Справа № 138/2095/20

Провадження № 22-ц/801/1957/2020

Категорія: 36

Головуючий у суді 1-ї інстанції Холодова Т. Ю.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2020 рокуСправа № 138/2095/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М.,

за участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу №127/24960/19 за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному заклад

за апеляційною скаргою Національної академії внутрішніх справ на ухвалуМогилів-Подільськогоміськрайонного судуВінницької областівід 04серпня 2020року про відмову у відкритті провадження у справі, повний текст якої складено того ж дня, постановлену у складі судді Холодової Т.Ю.

встановив:

Ухвалою Моголів-Подільського суду Вінницької області від 04 серпня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі.

Ухвала судупершої інстанціїмотивована тим,що даний спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається післяїї звільнення з державної служби.

В апеляційній скарзі позивач за представник позивача Національної академії внутрішніх справ Семенюк А. просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги представник позивача Семенюк А. зазначав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження, оскільки предметом позову у даній справі є стягнення боргу із урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних від суми заборгованості у зв`язку з невиконанням умов Договору про підготовку здобувача вищої освіти у вищому навчальному закладі МВС України.. також зазначає, що на момент звільнення відповідача зі служби між сторонами не існувало жодних трудових (службових) правовідносин, спори з яких могли б розглядатись в порядку адміністративного судочинства. Крім того суд першої інстанції проігнорував той факт, що спір виник між фізичною особою, ОСОБА_1 , який виявив бажання отримати освіту за державним замовленням та юридичною особою НАВС, яке є державним вищим навчальним закладом, виступає стороною у договорі і не є суб`єктом владних повноважень та не здійснює публічно владних управлінських функцій. На думку апелянта суд першої інстанції виніс оскаржувану ухвалу помилково, вважаючи, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. .

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача ОСОБА_1 не надійшов.

У судовому засіданні сторони не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином.

У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість проведення судового розгляду у відсутність осіб, які не з`явилися.

Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції послався на положення п.1 ч.1ст.186 ЦПК України, ст. 3,4,6 КАС України та виходив з того, що спори з приводу стягнення витрат, пов`язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Спір з приводу відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням курсанта у вищому навчальному закладі, підпорядкованому Міністерства внутрішніх справ України, яке є суб`єктом владних повноважень, підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Також суд першої інстанції послався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 11-669апп18, де вказано, що з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування вартості навчання особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах від 14 березня 2018 року в справі № 461/5577/15-ц, 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15, оскільки указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, перш за все цивільних, господарських та адміністративних між собою. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі Кодексу) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 частини 1 ст.3 Кодексу визначено, що справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.4 Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Частиною третьою статті 6 Кодексу передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 15 частини першої статті 3 Кодексу публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Як вбачається з матеріалів справи, Національна академія внутрішніх справ просить стягнути з ОСОБА_1 вартість витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі у сумі 49501,62 грн. у зв`язку з тим, що відповідно до наказу НАВС № 118 о/с від 07 серпня 2017 року відповідач відрахований з числа курсантів 3-го курсу факультету № 1 навчально-наукового інституту № 1, з 14 серпня 2017 року. А наказом НАВС від 11 листопада 2015 року № 202 о/с відповідача з 07 листопада 2015 року призначено на посаду курсанта 1-го курсу з присвоєнням спеціального звання рядового поліції.

За змістом статті 9 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію», чинного на час укладення договору про підготовку фахівця за державним замовленням на денній формі навчання, на курсантів, слухачів, ад`юнктів, інших атестованих працівників, у тому числі й викладацького складу навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, поширюються права і обов`язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону України «Про міліцію» працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про міліцію» підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається. Типову форму договору затверджує Міністерство внутрішніх справ України за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Відповідно до статті 74 Закону України "Про Національну поліцію" підготовка фахівців за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, проводиться на підставі контракту про здобуття освіти, який укладається між навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчається.

Особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Позивач вказує, що ОСОБА_1 наказом ректора Національної академії внутрішніх справ від 10.08.2015 року № 102 о/с з 17 серпня2015 року зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання.

Відповідно до наказу НАВС № 118 о/с від 07 серпня 2017 року відповідач відрахований з числа курсантів 3-го курсу факультету № 1 навчально-наукового інституту № 1, з 14 серпня 2017 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 рок у справі № 723/18/17 (провадження № 14-563цс18) зробила висновок, що спори, які пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат, відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 липня 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що поняття «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява N 7360/76, доповідь Європейськоїкомісіїз прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [... ] ».

Із урахуванням наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а тому висновок суду про відмову у відкритті провадження по справі з підстав п. 1 ч.1 ст.186 ЦПК України, є правильним, оскільки у межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Вказана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 (провадження № 11-669апп18), на яку послався суд першої інстанції при прийнятті рішення та від 06 квітня 2020 року у справі № 235/5858/18 (провадження № 61-2150св20) та інших постановах, що свідчить про усталену практику розгляду вказаної категорії спорів.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 (провадження № 11-669апп18), а також до суб`єктивного тлумачення норм права, проте ці доводи висновків суду не спростовують, враховуючи те, що суд відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, у зв`язку з чим підстав вважати, що доводи є слушними, не має.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу Національної академії внутрішніх справ залишити без задоволення.

Ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 04 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Міхасішин

Судді: Ю.Б. Войтко

І.М. Стадник