КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
_________________________
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
справа № 757/1997/20-ц Головуючий у 1-й інстанції суддя: Бусик О.Л.
27 жовтня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
судді-доповідача - Саліхова В.В.
суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.,
секретаря судового засідання: Сидоренко А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 травня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до АТ «Українська залізниця» та просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 15 червня 2016 року до 25 жовтня 2019 року в сумі 1 812 979 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права.
В обґрунтування своїх доводів вказує, що в даному випадку винагорода має компенсаційний характер та є компенсаційною виплатою й має бути оплачена відповідно до умов укладеного трудового контракту.
Звертає увагу на те, що суд самостійно повинен визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору, навіть щодо якої помиляються сторони.
Зазначає, що відповідачем порушені умови контракту, що є підставою для відповідальності останнього.
Вказує, що відповідач не надав жодних доказів, які б підтверджували або спростовували обставини зазначені в позовній заяві або наявність підстав для звільнення від доказування.
У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Українська залізниця» - О.М. Коротун просив апеляційну скаргу відхилити, рішення залишити без змін.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/10124/2020Зазначає, що статус позивача, як члена виконавчого органу Товариства значно відрізняється від статусу найманих працівників АТ «Українська залізниця». Вказує, що система винагород повинна враховувати не лише персональні показники, але й фінансовий стан та перспективи товариства. Звертає увагу на те, що будь-яких доказів щодо прийняття відповідного рішення щодо заохочувальних виплат компетентними органами управління відповідача відносно позивача до 19.06.2019 останнім не надано.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав наведених в ній та просив останню задовольнити.
Представник АТ «Українська залізниця» - Коротун І.В. заперечував проти апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що факт неповного розрахунку з позивачем в день його звільнення не підтвердився, тому застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України є безпідставним.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 23 серпня 2016 року між ПАТ «Укрзалізниця» та ОСОБА_2 укладено контракт, який є особливою формою строкового трудового договору. За умовами контракту ОСОБА_2 призначається на посаду члена Правління ПАТ «Укрзалізниця».
Розділом 5 контракту передбачено оплата праці та соціально-побутове забезпечення члена Правління.
Пунктом 5.1 контракту визначено, що члену Правління нараховується винагорода, виходячи з установлених: посадового окладу; квартальної премії у відсотках до посадового з урахуванням фактично відпрацьованого часу в розмірі і за показниками, визначеними Карткою оцінки результатів праці члена Правління, що буде затверджена Наглядовою радою Товариства; річної премії у відсотках до посадового окладу в розмірі і за показниками, визначеними Карткою оцінки результатів праці члена Правління, що буде затверджено Наглядовою радою Товариства. Премія нараховується один раз на рік, за фактично відпрацьований час за результатами роботи за рік; матеріальної винагороди, за ефективне управління майном, що виплачується один раз на рік за рахунок частини чистого прибутку, що залишається в розпорядженні Товариства, з урахуванням фактично відпрацьованого часу, в розмірі і за показниками, визначеними Карткою оцінки результатів праці члена Правління, що буде затверджена Наглядовою радою Товариства та вважатиметься невід`ємною частиною цього контракту.
Відповідно до пункту 5.2 контракту квартальна, річна премії та матеріальна винагорода за ефективне управління майном визначається за результатами роботи Товариства за звітний період за рішенням Наглядової ради Товариства на підставі розгляду виконання показників Картки оцінки результатів праці члена Правління, з урахуванням пунктів 5.1.4 та 5.1.5 цього контракту.
27 грудня 2016 року сторони уклали додаткову угоду, відповідно до якої в підпункт 5.1.4 та пункт 5.2 викладені в такий редакції:
Згідно з підпунктом 5.1.4 за рішенням Вищого органу Товариства квартальна та річні премії не нараховуються та не виплачуються члену Правління у разі:
5.2 Рішення про нарахування та виплату Члену правління квартальної та/або річної премії приймається Правлінням товариства на підставі рішення Наглядової ради Товариства про схвалення виконання показників Карти оцінки результатів праці члена Правління з урахуванням вимог законодавства та умов цього контракту.
Рішення про нарахування та виплату члену Правління матеріальної винагороди за ефективне управління майном приймається Наглядовою радою Товариства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року № 488 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 07 жовтня 2015 року №815» ОСОБА_2 виведено зі складу Правління АТ«Укрзалізниця» з припиненням відповідно до п. 5) ч. 1 ст 41 КзпП України його повноважень як члена Правління.
Згідно з наказом (розпорядженням) АТ «Укрзалізниця» від 14 червня 2019 року №1226/ос ОСОБА_2 звільнено з 14 червня 2019 року у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України, підстава - постанова Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року №488. В наказі зазначено, що ОСОБА_2 виплачується компенсація за 13 днів відпустки за період з 28 вересня 2018 року до 14 червня 2019 року та виплата одноразової грошової допомоги у розмірі шестимісячного середнього заробітку згідно статті 44 КЗпП України.
Відповідно до витягу з протоколу засідання Наглядової ради АТ «Укрзалізниця» від 19 червня 2019 року схвалено досягнення виконання показників членами Правління попереднього складу відносно Карт оцінки результатів праці за 2016 рік, що є підставою для прийняття Правлінням рішення про нарахування та виплату членам Правління премії за 2016 рік, а саме: ОСОБА_2 - 2 533 531,47 грн.
Згідно з випискою з особового рахунку позивача 25 жовтня 2019 року вказану премію було перераховано позивачу.
Позивач зазначив, що в день виплати не була виплачена щорічна премія за 2016 рік, яка є складовою заробітної плати і яка була передбачена контрактом.
Лише на засіданні Наглядової Ради АТ «Укрзалізниця» 19 червня 2019 року згідно з витягом з протоколу від 17 вересня 2019 року № А-12/56 прийнято рішення про схвалення досягнутих показників відносно Карт оцінки результатів праці за 2016 рік, що є підставою для прийняття Правлінням товариства рішення про нарахування та виплату членам правління попереднього складу річної премії за 2016 рік у розмірі 2 533 531, 47 грн. Фактично ж виплачено вказану винагороду за 2016 рік було 25 жовтня 2019 року.
Оскільки роботодавцем не виконано вимоги статті 116 КЗпП України про виплату при звільненні всіх сум, що належать позивачу від підприємства, то на роботодавця покладається відповідність, передбачена ст. 117 КЗпП України.
Посилаючись на викладене, позивач звернувся до суду із відповідним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 15 червня 2016 року до 25 жовтня 2019 року в сумі 1 812 979 грн.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні та строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що перевищує шістнадцять календарних днів.
У випадку звільнення працівника з власної ініціативи (ст. 38 КЗпП України), працівник має право на виплату йому заробітної плати.
Відповідно до ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.
Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими(регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудового колективу органом.
Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.
Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами,колективними договорами.
Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Аналіз зазначених норм права свідчать про те, що роботодавець при звільненні працівника повинен провести з ним розрахунок та виплатити належну останньому заробітну плату.
Відповідно до змісту пунктів 5.1.2, 5.1.3, та 5.1.6 контракту, винагорода позивачу у вигляді квартальних та річних премій, матеріальна винагорода за ефективне управління майном встановлюється з урахуванням фактично відпрацьованого часу в розмірі і за показниками, визначеними Карткою оцінки результатів праці члена Правління та за рішенням Наглядової ради АТ «Укрзалізниця».
Стаття 52 Закону України «Про акціонерні товариства» визначає компетенцію наглядової ради акціонерного товариства.
Згідно з п. 9 ч. 2 цієї статті до компетенції наглядової ради належить вирішення питань, передбачених цим Законом, статутом, затвердження умов контрактів, які укладатимуться з членами виконавчого органу, встановлення розміру їх винагороди.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці`основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до статті 144 КЗпП України заохочення застосовуються власником або уповноваженим ним органом разом або за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.
Заохочення оголошуються наказом (розпорядженням) в урочистій обстановці і заносяться до трудових книжок працівників у відповідності з правилами їх ведення.
Відповідно до умов контракту позивача та вимог статті 52 Закону України «Про акціонерні товариства» питання заохочувальних виплат, в тому числі річної премії віднесено до компетенції Правління АТ «Укрзалізниця» та Наглядової ради Товариства.
Підставою для визначення розміру річної премії є розгляд Наглядовою радою виконання показників Картки оцінки результатів члена правління.
Виходячи з умов статуту АТ «Укрзалізниця», а саме пункту 72 статуту, Наглядова рада приймає рішення з питань, що належать до її виключної компетенції.
Пунктом 5.1.3 контракту річна премія у відсотках до посадового окладу в розмірі і за показниками, визначеними Карткою оцінки результатів праці члена Правління, затверджується Наглядовою радою Товариства.
Аналіз зазначених норм права свідчать про те, що рішення про нарахування та виплату річної премії приймається Правлінням Товариства на підставі рішення Наглядової ради після підведення підсумків роботи за рік..
Встановлено, що повноваження ОСОБА_2 , як члена правління, припинені власником АТ «Укрзалізниця» - Кабінетом Міністрів України на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №488 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 07.10.2015 р. № 815» відповідно до п. 5) ч.І ст. 41 КЗпП України.
У день оприлюднення постанови Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 488 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 07.10.2015 р. № 815» ОСОБА_2 звільнено з АТ «Укрзалізниця» відповідно до п. 5) ч. 1 ст. 41 КЗпП України, нараховано та виплачено вихідну допомогу у сумі шести окладів, згідно із вимогами ст. 44 КЗпП України.
Таким чином, матеріали справи свідчать , що позивача було звільнено у середині року.
Також з матеріалів справи вбачається, що у день звільнення ОСОБА_2 з посади - 14.06.2019, з ним було проведено повний розрахунок та виплачено грошові кошти, на які Позивач мав право.
Виплачені компенсація за 13 днів відпустки за період з 28 вересня 2018 року до 14 червня 2019 року та виплата одноразової грошової допомоги у розмірі шестимісячного середнього заробітку згідно статті 44 КЗпП України.
Матеріали справи не містять інформації щодо прийняття рішень про виплату річних премій членам Правління АТ «Укрзалізниця».
Згідно із п.5.1. Контракту за виконання обов`язків, передбачених цим Контрактом, Члену Правління нараховується винагорода за рахунок коштів Товариства, виходячи з установлених: 5.1.1. Посадового окладу в розмірі 415 000 гривень, що нараховується щомісячно.
Позивач, як член правління AT «Укрзалізниця», мав права на щомісячну гарантовану винагороду у формі посадового окладу, виключно у сумі 415 000 гривень.
Як свідчить розрахунковий лист ОСОБА_2 за 2019 рік йому нараховувалась і виплачувалась винагорода за виконувану ним роботу, як члена правління Товариства, виходячи з окладу 415 000 грн. (т. 1, а. с. 60).
Відповідно до змісту п.5.1.2., 5.1.3. та 5.1.6. Контракту, інші види винагороди у формі квартальних та річних премій, матеріальної винагороди за ефективне управління майном не є Фіксованими та встановлюються при певних обставинах за рішенням наглядової ради AT «Укрзалізниця».
Разом із цим, згідно із п.5.2. Контракту, в редакції додаткової угоди від 27.12.2016, рішення щодо нарахування та виплату члену правління квартальної та/або річної премії приймається правлінням Товариства на підставі рішення наглядової ради Товариства про схвалення виконання показників Карти оцінювання результатів праці члена правління з урахуванням вимог законодавства та умов цього контракту.
Таким чином, для нарахування премій за умовами Контракту повинно бути наявні одночасно три умови:
1). Затверджені наглядовою радою Карти оцінки результатів праці на відповідний рік членів правління Товариства.
2). Схвалення наглядовою радою затверджених наглядовою радою Карт оцінки результатів праці на відповідний рік членів правління Товариства.
3). Прийняте правлінням Товариства рішення щодо нарахування та виплати члену правління Товариства відповідної премії на підставі зазначених рішень наглядової ради.
Будь-яких доказів щодо прийняття відповідного рішення компетентними органами управління АТ «Укрзалізниця» відносно ОСОБА_2 до 19.06.2019 представником позивача не надано.
Також представником Позивача не доведено, що з дати свого призначення на посаду члена правління АТ «Укрзалізниця» - 29.08.2016, ОСОБА_2 вчинялись дії щодо зміни порядку нарахувань премій, згідно із умовами Контракту, як то звернення до суду про вирішення корпоративного спору, ініціювання внесення змін до Контракту, припинення повноважень члена правління з підстав невиконання компетентними органами управління АТ «Укрзалізниця» своїх компетенцій, тощо.
Після припинення ОСОБА_2 повноважень, як посадової особи АТ «Укрзалізниця» останній не мав жодних матеріальних претензій до власника - Кабінету Міністрів України чи до інших органів управління АТ «Укрзалізниця» щодо сум, які йому нараховані та виплачені при звільненні.
Колегія суддів вважає , що премія за 2016 рік, яка виплачена виключно попередньому складу правління АТ «Укрзалізниця», не може вважатися грошовими коштами, на які мав право ОСОБА_2 на дату свого звільнення, оскільки рішення про виплату такої премії попередньому складу правління було прийнято на підставі рішення наглядової ради та правління АТ «Укрзалізниця» за декілька місяців після його звільнення.
Рішення про виплату премії за 2016 рік, яка виплачена виключно попередньому складу правління АТ «Укрзалізниця», носить індивідуальний характер та не пов`язана із системою оплати праці в АТ «Укрзалізниця», оскільки стосується виплати винагороди органу уповноваженого власником - попередньому складу виконавчого органу АТ «Укрзалізниця» - правління АТ «Укрзалізниця».
Також на підставі укладеного Контракту, наказом AT «Укрзалізниця» від 29.08.2016 №1704/ос Позивач прийнятий на роботу в AT «Укрзалізниця» на посаду члена правління, тому посилання Позивача на умови праці, які встановлені загальними нормами трудового законодавства, не грунтуються на відповідних правовідносинах та не враховують специфіку статусу Позивача під час роботи в AT «Укрзалізниці», як посадової особи.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Разом з тим, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Згідно з пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менше двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок).
Абзацом 3 п. 2 даного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).
Враховуючи вищевикладене та те, що при розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції не було встановлено наявності затримки розрахунку при звільненні позивача, колегія суддів вважає правильними й належно мотивованими висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, матеріали справи та надані відповідні висновки з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з якими погоджується і колегія суддів.
Посилання в апеляційній скарзі на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в зв`язку з чим не може бути підставою для скасування або зміни рішення суду.
При цьому колегія суддів враховує , що питання регулювання спірних правовідносин, лежить в площині регулювання корпоративних відносин, оскільки управління товариством здійснюють його органи, якими відповідно до положень п. 54 Статуту АТ «Укрзалізниця» є загальні збори; наглядова рада; правління, ревізійна комісія, а позивач входив до членів вказаного правління АТ «Укрзалізниця».
Також безпідставним на думку колегії суддів є посилання в апеляційній скарзі на ігнорування судом першої інстанції порушень відповідачем умов трудового контракту укладеного з позивачем. Суд першої інстанції по вказаним обставинам зробив висновки, з якими погоджується і колегія суддів
Безпідставною, на думку колегії суддів, є незгода позивача з висновками суду першої інстанції про те, що рішення про виплату спірної премії виплачується за рішенням Наглядової ради АТ «Укрзалізниця», оскільки згідно із п.9) ч. 2 ст. 52 Закону України «Про акціонерні товариства» до виключної компетенції наглядової ради належить затвердження умов контрактів, які укладатимуться з членами виконавчого органу, встановлення розміру їх винагороди.
Безпідставними, на думку колегії суддів, є посилання на неправильне сприймання судом прав та обов`язків сторін за вказаним трудовим контрактом.
Матеріали справи містять данні про те, що згідно із п.5.1. Контракту за виконання обов`язків, передбачених цим Контрактом, Члену Правління нараховується винагорода за рахунок коштів Товариства, виходячи з установлених: 5.1.1. Посадового окладу в розмірі 415 000 гривень, шо нараховується щомісячно. .
Тобто, позивач, як член правління АТ «Укрзалізниця» мав_ права на щомісячну гарантовану винагороду у формі посадового окладу, виключно у сумі 415 000 гривень.
Як свідчить розрахунковий лист ОСОБА_2 за 2019 рік йому нараховувалась і виплачувалась винагорода за виконувану ним роботу, як члена правління АТ «Укрзалізниця», виходячи з окладу 415 000 грн (а.с. 60).
Виходячи із змісту п.5.1.2., 5.1.3. та 5.1.6. Контракту, інші види винагороди у формі
квартальних та річних премій, матеріальної винагороди за ефективне управління майном не є Фіксованими та встановлюються при певних обставинах за рішенням наглядової ради АТ «Укрзалізниця».
Також колегія суддів вважає , що не знайшло свого підтвердження і порушення судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді цієї справи внаслідок чого і ця обставина не може бути підставою для скасування або зміни рішення суду.
Враховуючи вище викладене, вимоги апелянта є недоведеними та такими, що не знайшли своє підтвердження при розгляді справи в апеляційній інстанції.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374, 375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 29 жовтня 2020 року.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: І.М. Вербова
О.В. Шахова
