ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року справа №200/2224/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Геращенка І.В., суддів: Блохіна А.А., Міронової Г.М.,

секретар судового засідання Мирошниченко О.Л.,

за участю: представника позивача Д`яконової К.І., діючої згідно ордеру серії АР № 1005776

представника відповідача Гетьманенко О.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року у справі № 200/2224/20-а (головуючий І інстанції Голошивець І.О., повний текст складений у м. Слов`янську Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення індексації грошового забезпечення,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі ГУ МВС в Донецькій області), в якому, з урахуванням заяви про уточнення та збільшення позовних вимог, просив:

- стягнути компенсацію за невикористану відпустку за 2014 рік в сумі 16049,40 грн.;

- стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку з 08.09.2015 року по день ухвалення рішення судом;

- стягнути індексацію несплаченого матеріального забезпечення за невикористану відпустку за період з жовтня 2015 року по березень 2020 року в сумі 4397,53 грн. (а.с. 78-87).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.07.2020 року позов задоволений частково:

- визнано протиправною бездіяльність ГУ МВС в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсація за невикористану відпустку за період 2014 року;

- зобов`язано ГУ МВС в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за період 2014 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день його звільнення;

- зобов`язано ГУ МВС в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за спірний період;

- в іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с. 179-182).

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову через порушення норм матеріального права. В обґрунтування доводів посилався на те, що суд, задовольняючи позов, посилався на норми права: Закон України «Про Національну поліцію», наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання», постанову Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» № 988 від 11.11.2015 року, які не мають жодного відношення до спірних правовідносин, оскільки у спірний період позивач проходив державну службу, яка врегульована нормами іншого законодавства. Апелянт вважає, що відсутні підстави для виплати індексації несплаченого матеріального забезпечення за невикористану відпустку, оскільки відповідно до ст. 50 Закону України «Про державну службу», п. 1.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року № 5 компенсація за невикористану відпустку не входить до складових заробітної плати державного службовця. Крім того, суд не встановив факт невикористання позивачем відпустки за 2014 рік, а в матеріалах справи відсутні відомості щодо наявності у позивача на дату звільнення 30 днів невикористаної відпустки за 2014 рік (а.с. 185-191).

Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду залишити без змін (а.с. 216-221).

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, проти чого заперечував представник позивача.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчив доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі обставини справи.

Відповідно до трудової книжки позивач з 22.09.2011 року прийнятий на державну службу начальником управління матеріального забезпечення ГУМВС України в Донецькій області (наказ ГУМВС від 21.09.2011 року № 418 о/с).

Наказом МВС України від 28.08.2015 року № 1815 о/с ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) з 08.09.2015 року (а.с. 64).

В довідці Ліквідаційної комісії Головного управління МВС в Донецькій області від 18.03.2020 року № 134/лк зазначено, що відповідно до ст. 57 Закону України «Про державну службу» та постанови КМУ «Про порядок обчислення стажу державної служби» від 03.05.1994 року № 283, щорічна відпустка ОСОБА_1 за 2014-2015 роки складала 45 діб щорічно (а.с. 60).

Наказом Ліквідаційної комісії Головного управління МВС в Донецькій області від 28.08.2014 року № 325 о/с внесені зміни до наказу ГУМВС України в Донецькій області від 17.07.2014 року № 266 о/с та вважати невикористаною частину відпустки за 2014 рік з 3 липня до 17 липня, у зв`язку зі знаходженням на лікарняному та надати позивачу частину відпустки 15 діб з 29 липня до 12 серпня (а.с. 53).

Згідно довідки Ліквідаційної комісії Головного управління МВС в Донецькій області від 18.03.2020 року № 133/ЛК наказом ГУМВС України в Донецькій області від 17.07.2014 року № 266 о/с позивачу надано додаткову відпустку у кількості 15 діб з 03.07.2014 року по 17.07.2014 року, наказом від 28.08.2014 року № 325 о/с продовжено вищезазначену відпустку у зв`язку з перебуванням позивача на лікарняному (а.с. 50, 52).

Відповідно до наказу Ліквідаційної комісії Головного управління МВС в Донецькій області від 11.09.2015 року № 279 о/с ОСОБА_1 визначено невикористану відпустку за 2015 рік у кількості 15 календарних днів (а.с. 54).

Відповідно до довідки Головного управління МВС в Донецькій області від 22.01.2020 № 13, в жовтні 2015 року ОСОБА_1 нараховано компенсацію за невикористану відпустку в сумі 5840,40 грн.

В довідці Ліквідаційної комісії Головного управління МВС в Донецькій області від 18.03.2020 року № 44 зазначено, що в наказі на звільнення ОСОБА_1 данні щодо кількості діб невикористаної відпустки у 2014 році відсутні. У зв`язку з цим, грошова компенсація за невикористану відпустку не нарахована та не виплачена. Крім того, згідно з автоматизованою системою бази даних «Парус-версія 7» данні щодо перебування ОСОБА_1 в 2014 році у відпустці відсутні (а.с. 63).

Посада начальника управління матеріального забезпечення ГУМВС України в Донецькій області, яку займав позивач, відносилась до посад державної служби.

Спірним при апеляційному перегляді є наявність підстав для зобов`язання ГУ МВС в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2014 рік та зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу. індексацію грошового забезпечення за період з жовтня 2015 року по березень 2020 року.

Згідно ч.1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі Закон № 504) у разі звільнення працівника йому виплачується грошова

компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до ст. 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (ст. 116 КЗпП України).

Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, кількість невикористаної відпустки за цей період дорівнює 30 діб, під час розгляду справи судом встановлено, що сторони погоджуються із загальною кількістю днів відпустки позивача, що не були ним використані протягом 2014 року.

Апелянт наголошує, що в наказі Ліквідаційної комісії Головного управління МВС в Донецькій області від 11.09.2015 року № 279 о/с ОСОБА_1 визначено невикористану відпустку за 2015 рік у кількості 15 календарних днів, якщо б позивачем не було використано відпустку за 2014 рік, то в цьому наказі про це було б зазначено. В ГУМВС відсутні заяви позивача за 2014-2015 роки про перенесення відпустки за 2014 рік або про виплату відповідної компенсації, що свідчить про те. що з 04.07.2014 року з моменту зміни місцезнаходження відповідача, позивач не звертався до ГУМВС в Донецькій області з питань невикористання ним відпустки за 2014 рік, що не виключає факт використання ним цієї відпустки.

Також, апелянт зауважив, що на теперішній час неможливо документально підтвердити або спростувати факт використання позивачем відпустки за 2014 рік.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з твердженням суду першої інстанції, оскільки в матеріалах справи відсутні дані про використання позивачем відпустки у 2014 році в кількості 45 діб.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не надано суду відповідних доказів в підтвердження використання позивачем 45 днів відпустки (30 днів основної та 15 - додаткової).

Враховуючи те, що відповідачем не жодних доказів щодо перебуванням позивача у 2014 році у відпустці, а частиною 2 ст. 77 КАС України визначено обов`язок відповідача, як суб`єкта владних повноважень, доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції в частині задоволення позову про визнання протиправною бездіяльності ГУ МВС в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсація за невикористану відпустку за період 2014 року, зобов`язання ГУ МВС в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за період 2014 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день його звільнення.

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що рішення суду прийнято із застосуванням норм права щодо поліцейських, військовослужбовців, які не мають жодного відношення до спірних відносин, оскільки позивач проходив службу в міліції на посаді державного службовця у спірний період.

Також, апеляційний суд вважає хибним висновок суду про зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з жовтня 2015 року по березень 2020 року, виходячи з такого.

Згідно ст. 51 Закону України «Про державну службу» від 17 листопада 2011 року № 4050-VI (в редакції, чинній у спірний період, далі Закон № 4050) державному службовцю надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. За кожний рік державної служби по досягненню п`ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 4050 заробітна плата державного службовця складається з посадового окладу, надбавок до нього та премій, передбачених цим Законом.

Державний службовець має право також на інші гарантії та компенсації у сфері оплати праці, передбачені законом (ч. 2 ст. 46 Закону № 4050).

Згідно ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи. У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості. У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Грошова компенсація за невикористані дні відпустки є одноразовою виплатою, яка, хоча і включається до фонду заробітної плати (додаткового), проте є виплатою за невідпрацьований час, має іншу правову природу та відноситься до разових платежів; не пов`язана з виконанням позивачем своїх службових обов`язків і має компенсаційний характер, пов`язаний, як правило, із фактом звільнення працівника та наявністю невикористаних днів відпустки.

Подібна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом у постановах від 24.03.2020 року у справі № 184/1028/17, від 26.06.2018 у справі № 216/1666/17 року, від 31.08.2018 року у справі № 720/770/17.

Згідно ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року № 1282-XII (далі Закон № 1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: оплата праці (грошове забезпечення) (ст. 2 Закону № 1282).

Позивач просить стягнути з відповідача індексацію несплаченого матеріального забезпечення за невикористану відпустку за період з жовтня 2015 року по березень 2020 року.

Апеляційний суд зазначає, що Законом № 1282 передбачено індексацію доходів громадян, які не мають разового характеру.

В свою чергу, оплата відпусток (компенсація за невикористану відпустку) входить до грошового забезпечення, однак має разовий характер.

Таким чином, вимоги в частині стягнення з відповідача індексації несплаченого матеріального забезпечення за невикористану відпустку за період з жовтня 2015 року по березень 2020 року не підлягають задоволенню.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про задоволення позову в частині зобов`язання ГУ МВС в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за спірний період, внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, тому є підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за спірний період з прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову в частині зобов`язання ГУ МВС в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за спірний період.

Керуючись ст. ст. 195, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року у справі № 200/2224/20-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення індексації грошового забезпечення скасувати в частині зобов`язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за спірний період.

Прийняти нову постанову у зазначеній частині.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про зобов`язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за спірний період відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Повний текст постанови складений 4 листопада 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Геращенко

Судді: А.А. Блохін

Г.М. Міронова