ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2020 р. Справа №907/568/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Кордюк Г.Т.

суддів Кравчук Н.М.

Плотніцького Б.Д.

Секретар судового засідання Матіїшин Х.В.

розглянувши апеляційну скаргу Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України, б/н від 11.02.2020 (вх. №ЗАГС 01-05/638/20 від 14.02.2020)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.12.2019 (повний текст рішення складено 23.01.2020)

у справі № 907/568/19 (суддя Ремецькі О.Ф.)

за позовом: Берегівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, м. Ужгород

до відповідача-1: Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України, с. В.Бакта Берегівського району

до відповідача -2: Фермерського господарства "Фенікс БНГ", с. Бадалово Берегівського району

про визнання недійсним договору про надання послуг у сфері сільськогосподарського господарства за №01/02 від 01.02.2019 та звільнення земельної ділянки,

За участю представників:

прокурор: Клак Ю.Г.;

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Берегівська місцева прокуратура в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області звернулась до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії наук України та до Фермерського господарства "Фенікс БНГ" про визнання недійсним і припинення на майбутнє договору про надання послуг у сфері сільського господарства N01/02 від 01.02.2019 на земельних ділянках загальною площею 753 га, за кадастровими номерами №2120483400:02:000:0004, площею 31,131 1 га, в урочищі Мокра 50 га, №2120483200:02:000:0001, площею 27,0444 га, №2120483400:02:000:0003, площею 24,0915 га, №2120481200:01:000:0002, площею 44,1599 га, №2120481200:02:000:0007, площею 49,668 га, №2120481200:02:000:0006, площею 55,8132 га, №2120481200:02:000:0009, площею 29,3697 га, №2120482200:01:000:0015, площею 107,9999 га, №2120481200:02:000:0010, площею 20,00 га, в урочищі за фермою (Мочола) 55 га, №2120482200:01:0000018, площею 15,2279 га, №2120481200:01:000:0012, площею 8,8606 га, №2120481200:01:000:0013, площею 9,9187 га, №2120481200:01:000:0006 площею 30,9375 га, №2120482200:01:000:0016, площею 16,0 га, №2120481200:01:000:0008, площею 10,7667 га, №2120486000:04:000:0028, площею 25,3882 га, №2120481200:01:000:0010, площею 24,5998 га, №2120483400:02:000:0002, площею 13,6276 га, №2120481200:01:000:0003, площею 47,1202 га, №2120481200:02:000:0008, площею 56,0 га, загальною вартістю 201 939 540 грн., укладеного між Закарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією Національної академії аграрних наук України та фермерським господарством "Фенікс БНГ"; зобов`язання фермерського господарства "Фенікс БНГ" звільнити земельні ділянки загальною площею 753 га та за загальною вартістю 201 939 540 грн.

Позов обгрунтований тим, що оспорюваний договір про надання послуг є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам законодавства, а також не відповідає статтям 96, 116 ЗК і частині 4 статті 4 Закону України "Про оренду землі" щодо розпорядження земельними ділянками неповноважним суб`єктом, що є підставою для визнання цього договору недійсним відповідно до частин 1, 2, 5 статті 203, статті 215 ЦК і частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК) та зобов`язання ФГ "Фенікс-БНГ" звільнити зазначені земельні ділянки з огляду на їх використання товариством без достатніх правових підстав.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 26.12.2019 у справі №907/568/19 позов задоволено повністю.

Приймаючи вказане рішення у справі, місцевий господарський суд виходив з того, що за змістом договору від 01.02.2019 між сторонами фактично склалися правовідносини з оренди землі, оскільки з умов оскаржуваного договору вбачається, що відповідач 1 фактично передав відповідачу 2 на платній основі земельну ділянку, що перебуває у постійному користуванні відповідача 1. Тому положення даного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі.

Оскільки орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, сторонами не був дотриманий встановлений нормами земельного законодавства порядок щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки суд першої інстанції дійшов до висновку про підставність та обгрунтованість позовних вимог.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Національної академії аграрних наук України звернулась до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.12.2019 у справі №907/568/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позовних вимогах відмовити.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що прокурором при зверненні до суду з позовом у даній справі не подано достатніх, належних та допустимих доказів наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, а саме неналежного виконання останнім своїх функцій із захисту інтересів держави. Здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором є спірним питанням і у справі №912/2385/18 Великою Палатою Верховного Суду вирішуватиметься питання про усунення неоднакового застосування судами ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру".

Окрім того, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір про надання послуг є прихованим договором оренди землі, оскільки правовідносини між відповідачами є змішаними та характерними як для договору підряду, так і договору про надання послуг.

06.03.2020 до суду від Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області поступили письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких позивач зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, з урахуванням всіх обставин справи.

Зокрема, позивач зазначає, що з аналізу змісту оспорюваного договору вбачається, що Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Національної академії аграрних наук України фактично передала Фермерському господарству "Фенікс БНГ" у платне користування земельну ділянку не уклавши при цьому договору оренди земельної ділянки відповідно до вимог Земельного кодексу України та ЗУ «Про оренду землі» та під виглядом сільськогосподарських послуг фактично виконавець обробляє земельну ділянку, яка належить державі. Отже, укладений між відповідачам договір є прихованим договором оренди землі.

13.03.2020 до суду від Берегівської місцевої прокуратури поступив відзив на апеляційну скаргу, в якому прокуратура просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.12.2019 у справі №907/568/19 залишити без змін з підстав його законності та обгрунтованості, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Зокрема, прокурор вважає безпідставним покликання апелянта на те, що спірний договір є змішаним договором підряду та надання послуг, оскільки такий не відповідає вимогами ст.ст. 837, 843,847, 853,901-907 ЦК України. Оскільки за спірним договором фактично передано в користування земельні ділянки для вирощування товарної сільськогосподарської продукції прокурор вважає вірним висновок суду першої інстанції, що між сторонами виникли правовідносини з оренди землі.

Автоматизованою системою документообігу суду справу №907/568/19 розподілено до розгляду головуючому судді Кордюк Г.Т. Введено до складу судової колегії суддів Плотніцького Б.Д. та Скрипчук О.С.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України та призначено розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні на 23.03.2020.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.03.2020, з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", рекомендацій Ради суддів України, розпорядження голови Західного апеляційного господарського суду від 16 березня 2020 року №06-41/01, з метою попередження розповсюдження коронавірусної інфекції (COVID-19), розгляд справи №907/568/19 відкладено в межах розумного строку. При цьому повідомлено, що про дату і час розгляду даної справи сторони будуть повідомленні ухвалою суду.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 27.04.2020.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2020 зупинено апеляційне провадження у справі № 907/568/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.

Із Єдиного державного реєстру судових рішень суд встановив, що Велика Палата Верховного Суду закінчила перегляд справи, до якої було зупинено апеляційне провадження у даній справі, та 26.05.2020 прийняла постанову у справі № 912/2385/18 (оприлюднено 20.07.2020, №90458902).

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді - члена колегії Скрипчук О.С., 29.07.2020 згідно розпорядження керівника апарату Західного апеляційного господарського суду №165 здійснено автоматизовану зміну судді - члена колегії Скрипчук О.С.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2020 до складу колегії замість судді Скрипчук О.С. введено суддю - члена колегії Кравчук Н.М.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.07.2020 поновлено апеляційне провадження у справі №907/568/19, розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 14.09.2020.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 розгляд апеляційної скарги відкладено на 05.10.2020.

05.10.2020 судове засідання у даній справі не відбулось у зв`язку з перебуванням у відпустці головуючого судді Кордюк Г.Т.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 26.10.2020.

В судове засідання прибув прокурор.

Інші учасники справи участі уповноважених представників в судовому засіданні повторно не забезпечили.

07.05.2020 до суду від позивача поступило клопотання про розгляд справи без участі представника Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Аналогічне положення викладене і у ч.12 ст. 270 ГПК України.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Олександр Шевченко проти України", заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007, та "Трух проти України" (ухвала), заява № 50966/99, від 14.10.2003).

Колегія суддів зазначає, що сторонам відомо про розгляд даної справи судом апеляційної інстанції, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень, однак вони не забезпечили участі уповноважених представників у жодному судовому засіданні.

З огляду на наведене, оскільки явка учасників справи у судове засідання судом не визнавалася обов`язковою, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін.

Прокурор в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.12.2019 у справі №907/568/19 залишити без змін з підстав його законності та обгрунтованості, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши прокурора, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права зазначає наступне:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000413 від 29 березня 1996 року у користуванні Закарпатського інституту агропромислового виробництва, який в подальшому згідно наказу НААН №323 від 24.11.2011 "Про реорганізацію Закарпатського інституту агропромислового виробництва НААН" реорганізовано в Закарпатську державну сільськогосподарську дослідну станцію Національної академії аграрних наук України, знаходиться земельна ділянка площею 3166,8 га.

01.02.2019 між Закарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією НААН України (далі Сторона-1) та Фермерським господарством "Фенікс БНГ" (далі Сторона-2) укладено договір про надання послуг у сфері сільськогосподарського господарства №01/02 (далі - Договір).

Згідно з п.1.1 Договору ФГ "Фенікс БНГ" надає Закарпатській державній сільськогосподарській дослідній станції НААН України послуги у рослинництві протягом 2019 року, а Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція НААН України зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги.

Відповідно до п. 1.2 Договору, в обмін на отримані послуги у рослинництві Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція НААН України передає ФГ "Фенікс БНГ" незавершене виробництво сільськогосподарських культур врожаю 2019 сільськогосподарського року відповідно до кошторису вартості наданих послуг згідно актів прийому-передачі наданих послуг, оформлених сторонами на момент передачі.

Пунктами 1.3, 1.4 Договору сторони погодили, що передача Стороною 1 Стороні 2 незавершеного виробництва є формою розрахунку за надані послуги. Послуги надаються Стороною 2 на угіддях Сторони 1 площею 753 га, визначених сторонами в додатку №1 до цього Договору, що є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 1.7 Договору Фермерське господарство "Фенікс БНГ" за попередньою письмовою згодою сторони 1 має право здійснити посів та вирощування будь-яких допустимих культур із дотриманням науково-обґрунтованих вимог системи землеробства.

Пунктом 5.2 Договору визначено, що строк цього договору починає свій перебіг з моменту підписання сторонами та скріплення печатками та закінчується 31.12.2019. За взаємною згодою сторін термін цього договору може бути змінено (строк договору може бути продовжено), про що укладається відповідна додаткова угода.

Згідно додатку №1 до Договору Фермерським господарством "Фенікс БНГ" використовуються наступні земельні ділянки, а саме за кадастровим номером №2120483400:02:000:0004, площею 31,1311 га, в урочищі "Мокра" площею 50 га, №2120483200:02:000:0001, площею 27,0444 га, №2120483400:02:000:0003, площею 24,0915 га, №2120481200:01:000:0002, площею 44,1599 га, №2120481200:02:000:0007, площею 49,668 га, №2120481200:02:000:0006, площею 55,8132 га, №2120481200:02:000:0009, площею 29,3697 га, №2120482200:01:000:0015, площею 107,9999 га, №2120481200:02:000:0010, площею 20,00 га, в урочищі "за фермою (Мочола)" площею 55 га, №2120482200:01:000:0018, площею 15,2279 га, №2120481200:01:000:0012, площею 8,8606 га, №2120481200:01:000:0013, площею 9,9187 га, №2120481200:01:000:0006, площею 30,9375 га, №2120482200:01:000:0016, площею 16,0 га, №2120481200:01:000:0008, площею 10,7667 га, №2120486000:04:000:0028, площею 25,3882 га, №2120481200:01:000:0010, площею 24,5998 га, 2120483400:02:000:0002, площею 13,6276 га, №2120481200:01:000:0003, площею 47,1202 га, №2120481200:02:000:0008, площею 56,0 га.

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06.09.2019, вказані земельні ділянки відносяться до земель сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та відносяться до державної власності, власник - Держава Україна в особі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області.

Згідно із п. 1 розділу І Статуту в редакції від 2016 року, дослідна станція є державною, бюджетною, неприбутковою, науковою установою.

Згідно пункту 3 розділу І Статуту Дослідна станція перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України (далі - Академія), як органу управління державним майном.

Правові основи управління об`єктами державної власності закріплені Законом України "Про управління об`єктами державної власності".

Пунктом 8 частини 1 ст. 3 наведеного Закону (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) визначено, що об`єктами управління державної власності, зокрема, є державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук.

Відповідно до пункту 26 розділу ІІІ Статуту, дослідна станція користується землею та іншими природними ресурсами відповідно до статутних цілей своєї діяльності, що визначені розділом ІІ Статуту.

За наслідками перевірки Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області встановлено порушення вимог чинного законодавства з боку відповідачів та складено акт перевірки №105/00б7АП/02/01/1-19 від 23.05.2019.

Зокрема, в акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства зазначено, що відповідно до підпункту " л" п. 18 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" Кабінет Міністрів України визначає порядок укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Вищезгаданий договір в цілому не відповідає вимогам "Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном", затвердженого постановою КМУ від 11.04.2012 № 296.

Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно з ч.2 ст.628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 914/2505/17 вказав, що аналізуючи правову природу договору, слід звертати увагу не тільки на його назву, але приймати до уваги суть зобов`язань сторін, які передбачені договором, оскільки договір може мати в собі положення різних видів цивільно-правових договорів, а його назва не завжди може відобразити суть договірних зобов`язань. Сторони можуть послуговуватися при виконанні договірних зобов`язань звичаями ділового обороту, які не заборонені згідно з умовами договору.

Апелянт покликається на те, що укладений між відповідачами Договір є змішаним договором, який містить елементи договору підряду та договору про надання послуг.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У договорі підряду встановлюється ціна роботи та строк її виконання( ст.ст. 843,846 ЦК України ).

Замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк ( ст.854 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Зі змісту оспорюваного Договору слідує, що Сторона 2 надає Стороні 1 послуги у рослинництві протягом 2019 сільськогосподарського року (п. 1.1 Договору). Згідно з п.1.2 Договору в обмін на отримані послуги у рослинництві Сторона 1 передає Стороні 2 незавершене виробництво сільськогосподарських культур врожаю 2019 сільськогосподарського року відповідно до кошторису вартості наданих послуг згідно актів прийому передачі наданих послуг, оформлених сторонами на момент такої передачі.

Пунктом 3.1.1 Договору передбачено, що Фермерське господарство "Фенікс БНГ" стає власником незавершеного виробництва.

Відповідно до п.3.2. Договору протягом 20 днів з дати передачі незавершеного виробництва відповідно до п.1.2. Договору, або з моменту продажу врожаю, Сторона 2 зобов`язується забезпечити перерахування Стороні 1 грошового еквіваленту вартості врожайності сільськогосподарських культур в розмірі , який визначений п.1.5. Договору.

За умовами Договору вирощування, та переробка товарної сільськогосподарської продукції здійснюється тільки відповідачем-2 без участі відповідача-1.

З матеріалів справи вбачається, що згідно акту виконаних робіт №5 від 09.10.2019, Фермерське господарство "Фенікс БНГ" зібрало 300 000 кг врожаю кукурудзи, а згідно накладної № 005/10 від 10.10.2019 Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція НААН 260 000 кг передала як винагороду за надані послуги фермерському господарству "Фенікс БНГ".

Отже, договір укладений Фермерським господарством "Фенікс БНГ" з метою отримання в користування земельної ділянки для вирощування на ній сільськогосподарських культур та отримання відповідної продукції.

За приписами ст.1 ЗУ " Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

При оренді землі здійснюється обробіток ґрунту, що становить собою форму реалізації права користування земельною ділянкою ї її корисними якостями, внаслідок якого вирощується товарна сільськогосподарська продукція.

Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що укладений між відповідачами Договір не містить ознак ні договору підряду, ні договору про надання послуг, а фактично є договором оренди землі, на підставі якого між сторонами виникли орендні правовідносини.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили

Названі обставини дають підстави для висновку, що договір про надання послуг у сфері сільськогосподарського господарства №01/02 від 01.02.2019 є удаваним договором про надання послуг, він укладений відповідачами для приховування договору оренди землі, який вони насправді уклали.

Отже, при дослідженні питання дійсності цього договору, до застосування підлягають норми, які регулюють орендні правовідносин.

Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписами ст.4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Як зазначалось вище, спірні земельні ділянки відносяться до державної власності, власник - Держава Україна в особі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та знаходяться у користуванні відповідача-1 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000413 від 29 березня 1996 року. Сказана обставина сторонами не заперечується.

Згідно ч.4 ст.122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до ч. 2 ст.16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Таким чином, законодавством не передбачено право постійного користувача розпоряджатися земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам в оренду без відповідного рішення власника земельної ділянки.

Отже, Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція НААН України не вправі виступати орендодавцем земельних ділянок державної форми власності, які їй надані на праві постійного користування.

Відтак, відповідачами не було дотримано встановленого нормами земельного законодавства порядку передачі в оренду спірних земельних ділянок.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За приписом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. У майбутньому можуть бути припинені виключно права та обов`язки сторін за тим недійсним правочином, за яким ці права та обов`язки передбачалися на майбутнє.

Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним з моменту укладення, а зобов`язання за цим договором - припинятися на майбутнє.

Зазначене є підставою для визнання спірного договору недійсним з моменту його вчинення, а орендних зобов`язань по ньому - недійсними на майбутнє, з огляду на правову природу орендних відносин.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи те, що згідно умов спірного договору Фермерському господарству "Фенікс БНГ" фактично передана в користування земельна ділянка загальною площею 753 га без правових підстав, при визнанні такого договору недійсним, відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України, спірні земельні ділянки підлягають звільненню Фермерським господарством "Фенікс БНГ".

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції про обґрунтованість та законність позовних вимог у даній справі.

Щодо покликання апелянта на те, що прокурором не доведено наявності підстав для здійснення представництва в суді інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, а саме неналежного виконання останнім своїх функцій із захисту інтересів держави колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, п. 3 ч. 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч. 3, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною 4 ст. 53 ГПК України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано і у ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015.

Так, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абз. 1, 2 ч. 4).

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Водночас, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту, а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Окрім того, ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

У такому випадку компетентний орган може скористатися процесуальними права, визначеними у ст. 55 ГПК України, а саме не підтримати позовних вимог або подати заяву про залишення позову без розгляду чи про відмову від позову.

Така правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, яка уточнила правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 та у справі № 925/650/18, від 17.04.2019 у справі № 923/560/18, від 18.04.2019 у справі № 913/299/18, від 13.05.2019 у справі № 915/242/18, від 10.10.2019 у справі № 0440/6738/18, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, та відступила від правових висновків, зазначених у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 909/569/18, від 16.04.2019 у справі № 925/650/18, від 17.04.2019 у справі № 923/560/18.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, прокурор зазначив, що оскільки оспорювані земельні ділянки знаходяться за межами населеного пункту та відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06.09.2019 відносяться до земель сільськогосподарського призначення та перебувають у державній власності, згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України розпоряджатись такими має право виключно Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області.

Відтак, внаслідок укладення спірного договору порушено інтереси держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, оскільки надання земель державної форми власності у користування за відсутності зареєстрованого договору оренди землі призводить до необлікованого використання земель та, у свою чергу, сприяє тінізації аграрного сектору економіки у зв`язку з уникненням процедури отримання землі в оренду через земельні торги відповідно до ст. 134 Земельного кодексу України, що має наслідком втрату з боку держави контролю над процесами оренди земельних угідь і виробництва сільськогосподарської продукції, незаконна передача земельної ділянки у користування під виглядом укладення договору оренди призвела до ненадходження до бюджету коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою.

При цьому, прокурор зазначив, що тривалий час спонукав позивача до здійснення захисту інтересів держави самостійно, однак уповноважений орган, будучи наділеним відповідними повноваженнями із захисту інтересів держави, не вжив відповідних заходів для їх захисту, допустивши неналежне виконання покладених на нього функцій, що свідчить про наявність підстав, визначених ЗУ «Про прокуратуру», для звернення прокурором до суду з позовом у даній справі.

Так, як вбачається з доданих до позовної заяви документів, 27.06.2019 Берегівська місцева прокуратура звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області з листом, в якому повідомила про виявлені порушення законодавства та , керуючись ч.4 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», просила в строк до 11.07.2019 просила повідомити прокуратуру чи подавало головне управління позовні заяви до суду про визнання спірного договору недійсним, а якщо не подавали, то зазначити причини неподання.

Листом від 11.07.2019 Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області повідомило прокуратуру, що 23.05.2019 проведено плановий захід державного контролю щодо дотримання вимог законодавства у сфері використання та охорони земель Закарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією НААН України, встановлено порушення вимог чинного законодавства, про що складено акт перевірки №105/00б7АП/02/01/1-19, листом від 07.06.2019 Головне управління направило матеріали перевірки до Прокуратури Закарпатської області та Берегівської місцевої прокуратури для відповідного реагування, а також управлінням вживаються заходи щодо подання позовних заяв до суду про визнання договору недійсним.

28.08.2019 Берегівська місцева прокуратура звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області з листом, в якому повідомила про те, що оскільки чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, а саме Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, однак вказаний державний орган не вживає заходи щодо звернення до суду з позовом, наявні підстави для представництва інтересів держави прокуратурою. Відтак, керуючись ч.4 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», прокуратура просила в строк до 06.09.2019 просила повідомити чи подавало головне управління позовні заяви до суду про визнання спірного договору недійсним.

Листом від 05.09.2019 Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області повідомило прокуратуру, що позов до суду не подано, оскільки перед пред`явленням позову необхідно дослідити та з`ясувати ряд обставин.

Вказані обставини були розцінені прокуратурою як бездіяльність уповноваженого органу та слугували підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.

Згідно з абзацом 4 статті 15-2 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Відповідно до Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (далі - Положення) Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах (п.п.25-1 п.4 Положення).

Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різних функції, а саме:

1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;

2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

При цьому відповідно до статті 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та п.5-1 Положення посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Матеріали справи не містять доказів самостійного звернення Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області з аналогічним позовом до суду.

З огляду на наведене вище, колегія суддів вважає, що звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.