ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2020 року Справа № 915/690/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури (пров. Костенка, 2, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500)

в інтересах держави до відповідачів:

1. Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, код ЄДРПОУ 39825404);

2. Фермерського господарства "АГРОСФЕРА+" (вул. Леніна, 161, с. Новосвітлівка Веселинівського району Миколаївської області, код ЄДРПОУ 39451416),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про: визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки, -

за участі представників учасників справи:

від 1-го відповідача: не з`явився,

від 2-го відповідача: Ютовець О.О., згідно ордера

прокурор Бескровна І.І., згідно повідчення

третя особа ОСОБА_1

встановив:

25.03.2019 заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури (надалі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №(15-33) 2146 вих.19 від 21.03.2019 в інтересах держави до відповідачів: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Фермерського господарства "АГРОСФЕРА+", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про:1) визнання поважними причин пропуску позовної давності для звернення до суду з даним позовом; 2)визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства в Миколаївській області від 03.07.2015 №3856-сг, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 8,5 га для ведення фермерського господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району; 3) визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 22.03.2016 № 14-2140/14-16-СГ, яким ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку площею 7,6704 га (кадастровий помер 4821783000:02:000:0431) для ведення фермерською господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району; 4)визнання недійсним укладеного 29.04.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області та ОСОБА_1 договору про надання в оренду останньому земельної ділянки площею 7,6704 га (кадастровий номер 4821783000:02:000:0431) в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №14566143 та скасування його державної реєстрації; 5)зобов`язання Фермерське господарство "Агросфера+" (код ЄДРПОУ 39451416) повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянкусільськогосподарського призначення державної власності площею 7,6704 га зкадастровим номером 4821783000:02:000:0431, нормативною грошовою оцінкою 228471,06 грн., розташовану в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району.

Ухвалою суду від 12.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.05.2019.

13.05.2019 підготовче засідання у справі відкладено на 10.06.2019.

10.06.2019 суд, не видаляючись до нарадчої кімнати, постановив ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів, відкладення розгляду справи на 01.07.2019.

Ухвалою суду від 01.07.2019 провадження у справі №915/690/19 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою палатою Верховного Суду судового рішення у справі №587/430/16-ц.

Ухвалою суду від 21.10.2019 поновлено провадження у господарській справі №915/690/19, підготовче засідання у справі призначено на 04 листопада 2019 року о 10:00.

Ухвалою від 04.11.2019 у задоволені клопотання відповідача - Фермерського господарства «АГРОСФЕРА +» (вх. №ЕП 9625/19 від 10.06.2019) про залишення позову без розгляду в порядку п.1 ч. 1 ст. 226 ГПК України - відмовлено.

04.11.2019 судом постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 03 грудня 2019 року о 11:00 год.

03.12.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області подано до суду заяву №9-14-0.62-8262/2-19 від 03.12.2019 про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі №912/2385/18.

Ухвалою суду від 03.12.2019 провадження у справі №915/690/19 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою палатою Верховного Суду судового рішення у справі №912/2385/18.

Ухвалою суду від 04.09.2020 поновлено провадження у господарській справі №915/690/19, судове засідання у справі призначено на 23 вересня 2020 року о 09:00.

В судовому засіданні 23.09.2020 судом оголошено перерву до 21.10.2010.

В судовому засіданні 21.10.2020 прокурор підтримує поданий позов, представник відповідача та третя особа проти його задоволення заперечують.

В судовому засіданні 21.10.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Господарський суд при розгляді цієї справи, враховує такі обставини.

Згідно з приписами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID - 19" від 11.03.2020 №211 з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 25 березня 2020 № 239, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та продовжено карантин до 24 квітня 2020 року на усій території України.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 22 квітня 2020 № 291, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та продовжено карантин до 11 травня 2020 року на усій території України.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 04 травня 2020 № 343, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", зокрема уряд продовжив карантин до 22 травня 2020 року на усій території України та послабив деякі карантинні обмеження.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 №500, зокрема уряд установив з 22 травня 2020 року до 31 липня 2020 року із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID - 19" від 11.03.2020 №211.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (з наступними змінами та доповненнями) установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 1 серпня до 31 жовтня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 50 Конституції України закріплено право кожного громадянина України на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Здійснення правосуддя суддями у відкритих судових засіданнях з безпосередньою участю сторін процесу в умовах оголошення Кабінетом Міністрів України карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, створює загрозу для життя та здоров`я суддів і учасників судових засідань.

Водночас згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Складовою принципу верховенства права є право на звернення до суду, що передбачено статтею 55 Конституції України та розвинуто статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року як право на справедливий суд. Статтею 64 Конституції передбачено, що права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. У Конституції наголошується, що право на справедливий суд не може бути обмежене в умовах воєнного та надзвичайного стану.

Рішенням Ради суддів України від 17 березня 2020 року затверджено рекомендації щодо особливого режиму роботи судів на період карантину, відповідно до яких на період з 16 березня до 3 квітня судам рекомендовано запровадити заходи, спрямовані на зменшення негативних наслідків, викликаних спалахом вірусної інфекції "COVID-19", зокрема: роз`яснення громадянам щодо можливості відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами та можливість розгляду справ в режимі відеоконференції; обмеження допуску у судові засідання та приміщення суду осіб з ознаками респіраторних захворювань; зменшити кількість судових засідань, що призначаються для розгляду протягом робочого дня; за можливості здійснювати судовий розгляд справ без участі сторін, у порядку письмового провадження; надання учасниками справи необхідних документів (позовних заяв, заяв, скарг, відзивів, пояснень, клопотань тощо) до суду в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі "Електронний суд", поштою, факсом або дистанційні засоби зв`язку; утримання від відвідування приміщень суду, особливо за наявності захворювання.

З огляду на викладене, право на справедливий суд не може бути обмежене, проте при встановленні справедливого балансу між правом особи на безпечне для життя і здоров`я довкілля та правом на справедливий суд переважає природне право осіб на життя та безпечне довкілля, обов`язок щодо забезпечення якого покладено на державу Україна.

Аналогічної позиції дотримується і Вища рада правосуддя в публічному зверненні до Президента України та Верховної Ради України щодо забезпечення доступу громадян до правосуддя в умовах карантину від 26 березня 2020 року.

При цьому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-IX (який набрав чинності 02.04.2020) розділ X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України було доповнено частиною 4 такого змісту:

"Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

В подальшому у відповідності до Закону України від 18.06.2020 № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування (з 17.07.2020); процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020№ 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Отже, усі процесуальні строки, продовжені судом відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України в редакції Закону України від 30.03.2020№ 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом тобто з 07.08.2020.

Враховуючи, що жодних заяв або клопотань, в тому числі щодо неможливості захисту своїх прав та законних інтересів в умовах карантину, на розгляд суду не подано, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає обґрунтованим постановлення рішення в цій справі у строк, визначений на підставі наведених норм Закону.

Сторонами в процесі розгляду справи подано такі заяви та клопотання.

26.04.2019 Відповідачем 1 подано відзив, обґрунтований наступним.

Законодавством встановлено виключні підстави для скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, які по своєї суті є актами індивідуальної дії, а саме: невідповідність актам цивільного законодавства у сукупності з порушенням цивільних прав або інтересів.

Наказ Головного управління Держземагентства у Миколаївській області від 03.07.2015 № 3856-сг «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» та наказ Головного управління Держземагентства у Миколаївській області від 22.03.2016 № 14-2140/14-16-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» не суперечать жодному акту цивільного законодавства, видані у відповідності до вимог ст.ст. 15-1, 117, 122, 123, 124, 134 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції чинній на час їх видання), у межах повноважень визначених Положенням про Головне управління Держземагентства у Миколаївській області, затвердженим наказом Держземагентства України від 11.09.2012 № 422 «Про затвердження положень про територіальні органи Держземагентства у Миколаївській області».

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначено ст. 123 Земельного кодексу України, а саме, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У відповідності до викладеного Головним управлінням Держземагентства у Миколаївській області розглянуто клопотання ОСОБА_1 від 02.06.2015 (зареєстрована в Головному управлінні 03.06.2015 за № 19-2263/1/19-15-сг) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 8,5000 га в оренду для ведення фермерського господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області із земель державної власності та надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Інформація про те, що ОСОБА_1 на час прийняття вищевказаного наказу був головою ФГ «Агросфера+» у Головному управління була відсутня. Більш того, зазначені відомості не визначені законодавством, як підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.

Висновки Позивача, що земельна ділянка отримана ОСОБА_1 , як головою ФГ «Агросфера+», не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки з відповідно заявою звернувся ОСОБА_2 , як фізична особа, будь-які документи, вказуючи на його зв`язок із юридичною особою до заяви не додавались, а ч. 2 ст. 123 прямо забороняє вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Отже, законодавством передбачено можливість отримання земельних ділянок громадянином безоплатно у власність один раз по кожному виду використання, що не пов`язується з правом громадян на одержання земельних ділянок державної власності у користування. Тому перебування у ОСОБА_2 у власності земельної ділянки загальною площею 7,9833 га для ведення фермерського господарства не може бути підставою для відмови йому у передачу в оренду інших земельних ділянок такого виду використання.

За змістом ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції станом на час видання оскаржуваних наказів) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Як вбачається з наведеного, норми цієї статті є адресними і обов`язковими до використання в роботі саме для відповідних державних адміністрацій або органів місцевого самоврядування.

Головне управління, як територіальний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, зобов`язано діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з викладеного, Головне управління при виданні оскаржуваних наказів керувалось вимогами ст. 123 Земельного кодексу України, якою, зокрема, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про фермерське господарство» щодо стимулювання створення та діяльності сімейних фермерських господарств» 31.03.2016 № 1067-VIII до ст.7 Закону України «Про фермерське господарство» було внесено зміни, в результаті яких відповідна стаття (у чинній редакції) набула характер відсильної норми, згідно якої надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Таким чином, законодавцем, на виконання ч.1 ст. 3 ЗК України, станом на теперішній час усунуто законодавчу невідповідність, що мала місце на час виникнення спірних правовідносин, що є додатковим аргументом на користь належності застосування Головним управлінням ст. 123 Земельного кодексу України.

Отже відсутні підстави вважати, що оскаржувані накази прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, як зазначено у позовній заяві.

Прокурором 11.05.2019 подано відповідь на відзив.

Прокурор зазначає, що твердження Відповідача суперечать положенням законодавства та природі статусу органів державної влади.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про центральні органи виконавчої влади» визначено, що діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів, в тому числі і відповідача, ґрунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, безперервності, законності, забезпечення єдності державної політики, відкритості та прозорості, відповідальності.

Відповідно до п.2 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29.09.2016 № 333 (далі - Положення), ГУ ДГК в області у своїй діяльності керується Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно ч.2 ст.134 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) земельні торги не проводились у випадку передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Тобто, передача громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли земельна ділянка передається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством саме для створення цього господарства як юридичної особи та реєстрації його у встановленому законом порядку, а не для розширення вже існуючого фермерського господарства.

Отже, із вищенаведених норм права вбачається, що без конкурентних засад (земельних торгів) земельні ділянки передаються в оренду для ведення фермерського господарства лише громадянам. Фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства.

Тобто існує пряма заборона, яка вказує на недопустимість додаткового надання громадянам, які реалізували право на отримання земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства та створили таке господарство, земель поза межами проведення земельних торгів.

З огляду на положення статті 13 Конституції України, у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття приватними суб`єктами права користування землею із земель державної власності в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже органи державної влади, в першу чергу відповідні розпорядники земель, повинні запобігати та не допускати таких порушень законодавства (ч. 4 ст. 116 ЗК України) з метою збереження земель, як основного національного багатства Українського народу.

Враховуючи викладене, не зважаючи на те, що відсутні нормативні-правові акти, які б передбачали обов`язок вимагати додаткові матеріали та документи, що не передбачені ст.123 ЗК України, органи державної влади повинні забезпечити законне надання земель та запобігати отриманню громадянами земельних ділянок поза конкурсом.

Так, на час вирішення клопотання ОСОБА_1 від 02.06.2015 про відведення в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства ГУ Держгеокадастру був обізнаний про те, шо вказана особа вже отримала у власність земельну ділянку для ведення фермерського господарства на території Веселинівського району Миколаївської області оскільки саме цим органом і було прийнято рішення про її відведення (наказ від 18.07.2014 №822-сг, яким затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 7,9833 га ріллі, з кадастровим номером 4821783000:02:000:0419, для ведення фермерського господарства на території Новосвітлівської сільської ради Веселенівського району) та на підставі якого була здійснена реєстрація права власності 04.08.2014.

При цьому, відповідно до ч.З ст.5 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Кабінет Міністрів України постановою №1051 від 17.10.2012 затвердив Порядок ведення Державного земельного кадастру (далі Порядок), згідно з пунктом 5 якого, до складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори.

Згідно ст. 30 вказаного Закону для державних кадастрових реєстраторів інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у зв`язку із здійсненням ними повноважень, визначених цим Законом, надається в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до цього реєстру відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Після отримання у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 7,9833 га ріллі, з кадастровим номером 4821783000:02:000:0419, для ведення фермерського господарства на території Новосвітлівської сільської ради Веселенівського району, останній відповідно до приписів ст.8 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) повинен провести державну реєстрацію фермерського господарства, що було і здійснено 21.10.2014.

Таким чином, на час прийняття спірних наказів, ОСОБА_1 фактично скористався правом на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства поза конкурсною процедурою.

При цьому, ГУ Держгеокдастру здійснено формальний підхід до вирішення заяви ОСОБА_1 про надання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства та не надано оцінку вказаним вище обставинам і відомостям, що створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Більш того, згідно із п. 4 Положення, ГУ ДГК в області здійснює державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за веденням державного обліку і реєстрації земель, достовірністю інформації про наявність та використання земель; дотриманням вимог земельного законодавства в процесі передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Таким чином, ГУ ДГК в області, окрім того, що розпоряджається земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, ще є органом контролю, а отже зобов`язаний вживати всіх заходів щодо недопущення порушень вимог законодавства, у тому числі в своїй діяльності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Закону (в редакції чинній на час прийняття наказу) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону).

Отже, при вирішенні питання щодо надання у власність чи користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства орган державної влади, якому адресовано таке звернення, під час його вирішення повинен застосувати та врахувати вимоги законодавства щодо надання (передачі) земельних ділянок саме для ведення фермерського господарства, тобто вимоги Закону України «Про фермерське господарство», як спеціального Закону.

Таким чином, ГУ ДГК в області не тільки мало можливість перевірити та надати належну оцінку дійсному волевиявленню громадянина в отриманні спірної земельної ділянки, але й було зобов`язано це зробити з метою запобіганню незаконній передачі земель з державної власності та раціонального розподілу земельних ресурсів.

13.05.2020 Відповідачем 2 подано суду відзив, який містить такі заперечення:

по-перше, в позові на ст. 13 в абз. 10 перераховані статті, на які посилається позивач, проте не вказано частини статей, оскільки більшість статей містить частини та потребують уточнення;

по-друге, в прохальній частині передбачено такі пункти 2)визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства в Миколаївській області від 03.07.2015 №3856-сг, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 8,5 га для ведення фермерського господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району; 3) визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 22.03.2016 № 14-2140/14-16-СГ, яким ОСОБА1 надано в оренду земельну ділянку площею 7,6704 га (кадастровий помер НОМЕР_2) для ведення фермерською господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району; 4)визнання недійсним укладеного 29.04.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області та ОСОБА_1 договору про надання в оренду останньому земельної ділянки площею 7,6704 га (кадастровий номер НОМЕР_2) в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №14566143 та скасування його державної реєстрації;

Відповідно до ст. 19 КАС України: юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Тож дані підпункти підпадають під розгляд в адміністративному судочинстві.

по-третє, на ст. 3 абз. 4 позивач полається на Закон, проте не зрозуміло на який, оскільки речення починається «Згідно зі ст. 2 Закону відносини, пов`язані зі ....). Такі ж посилання містяться на ст. 4 позову абз. 2,3,4,5,6;

по-четверте, на ст. 5 абз. 5 позову вказано, що на час прийняття спірних наказів, ОСОБА_1 скористався правом на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства поза конкурсною процедурою. Проте, ОСОБА_1 не міг знати про той факт, що дані накази є спірними, оскільки на момент отримання земельної ділянки питань щодо спірності не існувало з моменту їх прийняття з 2015,2016 років по сьогодні;

по-п`яте, порядок надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства регламентований, зокрема, Законом та Земельним кодексом (ЗК) України.

За загальним правилом надання земельних ділянок державної та комунальної власності в оренду або у власність відбувається шляхом проведення аукціону. Однак, відповідно до частини 2 статті 134 ЗК України, зацікавлена особа може отримати зазначені вище речові права на земельні ділянки поза конкурсом. Така ситуація пояснюється необхідністю розвитку фермерства і взагалі всього сільського господарства.

Так, для отримання права на земельну ділянку особа, яка має намір створити фермерське господарство, подає до уповноважених органів державної влади / місцевого самоврядування заяву та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Зазначена заява розглядається у місячний термін, після чого надається згода на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки або мотивовану відмову.

Чинним законодавством (частина 3 статті 123 ЗК України, стаття 7 Закону) визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Відповідно до ст. 124 ЗК України: передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою,третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 ЗК України: відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Типовий договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України.

Проте, під час оформлення документів на оренду землі для ведення фермерського господарства відмови надано не було.

по-шосте, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації") зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Обставини викладені в позові щодо причин пропуску строків відповідач вважає не поважними, посилаючись на таке:

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» регулювання земельних відносин є виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад.

Таким чином, вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який має повноваження щодо передачі земель у постійне користування. Тому перебіг позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався відповідний орган державної влади, а не прокурор. Накази, прийняті Головним управлінням Держземагенства знаходилися у публічному доступі, тож позивач міг ознайомитися із ним, якщо до його повноважень входять земельні правовідносини;

по-сьоме, рішення сесії, яка вирішувала питання щодо нормативно-грошової оцінки чомусь не оскаржується працівниками прокуратури, хоча має значення для вирішення справи;

по-восьме, до участі в справі не притягнутий проектант, хоча дана особа не знайшла підстав для відмови, коли складала проект по справі.

07.06.2019 прокурором подано відповідь на відзив Відповідача 2, який обґрунтовано такими твердженнями.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватно-правові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Позовна заява прокурора стосується незаконності видачі Головним управлінням Держгеокадастру У Миколаївській області наказів №3856-сг від 03.07.2015, №14-2140/14-16-СГ від 22.03.2016 та визнання недійсним укладеного на їх підставі договору оренди землі від 29.04.2016.

При цьому, відповідно до вимог ст. 13 Конституції України органи державної влади здійснюють права власника від імені Українського народу, в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 15-1, 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передає земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно зі ст.ст. 13, 14 Конституції України, ст.ст. 177, 181, 324, глави 30 ЦК України, земельні ділянки є об`єктами цивільних прав, а держава через свої органи (у даному випадку, через Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області) приймає участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто права власника земельної ділянки.

Таким чином, реалізуючи повноваження щодо розпорядження землями державної власності, органи державної влади від імені Українського народу вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини.

Індивідуальні акти органів державної влади, з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов`язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Як зазначено у позові, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

За змістом ст.ст. 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство» після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Відтак, спори, пов`язані з наданням без проведення земельних торгів в оренду земельної ділянки існуючому фермерському господарству шляхом надання в оренду додаткової земельної ділянки для ведення фермерського господарства його засновнику і подальшого передання цієї ділянки у користування фермерського господарства, мають розглядатися за правилами господарського судочинства.

Твердження відповідача, що позов (абз. 4 стор. 3) не містить вказівку, на який саме Закон України посилається прокурор, не відповідає змісту позовної заяви, оскільки у попередньому абзаці зазначено відсилання на Закон України «Про фермерське господарство».

Не відповідає вимогам закону та судовій практиці позиція відповідача щодо відсутності порушень при відведенні спірної землі в оренду.

За змістом ст.ст. 7, 12 Закону «Про фермерське господарство», ст.ст. 116, 121, 123, 134 ЗК України громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

При цьому, на час прийняття спірних наказів, ОСОБА_1 фактично скористався правом на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства поза конкурсною процедурою.

Зокрема, на підставі наказів ГУ Держземагенства у Миколаївській області №МК/4821783000:02:000/00000291 від 21.11.2013, №822-сг від 18.07.2014 ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.08.2014 зроблено запис за №6550367 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 7,9833 га, з кадастровим номером 4821783000:02:000:0419, для ведення фермерського господарства.

При цьому, на час прийняття спірних наказів, ОСОБА_1 являвся головою фермерського господарства «АГРОСФЕРА +» (код ЄДРПОУ 39451416), що не оспорюється відповідачем у відзиві на позовну заяву.

У зв`язку з чим, після отримання ОСОБА_1 в оренду спірної ділянки вона перейшла в користування ФГ «АГРОСФЕРА +», про що свідчить інформація Вознесенського управління Головного управління ДФС в області від 19.03.2019 №196/9/14-29-52-05.

Таким чином, вже існуюче фермерське господарство отримало в оренду земельну ділянку без проведення земельних торгів (аукціону) шляхом надання в оренду додаткової земельної ділянки для ведення фермерського господарства його засновнику, що суперечить викладеним вище положенням законодавства.

Також, у відзиві на позовну заяву, ФГ «АГРОСФЕРА +» зазначає про необґрунтованість прокурором у позові поважності причин пропуску строку позовної давності.

Відповідач стверджує, що спірні накази знаходилися у публічному доступі, проте усупереч ст. 74 ГПК України не надав жодних доказів на підтвердження вказаних обставин.

Так само, відповідачем не подано доказів на підтвердження обізнаності (чи можливості бути обізнаним) прокурора про оспорюваний договір оренди землі (з моменту його укладення) та його невідповідність вимогам закону.

До того ж, сторона може заявити про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до неї, а не до інших відповідачів.

Позовні вимоги щодо визнання незаконними та скасування оскаржуваних наказів адресовано відповідачу - Головному управлінню Держгеокадастру у Миколаївській області, що виключає можливість ФГ «АГРОСФЕРА +» заявляти про пропуск прокурором строку позовної давності до цих вимог.

У той же час, навіть у випадку обізнаності прокурора про спірні накази раніше (з дати їх видачі), прокурор не мав би об`єктивної можливості дізнатися про наявність порушень вимог законодавства.

Так, зі змісту самих лише оспорюваних наказів Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про відведення земельних ділянок у користування ОСОБА_1 не можливо встановити порушення вимог законодавства. Лише шляхом аналізу документів та інформації, отриманої в різний час та з різних джерел встановлено факт порушень вимог земельного законодавства під час відведення вказаної земельної ділянки.

Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 визначено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ет. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

При цьому, як зазначалося у позові, Вознесенською місцевою прокуратурою неодноразово скеровувались запити до органів Держгеокадастру в області про земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні ОСОБА_1 , проте у відповідь надавалась лише інформація про земельну ділянку, яку надано у користування на підставі спірних наказів. Дані щодо наявності у відповідача інших земельних ділянок для ведення фермерського господарства не зазначались.

Так, місцевою прокуратурою 07.12.2017 за №(15-33) 8806 вих-17 в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області скеровано запит про надання інформації щодо отримання ОСОБА_1 та іншими особами у власність чи користування, в тому числі для ведення фермерських господарств, земельних ділянок та укладання договорів оренди. Однак, на нього відповідь не надійшла. Аналогічний запит скеровано 21.02.2018 за №(15-33)1771вих.-18, проте відповіді на нього також не отримано.

При цьому, у кримінальному провадженні, розпочатому місцевою прокуратурою 18.04.2018 за ч. 1 ст.367 КК України, на запит до відділу у Веселинівському районі ГУ Держгеокадастру від 18.05.2018 №(15-33)3541 вих.-18 про земельні ділянки державної власності, які надавалися у власність чи користування особам, в тому числі ОСОБА_1 (до укладення договору оренди із ГУ Держгеокадастру від 29.04.2016) з вказаного відділу 22.05.2018 отримано відповідь за №102/108-18 про те, що ОСОБА_1 земельні ділянки у власність (постійне користування) для ведення фермерського господарства не надавались.

Лише у подальшому, на запит у вказаному кримінальному провадженні від 19.06.2018 Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області за вих. №10-14 - 0.22 - 4906/2-18 від 02.07.2018 надано копії матеріалів щодо відведення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки загальною площею 7,9833 га ріллі, з кадастровим номером 4821783000:02:000:0419, для ведення фермерського господарства на території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району.

Тобто, Вознесенській місцевій прокуратурі про допущені порушення законодавства при прийнятті ГУ Держземагентством в області спірних наказів не могло стати відомо раніше. Лише після надання 02.07.2018 на черговий запит Головним управлінням Держгеокадастру в області надано документи щодо відведення у 2014 році ОСОБА_1 у власність земельної ділянки загальною площею 7,9833 га для ведення фермерського господарства (у липні 2018 року), у прокурора виникла можливість виявити порушення вимог закону при відведенні спірної земельної Ділянки.

Вказане свідчить про обґрунтованість клопотання прокурора щодо визнання поважними причин пропуску строку позовної давності у спірних правовідносинах.

14.06.2019 від Відповідача 2 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Відповідач зазначає, що у відповіді на відзив зазначено, що на час прийняття спірних наказів, ОСОБА_1 фактично скористався правом на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства поза конкурсною процедурою. Проте, ОСОБА_1 не міг знати про той факт, що дані накази є спірними, оскільки на момент отримання земельної ділянки питань щодо спірності не існувало з моменту їх прийняття з 2015, 2016 років по сьогодні.

На ст. 6 відповіді на відзив зазначено, що позовні вимоги щодо визнання незаконними та скасування оскаржу вальних наказів адресовано відповідачу- Головному управлінню Держгеокадастру Миколаївській області, що виключає можливість ФГ «АГРОСФЕРА+» заявляти про пропуск прокурором строку позовної давності цих вимог. У той же час, як зазначають органи прокуратури, що навіть у випадку обізнаності прокурором про спірні накази раніше (з дати їх видачі), прокурор не мав би об`єктивної можливості дізнатися про наявність порушень вимог законодавства.

Проте, згідно зі статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» регулювання земельних відносин є виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад.

Таким чином, вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який має повноваження щодо передачі земель у постійне користування. Тому перебіг позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався відповідний орган державної влади, а не прокурор.

10.06.2019 на електронну адресу суду надійшло клопотання відповідача - Фермерського господарства «АГРОСФЕРА +» про залишення позову без розгляду.

Ухвалою від 04.11.2019 у задоволені клопотання відповідача - Фермерського господарства «АГРОСФЕРА +» (вх. №ЕП 9625/19 від 10.06.2019) про залишення позову без розгляду в порядку п.1 ч. 1 ст. 226 ГПК України відмовлено з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі органів та осіб, передбачених ст. 53 ГПК України, в господарському процесі є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені ст. 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно ч. 4 та ч. 5 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок (а не право) щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Чинним законодавством передбачено два випадки звернення прокурора до суду на захист інтересів держави, а саме:

- внесення позову прокурором в інтересах відповідного органу, який має право та зобов`язаний здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду з позовами відповідної категорії, проте не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження. В такому випадку вказаний орган набуває статус позивача та відповідне коло процесуальних прав, наприклад, оскарження наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, відмова від поданого прокурором позову тощо. З метою завчасного інформування позивача у справі про намір внесення позову до суду в його інтересах та забезпечення ефективної та повної реалізації прав та обов`язків сторони процесу, ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зобов`язано прокурора попередньо, до звернення до суду, повідомити про свій намір відповідного суб`єкта владних повноважень;

- внесення позову прокурором самостійно у якості позивача, що зумовлено відсутністю такого органу або відсутністю у нього повноважень (та обов`язку) щодо звернення до суду з позовними заявами певної категорії. В останньому випадку відповідний уповноважений орган процесуальними правами та обов`язками сторони не наділяється, їх реалізує виключно прокурор, як позивач.

Закріплений у ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України принцип законності означає, що всі органи державної влади і їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією й законами України. Органи державної влади здійснюють свої функції від імені держави в чітко визначених Конституцією й законами межах і у виключно закріплених за ними формах діяльності.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них тощо.

Пунктом 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 визначено, що територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру є Головне управління Держгеокадастру в області (далі - Головне управління).

Згідно із п. З, п. 4 цього Положення завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Відповідно до покладених на нього завдань Головне управління розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, здійснює державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі, у тому числі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності.

Статтями 13, 14 Конституції України та 373 ЦК України встановлено, що земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно п. «в» ч. 1 ст. 80, ч.ч. 1. 2 ст. 84 ЗК України суб`єктом права власності на землю є держава. У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 ГПК позивачем є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Прокурором обґрунтовано підстави звернення до господарського суду за захистом інтересів держави тим, що надаючи в оренду ОСОБА_1 спірну земельну ділянку, Головне управління Держземагентства в Миколаївській області діяло всупереч інтересам держави, як власника земельних ділянок, розпорядившись ними з порушеннями чинного законодавства.

У відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

У тексті позовної заяви, як зазначено вище, прокурор обґрунтував, на його думку, відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних правовідносинах (тобто, навів підставу для представництва інтересів держави), а також обґрунтував, у чому, з погляду позивача, полягає порушення цих інтересів (тобто навів підстави позову).

Незгода суду з наведеним у позовній заяві на виконання частини сьомої цієї статті обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва, як і неподання прокурором доказів відсутності органів влади, які мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, не є підставою для залишення позову без розгляду.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (висновки викладено у постанові Великою Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Оцінка судом доводів сторін та фактичних обставин справи в цій справі ґрунтується на таких міркуваннях.

Участь прокурора у спірних правовідносинах, в тому числі в якості самостійного позивача, Заступником керівника Вознесенської місцевої прокуратури обґрунтовано такими твердженнями.

Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також ст. 23 Закону України „Про прокуратуру" та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України „Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У п. п. З, 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України № 3- рп/ 99 від 08.04.1999 зазначається, що в основі інтересів держави є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі, як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання, тощо.

Обираючи форму представництва прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Аналогічне передбачено статтею 53 Господарського процесуального кодексу України де вказано, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтями 14 Конституції України та 373 ЦК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Незаконне надання в оренду ОСОБА_5 спірної земельної ділянки порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів, суперечить державній політиці у сфері земельних відносин, не сприяє досягненню цілей, передбачених Законом України «Про фермерське господарство» щодо створення умов для реалізації ініціативи громадян в сфері виробництва товарної сільськогосподарської продукції, забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств.

Крім цього, встановлення факту того, що ОСОБА_5 вже був головою фермерського господарства та вже отримував землі для вказаних цілей, свідчить про те, що ділянки отримано для розширення вже існуючого фермерського господарства, тобто надання у такий спосіб земель було фактично спрямовано на набуття прав на землю у позаконкурентному порядку, внаслідок чого не забезпечено застосування ринкових ставок орендної плати за землю, що завдає істотної шкоди інтересам держави та є підставою для їх захисту органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову.

Відповідно до ст. 15 Земельного кодексу України розпоряджатися землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, уповноважений центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частиною 4 статті 122 вищевказаного Кодексу передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно підпункту 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, вказаний орган розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, орган, який на даний час розпоряджається земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності на території області є Головне управління Держгеокадастру в області.

Водночас, відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 та від 14.01.2015 №5 реорганізовано територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

Тобто, фактично Головне управління Держгеокадастру в області є правонаступником прав та обов`язків ГУ Держземагентства в області, а отже відповідачем у справі визначено Головне управління Держгеокадастру в області.

Надаючи у користування ОСОБА_1 спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області реалізував функцію розпорядника землі та вирішив питання про речове право на спірну земельну ділянку, яку отримано у користування відповідачем у позаконкурентному порядку, без визначення ринкових ставок орендної плати.

Таким чином, порушення інтересів держави виникло внаслідок прийняття незаконних рішень органом державної влади, наділеним повноваженням щодо розпорядження спірною земельною ділянкою - Головним управлінням Держземагенства (Держгеокадастру) у Миколаївській області.

Більш того, до компетенції вказаного органу і віднесені відповідні повноваження щодо здійснення контролю за використанням та охороною земель та відповідно захисту інтересів держави у вказаній сфері.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 15 ЦК України безпосередньо не визначаються органи, які здійснюють захист цивільних прав.

Так, крім органів, зазначених у статті 55 Конституції України, відповідно до окремих актів законодавства України здійснюють захист цивільних прав та інтересів або сприяють їх захисту, зокрема, органи прокуратури.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

При цьому, повноваження по розпорядженню від імені держави цією землею належить до повноважень органу державної влади, який у цих правовідносинах є правопорушником.

Так, саме цим органом допущені порушення під час передачі у користування спірної земельної ділянки, внаслідок чого і відбулось порушення інтересів держави, що стало підставою для визначення прокурором його у відповідності зі ст. 45 ГПК України відповідачем.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області не є органом, який наділений повноваженнями по зверненню до суду з цим позовом.

В господарського суду відсутні підстави вважати невиконаним обов`язок прокурора, передбачений ч. 4 ст. 53 ГПК України.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про фермерське господарство» (далі - Закон), відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до ст. 15-1, 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, у власність або у користування для всіх потреб.

Статтею 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно зі ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 134 вказаного Кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Окрім цього, згідно з ч. 3 ст. 7 цього Закону земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Статтею 8 цього Закону визначено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

За змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство» після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Господарським судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Відповідно до Наказу ГУ Держземагенства у Миколаївській області від 21.11.2013 №МК/4821783000:02:000/00000291 ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства, а наказом від 18.07.2014 №822-сг затверджено проект землеустрою та передано у власність земельну ділянку загальною площею 7,9833 га ріллі, з кадастровим номером 4821783000:02:000:0419, для ведення фермерського господарства на території Новосвітлівської сільської ради Веселенівського району.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.08.2014 зроблено запис за №6550367 про реєстрацію права власності на вказану ділянку за ОСОБА_1

21.10.2014 зареєстроване фермерське господарство «АГРОСФЕРА +», керівником якого є ОСОБА_1 .

Наказом ГУ Держземагентства в області від 03.07.2015 №3856-сг ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 8,5 га пасовищ із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району.

Наказом ГУ Держгеокадастру в області від 22.03.2016 №14-2140/14-16-СГ затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку площею 7,6704 га ріллі (кадастровий номер 4821783000:02:000:0431) для ведення фермерського господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району.

На підставі вищевказаних наказів між ГУ Держгеокадастру в області та ОСОБА_1 29.04.2016 укладено договір оренди строком на 7 років.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.05.2016 зроблено запис за №14566143 про реєстрацію права оренди на вказану ділянку за ОСОБА_1 .

Водночас, на час прийняття спірних наказів, ОСОБА_1 був головою фермерського господарства «АГРОСФЕРА +» (код юридичної особи 39451416), що підтверджується витягом з ЄДРПОУ.

Після отримання ОСОБА_1 в оренду спірної ділянки вона перейшла в користування ФГ «АГРОСФЕРА +», про що свідчить інформація Вознесенського управління Головного управління ДФС в області від 19.03.2019 №196/9/14-29-52-05.

Ґрунтуючись на наведених обставинах, прокурор вважає, що відповідач безпідставно володіє спірною земельною ділянкою площею 7,6704 га ріллі.

При цьому висновок про таку безпідставність прокурор робить з доводів про незаконність наказів ГУ Держземагентства в області №3856 від 03.07.2015-сг та №14-2140/14-16-СГ від 22.03.2016, а також недійсності договору оренди землі від 29.04.2016.

Стосовно позовних вимог прокурора про: визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства в Миколаївській області від 03.07.2015 №3856-сг, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 8,5 га для ведення фермерського господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району; визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 22.03.2016 № 14-2140/14-16-СГ, яким ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку площею 7,6704 га (кадастровий помер 4821783000:02:000:0431) для ведення фермерською господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району; визнання недійсним укладеного 29.04.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області та ОСОБА_1 договору про надання в оренду останньому земельної ділянки площею 7,6704 га (кадастровий номер 4821783000:02:000:0431) в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №14566143 та скасування його державної реєстрації, суд виходить з такого.

Спори фермерських господарств, які є юридичними особами, з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

Відповідно до ч. 6 ст 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висловлювала свою позицію про те, що за правилами цивільного судочинства необхідно розглядати справи у спорах, у яких без проведення земельних торгів особі виділена друга та кожна наступна земельна ділянка для ведення фермерського господарства, яке вже було створене на земельній ділянці державної/комунальної власності (див. висновки, висловлені у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 619/1680/17 (провадження № 14-83цс19), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19) та у справі № 627/1351/18 (провадження № 14-619цс19), від 16 травня 2018 року в справі №911/4111/16).

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із частинами другою та третьою статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно із частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною нормою та статтями 118, 122 Земельного кодексу України. При цьому, порядок паювання земель та виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) встановлено відповідно Указом Президента від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» і Законом України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовну вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Оскільки на підставі оскаржуваних наказів та договору оренди землі відповідні права набула фізична особа, предмет позову в частині перших трьох вимог позовної заяви безпосередньо стосується прав та обов`язків зазначеної фізичної особи, спір в цій частині є цивільно-правовим і підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Отже провадження у справі в наведеній частині слід закрити на підставі положень п.1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Позовні вимоги про повернення земельної ділянки за своїм суб`єктним складом підпадають під дію ст. 4 ГПК України та відносяться до юрисдикції господарського суду.

Розглядаючи позовні вимоги прокурора про зобов`язання Фермерського господарства "Агросфера+" повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянкусільськогосподарського призначення державної власності площею 7,6704 га зкадастровим номером 4821783000:02:000:0431, нормативною грошовою оцінкою 228471,06 грн., розташовану в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району, господарський суд виходить з того, що особа може бути позбавлена права користування тільки у разі відсутності у неї законних підстав такого права.

Зокрема, відповідно до ст. 34 Закону України «Про оренду землі» орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором - у разі припинення або розірвання договору оренди землі.

Або: згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Суд відзначає наявність таких правових позицій Верховного Суду.

Так, у справі №922/614/19 Верховний Суд, дійшов висновку, що у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

Оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19).

Разом з тим, ці правові позиції Верховного Суду стосуються спорів, в яких те чи інше право виникло на підставі актів, висновок про незаконність яких дійсно може бути здійснено судом при розгляді справи про витребування майна, однак не можуть бути застосовані у разі укладення між сторонами щодо спірної речі цивільно-правового договору, як у випадку зі спором в цій справі, недійсність якого господарський суд встановлювати не вправі. Отже правовідносини не є подібними.

В спорі, який розглядається, правовстановлюючим документом, на підставі якого відповідач користується земельною ділянкою є договір оренди землі від 29.04.2016, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області та ОСОБА_1 про надання в оренду останньому земельної ділянки площею 7,6704 га (кадастровий номер 4821783000:02:000:0431) в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №14566143.

Зазначений договір є чинним, доказів визнання його недійсним прокурором не подано. Висновку про його недійсність господарський суд дійти не може, враховуючи наведені вище обставини щодо юрисдикції спору в цій частині.

Отже і підстав вважати неправомірним користування за цим правочином в господарського суду немає.

Господарський суд враховує при цьому, що Верховним Судом неодноразово висловлювалась позиція про те, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав. (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 та від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17)

Разом з тим, в цій справі відсутній ланцюг правочинів, щодо передання майна, яке вибуло з володіння держави, що свідчить про те, що найбільш ефективним способом захисту права власності особи є саме визнання за позовом власника недійсним договору, на підставі якого його майно вибуло з його володіння.

Таким чином, враховуючи що позовні вимоги щодо визнання недійсним договору оренди не відносяться до юрисдикції господарських судів, в суду при розгляді цієї справи відсутні підстави вважати володіння земельною ділянкою, яке здійснюється на підставі договору оренди від 29.04.2016 безпідставним.

Враховуючи наведені обставини в сукупності, підстав для задоволення позову прокурора немає.

Щодо застосування позовної давності, про що було заявлено в цій справі суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 ЦКУ, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі ст. 257 ЦКУ загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦКУ).

Отже, позовна давність є строком для пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи.

Разом з тим, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Враховуючи, що судом в цій справі встановлено безпідставність заявлених позовних вимог, заява про застосування строків позовної давності не розглядається.

На підставі наведеного суд закриває провадження в частині позовних вимог, які не підлягають вирішенню господарським судом та відмовляє в задоволенні позову в решті вимог.

Судовий збір у відповідній частині покладається на прокурора.

Керуючись ст. ст. 129, 130, 177-185, 196, 201-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про:

- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства в Миколаївській області від 03.07.2015 №3856-сг, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 8,5 га для ведення фермерського господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району;

- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 22.03.2016 № 14-2140/14-16-СГ, яким ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку площею 7,6704 га (кадастровий помер 4821783000:02:000:0431) для ведення фермерською господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району;

- визнання недійсним укладеного 29.04.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області та ОСОБА_1 договору про надання в оренду останньому земельної ділянки площею 7,6704 га (кадастровий номер 4821783000:02:000:0431) в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №14566143 та скасування його державної реєстрації;

2. В задоволенні позову в частині зобов`язання Фермерського господарства "Агросфера+" (вул. Леніна, 161, с. Новосвітлівка Веселинівського району Миколаївської області, код ЄДРПОУ 39451416) повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, код ЄДРПОУ 39825404) земельну ділянкусільськогосподарського призначення державної власності площею 7,6704 га зкадастровим номером 4821783000:02:000:0431, нормативною грошовою оцінкою 228471,06 грн., розташовану в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району - відмовити.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

4. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

особа, яка звернулась в інтересах держави, позивач: Заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури (пров. Костенка, 2, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500),

відповідач 1: Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, код ЄДРПОУ 39825404),

відповідач 2: Фермерське господарство "АГРОСФЕРА+" (вул. Леніна, 161, с. Новосвітлівка Веселинівського району Миколаївської області, код ЄДРПОУ 39451416),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Повний текст судового рішення складено і підписано 30.10.2020.

Суддя В.О.Ржепецький