грунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. (ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України)

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналіз зазначених норм права дає можливість зробити висновок про те, що сторони, які уклали договір з погодженням усіх істотних умов, повинні належним чином його виконувати.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. (ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України).

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 2 Указу Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов`язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації відпрацювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання.

Відповідно до п. п. 4, 6 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992, керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду за формою згідно з додатком N 1.

Судом встановлено, що Національним медичним університетом імені О.О. Богомольця винесено наказ №1390/л-1 від 13 серпня 2010 року, яким ОСОБА_1 зарахована з 01 вересня 2010 року першого курсу денної форми навчання за спеціальністю «медико-профілактична справа» медичного факультету за державним замовлення.

25 серпня 2010 року укладено Угоду між ОСОБА_1 та Національним медичним університетом імені О.О. Богомольця про підготовку фахівців з вищою освітою.

Відповідно до Угоди студент зобов`язується: оволодіти теоретичними знаннями та практичними навичками, що передбачені вимогами відповідних кваліфікаційних характеристик фахівця і його майбутньої професійної діяльності за спеціальністю; прибути після закінчення вищого закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років; у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати відповідно до державного або місцевого бюджетів, республіки вартість навчання в установленому порядку.

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця зобов`язується забезпечити студентові: якісну теоретичну і практичну підготовку фахівців з вищою освітою згідно з навчальними планами та програмами і вимогами кваліфікаційних характеристик фахівця; місце працевлаштування в державному секторі народного господарства після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації.

Відповідно до наказу Національного медичного університету імені О.О. Богомольця №3446/л-1 від 07 жовтня 2015 року студентам 6 курсу 11 семестру 2015/2016 р.р. медичного факультету №4 змінено код спеціальності 7.110101 «лікувальна справа» на код спеціальністю 7.1201001 «Лікувальна справа» за рахунок коштів держбюджету у зв`язку з виробничою необхідністю.

24 червня 2016 року Національним медичним університетом імені О.О. Богомольця винесено наказ № 1783/л-1 про завершення навчання які навчаються за рахунок коштів держбюджету медичний факультет №4 та за результатами складання ліцензійного інтегрованого іспиту студентами-громадянами України «Крок-2. Медико-профілактична справа», надані Державною організацією «Центр тестування професійної компетентності фахівців з вищою освітою напрямів підготовки «Медицина» і «Фармація» при МОЗ України» 2016 року.

30 березня 2016 року Національним медичним університетом імені О.О. Богомольця, ОСОБА_1 видано направлення на роботу № 477 в розпорядження УОЗ Черкаської ОДА Чигиринської ЦРЛ, для роботи на посаді Лікар-нарколог.

05 вересня 2016 року Черкаською обласною державною адміністрацією Управління охорони здоров`я винесено наказ № 244-кс, яким випускницю 2016 року Національного медичного університету імені О.О. Богомольця ОСОБА_1 зараховано в Чигиринську ЦРЛ на посаду лікаря-інтерна по спеціальності «психіатрія» з 06 вересня 2016 року по 31 січня 2018 року. Направлено ОСОБА_1 для проходження заочної частини інтернатури на базу УКЗ Черкаській обласній психоневрологічній диспансер» Черкаської обласної ради. Після закінчення інтернатури направити ОСОБА_1 в розпорядження головного лікаря Чигиринської ЦРЛ для роботи на посаді лікаря-нарколога.

14 вересня 2016 року Черкаською обласною державною адміністрацією Управління охорони здоров`я направлено на адресу Міністерства охорони здоров`я України Департаменту управління персоналом та кадрової роботи листа про зміну місця призначення, де зазначено що ОСОБА_1 закінчила у 2016 році Національний медичний університет імені О.О. Богомольця за спеціальністю «Лікувальна справа» та направлена на роботу лікарем-наркологом Чигиринської ЦРЛ. Для оформлення в інтернатуру прибула 05 вересня 2016 року. На момент оформлення на роботу за місцем укомплектована. Адміністрацією Чигиринської ЦРЛ та Управління охорони здоров`я обласної державної адміністрації їй пропонувалися посади лікаря-терапевта та лікаря загальної практики - сімейного лікаря, від яких вона відмовилася. ОСОБА_1 звернулася з заявою порушити клопотання перед МОЗ України щодо надання їй дозволу на самостійне працевлаштування.

27 грудня 2019 року Комунальне некомерційне підприємство «Чигиринська багатопрофільна лікарня» Чигиринської районної ради направило на адресу Національного медичного університету імені О.О. Богомольця повідомлення, зі змістом, що станом на 2016 рік посада лікаря-нарколога в Чигиринській ЦРЛ була зайнята молодим спеціалістом, а тому потреби в навчанні лікаря-інтерна по спеціальності «Психіатрія» не було. ОСОБА_1 було запропоновано пройти інтернатуру по спеціальності «Терапія». Від даної пропозиції відмовилася.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

16 вересня 2019 року Національним медичним університетом імені О.О. Богомольця на адресу відповідача надіслано вимогу про повернення коштів за навчання у Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця за рахунок бюджетних коштів у розмірі 148092,25 грн. за період з 2010 року по 2016 рік.

Положенням ч. 3 ст. 53 Конституції України встановлено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Абзацом 3 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 року, який діяв на момент укладання Угоди між позивачем та відповідачем встановлено, що Кабінет Міністрів України є органом управління у галузі вищої освіти, який в межах повноважень видає нормативно-правові акти з питань вищої освіти. Згідно ч. 2 ст. 56 Закону випускник вищого навчального закладу, який навчався за державним замовленням кому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня, працевлаштовується на підставі направлення на роботу відповідно до угоди, укладеної між замовником, керівником вищого навчального закладу та випускником.

Згідно з ч.1 ст.72 Закону України «Про вищу освіту» (чинний на момент виникнення правовідносин) фінансування державних вищих навчальних закладів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України на умовах державного замовлення на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових і науково-педагогічних кадрів та інших джерел, не заборонених законодавством, з дотриманням принципів цільового та ефективного використання коштів, публічності та прозорості у прийнятті рішень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», одним з основних важелів здійснення державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності є бюджетне фінансування.

На виконання Указу Президента України від 23 січня 1996 року № 77 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», в редакції Указу Президента від 16 травня 1996 року № 342, відповідно до ст. 65 Закону України «Про вищу освіту» та ст. 197 Кодексу законів про працю України було розроблено Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів від 22 серпня 1996 року № 992 (чинний на момент виникнення правовідносин).

Пунктом 4 вищенаведеного Порядку визначено, що керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду.

Відповідно до п. 8 Порядку, випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом, після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років.

У разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати (п. 14 Порядку).

Зазначені положення нормативно-правових актів, щодо відшкодування випускниками вартості навчання в разі неприбуття (не відпрацювання впродовж трьох років за місцем розподілу) закріпленні також Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367 «Про затвердження Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням».

На момент укладання Угоди № 1278 Закон України «Про освіту» від 23.05.1991р. в частині працевлаштування випускників діяв у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про освіту"» від 23.03.1996 року, ч. 2 ст.52 якого встановила: «Випускники вищих закладів освіти, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».

Згідно з пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 p. N 992 «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» (далі - Постанова № 992), яка прийнята відповідно до ст. 52 Закону України «Про освіту» у редакції від 23.03.1996 року, випускники вищих навчальних закладів, яким присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів і які працевлаштовані на підставі направлення на роботу, вважаються молодими фахівцями протягом трьох років з моменту укладення ними трудового договору із замовником.

Відповідно до Постанови № 992 Міністерством охорони здоров`я України видано Наказ N 367 від 25.12.97 «Про затвердження Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» (далі - Наказ № 367), пунктом 2 якого встановлено державним вищим медичним (фармацевтичним) закладам освіти України, забезпечиш обов`язкове виконання цього Порядку.

Відповідно до пункту 2 Наказу N 367 від 25.12.97 «Про затвердження Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» (далі - Наказ У 367), Державним вищим медичним (фармацевтичним) закладам освіти України, управлінням охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, забезпечити обов`язкове виконання цього Порядку.

Згідно пункту 5 Наказу № 367 керівники вищих закладів освіти після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду за формою, уміщеною в додатку 1.

Згідно пункту 13 Наказу № 367 випускник зобов`язаний глибоко оволодіти всіма видами професійної діяльності, передбаченими відповідною кваліфікаційною характеристикою, та відпрацювати у замовника не менше трьох років.

Згідно з пунктом 21 Наказу № 367 випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу. Незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням. У разі, якщо він не прибув за направленням або відмовився приступити до роботи за призначенням з причин, не зазначених у п. 9 та 18 цього Порядку, чи його звільнено з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за порушення трудової дисципліни або звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Постанова №992 втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2017 р. № 376. Однак, станом на теперішній час діє Наказ № 367, який встановлює обов`язок випускника прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу або відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Згідно до ст. 58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) наголошується на тому, що події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, Постанова Кабінету Міністрів України № 992 та Наказ МОЗ України № 367 є тими нормативно-правовими актами, які застосовуються до відносин обов`язкового відпрацювання випускниками вищих медичних навчальних закладів, які навчались за кошти державного бюджету, відшкодувати повну вартість навчання у разі, коли ВОНИ після завершення навчання відмовляються працювати в державному секторі народного господарства, оскільки такий обов`язок встановлено ст. 52 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 року, в частині працевлаштування випускників діяв у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про освіту"» від 23.03.1996 року, на підставі якого розроблено та прийнято Постанову № 992, та ст. 56 Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 року.

Оскільки частина друга статті 52 Закону України «Про освіту», у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, та вищезазначені нормативно-правові акти, які передбачали обов`язок студента відпрацьовувати за направленням, були чинними, то такі цивільні правовідносини, що виникли між сторонами з моменту укладення угоди про підготовку фахівців з вищою освітою від 25.08.2010, тобто початку навчання відповідача у Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця, регулюються саме ними.

Такі висновки про застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі 754/9440/16-ц (касаційне провадження № 61-22238св18), постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі 607/3694/17 (касаційне провадження № 61-31773 св 18) та інших.

Зазначеними вище нормативними актами визначено, що випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направлені на роботу; незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням; у разі, якщо його звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23.01.018 року у справі № 607/9099/15-ц (провадження № 61-694св17), у постанові від 31.10.2018 року у справі № 607/3681/17-ц (провадження № 61-26840св18).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За ч.ч. 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

За встановлених судом обставин, суд вважає доведеними наступні обставини, що відповідач навчалась за кошти державного бюджету; добровільно підписуючи угоду про підготовку фахівця з вищою освітою, погодилась на його працевлаштування навчальним закладом та на відшкодування вартості навчання у разі відмови прибуття на роботу за місцем направлення; у строк, вказаний в направленні (до 01 серпня 2016 року), однак до проходження інтернатури та виконання трудових обов`язків у медичному закладі за направленням відповідач не приступила, що свідчить про порушення відповідачем визначеного ч. 2 ст. 52 ЗУ «Про освіту» та умовами укладеного між сторонами 25.08.2010 року договору зобов`язання і як наслідок - про порушення прав позивача, пов`язаних з відшкодуванням витрат на навчання.

Відповідно до п. 1.1. Положення про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації медичних факультетів університетів, затвердженого наказом МОЗ України № 291 від 19.09.1996, спеціалізація (інтернатура) є обов`язковою формою післядипломної підготовки випускників всіх факультетів медичних і фармацевтичних вищих закладів освіти III - IV рівнів акредитації медичних факультетів університетів незалежно від підпорядкування та форми власності, після закінчення якої їм присвоюється кваліфікація лікаря (провізора) - спеціаліста певного фаху.

Вирішуючи питання застосування до склавшихся відносин строку позовної давності , суд виходить з доведеності позивачем факту порушення його прав діями відповідача, внаслідок невиконання передбаченого договором та законом обов`язку щодо необхідності прибуття до місця роботи за направленням і відпрацювання не менше трьох років за закінченням навчання в інтернатурі та наявності правових підстав для застосування передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України наслідків спливу строку позовної, про що було заявлено відповідачем.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня коли, особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що міститься в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду є недостатньою.

Вказаний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Як роз`яснено у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, до ухвалення рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

З аналізу положень статей 256, 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. Аналогічний правовий висновок, висловлений у постановах Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 6-1457цс16, від 22 березня 2017 року у справі № 6-43цс17.

Визначення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Тобто позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу» (рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року, «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року).

З урахуванням наведених відповідачем підстав щодо пропуску позивачем строку позовної давності, суд враховує той факт, що представником позивача протягом розгляду справи не подано клопотання про поновлення пропущеного строку для звернення з цим позовом до суду та не надано належних та допустимих доказів, які мали підтвердити поважні причини пропуску такого строку та/або спростування позиції відповідача щодо відліку строків позовної давності в межах даного спору.

Відповідно до п.п. 1.3., 7.3. Положення про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації медичних факультетів університетів, затвердженого наказом МОЗ України № 291 від 19.09.1996 року, однією зі складових проходження інтернатури, як форми післядипломної підготовки, є стажування в базових установах і закладах охорони здоров`я на посаді лікаря з виплатою заробітної плати, що відповідно підтверджується виданим позивачем направленням, в якому строк приступлення до роботи зазначено з саме 01.08.2016 року й саме у УОЗ Черкаської ОДА Чигиринської ЦРЛ.

При цьому, беручи до уваги факт неналежного виконання позивачем передбаченого угодою з відповідачем обов`язку щодо здійснення контролю за своєчасним прибуттям студента до місця проходження інтернатури після закінчення навчання в Університеті, в частині наявної у позивача можливості дізнатися про порушення свого права, починаючи з 01.08.2016 року - дати, у яку виданим Університетом направленням на роботу, відповідач зобов`язана була приступити до роботи у УОЗ Черкаської ОДА Чигиринської ЦРЛ, проте з позовом позивач звернувся до суду лише 15 січня 2020 року, тобто з порушенням загального трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмовити у задоволенні позову.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. ( ч. 1, 2 ст. 4 Цивільного - процесуального кодексу України)

Відповідно до ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст.89 ЦПК України)

Оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов Національного медичного університету імені О.О. Богомольця до ОСОБА_1 , третя особа Міністерство охорони здоров`я України про відшкодування вартості навчання за державним замовленням, є необґрунтованим та таким що не підлягає задоволенню.

В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України суд не розглядає питання розподілу судових витрат, враховуючи, що в межа даного спору судом ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 256, 261, 275, 509, 526, 610 Цивільного кодексу України, статями 2, 10, 49, 76-81, 89, 141, 264-265, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

у х в а л и в:

Відмовити у задоволені позову Національного медичного університету імені О.О. Богомольця до ОСОБА_1 , третя особа Міністерство охорони здоров`я України про відшкодування вартості навчання за державним замовленням

Відповідно до ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017,апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Уразі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

С у д д я: