розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, відповідач), у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 18.06.2020 №1877/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області на підставі п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України» (далі - спірне рішення);

- поновити ОСОБА_1 на посаді судді Носівського районного суду Чернігівської області.

2. Аргументуючи свій позов, ОСОБА_1 зазначає, що спірне рішення ВРП, на його переконання, є незаконним та підлягає скасуванню.

3. Така позиція позивача обґрунтована тим, що він після звільнення з посади судді 30.08.2010, починаючи з 25.11.2010, є адвокатом, а тому, на переконання ОСОБА_1 , ВРП могла вирішувати питання щодо наявності чи відсутності питання про його звільнення з посади судді лише у разі попереднього поновлення його на цій посаді, чого у даному випадку не відбулося.

4. Позивач наполягає й на тому, що на даний час сплили усі можливі строки для притягнення його до відповідальності у вигляді звільнення з посади судді, адже обставини, які лягли в основу для прийняття ВРП спірного рішення, мали місце 22.02.2008, тобто відбулися понад 12 років тому. При цьому, позивач звертає увагу на те, що ці ж самі обставини слугували підставою для накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді догани ще 26.09.2008, тобто, ВРП, приймаючи спірне рішення, повторно застосувало до ОСОБА_1 заходи дисциплінарної відповідальності.

5. У розвиток такої позиції ОСОБА_1 наводить доводи про те, що звільнення судді за порушення присяги, як вид дисциплінарної відповідальності, визначено Законом України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №2453-VI) в редакції, викладеній відповідно до Закону України від 12.02.2015 №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон №192-VIII), який набув чинності з 29.03.2015, тобто законодавець визнав, що звільнення за порушення присяги це теж дисциплінарне стягнення.

6. Позивач наголошує й на тому, що відповідно до частини другої статті 32 Закону України від 15.01.1998 №22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон №22/98-ВР) в редакції, яка діяла станом на 22.02.2008, порушенням суддею присяги визнавалося, зокрема, вчинення ним дій, які порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів. Позивач звертає увагу, що в подальшому пунктом 7 частини дев`ятої статті 109 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) визначено ознаки істотного дисциплінарного проступку або грубого нехтування обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє невідповідність займаній посаді, якими можуть бути, зокрема, факт, що суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

7. ОСОБА_1 вказує й на формальний характер спірного рішення ВРП, яке, на його думку, не відповідає вимогам частини другої статті 57 Закону України від 21.12.2016 №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон №1798-VIII), оскільки у цьому акті відповідача не надано конкретної оцінки діям судді, які б свідчили про вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, обвинувачення судді у вчиненні проступку не конкретизовано, а фактично продубльовано текст подання ВРЮ з подібного рішення 2010 року, яке, втім, було скасовано і мало наслідком порушення прав позивача на безсторонній та неупереджений розгляд, що є встановленим фактом.

8. Позивач зауважує, що такого поняття як «вчинення істотного дисциплінарного проступку» ані у 2008, ані у 2010 році не існувало й редакція Конституції України, чинна на той час, не передбачала такої підстави для звільнення судді. Лише після внесення до Основного Закону України змін Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон №1401-VIII) статтею 126 Конституції України введено підстави для звільнення судді, в тому числі, у зв`язку з вчиненням істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

9. Зважаючи на викладене, позивач відзначає, що ВРП, намагаючись, при вирішенні питання про його звільнення з посади судді, ототожнити поняття «вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді» та «порушення присяги судді» допустила хибне припущення, що не може бути покладене в основу будь-якого рішення.

10. На переконання позивача, вищевикладене свідчить, що ВРП, приймаючи спірне рішення, не мала жодних підстав застосовувати для його звільнення формулювання, викладене у пункті 3 частини шостої статті 126 Конституції України, оскільки допущене ним порушення мало місце 22.02.2008 і на той час такої підстави для звільнення судді з посади не існувало. Також, на думку позивача, не було підстав для звільнення його з посади судді за порушення присяги, оскільки на момент прийняття рішення відповідачем такої підстави для звільнення вже не існувало. У контексті зазначеного позивач зауважує, що така ситуація вкотре вказує на «якість закону», на чому наголошував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «ОСОБА_4 та інші проти України».

11. Підсумовуючи наведене вище, позивач вказує, що ВРП свідомо проігнорувала норму Основного Закону України та в оскаржуваному рішенні обґрунтувала свою позицію виключно припущеннями та хибними тлумаченнями законодавства, застосувавши, як підставу для його звільнення, норму Конституції України, яка станом на момент допущення правопорушення не визнавала його таким правопорушенням.

12. Посилається позивач і на те, що відповідач неправильно застосував дію законів у часі, оскільки ВРП не взяло до уваги те, що за правилами статті 100 Закону №2453-VI, у редакції, чинній станом на час допущення ОСОБА_1 порушень, суддя загальної юрисдикції міг бути звільнений з посади органом, який його призначив або обрав з підстав, визначених частиною п`ятою статті 126 Конституції України у тій же редакції за поданням ВРЮ, тобто виключно Президентом України, а не ВРП.

13. Окрему увагу позивач звертає на строки застосування ВРП дисциплінарного стягнення та його повторність.

14. З цього приводу позивач наводить аргументи стосовно того, що відповідно до статті 109 Закону №1402-VIII подання про звільнення судді з посади є дисциплінарним стягненням. Однак, дисциплінарним стягненням була й догана, яка оголошувалась позивачу 26.09.2008 за теж саме правопорушення і строк дії цього стягнення сплив 26.09.2009. Отже, згідно з позицією позивача, у даному конкретному випадку має місце повторне притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, що прямо суперечить вимогам статті 61 Конституції України та є очевидним порушенням, навіть незважаючи на намагання ВРП видати звільнення позивача на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України за окремий невизначений вид відповідальності судді.

15. Позовна заява, окрім іншого, містить мотиви й про те, що відповідач, застосовуючи до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення його з посади судді, проігнорував вимоги статті 109 Закону №1402-VIII щодо строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, не навів з цього приводу належних мотивів у своєму рішенні, яке оскаржується.

16. Так, позивач відзначає, що підставою для застосування стосовно нього дисциплінарного стягнення та прийняття рішення про його звільнення з посади судді слугували події, які відбулись у лютому 2008 року і чинне на той час законодавство не передбачало строків для прийняття уповноваженим органом (суб`єктом) рішення про звільнення з посади судді за порушення присяги.

17. Водночас, позивач зазначає, що з прийняттям Закону №1402-VIII, який набув чинності з 30.09.2016, строки застосування до судді дисциплінарного стягнення були чітко визначені та становили не пізніше трьох років із дня вчинення проступку, а тому спірне рішення від 18.06.2020, в основу якого лягли вчинені ним дії, що мали місце у 2008 році, прийнято поза межами вищевказаного строку.

18. Строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, на думку позивача, є присічним й, до того ж, відповідач у спірному рішенні не відобразив обставин, які б могли переривати такий строк.

19. Позивач переконаний у тому, що строк, упродовж якого до судді може бути застосовано дисциплінарне стягнення, передбачений Законом №1402-VIII, відноситься до процедурних гарантій, стосується усієї процедури притягнення судді до відповідальності та в силу положень цього Закону підлягає обов`язковому застосуванню під час вирішення питання застосування дисциплінарного стягнення.

20. Насамкінець, ОСОБА_1 у своєму позові посилається на те, що ВРП, приймаючи спірне рішення, проігнорувала й приписи абзацу другого пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1798-VIII, згідно з яким звернення та скарги на дії суддів, щодо яких станом на 29.09.2016 сплив строк притягнення до дисциплінарної відповідальності, не підлягають розгляду (а якщо провадження по ним відкрито, воно підлягає закриттю), окрім заяв та скарг на дії суддів, визначені в статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

21. Окрім цього, у позовній заяві міститься аргументація стосовно того, що у спірному рішенні відповідач, вирішуючи питання про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, фактично надав оцінку винесеному ним судовому рішенню від 22.02.2008 (ухвалі про забезпечення позову), що суперечить висновкам Конституційного Суду України, викладеним у рішенні від 11.03.2020 у справі №4-р/2020 (пункт 7.1).

22. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді (судді-доповідача) - Коваленко Н.В., суддів: Кравчука В.М., Бучик А.Ю., Єзерова А.А., Желєзного І.В.

23. Ухвалою Верховного Суду від 03.08.2020 відкрито спрощене позовне провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 03.09.2020 о 10 годині 00 хвилин, встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а також встановлено позивачу триденний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання до суду відповіді на відзив.

24. Ухвалою Верховного Суду від 03.09.2020 задоволено заяву судді Бучик Анни Юріївни про самовідвід та відведено цю суддю від участі у розгляді справи №9901/187/20, матеріали якої постановлено передати до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

25. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді (судді-доповідача) - Коваленко Н.В., суддів: Стародуба О.П., Кравчука В.М., Єзерова А.А., Желєзного І.В.

26. У відзиві на позовну заяву, який надійшов до Верховного Суду 21.08.2020, ВРП проти доводів та вимог ОСОБА_1 заперечує й, виходячи з аналізу положень, зокрема, частини шостої статті 126, статті 131 Конституції України, статті 109 Закону №1402-VIII, статті 56 Закону №1798-VIII, статей 30, 32 Закону №22/98-ВР, зазначає, що станом на день прийняття спірного рішення Конституція України не містить такої підстави звільнення судді з посади як за «порушення присяги», однак поняття істотного дисциплінарного проступку повністю кореспондує в собі визначення поняття порушення присяги судді.

27. Тому, ВРП вважає, що дії судді, які були кваліфіковані як порушення присяги, на сьогодні слід кваліфікувати як вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, що є підставою для звільнення судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

28. За результатами розгляду ВРП матеріалів про звільнення позивача з посади судді підтверджено, що суддя ОСОБА_1 , при здійсненні правосуддя, проявив несумлінність, безвідповідально поставився до своїх службових обов`язків, проігнорував вимоги закону, внаслідок чого прийняв до розгляду позовну заяву з порушенням норм щодо територіальної підсудності і постановив незаконну ухвалу про забезпечення позову, й це не спростовано наданими цим суддею пояснення.

29. ВРП також зазначає, що при прийнятті спірного рішення нею у повному обсязі було дотриману передбачену законодавством процедуру розгляду і вирішення питання про звільнення позивача з посади, атому відповідач просить відмовити у задоволенні позову, оскільки такий, на його переконання, є безпідставним.

30. Відповідач заперечує проти доводів позивача про відсутність у нього статусу судді, оскільки відповідний Указ Президента України про його звільнення з посади був скасований у судовому порядку як незаконний, а отже юридичного факту, з яким закон пов`язує звільнення з посади судді, станом на дату прийняття ВРП спірного рішення, не існувало. Виключення ж позивача зі штату суду не впливає на законом визначену процедуру звільнення з посади судді.

31. ВРП вважає, що до спірних правовідносин не застосовуються строки, передбачені статтею 109 Закону №1402-VIII, оскільки вказаною правовою нормою дисциплінарним стягненням визнається саме подання про звільнення судді з посади, а не саме звільнення.

32. Звільнення з посади судді не визнавалось дисциплінарним стягненням і Законом України від 07.02.2002 №3018-III «Про судоустрій України» (далі - Закон №3018-III), а тому, в даному випадку, відсутній факт накладення на позивача саме дисциплінарного стягнення, в тому числі, повторно.

33. Безпідставними ВРП вважає й вимоги позивача про поновлення його на посаді судді, оскільки ВРП такими повноваженнями не наділена.

34. До касаційного адміністративного суду у вкладі Верховного Суду надійшла й відповідь на відзив, у якій позивач, посилаючись на доводи, які за своїм змістом є аналогічними тим, що викладені ним у позовній заяві, просить аргументи ВРП, наведені у відзиві на позовну заяву, відхилити, а позов задовольнити у повному обсязі.

35. У відповіді на відзив містяться мотиви й про те, що відповідачем здійснено власне тлумачення різних правових понять про застосування тієї чи іншої підстави для звільнення судді з посади, що виходить за межі повноважень ВРП, передбачених статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та, на переконання позивача, свідчить про «перетягування» на себе виключних повноважень Конституційного Суду України.

36. Звертає позивач увагу й на те, що у відзиві на позовну заяву уникається спростування того, що, вирішуючи питання притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, ВРП фактично була надана оцінка ухваленому цим суддею судовому рішенню від 22.02.2008 (ухвалі про забезпечення позову), що суперечить висновкам Конституційного Суду України, наведеним у рішенні від 11.03.2020 у справі №4-р/2020 (пункт 7.1) і вказана обставина не знайшла свого відображення в оскаржуваному акті відповідача.

37. Висловлюючи незгоду з викладеними у відзиві на позовну заяву твердженнями відповідача стосовно законності та обґрунтованості спірного рішення, позивач зазначає, що ВРП не було зібрано доказів незаконності постановленої ним ухвали, а також доказів нібито заподіяних цим судовим рішенням збитків, як і не доведено обставин, які б вказували про його упередженість, а не звичайну помилку.

38. У судовому засіданні позивач, посилаючись на доводи, аналогічні раніше викладеним у позовній заяві, а також у відповіді на відзив, вимоги позову підтримав а просив про його задоволення у повному обсязі.

39. Представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити, оскільки вважає, що, приймаючи спірне рішення, ВРП діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, при цьому, на думку відповідача, прав позивача не порушила.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

40. Судом встановлено, що Указом Президента України від 12.01.2007 №11/2007 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Носівського районного суду Чернігівської області строком на п`ять років.

41. Рішенням Кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Київського апеляційного округу від 26.09.2008 на підставі подання голови Ради суддів Чернігівської області Чалая М.Г., що надійшло 31.03.2008, суддю ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Підставою притягнення до дисциплінарної відповідальності стало порушення процесуальних норм при застосуванні заходів забезпечення позову у цивільній справі №2-225/2008 (за позовом ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров`я України про поновлення на роботі) та прийняття позовної заяви з порушенням правил підсудності.

42. Запис про дисциплінарне стягнення внесено до трудової книжки ОСОБА_1 .

43. 07.05.2008 до Вищої ради юстиції надійшла пропозиція члена Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В. від 24.04.2008 про прийняття подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді.

44. 03.06.2008 до Вищої ради юстиції надійшло подання аналогічного змісту від 29.05.2008 Міністра юстиції України, члена Вищої ради юстиції Оніщука М.В.

45. Вимоги звернень ґрунтувались на тому, що суддя ОСОБА_1 ухвалою від 22.02.2008 відкрив провадження у цивільній справі №2-225/2008 за позовом ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров`я України та Державної акціонерної компанії «Держмедпром» про поновлення на роботі.

46. Крім того, в цей же день суддя постановив ухвалу про забезпечення позову, якою до закінчення розгляду справи по суті:

зупинив дію наказу МОЗ України від 12.02.2008 року №25-0;

заборонив ВАТ «Мегабанк» вносити зміни стосовно найменування власника рахунку у цінних паперах № НОМЕР_1 , що відкритий на ім`я ДАК «Держмедпром», та стосовно розпорядника рахунку в цінних паперах № НОМЕР_1 , що відкритий на ім`я ДАК «Держмедпром»;

заборонив ВАТ «Перший інвестиційний банк» вносити зміни стосовно найменування власника рахунку у цінних паперах № НОМЕР_2 , що відкритий на ім`я ДАК «Держмедпром», та стосовно розпорядника рахунку в цінних паперах № НОМЕР_2 , що відкритий на ім`я ДАК «Держмедпром»;

заборонив МОЗ України вносити (затверджувати) зміни або доповнення до статутів або викладати (затверджувати) в новій редакції статути ДАК «Держмедпром» та ДАК «Укрмедпром»;

здійснювати державну реєстрацію змін та/або доповнень до статутів або нової редакції статутів ДАК «Держмедпром» та ДАК «Укрмедпром»;

заборонив державну реєстрацію, зокрема, але не виключно, Святошинській районній державній адміністрації м. Києва здійснювати державну реєстрацію змін та/або доповнень до статутів або нової редакції статутів ДАК «Держмедпром» та ДАК «Укрмедпром».

47. Цю ухвалу про забезпечення позову було скасовано 25.03.2008 самим суддею ОСОБА_1 .

48. Ухвалою від 26.06.2008 суддя ОСОБА_1 передав цивільну справу за підсудністю на розгляд до Ірпінського міського суду Київської області.

49. На думку авторів звернень до Вищої ради юстиції, прийняття справи до розгляду з порушенням правил підсудності, визначених статтею 110 ЦПК України, викликає сумнів в об`єктивності та безсторонності судді, свідчить про порушення суддею присяги та є підставою для звільнення.

50. ОСОБА_1 надавав пояснення щодо обставин, які стосуються відкриття провадження та забезпечення позову у цивільній справі №2-225/2008.

51. У поясненнях, наданих члену Вищої ради юстиції Кудрявцеву В.В. , ОСОБА_1 пояснив, що провадження у вказаній цивільній справі ним було відкрито з дотриманням вимог частини 1 статті 110 Цивільного процесуального кодексу України, згідно з якою позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за місцем проживання позивача. Оскільки в матеріалах справи була відсутня копія паспорта з відміткою про місце реєстрації позивача, питання про територіальну підсудність справи ним вирішувалось за наявною у справі копією договору оренди житла.

52. Що стосується ухвали про забезпечення позову, то після того, як йому стало відомо про те, що подібна справа за позовом ОСОБА_2 перебуває в провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва, ухвалою від 25.03.2008 він скасував ухвалу про забезпечення позову від 22.02.2008. Ухвалою від 20.05.2008 Апеляційний суд Чернігівської області ухвалу від 25.03.2008 залишив без змін.

53. Крім того, ОСОБА_1 наголошував, що обставини, які стосувались порушень норм процесуального права, допущених ним під час розгляду даної цивільної справи № 2-225/2008 в частині відкриття провадження та забезпечення позову, були предметом перевірки кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Київського апеляційного округу, яка рішенням від 26.09.2008 притягнула суддю ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та наклала дисциплінарне стягнення у виді догани.

54. За результатами розгляду пропозиції члена Вищої ради юстиції від 24.04.2008, подання Міністра юстиції України від 29.05.2008, Вища рада юстиції дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 при здійсненні судочинства проявив несумлінність, безвідповідально поставився до своїх службових обов`язків, проігнорував вимоги закону, внаслідок чого прийняв до розгляду позовну заяву з порушенням правил територіальної підсудності, постановив незаконну ухвалу про забезпечення позову.

55. 07.06.2010 Вища рада юстиції ухвалила рішення №460/0/15-10 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги».

56. В оскаржуваному рішенні Вищої ради юстиції від 07.06.2010 про внесення подання про звільнення позивача, зазначено, що внаслідок допущених ОСОБА_1 порушень чинного законодавства, виник сумнів у його об`єктивності, неупередженості й незалежності під час розгляду цивільної справи №2-225/2008, зокрема, під час відкриття провадження та забезпечення позову.

57. Указом Президента України від 06.07.2010 №755/2010 на підставі пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України ОСОБА_1 звільнено з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги.

58. 15.06.2010 ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України, як суду першої інстанції, з позовом до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення від 07.06.2010 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги», зобов`язання Вищої ради юстиції скасувати рішення від 07.06.2010 в частині внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги судді та винести рішення про відхилення подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги.

59. 09.07.2010 ОСОБА_1 подав позов до Президента України про визнання незаконним та скасування Указу Президента України від 06.07.2010 №755/2010 «Про звільнення судді», яким його було звільнено з посади судді.

60. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.07.2010 позов ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції та до Президента України об`єднано в одне провадження.

61. Постановою від 28.07.2010 Вищий адміністративний суд України відмовив у задоволенні позову. Суд виходив із того, що Вища рада юстиції діяла відповідно до статей 19, 131 Конституції України, статей 2, 3, 32 Закону України від 15.01.1998 №22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» і в межах наданих їй повноважень прийняла рішення про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги судді на підставі пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України. Підставами для такого рішення стало те, що суддя відкрив провадження у цивільній справі про трудовий спір на державному підприємстві з порушенням територіальної підсудності і постановив незаконну ухвалу про забезпечення позову, що в кінцевому підсумку призвело до заподіяння великих збитків державі. Такі дії Вища рада юстиції визнала результатом несумлінного, безвідповідального ставлення судді до своїх службових обов`язків, ігнорування ним вимог закону. При цьому, суд констатував, що звільнення судді за порушення присяги не є видом дисциплінарної відповідальності, повторне притягнення до юридичної відповідальності одного і того самого виду відсутнє.

62. Вважаючи постанову від 28.07.2010 незаконною, ОСОБА_1 звернувся до Європейського суду з прав людини з заявою №4588/11, в якій скаржився за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, - на те, що провадження стосовно його звільнення було несправедливим та суперечило принципу незалежного і безстороннього суду; за статтею 8 Конвенції - на те, що звільнення значним чином вплинуло на його приватне життя.

63. З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 з іншими заявами, поданими до Європейського Суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об`єднані із заявою №5114/09 ОСОБА_4 проти України та 17 інших суддів.

64. 19.01.2017 Європейський Суд з прав людини ухвалив рішення у справі "ОСОБА_4 та інші проти України", зокрема і за заявою ОСОБА_1 , яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності, а також статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.

65. Рішення Суду набуло статусу остаточного 19.04.2017.

66. 03.05.2017 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 28.07.2010 по справі №П-110/10, на підставі пункту 3 частини першої статті 237 КАС України з врахуванням рішення Європейського Суду з прав людини у справі "ОСОБА_4 та інші проти України". Просив задовольнити заяву та постановити судове рішення про задоволення позовних вимог, а саме визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 07.06.2010 "Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги", зобов`язати вчинити дії, визнати незаконним та скасувати Указ Президента України від 06.07.2010 року №755/2010, поновити на посаді судді Носівського районного суду Чернігівської області починаючи з 31.08.2010.

67. Постановою від 07.08.2017 Верховний Суд України заяву ОСОБА_1 задовольнив частково, а постанову Вищого адміністративного суду України від 28.07.2010 скасував з направленням справи на новий судовий розгляд до цього ж суду.

68. При цьому, направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд України вказав на те, що, оскаржуване судове рішення про відмову у задоволенні позову належить визнати постановленим з порушенням норм матеріального права та положень адміністративного процесуального законодавства, а констатовані Європейським Судом порушення в аспекті цієї справи можуть бути усунуті у спосіб скасування рішення суду касаційної інстанції з направленням справи до того самого суду для постановлення рішення відповідно до вимог адміністративного процесуального законодавства.

69. 22.08.2017 справу направлено до Вищого адміністративного суду України, проте по суті її розглянуто не було.

70. В подальшому позивач звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог, в якій просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 07.06.2010 в частині внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги судді;

- визнати незаконним та скасувати Указ Президента України від 06.07.2010 №755/2010 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги судді»;

- визнати незаконним та скасувати наказ Носівського районного суду Чернігівської області від 30.08.2010 №60 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області з 30.08.2010;

- поновити ОСОБА_1 на посаді судді Носівського районного суду Чернігівської області починаючи з 30.08.2010;

- постанову суду в частині поновлення на посаді допустити до негайного виконання.

71. У зв`язку з припиненням з 15.12.2017 діяльності Вищого адміністративного суду України справу передано на розгляд до Верховного Суду.

72. Постановою Верховного Суду від 29.03.2018 вищевказаний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Вищої ради юстиції від 07.06.2010 «Про внесення Президенту України подання про звільнення ОСОБА_1 з посади Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги»; визнано протиправним та скасовано Указ Президента України від 06.07.2010 №755/2010 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області. В решті позову відмовлено.

73. Таке судове рішення, в частині відмови у задоволені позовних вимог, ОСОБА_1 оскаржив в апеляційному порядку до Великої палати Верховного Суду в апеляційному порядку.

74. Апеляційні скарги на це саме судове рішення Верховного Суду в частині задоволення позову подали й відповідачі - Вища рада правосуддя та Президент України.

75. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 апеляційні скарги ОСОБА_1 , Вищої ради правосуддя та Президента України задоволено частково. Рішення Верховного Суду від 29.03.2018 в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Постановлено передати на повторний розгляд Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади за порушення присяги. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення Верховного Суду від 29.03.2018 змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови Великої Палати Верховного Суду.

76. Вищевказана постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 направлена на адресу Вищої ради правосуддя супровідним листом від 19.02.2019 №11-495сап18 та отримана відповідачем 26.02.2019, що підтверджується відбитком штампу вхідної кореспонденції цього органу (том І а.с. 119).

77. На підставі службової записки начальника правового управління ВРП Пархацької Т.М. від 06.03.2019 №82/0/10-19 та на виконання постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 проведено автоматизований розподіл справи між членами Вищої ради правосуддя.

78. Протоколом автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 06.03.2019 справа розподілена члену ВРП Краснощоковій Н.С., яка 02.06.2020 склала висновок за результатами розгляду матеріалів щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області (далі - Висновок).

79. Член ВРП Краснощокова Н.С. дійшла висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, оскільки останній, при здійсненні правосуддя, проявив несумлінність, безвідповідально поставився до виконання своїх службових обов`язків, проігнорував вимоги закону, внаслідок чого прийняв до розгляду позовну заяву з порушенням норм щодо територіальної підсудності і постановив незаконну ухвалу про забезпечення позову, що свідчить про порушення ним присяги судді, допущення грубого порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

80. Питання про розгляд матеріалів щодо наявності підстав для звільнення позивача з посади судді було включено до порядку денного засідання ВРП 18.06.2020.

81. 15.06.2020 ОСОБА_1 подав до ВРП письмові пояснення, у яких просив розглянути матеріали щодо його звільнення з посади судді з урахуванням цих пояснень та, зважаючи на понесені і відбуті ним стягнення, та надто тривалий час унеможливлення доступу до професії судді, встановити відсутність підстав для звільнення його з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області та поновити його на цій посаді.

82. Такі вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що через рік після призначення його на посаду судді у порядку черговості з канцелярії суду він отримав для розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) та Державної акціонерної компанії «Держмедпром» (яка була перейменована в Державну акціонерну компанію «Укрмедпром») про поновлення на роботі.

83. ОСОБА_1 стверджував, що вищезгадана позовна заява була оформлена відповідно до вимог, встановлених Цивільно - процесуальним кодексом України (далі також ЦПК України), у матеріалах справи також була заява позивача про забезпечення позову.

84. У письмових поясненнях ОСОБА_1 зазначено, що, як вбачалось із матеріалів справи, МОЗ України було видано наказ, яким перейменовано Державну акціонерну компанію «Держмедпром» у Державну акціонерну компанію «Укрмедпром» і таким чином позивача було звільнено з посади керівника згаданої Компанії в той час, коли він перебував на лікарняному. Подальші дії по перереєстрації Державної акціонерної компанії «Держмедпром», на думку судді ОСОБА_1 , дійсно могли призвести до того, що у разі поновлення ОСОБА_2 на роботі, підприємства і посади, з якої його було звільнено вже не існуватиме і виконати рішення суду буде неможливо. За таких умов суддя ОСОБА_1 вважав, що забезпечення позову є можливим і співмірним та згідно статей 151-152 ЦПК України постановив ухвалу про забезпечення позову.

85. Такі дії, як вважає ОСОБА_1 , були вчинені ним відповідно до законодавства України без порушення вимог закону та нажаль наслідки, які настали в результаті зловживань одного із заступників ОСОБА_2 , й виразилися у відчуженні частини акцій підприємства, на той час передбачити він не зміг.

86. Відповідно до аргументації, наведеної ОСОБА_1 у письмових запереченнях, це він зараз розуміє, що зловживаючи правами, позивач міг подати позов і заяву про забезпечення позову одночасно у декілька судів в очікуванні де вони будуть вирішені, і що мали вони зовсім іншу мету, аніж захист його порушених прав. Однак, на момент розгляду справи, він ( ОСОБА_1 ) сприймав це як звичайну справу, не підозрюючи будь-яких інших намірів позивача, в чому внаслідок незначного досвіду роботи суддею і помилявся. При цьому, як наголошував ОСОБА_1 у своїх поясненнях, з приводу розгляду цієї справи до нього ніхто не звертався і жодних підозр вона не викликала.

87. У поданих до ВРП поясненнях наголошувалось й на тому, що у зв`язку з вищенаведеними фактами ОСОБА_1 було оголошено першу і єдину догану й упродовж одного року його було позбавлено премій, однак він намагався сумлінним виконанням своїх обов`язків довести, що то була лише прикра помилка в силу недостатнього досвіду.

88. У зв`язку з викладеним, ОСОБА_1 вважав, що подальше внесення щодо нього подання про звільнення з посади, власне як і саме звільнення з посади треба розцінювати як повторне притягнення до дисциплінарної відповідальності за однин і той самий проступок, що є неприпустимим й більше того, з часу вчинення такого проступку сплинуло понад 12 років, тобто минули усі можливі та передбачені законодавством строки для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

89. Вказував ОСОБА_1 й на те, що він на даний час здійснює адвокатську діяльність і фактично не обіймає посаду судді Носівського районного суду Чернігівської області, а тому, на його думку, ВРП могла вирішувати питання стосовно нього лише після поновлення на цій посаді.

90. 18.06.2020 ВРП прийняла спірне рішення, яким звільнила ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

91. Таке рішення ВРП мотивувала тим, що до Вищої ради юстиції 07.05.2008 надійшла пропозиція члена Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В. від 24.04.2008 про прийняття подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області, за результатами перевірки якої член Вищої ради юстиції Кудрявцев В.В. склав довідку від 27.06.2008.

92. Крім того, до Вищої ради юстиції 03.06.2008 року надійшло подання Міністра юстиції України, члена Вищої ради юстиції Оніщука М.В. від 29.05.2008 про внесення подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області.

93. У зазначених документах йшлося про порушення, допущені суддею ОСОБА_1 під час розгляду цивільної справи №2-225/08 за позовом ОСОБА_2 до МОЗ України, Державної акціонерної компанії «Держмедпром» (далі - ДАК «Держмедпром»), яку перейменовано в Державну акціонерну компанію «Укрмедпром» (далі - ДАК «Укрмедпром»), про поновлення на роботі, які полягали, зокрема, у прийнятті до розгляду цієї справи з порушенням правил територіальної підсудності та постановленні ухвали про вжиття заходів забезпечення позову у справі, які, на думку членів Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В. та Оніщука М.В. , свідчать про порушення суддею присяги та є підставою для звільнення його з посади.

94. Із матеріалів справи №19/1 (доручення голови Вищої ради юстиції від 14.05.2008 №72/0/4-08 про проведення перевірки наявності підстав для звільнення судді Носівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 ), том 2 якої містить копію матеріалів цивільної справи №2-225/08, встановлено, що 22.02.2008 до Носівського районного суду Чернігівської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 до МОЗ України, ДАК «Держмедпром», яка була перейменована в ДАК «Укрмедпром», про поновлення на роботі, а також заява про забезпечення позову у справі.

95. У позовній заяві, підписаній представником позивача Апаровим А.М., було зазначено, що 28.11.2006 позивача призначено на посаду генерального директора ДАК «Держмедпром» на підставі наказу МОЗ України № 230-О від 28.11.2006. 28.11.2006 між позивачем та МОЗ України укладено контракт. ДАК «Держмедпром» була утворена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.06.2000 №897 «Про подальше реформування медичної та мікробіологічної промисловості».

96. 12.02.2008 позивачу стало відомо, що згідно з наказом МОЗ України від 12.02.2008 №25-о «Про внесення змін до статутних документів ДАК «Держмедпром» його усунуто від виконання обов`язків генерального директора ДАК «Держмедпром» у зв`язку з ліквідацією одноособового виконавчого органу у формі генерального директора ДАК «Держмедпром».

97. Наказом МОЗ України від 12.02.2008 №25-о визначено також:

змінити назву ДАК «Держмедпром» на ДАК «Укрмедпром» (пункт 1);

ліквідувати одноособовий виконавчий орган у формі генерального директора ДАК «Держмедпром» та утворити у структурі ДАК «Укрмедпром» колегіальний виконавчий орган - виконавче правління (пункт 2);

призначити головою виконавчого правління ДАК «Укрмедпром» ОСОБА_6 на умовах контракту (пункт 4);

затвердити нову редакцію статуту ДАК «Укрмедпром» (пункт 7).

98. Таким чином, на думку позивача, фактично його було звільнено з посади генерального директора ДАК «Держмедпром» на підставі зазначеного наказу МОЗ України. Таке звільнення позивач вважав незаконним.

99. У позовній заяві позивач просив:

- визнати незаконним звільнення (усунення) ОСОБА_2 з посади генерального директора ДАК «Держмедпром»;

- скасувати наказ МОЗ України від 12.02.2008 №25-о;

- визнати недійсними зміни до статуту ДАК «Держмедпром» у частині зміни назви ДАК «Держмедпром» на ДАК «Укрмедпром» та утворення колегіального виконавчого органу - виконавчого правління;

- поновити ОСОБА_2 на посаді генерального директора ДАК «Держмедпром».

100. Ухвалою судді Носівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 від 22.02.2008 відкрито провадження у вказаній справі та призначено попереднє судове засідання на 11.03.2008.

101. Відкриваючи провадження у справі, суддя ОСОБА_1 допустив порушення частини першої статті 110 ЦПК України, відповідно до якої позови, які виникають із трудових правовідносин, можуть пред`являтися за місцем проживання позивача.

102. Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції на час вчинення суддею дій) місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Документом, який підтверджує реєстрацію місця проживання особи є довідка про реєстрацію місця проживання, яка видається органом реєстрації особі за її вимогою.

103. Із матеріалів справи вбачається, що при зверненні з позовом до суду позивач підтвердив своє місце проживання у місті Носівці Чернігівської області лише копією договору оренди житлового приміщення від 04.01.2008, яка відповідно до вимог Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є належним підтвердженням проживання ОСОБА_2 у цьому населеному пункті. При цьому договір оренди укладений 04.01.2008, тоді як позов пред`явлений 22.02.2008, а строк оренди квартири відповідно до умов цього договору становить лише чотири місяці.

104. Також встановлено, що ухвалою Носівського районного суду Чернігівської області від 26.06.2008 (суддя ОСОБА_1) вказану справу за позовом ОСОБА_2 передано на розгляд до Ірпінського міського суду Київської області.

105. В ухвалі зазначено, що у справі 02.04.2008 було проведено попереднє судове засідання, однак до цього часу справа по суті не розглядалася з різних причин. Із копій довіреностей, наданих представниками позивача Апаровим А.М. та Нориком М.В. , вбачається, що ОСОБА_2 мешкає на АДРЕСА_1 . Крім того, представник позивача надав суду копію листка непрацездатності серії ААШ №020946, виданого Ірпінською міською поліклінікою, що підтверджує лікування останнього за місцем проживання. Дані про дійсне місце проживання або реєстрацію ОСОБА_2 у місті Носівці Чернігівської області в суді жодними доказами не підтверджені. Суд достовірно встановив, що провадження у справі було відкрито з порушенням правил підсудності. Прокурор, який брав участь у справі як представник відповідача МОЗ України, заявив клопотання про направлення справи за підсудністю за місцем дійсного проживання позивача ОСОБА_2 .

106. Із матеріалів справи вбачається, що довіреність, видана ОСОБА_2 Апарову А.М. , в якій зазначено місце проживання ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), надана до суду разом із позовною заявою та заявою про забезпечення позову 22.02.2008, а представник Норик М.В. на підставі довіреності ОСОБА_2, в якій зазначена така сама адреса проживання довірителя, брав участь у попередньому засіданні у справі 02.04.2008.

107. Зважаючи на відсутність документів, що належним чином засвідчують місце проживання позивача, ВРП дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 відповідно до частини першої статті 121 ЦПК України повинен був залишити позовну заяву без руху.

108. Проте всупереч зазначеним вимогам закону суддя ОСОБА_1 не тільки відкрив провадження у справі, але й 22.02.2008 постановив ухвалу, якою вжив заходи забезпечення позову, порушивши при цьому вимоги чинного законодавства щодо правил їх застосування.

109. Так, ухвалою судді Носівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 від 22.02.2008 заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково, а саме - до закінчення розгляду справи по суті:

зупинено дію наказу МОЗ України від 12.02.2008 №25-о;

заборонено відкритому акціонерному товариству «Мегабанк» вносити зміни стосовно найменування власника рахунку у цінних паперах № НОМЕР_1 , відкритого на ім`я ДАК «Держмедпром», та стосовно розпорядника рахунку в цінних паперах № НОМЕР_1 , відкритого на ім`я ДАК «Держмедпром»;

заборонено відкритому акціонерному товариству «Перший Інвестиційний банк» вносити зміни стосовно найменування власника рахунку у цінних паперах № НОМЕР_2 , відкритого на ім`я ДАК «Держмедпром», та стосовно розпорядника рахунку в цінних паперах № НОМЕР_2 , відкритого на ім`я ДАК «Держмедпром»;

заборонено МОЗ України вносити (затверджувати) зміни та/або доповнення до статуту або викладати (затверджувати) в новій редакції статут ДАК «Держмедпром», вносити (затверджувати) зміни та/або доповнення до статуту або викладати (затверджувати) в новій редакції статут ДАК «Укрмедпром»; здійснювати державну реєстрацію змін та/або доповнень до статуту або нової редакції статуту ДАК «Держмедпром», здійснювати державну реєстрацію змін та/або доповнень до статуту або нової редакції статуту ДАК «Укрмедпром»;

заборонено голові виконавчого правління ДАК «Укрмедпром» ОСОБА_4 здійснювати будь-які дії щодо державної реєстрації змін та/або доповнень до статуту або нової редакції статуту ДАК «Держмедпром», державної реєстрації змін та/або доповнень до статуту або нової редакції статуту ДАК «Укрмедпром»;

заборонено державному реєстратору, зокрема, але не виключно, Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, здійснювати державну реєстрацію змін та/або доповнень до статуту або нової редакції статуту ДАК «Держмедпром»; здійснювати державну реєстрацію змін та/або доповнень до статуту або нової редакції статуту ДАК «Укрмедпром».

110. Відповідно до вимог частини третьої статті 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

111. Із матеріалів справи вбачається, що вказаний принцип співмірності суддею ОСОБА_1 дотримано не було.

112. Предметом позову, пред`явленого ОСОБА_2 , була вимога про поновлення на роботі. Водночас суддя ОСОБА_1 ужив заходів забезпечення позову, які взагалі не стосувалися вказаних вимог, а саме зупинив дію пунктів наказу МОЗ України від 12.02.2008 №25-о щодо зміни назви ДАК «Держмедпром» на ДАК «Укрмедпром», затвердження нової редакції статуту ДАК «Укрмедпром», здійснення її державної реєстрації та вжиття інших заходів організаційного характеру.

113. Забезпечуючи позов у такий спосіб, суддя ОСОБА_1 не тільки застосував невідповідні позовним вимогам заходи забезпечення, а й безпідставно та неправомірно обмежив права МОЗ України на здійснення законної діяльності з управління підприємством, яке перебуває у його відданні.

114. Крім того, зупинивши дію наказу МОЗ України від 12.02.2008 №25-о, суддя ОСОБА_1 проігнорував, що цей акт містить 9 пунктів, лише один із яких стосується звільнення позивача; безпідставно не врахував, що пунктом 4 цього наказу передбачено призначення головою виконавчого правління ДАК «Укрмедпром» ОСОБА_6 , у зв`язку із чим порушив трудові права цієї особи.

115. Всупереч вимогам законодавства у зазначеній ухвалі суддя ОСОБА_1 не мотивував, за яких підстав він дійшов висновку про те, що невжиття застосованих ним заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

116. У період дії постановленої суддею ОСОБА_1 ухвали про забезпечення позову звільнений наказом МОЗ України від 12.02.2008 №25-о генеральний директор ДАК «Держмедпром» ОСОБА_2 , незаконно використовуючи службові повноваження генерального директора, відчужив третій особі, а саме компанії «Gerist Invest Limited» (Великобританія) належні державі на праві власності 11437581 акцію ЗАТ «Індар» (70,7016% статутного фонду), які згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2000 №897 були передані до статутного фонду ДАК «Держмедпром». У подальшому, 14.03.2008, 11437581 зазначену акцію (70,7016% статутного фонду), що належали державі, за договором дарування переказано офшорній компанії «Storke Holding Limited» (Беліз) на відкритий у той самий день у ВАТ «Перший інвестиційний банк» рахунок у цінних паперах № НОМЕР_3 , а 17.03.2008 року відповідно до договору застави, підписаного між компанією «Storke Holding Limited» та ЗАТ КБ «Російський Міжнародний Банк», передано останньому в заставу.

117. Зазначеними діями ОСОБА_2 , що стали можливими внаслідок постановлення суддею ОСОБА_1 ухвали про забезпечення позову від 22.02.2008, державі нанесено збитки у розмірі 57187905 гривень.

118. У засіданні Вищої ради правосуддя 18.06.2020 суддя ОСОБА_1 зазначив, що, як в подальшому йому стало відомо, відчуження вказаних акцій здійснив не ОСОБА_2 , а його заступник.

119. На сайті Верховної Ради України за посиланням http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=42945 міститься звіт Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування обставин, що призвели до ситуації, яка склалася довкола ЗАТ «Індар».

120. Із вказаного звіту вбачається, що 10.01.2008 ДАК «Держмедпром» в особі голови правління компанії ОСОБА_2 видала довіреність на користь ОСОБА_9 . Цією довіреністю ОСОБА_9 надано право укладати від імені ДАК «Держмедпром» договори щодо розпорядження будь-яким майном ДАК «Держмедпром», у тому числі у вигляді акцій.

121. У березні 2008 року ДАК «Держмедпром» в особі представника ОСОБА_9, що діяв на підставі довіреності, виданої головою правління ДАК «Держмедпром» ОСОБА_2, здійснила відчуження в межах виконавчого провадження 70,7% акцій ЗАТ з виробництва інсулінів «Індар» на користь компанії «Геріст Інвест Лімітед» («Gerist Invest Limited»).

122. Компанія «Геріст Інвест Лімітед» на підставі договору дарування цінних паперів від 14.03.2008 подарувала на користь компанії «Сторк Холдінгс Лімітед» («Storke Holdings Limited») 70,7% акцій ЗАТ з виробництва інсулінів «Індар».

123. Із копії матеріалів цивільної справи вбачається, що від представника МОЗ України 25.03.2008 надійшла письмова заява від 04.03.2008 про скасування заходів забезпечення позову. Представник відповідача обґрунтував свою заяву тим, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи. Зокрема, як вбачається з описової частини оскаржуваної ухвали, виконання наказу МОЗ України від 12.02.2008 №25-о до ухвалення рішення у цій справі може мати наслідком незаконне звільнення позивача ( ОСОБА_2 ) із займаної посади генерального директора ДАК «Держмедпром» та наступне неправомірне призначення іншої особи на посаду голови виконавчого правління ДАК «Укрмедпром». Таким чином, йдеться про трудовий спір між ОСОБА_2 та МОЗ України. Видаючи оскаржуваний наказ від 12.02.2008 №25-о, МОЗ України діяло як суб`єкт владних повноважень, а отже, вирішення справ про зупинення дії наказу центрального органу виконавчої влади та його скасування віднесено до компетенції адміністративного судочинства.

124. Представник МОЗ України також зазначав, що ухвалою окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2008 відкрито провадження в адміністративній справі №3/660 за позовом ОСОБА_2 до МОЗ України про скасування наказу МОЗ України від 12.02.2008 №25-о.

125. Розглянувши вказану заяву представника МОЗ України, суддя ОСОБА_1 ухвалою суду від 25.03.2008 скасував ухвалу про забезпечення позову від 22.02.2008.

126. Із матеріалів цивільної справи вбачається, що ухвалою Ірпінського міського суду Київської області (суддя Линник В.Я.) від 22.09.2008 позовну заяву ОСОБА_2 до МОЗ України, ДАК «Держмедпром» (перейменована в ДАК «Укрмедпром») про поновлення на роботі залишено без розгляду, оскільки у судові засідання, призначені на 4 та 22 вересня 2008 року, позивач не з`явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

127. У спірному рішенні ВРП також зазначено, що пояснення судді ОСОБА_1 не спростовують висновків щодо порушення ним вимог статті 110 ЦПК України. Твердження судді про те, що достатнім доказом місця проживання позивача у місті Носівці Чернігівської області був договір оренди житла, не можуть бути взяті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації місця перебування позивача у зазначеному населеному пункті в порядку, встановленому Законом України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні». Крім того, копія довіреності, виданої позивачем ОСОБА_2 представнику Апарову А.М. , долучена до позовної заяви, також свідчить про проживання позивача у місті Ірпені Київської області. На порушення зазначеної норми закону вказує і те, що суддя на підставі винесеної ним ухвали від 26.06.2008 передав справу за підсудністю до Ірпінського районного суду Київської області.

128. Відповідач визнав необґрунтованими й посилання судді ОСОБА_1 на відсутність порушення закону при постановленні ухвали про забезпечення позову, оскільки це не спростовує висновків про невідповідність видів забезпечення позову заявленим позовним вимогам, відсутність належного обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову та порушення при винесенні ухвали прав МОЗ України щодо управління підприємством, яке перебуває в його віданні, та трудових прав ОСОБА_6 .

129. Враховуючи викладене, ВРП дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 , при здійсненні правосуддя, проявив несумлінність, безвідповідально поставився до своїх службових обов`язків, проігнорував вимоги закону, внаслідок чого прийняв до розгляду позовну заяву з порушенням норм щодо територіальної підсудності і постановив незаконну ухвалу про забезпечення позову, що свідчить про порушення ним присяги судді.

130. Зазначав відповідач і про те, що не змінився і характер наслідків, передбачених законом для подібних грубих порушень, після набрання чинності Законом України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі також Закон №1402-VIII), оскільки цим Законом не було пом`якшено або скасовано відповідальність за вчинений суддею ОСОБА_1 дисциплінарний проступок.

131. Відповідач у спірному рішенні наголошував й на тому, що оскільки суспільство наділило суддів повноваженнями та довірою, законом передбачено засоби притягнення суддів до відповідальності у виді звільнення з посади в разі грубих порушень, що виправдовують такий захід. Отже, переважаючий суспільний інтерес і на сьогодні вимагає, щоб до здійснення правосуддя не допускались особи, які вчинили в минулому настільки грубі порушення закону.

132. За встановлених обставин ВРП дійшла висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

133. Не погоджуючись із таким рішенням ВРП, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

134. Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення позивача та представників відповідача, встановивши обставини справи, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

135. Відповідно до положень Конституції України (у редакції, чинній на час прийняття ВРЮ щодо позивача відповідних рішень у 2010 році) призначення/обрання суддів та прийняття рішення про їх звільнення належали до повноважень Президента України та Верховної Ради України (статті 85, 126, 128).

136. Статтею 126 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) установлено, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, та визначено перелік підстав звільнення судді з посади, серед яких самостійною виокремлено таку підставу, як порушення суддею присяги (пункт 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України).

137. Аналогічне положення було закріплено в пункті 5 частини першої статті 15 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (який був чинним на час виникнення спірних відносин; далі також Закон №2862-XII).

138. Цим же законодавчим актом, який діяв станом на момент вчинення дій/бездіяльності, з якими ВРЮ пов`язувала підстави звільнення позивача, а також станом на час розгляду подання ВРЮ щодо судді ОСОБА_1 у 2010 році, були визначені підстави дисциплінарної відповідальності суддів, види дисциплінарних стягнень, строки для застосування дисциплінарного стягнення.

139. Так, частиною першою статті 36 Закону України «Про статус суддів» було встановлено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців після виявлення проступку, не рахуючи часу тимчасової непрацездатності судді або перебування його у відпустці.

140. Повноваження щодо внесення подання про призначення/обрання суддів на посади або про звільнення їх з посад належали до відання Вищої ради юстиції (стаття 131 Конституції України, пункт 1 частини першої статті 3 Закону України від 15.01.1998 №22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції», який був чинний час виникнення спірних відносин; далі також Закон №22/98-ВР).

141. Це повноваження ВРЮ конкретизувалося положеннями статей 31, 32 Закону №22/98-ВР, які врегульовують розгляд питання про звільнення судді за загальними та особливими обставинами відповідно.

142. За правилами частини першої статті 32 цього Закону розгляд питання про звільнення судді за особливими обставинами, однією з яких є порушення суддею присяги, можливий після надання кваліфікаційною комісією відповідного висновку або за власною ініціативою.

143. Згідно з приписами частини п`ятої цієї ж статті Закону №22/98-ВР рішення щодо внесення Вищою радою юстиції подання про звільнення судді відповідно до пунктів 4, 5 та 6 частини п`ятої статті 126 Конституції України приймається більшістю голосів членів від конституційного складу Вищої ради юстиції.

144. Наведені норми матеріального права встановлювали повноваження ВРЮ щодо внесення за власною ініціативою подання про звільнення суддів з посади за порушення суддею присяги до органу, який їх призначив або обрав, і розгляду за власною ініціативою питання про звільнення суддів з цієї підстави, що відповідало положенням статті 131 Конституції України.

145. Порушенням суддею присяги відповідно до положень частини другої статті 32 Закону №22/98-ВР є:

вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;

незаконне отримання суддею матеріальних благ або здійснення витрат, що перевищують доходи такого судді та членів його сім`ї;

умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;

порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

146. Щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності, то положеннями Закону №2862-XII передбачалося, що до суддів застосовуються такі дисциплінарні стягнення: догана, пониження кваліфікаційного класу (стаття 32). Інших видів дисциплінарного стягнення цим Законом не передбачено.

147. Відповідно до положень частини першої статті 31 Закону №2862-XII підставами для притягнення до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку було визначено порушення: законодавства при розгляді судових справ; вимог, передбачених статтею 5 цього Закону; обов`язків, указаних у статті 6 цього Закону.

148. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що звільнення судді з посади у разі порушення ним присяги не було видом дисциплінарного стягнення.

149. На момент розгляду ВРП питання щодо судді ОСОБА_1 вже були чинні Закони України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII).

150. Зокрема, Законом №1401-VIII внесено зміни до статті 131 Конституції України, якими ухвалення рішення про звільнення судді з посади віднесено до повноважень Вищої ради правосуддя.

151. До повноважень ВРП, відповідно до приписів пункту 3 частини першої статті 3 Закону №1798-VIII, віднесено й забезпечення здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження щодо судді.

152. Відповідно до статті 112 Закону №1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

153. Структура та організація діяльності Вищої ради правосуддя визначена статтею 26 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», згідно з положеннями частин першої, другої якої Вища рада правосуддя діє у пленарному складі, якщо інше не встановлено цим Законом. Для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів Вища рада правосуддя утворює Дисциплінарні палати з числа членів Вищої ради правосуддя.

154. Відповідно до статті 108 Закону №1402-VIII дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.

155. Аналогічне за змістом регулювання є і в частині другій статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», якою передбачено, що дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.

156. Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення матеріалів, що мають ознаки вчинення суддею дисциплінарного проступку, та прийняття рішення про відкриття дисциплінарної справи або відмову у її відкритті; 2) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (частина третя статті 42).

157. Дисциплінарне провадження здійснюється у розумний строк. Строк здійснення дисциплінарного провадження не повинен перевищувати більше ніж шістдесят днів з моменту отримання дисциплінарної скарги (частина четверта статті 42).

158. За результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді (частина друга статті 50).

159. Пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону №1402-VІІІ передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу; умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

160. У відповідності з положеннями пункту 6 частини першої статті 109 Закону №1402-VІІІ до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

161. Пунктом 7 частини дев`ятої статті 109 Закону №1402-VІІІ визначено, що істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт, що суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

162. Частина восьма вказаної статті Закону №1402-VІІІ передбачає, що у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді застосовується дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

163. За правилами частини третьої статті 56 Закону №1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов`язку підтвердити законність джерела походження майна), Вища рада правосуддя розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.

164. Пунктом 21 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1798-VIII передбачено, що дисциплінарні справи, відкриті Вищою радою юстиції до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII, Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя розглядають у порядку, передбаченому пунктом 32 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII, з урахуванням особливостей, визначених регламентом Вищої ради правосуддя.

165. За правилами пункту 32 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII дисциплінарні справи, порушені Вищою радою юстиції до набрання чинності цим Законом, рішення стосовно яких не прийнято, передаються дисциплінарним органам Вищої ради правосуддя для розгляду та прийняття рішень. Ухвалюючи рішення за результатами розгляду таких дисциплінарних справ, дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя застосовують дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом. Дисциплінарні справи, відкриті до набрання чинності цим Законом, розглядаються дисциплінарними органами Вищої ради правосуддя у порядку, який діяв на день відкриття дисциплінарної справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

166. Наведена вище правова регламентація спірних правовідносин вказує на те, що до набрання чинності Законами №1402-VIII і №1798-VIII розгляд питання про звільнення судді за особливими обставинами закінчувався прийняттям рішення щодо внесення Вищою радою юстиції подання про звільнення судді, яке приймалось більшістю голосів членів від конституційного складу ВРЮ.

167. Отже юридичною підставою для звільнення судді з посади законодавство визначало прийняте ВРЮ рішення про внесення відповідного подання до органу, що його обрав або призначив. До внесення змін у Конституцію України Законом №1401-VIII та набрання чинності Законами №1402-VIII і №1798-VIII повноваженнями стосовно звільнення суддів з посад був наділений, зокрема, Президент України, а після цього й станом на момент прийняття відповідачем спірного рішення - Вища рада правосуддя.

168. Саме лише подання ВРЮ про звільнення судді з посади, без рішення про його направлення до органу, уповноваженого на звільнення судді з посади, не було самостійною підставою для вирішення цього питання, зокрема, Президентом України, а згодом й Вищою радою правосуддя у пленарному складі.

169. У справі, яка розглядається, рішення Вищої ради юстиції від 07.06.2010 "Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги", а також Указ Президента України від 06.07.2010 №755/2010, яким позивача звільнено з посади судді, були скасовані у судовому порядку.

170. Тому колегія суддів, виходячи з аналізу вищенаведених законодавчих положень у світлі встановлених судовим розглядом обставин цієї справи, дійшла висновку, що питання стосовно наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги підлягало вирішенню дисциплінарним органом Вищої ради правосуддя (відповідною Дисциплінарною палатою) з урахуванням особливостей, визначених регламентом Вищої ради правосуддя, й повинно було завершуватись прийняттям одного з передбачених законом рішень.

171. Передбачених законом правових підстав для розгляду відразу у пленарному складі ВРП питання, переданого відповідачу згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 щодо судді ОСОБА_1 , у даному конкретному випадку не виникло.

172. При цьому, необхідно враховувати, що вирішення питання стосовно наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади за порушення присяги повторно передано до ВРП на підставі судового рішення - постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №800/349/17 (П/9901/337/18), прийнятої з урахуванням висновків та мотивів, викладених у рішенні ЄСПЛ у справі "ОСОБА_4 та інші проти України", зокрема і за заявою ОСОБА_1 .

173. За змістом частини першої статті 129-1 Конституції України, якій кореспондують приписи статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

174. Виконуючи вищевказану постанову Великої Палати Верховного Суду, та повторно вирішуючи питання щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді, ВРП повинна була врахувати наведені у цьому судовому рішенні мотиви.

175. Так, передаючи на повторний розгляд до ВРП, як органу, утвореного за результатами впровадження повномасштабної судової реформи та інституційних змін в Україні, вирішення питання щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що саме такий захід індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_4 та інші проти України», зокрема, і за заявою ОСОБА_1 №4588/11, є законним способом відновлення порушених прав позивача.

176. Розглядаючи справу «ОСОБА_4 та інші проти України», зокрема і заяву ОСОБА_1 (№4588/11), ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, зазначивши, що провадження, в тому числі у ВРЮ, характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки (пункти 135, 137 цього рішення).

177. Суд також констатував і порушення статті 8 Конвенції щодо судді ОСОБА_1 , встановивши, що звільнення заявника з посади становило втручання у його приватне життя, а також що таке втручання не відповідало вимогам «якості закону» (пункт 138 зазначеного рішення).

178. Відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Суду у справах проти України та з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції і протоколів до неї, регулюються положеннями Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі також Закон №3477-IV).

179. На підставі статті 2 цього Закону рішення Суду є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

180. Ураховуючи, що Суд встановив наявність великої кількості системних і загальних недоліків у роботі ВРЮ та Президента України на момент здійснення провадження щодо ОСОБА_1 , які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеному в постанові від 29.03.2018, про визнання протиправними та скасування рішення ВРЮ від 07.06.2010 «Про внесення Президенту України подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги» та Указу Президента України від 06.07.2010 №755/2010 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області.

181. У пункті 147 рішення «ОСОБА_4 та інші проти України» ЄСПЛ вказав, що у великій кількості справ, в яких було встановлено, що національні провадження суперечили Конвенції, Суд постановляв, що найбільш прийнятною формою компенсації було б відновлення національного провадження. У справі «Олександр Волков проти України» Суд зазначив, що відновлення національного провадження не було належним заходом. Беручи до уваги обставини, що призвели до порушень, а також необхідність проведення масштабної реформи системи дисциплінарної відповідальності суддів, Суд у тій справі дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що справу заявника у найближчому майбутньому буде переглянуто відповідно до принципів Конвенції і надав Уряду вказівку забезпечити поновлення заявника на посаді.

182. Крім того, відхиливши прохання щодо вжиття заходів індивідуального характеру шляхом поновлення заявників на посаді, Суд вказав на впровадження в Україні повномасштабної судової реформи, яка включає внесення змін до Конституції України та законів України, а також інституційні зміни, та наголосив на тому, що, враховуючи обсяг та обставини заяв, що розглядаються, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie даремними і безрезультатними. Відтак Суд вирішив не дотримуватись підходу, обраного у справі «Олександр Волков проти України» щодо вжиття індивідуальних заходів (пункт 148 рішення «ОСОБА_4 та інші проти України»).

183. Аналіз наведених у вищевикладеному рішенні ЄСПЛ висновків засвідчує, що вирішення питання про звільнення судді ОСОБА_1 з посади, зокрема у Вищій раді юстиції, характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, внаслідок чого принципи незалежності та неупередженості не були забезпечені на національному рівні на усіх етапах провадження у ВРЮ, яке охоплювало, в тому числі, перевірку відомостей, які можуть свідчити про порушення цим суддею присяги, здійснення дисциплінарного провадження й оформлення Вищою радою юстиції відповідного подання, прийняття рішення про направлення його до органу, який на той час був наділений повноваженнями на звільнення з посади судді.

184. Відповідно до абзацу дев`ятого частини першої статті 1 Закону №3477-IV виконання рішення включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

185. Згідно зі статтею 10 вказаного Закону з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру.

186. Додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.

187. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

188. Положеннями статті 13 Конвенції визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

189. Завданням же адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 КАС України (тут і далі - в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

190. Частиною другою цієї ж статті КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

191. Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 131 Конституції України та статті 3 Закону №1798-VIII до повноважень ВРП належить внесення подання про призначення судді на посаду, ухвалення рішення про звільнення судді з посади.

192. Із аналізу положень статей 106, 109 Закону №1402-VІІІ, а також частини другої статті 32 Закону №22/98-ВР (втратив чинність) убачається, що із внесенням змін до законодавства вид стягнення, що підлягає застосуванню до судді у зв`язку із допущенням поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, в тому числі в питаннях чесності та дотримання стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, за своєю суттю не змінився. У разі встановлення відповідних обставин до судді застосовується стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

193. На цьому наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі 800/349/17 (П/9901/337/18).

194. Отже, ВРП, отримавши вищевказану постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019, яка є остаточною і набрала законної сили, прийнята на виконання рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_4 та інші проти України», зокрема і за заявою ОСОБА_1 (№4588/11), не мала іншого альтернативного варіанту поведінки, окрім як повторно вирішити питання щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді виключно через передбачену Законом №1798-VIII процедуру розгляду справи дисциплінарним органом ВРП у порядку, визначеному статтею 49 цього Закону та застосувати, до позивача, у разі наявності для цього підстав, стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

195. Тільки наявність подання Дисциплінарної палати про звільнення судді, у розумінні положень частини третьої статті 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», є підставою для розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених, зокрема, пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

196. Однак, як пояснив представник відповідача у судовому засіданні, оскаржуване позивачем рішення прийнято на підставі висновку члена Вищої ради правосуддя Краснощокової Н.С. від 02.06.2020 та на виконання постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №800/349/17 (П/9901/337/18).

197. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

198. З аналізу зазначеної норми Основного Закону України вбачається, що діяльність органів державної влади (у даному випадку Верховної Ради України) здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом". Застосування такого принципу забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

199. Оскільки оскаржуване рішення ВРП прийнято з порушенням встановленої законом процедури розгляду питання щодо наявності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, то воно підлягає скасуванню.

200. Ураховуючи наведене, вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені у пропозиції члена ВРЮ Кудрявцева В.В. від 24.04.2008 та поданні Міністра юстиції України, члена Вищої ради юстиції Оніщука М.В. від 29.05.2008, необхідно передати для розгляду відповідною Дисциплінарною палатою ВРП у порядку, передбаченому статтею 49 Закону №1798-VIII.

201. За правилами частини 4 статті 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених частиною другою цієї статті, може:

1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині;

2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправними, зобов`язати Верховну Раду України, Президента України, Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України вчинити певні дії;

3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу.

202. Приймаючи до уваги викладене та враховуючи приписи частини другої статті 9 КАС України, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення ВРП скасуванню з направленням на розгляд Дисциплінарною палатою ВРП питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

203. Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 19.08.2020 у справі №9901/136/20, правовідносини в якій є, подібними до тих, які виникли у справі, що розглядається, й колегія суддів не вбачає підстав для відступу від правової позиції, висловленої у вказаному судовому рішенні.

204. Оскільки питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності направляється, внаслідок порушення процедури розгляду, на новий розгляд, у результаті якого має бути прийнято нове рішення, то вимога про поновлення позивача на посаді судді не підлягає задоволенню як передчасна.

205. У зв`язку з наведеним відсутні підстави й для надання оцінки всім доводам позивача, зокрема щодо формального характеру спірного рішення ВРП і його невмотивованості, перевищення відповідачем своїх повноважень у зв`язку з наданням оцінки судовим рішенням, ухваленим ним як суддею у 2008 році.

206. Колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що ВРП, з огляду на виключення ОСОБА_1 зі штату Носівського районного суду Чернігівської області, може розглядати питання про звільнення його з посади судді лише після поновлення на цій посаді.

207. З цього приводу колегія суддів зазначає, що скасування постановою Верховного Суду від 29.03.2018 рішення Вищої ради юстиції від 07.06.2010 та Указу Президента України від 06.07.2010, відповідно до яких Главі держави внесено подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області та звільнено його з цієї посади, обумовлює відсутність станом на час прийняття оспорюваного рішення юридичного факту, з яким Конституція України пов`язує факт звільнення судді з посади. Виключення зі штату суду не впливає на ці обставини.

208. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів виходить з того, що за правилами частин першої, третьої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

209. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 1681,60 гривень, за подання до адміністративного суду позову з двома вимогами немайнового характеру, що підтверджується квитанцією №27668606 (дата здійснення операції: 27.07.2020). Оригінал цієї квитанції знаходиться у матеріалах справи (том І, а.с. 53).

210. Зважаючи, що Верховний Суд дійшов висновку про задоволення даного позову лише в частині однієї вимоги немайнового характеру про визнання протиправним та скасування спірного рішення ВРП, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого ним судового збору підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань Верховної Ради України в сумі 840,80 гривень.

211. Керуючись статтями 2, 22, 139, 241-246, 250, 266 КАС України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 18.06.2020 №1877/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області на підставі п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України».

Зобов`язати Вищу раду правосуддя розглянути матеріали дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_1 .

В решті позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя (04050, м. Київ, вул. Студентська, 12-А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 00013698) судовий збір у розмірі 840,80 гривень, сплачений згідно з квитанцією №27668606 (дата здійснення операції: 27.07.2020), оригінал якої знаходиться у матеріалах справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 03.11.2020.

Головуючий суддя Н.В. Коваленко

Судді О.П. Стародуб

В.М. Кравчук

А.А. Єзеров

І.В. Желєзний

Джерело:ЄДРСР 92624523

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані.

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Рішення від 29.10.2020 по справі № 9901/187/20 Касаційний адміністративний суд

Показати наступного разу?

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Ви не авторизовані

Розділи системи

119 941 793

24 860

2 748

529 953

23 360 677

Унікальні можливості

Моніторинг

Календар засідань

Обране

Добірки прецедентів

Зв'яжіться з нами

Про нас

Комерційний відділ

Підтримка користувачів

Загальні контакти

Соціальні мережі

Рішення від 29.10.2020 по справі № 9901/187/20 Касаційний адміністративний суд

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!