КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 жовтня 2020 року м. Київ
Унікальний номер справи № 761/28216/19
Апеляційне провадження 22-ц/824/11652/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Махлай Л.Д.,
суддів Кравець В.А., Мазурик О.Ф.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач Приватне акціонерне товариство «Київстар»
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 травня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Пономаренко Н.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Київстар» про визнання формулювання причин звільнення, зміну формулювання причин звільнення, зобов`язання вчинити дії, стягнення заборгованості по заробітній платі за оплату надурочних робіт та стягнення моральної шкоди,
в с т а н о в и в :
у липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПрАТ «Київстар», у якому з урахуванням уточнень позовних вимог просила визнати незаконним формулювання причини звільнення, зазначеної у наказі ПрАТ «Київстар» про припинення трудового договору (контракту) від 13.06.2019 № 1210-ОС, звільнена за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України; зобов`язати відповідача змінити формулювання причини із «звільнена за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України» на: «звільнена за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю згідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України»; зобов`язати уповноважених осіб ПрАТ «Київстар» внести зміни до її трудової книжки, а саме: у розділі «Відомості про роботу» «Запис № 34 від 13.06.2019 «звільнена за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України - вважати недійсним» та внести новий запис: «Звільнена за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю ч. 3 ст. 38 КЗпП України»; стягнути з ПрАТ «Київстар» на її користь заборгованість по заробітній платі за роботу в надурочний час за період з 02.07.2018 по 31.04.2019 у розмірі 413 879 грн; стягнути з ПрАТ «Київстар» на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 3 000 000 грн спричиненої невиплатою заборгованості по заробітній платі за роботу в надурочний час за період з 02.07.2018 по 30.04.2019, протиправним залученням до надурочних робіт, залученням до роботи у вихідні дні, незабезпеченням права на відпочинок.
20.05.2020 позивач подала додаткові письмові пояснення, у яких проведено розрахунок надурочних робіт за період з липня 2018 по березень 2019 суму 131 908,60 грн.
В обґрунтування позову зазначала, що з 07.03.2017 по 13.06.2019 працювала на різних посадах у ПрАТ «Київстар».
12.06.2019 подала заяву про звільнення з роботи з 13.06.2019 в порядку, визначеному ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю та умов трудового договору, а саме: порушення Кодексу поведінки групи VEON щодо недопущення будь-яких переслідувань тих, хто добросовісно повідомляє про неправомірні дії або свої підозри про порушення; порушення вимог ст. 2-1 КЗпП України щодо рівності трудових прав громадян України; порушення вимог ст. 32 КЗпП України щодо переведення на іншу роботу без згоди працівника та зміна істотних умов праці без попередження за 2 місяці; прийняття незаконного наказу про переміщення від 06.06.2019 № 123-ік; порушення вимог ст. 62 КЗпП України щодо обмеження надурочних робіт та щодо ведення обліку надурочних робіт; порушення вимог ст. 115 КЗпП України щодо своєчасної виплати заробітної плати; нестворення їй належних умов праці на робочому місці по вул. Вікентія Хвойки 15/15, м. Київ; порушення вимог статті 31 КЗпП України щодо заборони вимагати роботу, не обумовлену трудовим договором; порушення вимог ст. 66 КЗпП України щодо надання часу на відпочинок; порушення вимог ст. 71 КЗпП України щодо заборони роботи у вихідні дні; порушення вимог ст. 106 КЗпП України щодо оплати праці в надурочний час; порушення вимог ст. 115 КЗпП України щодо строків виплати заробітної плати; порушення вимог ст. 145 КЗпП України щодо надання переваг і пільг для працівників, які успішно і сумлінно виконують свої трудові обов`язки; порушення статті 5-1 КЗпП України щодо забезпечення прав і гарантій громадян на працю; створення умов та примушування до звільнення з боку посадових осіб ПрАТ «Київстар».
Зазначає, що усупереч її волі та її волевиявленню роботодавець самостійно визначив причини звільнення та відповідно до наказу про звільнення №1210-ос від 13.06.2019 звільнив з посади старшого радника з питань взаємодії з правоохоронними та контролюючими органами Відділу взаємодії з правоохоронними та контролюючими органами за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України.
Вважає, що її звільнення з інших підстав, аніж тих, які вона зазначала у своїй заяві, незаконним, з огляду на наступне.
На підтвердження фактів порушення умови чинного законодавства про працю, посилається, що не зважаючи на її високі показники праці та вихід на роботу в надурочний час, відповідач замість піднятих ним питань щодо відповідної мотивації (підвищення заробітної платі, підвищення рівня посади, зміна підпорядкованості посади тощо) почав примушувати її до звільнення за згодою сторін під приводом наявності службових записок від працівників відділу взаємодії з правоохоронними органами та інших підрозділів ПрАТ «Київстар» через її начебто некоректну поведінку щодо них.
Відмовившись написати заяву на звільнення та здійснення відповідного повідомлення про порушення роботодавцем Кодексу поведінки групи VEON відповідач почав застосовувати до неї репресії та заходи психологічного тиску, зокрема, але не виключно: чітко контролювати час її приходу на роботу та будь-які дії, пов`язані з залишенням робочого місця, хоча такі заходи до цього часу ніколи не здійснювалися; її зобов`язано копіювати всю власну електронну переписку керівнику та доповідати про стан виконання всіх його завдань, в той час як до цього часу всі свої обов`язки нею виконувалися самостійно, без контролю та втручання керівництва; увечері 17.05.2019 після закінчення робочого дня її повідомлено керівником про те, що підвищення заробітної плати їй не буде здійснено; її повідомлено керівником відділу взаємодії з правоохоронними органами, що всі її обов`язки будуть перерозподілятися; а також усунуто від будь-яких обговорень питань та нарад, пов`язаних з виконанням власних обов`язків; всі наради з працівниками відділу проводилися без неї, а інші працівники відділу штучно налаштовані проти неї; 03.06.2019 скасовано повноваження за всіма її довіреностями.
Наказом від 06.06.2019 за № 123-ік «Про переміщення» змінено її робоче місце з вул. Дегтярівської, 53, на вул. В.Хвойки, 15/15 . Відповідач порушив порядок зміни істотних умов праці та примусив її працювати на змінених умовах без її згоди, надання якої, в свою чергу, передбачено приписами ст. 32 КЗпП України.
Також вважає, що відповідач не заперечував факту її завантаження та виконання надурочних робіт поза межами робочого часу, адже у травні 2019 року роботодавцем прийнято рішення про введення до штату відділу та прийнято додаткового працівника на посаду радника по взаємодії з контролюючими органами, змінено назву посади одного з працівників відділу на посаду радника з питань взаємодії з правоохоронними органами та передано частину посадових обов`язків позивача.
У зв`язку з цим, а також посилаючись на те, що постійна робота в надурочний час та фактична відсутність часу для відпочинку призвели до психологічного, емоційного та фізичного виснаження, а також, як наслідок, погіршення здоров`я, позивач, окрім стягнення заборгованості по заробітній платі щодо оплати надурочних робіт, просить відшкодувати моральну шкоду.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20.05.2020 в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд першої інстанції не звернув уваги, що заяву про уточнення позовних вимог в частині зменшення сум вона не подавала, а в своїх поясненнях лише уточнила розрахунки відносно розміру окремої частини надурочних робіт. Висновки суду не містять мотивів відхилення аргументів, наведених у позові. Суд безпідставно визнав, що відповідач покращив її умови праці, змінив трактування суті взаємовідносин між сторонами та не врахував заходи дискримінаційного характеру, які застосовувались відповідачем, а саме скасування довіреностей та видача наказу про переміщення. Суд не врахував, що роботодавець в терміновому порядку перевів її з одного відділу до іншого з попередженням за відмову від пропозиції написати заяву про звільнення за згодою сторін. Висновки суду не відповідають обставинам справи та спростовуються наданими доказами, оскільки наказ про підвищення заробітної плати був виданий у день її звільнення. Посилання суду на виплату річної премії за 2018 рік не має відношення до підвищення заробітної плати, оскільки позов заявлено про оплату надурочних робіт та завантаженість за 2019 рік. Вона була переведена з декретної посади старшого радника з юридичних питань відділу судової роботи департаменту правового забезпечення на посаду старшого радника з питань взаємодії з правоохоронними органами департаменту регуляторного забезпечення. До її посадових обов`язків входило два окремих напрямки роботи з подвійним підпорядкуванням, а саме регуляторний напрямок та правове супроводження відділу взаємодії з правоохоронними органами. При переході на дану посаду було погоджено обсяг робіт та розмір підвищення заробітної плати. При цьому відповідач зазначив, що необхідність виконання робіт за другим напрямком виникає рідко. Але після початку роботи вона зрозуміла, що ця інформація не відповідає дійсності, що призвело до того, що вона стала виконувати роботу в надурочний час. З січня 2019 відповідач не вирішував питання про підвищення заробітної плати, незважаючи на те, що вона неодноразово повідомляла про результати роботи та надсилала письмові обґрунтування щодо своєї завантаженості та необхідності додаткової мотивації, проте таких заходів ніким не вживалось та офіційної відповіді вона не отримала. У березні 2019 року посадові особи з Дирекції по роботі з персоналом та керівником повідомили, що на суттєве підвищення заробітної плати не слід розраховувати, а для зменшення завантаженості частину її посадових обов`язків розподілять між іншими працівниками. Під час її лікарняного керівник відділу ОСОБА_2 повідомила, що її призначили керівником напрямку перевірок та інших напрямків роботи, в зв`язку з чим їй постановлено завдання передати свій досвід. Написавши заяву про звільнення, посадові особи відповідача протягом 2 годин застосовували до неї психологічний тиск та погрози примушування до написання заяви про звільнення за угодою сторін. Для якнайшвидшого звільнення директор з регуляторного забезпечення повідомив про факт існування 10 службових записок про її грубу поведінку та відмову у наданні правового супроводження. З метою захисту своїх трудових прав, для вирішення можливого звернення до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 172 КК України, вона уклала договір з адвокатським об`єднанням та звернувшись з адвокатським запитом з вимогою про надання службових записок, проте відповідачем відмовлено у їх наданні з підстав віднесення такої інформації до інформації з обмеженим доступом. За вказаних обставин судом не були враховані такі факти дискримінації та невиконання Кодексу поведінки групи VEON, а також наказу «Про переміщення». Суд не врахував, що вона має навести лише факти дискримінації, а доказувати їх відсутність має відповідач. Вона повідомляла відповідача про продовження репресій відносно неї, проте жодніх дій щодо припинення репресій не вчинено. Суд першої інстанції не зазначив та не надав належної правової оцінки про наявність електронного листа щодо зміни її посадових обов`язків та відповіді від роботодавця, що підтверджує факт порушення відповідачем вимог ч. 3 ст. 32 КЗпП України. Вважає, що відповідно до Закону України «Про засоби запобігання та протидії дискримінації в Україні» та зазначені нею факти наполягання про звільнення під приводом наявності службових записок, скасування всіх довіреностей, що позбавило її можливості виконання всіх посадових обов`язків та зміни робочого місця, дискримінаційним заходом щодо неї у зв`язку із непогодженням щодо звільнення за згодою сторін. Відповідач не надав доказів необхідності переміщення її на інше робоче місце. Вважає таке переміщення депортацією. Вона ніколи не притягалась роботодавцем до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог трудового законодавства, а особиста оцінка її поведінки не може бути підставою для вимог щодо негайного звільнення. Суд також прийшов до помилкового висновку, про те що в наказі про переміщення вона була переміщена разом з іншими працівниками, а також те що при зміні робочого місця не відбулася зміна істотних умов праці. Судом не враховано розрахунок надурочних робіт, який зроблений виходячи з фактичних даних завантаженості щодо виконання роботи за кожен місяць, а не виходячи виключно з часу перебування в офісі. Судом неправильно застосовано ст. 2-1, ч. 3 ст. 32, 38, 51, 62, 66, 71, 106, 115, 145 КЗпП України.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ПрАТ «Київстар» - Противень С.Л. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що доводи апелянта не ґрунтуються на дійсних обставинах справи та свідчать про помилкове трактування тих чи інших обставин, що мали місце під час роботи. Позивачка довільно трактує положення Кодексу поведінки групи VEON, як здійснення тиску на неї та примусу до звільнення під час бесід з керівництвом. Посилання апелянта на зміну істотних умов праці та здійснення дискримінації шляхом незаконного переміщення її на інше робоче місце не можна вважати обґрунтованим, оскільки остання задовго до переміщення знала про видачу відповідного наказу. Відкликання довіреностей як факт дискримінації та обмеження можливостей виконання посадових обов`язків також є необґрунтований. Позивачка помилково трактує дії відповідача, які спрямовані на зниження завантаженості та підвищення мотивації позивачкою, як порушення права на працю. Позивачка помилко вважає власний розрахунок трудових витрат за видами задач та факт знаходження на роботі, як таких що підтверджує факт здійснення надурочних робіт. Умисне та свідоме небажання отримувати відповідь на свій запит, позивачка намагається подати як факт ненадання відповіді на її звернення. Посилання апелянта про те, що ПрАТ «Київстар» безпідставно не звільнив її за ч. 3 ст. 38 КЗпП України не ґрунтуються на вимогах законодавства. Посилання апелянта у заяві на порушення вимог ст. 2-1 КЗпП України є безпідставним, оскільки ні позовна заява, ні скарга не містять жодного обґрунтування щодо порушень цієї норми. Зміна робочого місця та скасування довіреностей викликано виробничою необхідністю при здійсненні господарській діяльності та такі дії не призводять до позбавлення або обмеження трудових функцій і не свідчать про нерівне відношення до працівників. Доводи щодо порушення вимог ст. 62, 106 КЗпП України також не можна визнати обґрунтованими, оскільки виконання трудових обов`язків понаднормово затверджується правилами внутрішнього трудового розпорядку та Інструкцією про порядок ведення обліку робочого часу, про який позивачка була проінформована під підпис, а також була обізнана про порядок залучення до наднормових робіт, обліку таких робіт та виплати компенсації.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомленням учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 07.03.2017 на ім`я президента ПрАТ «Київстар» позивачкою подано заяву про прийняття її за основним місцем роботи на посаду радника з регуляторних питань Департаменту регуляторного забезпечення ПрАТ «Київстар» за умовами строкового трудового договору на строк з 07.03.2017 по 07.03.2018 включно, з оплатою праці пропорційно відпрацьованого робочого часу, з посадовим окладом згідно штатного розпису.
У вказаній заяві вона підтвердила своє ознайомлення з правилами внутрішнього трудового розпорядку, корпоративними документами компанії, колективним договором, умовами праці, посадовим окладом, функціональними обов`язками, та посадовою інструкцією.
07.03.2017 ОСОБА_1 власним підписом засвідчила надання їй доступу до примірника Кодексу поведінки групи компанії Вимпелком Лтд. в перекладі українською мовою, а також підтверджено як факт ознайомлення та розуміння своїх зобов`язань, так і погодження щодо виконання його положень.
Цього ж дня на підставі наказу № 481-ос ОСОБА_1 прийнято на роботу за її заявою на посаду радника з регуляторних питань Департаменту регуляторного забезпечення, тривалість робочого дня 8 год. При цьому, своїм підписом на наказі вона засвідчила, що з даним наказом, Правилами внутрішнього трудового розпорядку, Корпоративним кодексом поведінки, умовами роботи ознайомлена та згодна. Крім того, відповідно до листа проходження інструктажів пройшла інструктаж з питань дотримання Корпоративного кодексу, Комплаєнс політики Компанії.
07.03.2017 між ПрАТ «Київстар» та ОСОБА_1 укладено трудовий договір № 6719.
15.09.2017 за заявою та на підставі наказу № 314-шр від 18.09.2017 ОСОБА_1 переведена у створений в складі Регуляторного департаменту відділ з регуляторних питань на посаду радника з регуляторних питань.
07.03.2018 за заявою ОСОБА_1 та на підставі наказу про переведення № 640-ос від 07.03.2017 позивач тимчасово переведена на посаду старшого радника із юридичних питань відділу судової роботи департаменту правового забезпечення на період відсутності на робочому місці іншого працівника, який раніше виконував цю роботу.
Цього ж дня був укладений трудовий договір № 6719 від 07.03.2018.
02.07.2018 за заявою ОСОБА_1 та на підставі наказу №2211-ос від 02.07.2018 позивачка переведена на посаду старшого радника з питань взаємодії з правоохоронними органами відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту регуляторного забезпечення, умови праці - нормований робочий день та з нею укладено трудовий договір № 6719 від 02.07.2018.
19.07.2018 за заявою ОСОБА_1 та на підставі наказу № 310-шр від 19.09.2018 позивачка переведена на посаду старшого радника з питань взаємодії з правоохоронними та контролюючими органами.
12.04.2019 відповідно до наказу № 84-шр створено в організаційно-кадровій структурі відділ взаємодії з правоохоронними та контролюючими органами.
Згідно наказу від 06.06.2019 № 128-ік з метою посилення операційної ефективності роботи відділу взаємодії з правоохоронними та контролюючими органами департаменту регуляторного забезпечення ПрАТ «Київстар», а саме забезпечення ефективного виконання завдань та прийомів представників правоохоронних та контролюючих органів за адресою: м. Київ, вул. Хвойки, 15/15 , вирішено перемістити працівників вказаного відділу, у тому числі і ОСОБА_1 на робочі місця за адресою: м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 15/15 . Позивач з вказаним наказом була ознайомлена 06.06.2019, про що свідчить її особистий підпис, проте зазначила про свою незгоду з вказаним наказом.
12.06.2019 позивачка подала заяву про звільнення з роботи з 13.06.2019 за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю та умов трудового договору, а саме: порушення Кодексу поведінки групи VEON щодо недопущення будь-яких переслідувань тих, хто добросовісно повідомляє про неправомірні дії або свої підозри про порушення; порушення вимог ст. 2-1 КЗпП України щодо рівності трудових прав громадян України; порушення вимог ст. 32 КЗпП України щодо переведення на іншу роботу без згоди працівника та зміна істотних умов праці без попередження за 2 місяці; прийняття незаконного наказу про переміщення від 06.06.2019 № 123-ік; порушення вимог ст. 62 КЗпП України щодо обмеження надурочних робіт та щодо ведення обліку надурочних робіт; порушення вимог ст. 115 КЗпП України щодо своєчасної виплати заробітної плати; не створення їй належних умов праці на робочому місці по вул. Вікентія Хвойки 15/15, м. Київ; порушення вимог статті 31 КЗпП України щодо заборони вимагати роботу, не обумовлену трудовим договором; порушення вимог ст. 66 КЗпП України щодо надання часу на відпочинок; порушення вимог ст. 71 КЗпП України щодо заборони роботи у вихідні дні; порушення вимог ст. 106 КЗпП України щодо оплати праці в надурочний час; порушення вимог ст. 115 КЗпП України щодо строків виплати заробітної плати; порушення вимог ст. 145 КЗпП України щодо надання переваг і пільг для працівників, які успішно і сумлінно виконують свої трудові обов`язки; порушення статті 5-1 КЗпП України щодо забезпечення прав і гарантій громадян на працю; створення умов та примушування до звільнення з боку посадових осіб ПрАТ «Київстар».
13.06.2019 наказом про припинення трудового договору № 1210-ос ПрАТ «Київстар» звільнено позивачку із займаної посади згідно із ст. 38 КЗпП України за власним бажанням та внесено відповідний запис до трудової книжки.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів порушення трудового законодавства відповідачем відносно позивачки.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України громадянина мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Заборона дискримінації гарантується Європейською конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ратифікованою Україною 17.07.1997, відповідно до ст. 14 якої «користування правами та свободами, визначеними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою».
Стаття 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними
Відповідно до ст. 4 цього Закону його дія поширюється на такі сфери суспільних відносин, як державна служба та служба в органах місцевого самоврядування та трудові відносини, у тому числі застосування роботодавцем принципу розумного пристосування.
Позивач обгрунтовує свої вимоги про те, що відносно неї відповідачем допускалися факти дискримінації тим, що на її звернення щодо підвищення заробітної плати відповідач надав відповідь про відсутність можливостей щодо такого підвищення, залучення неї до надурочних робіт, переміщення на інше робоче місце, що вона вважає «депортацією», контроль з боку керівництва за виконанням нею трудових обов`язків та дотриманням трудової дисципліни та примушування до звільнення. Про будь - які інші ознаки дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками позивачка не вказує.
Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.
Вважаючи що відповідач допускає відносно неї дискримінацію та порушує трудове законодавство позивачка подала заяву про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України .
Відповідач не встановив фактів порушення відносно позивачки вимог трудового законодавства, проте оскільки остання не бажала продовжувати трудові відносини звільнив неї за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України. Питання про поновлення на роботі позивачка не ставить.
Згідно з показаннями свідків бесіди, які проводилися з позивачкою з боку керівництва, стосувалися виключно її поведінки по відношенню до інших співробітників, що також підтверджується доповідною запискою від 22.03.2019, письмовим зверненням працівників відділу взаємодії з правоохоронними та контролюючими органами директору із регуляторних питань від 03.05.2019 та копією протоколу зустрічі від 22.08.2019.
Відтак суд першої інстанції правильно встановив, що обставини, викладені у позовній заяві щодо примушування позивачки до звільнення спростовані наявними доказами. У апеляційній скарзі позивачка цих доказів не спростувала.
Статтею 2 КЗпП України передбачено право громадян України на працю, що включає в себе одержання роботи з платою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП Ураїни трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Норми трудового законодавства не містять зобов`язань роботодавця встановлювати працівникам певний розмір заробітної плати, а лише вказують на те, що такий розмір не може бути нижче встановленого державою мінімального розміру.
Підвищення розміру заробітної плати, встановлення доплат та премій віднесено до внутрішньої фінансової діяльності відповідача і відмова у підвищенні розміру заробітної плати не може розглядатися як порушення трудових прав працівника чи дискримінація.
Наказом ПрАТ «Київстар» від 28.05.2019 за № 1115/1-ос про затвердження нових окладів для деяких працівників ПрАТ «Київстар», з 01.06.2019 позивачці збільшено розмір заробітної плати з 28 800 грн до 37 000 грн. Наказом ПрАТ «Київстар» від 23.04.2019 за № 855-ос «Про виплату річної премії за 2018 рік деяким працівникам ПрАТ «Київстар» позивачці враховуючи результати індивідуальної оцінки ефективності та досягнення корпоративних цілей на 2018 рік, нараховано та виплачено річну премію у розмірі 198 618,29 грн.
Вказане свідчить про те, що позивачка отримувала заробітну плату в обумовленому трудовим договором розмірі та розмір її заробітної плати не був нижчим встановленого державою мінімального розміру.
Обмеження надурочних робіт встановлено ст. 62 КЗпП України.
Відповідно до п.п. 3.1.2, 5.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку ПрАТ «Київстар», з якими позивачка була ознайомлена при прийнятті на роботу, працівники зобов`язані дотримуватися дисципліни праці, своєчасно приходити на роботу, дотримуватися встановленої норми тривалості робочого часу та використовувати його праці. Тривалість робочого часу становить 40 годин на тиждень при п`ятиденному робочому тижні із двома вихідними днями - субота та неділя.
Згідно з п.п. 5.2.6 Інструкції «Про порядок ведення обліку робочого часу в ПрАТ «Київстар» у виняткових випадках, у разі службової необхідності, залучення працівників до надурочних робіт можуть здійснюватися невідкладно для здійснення аварійно-відновлювальних робіт за усним/письмовим розпорядженням безпосереднього керівника. Оформлення залучення працівників до надурочних робіт здійснюється по факту їх виконання, але не пізніше кінця поточного облікового періоду, службовою запискою керівника структурного підрозділу, погодженою директором по персоналу та розвитку організації.
За матеріалами справи встановлено, що відповідач не залучав позивачку до надурочних робіт чи робіт у вихідні чи святкові дні, що підтверджується табелем обліку робочого часу. Саме по собі перебування позивачки на робочому місці після закінчення робочого часу не свідчить про її залучення до надурочних робіт. Позивачка вказуючи на те, що перебувала на робочому місці і в неробочий час не посилається на те, що таке перебування було викликано виконанням наказу чи іншого розпорядження відповідача. Відсутність заборони відповідача у доступі до робочого місця після закінчення робочого дня не є залученням працівників до надурочних робіт.
Відтак суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що позовні вимоги про стягнення оплати за надурочні роботи є безпідставними.
Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Відповідно до п.п. 2.1, 2.2.1, 2.2.4 трудового договору, укладеного між сторонами, працівник зобов`язаний працювати належним чином, виконувати покладені на нього трудові обов`язки з дотриманням правил внутрішнього трудового розпорядку, та вимогу свого безпосереднього керівника доповідати йому про хід виконання покладених на нього трудових обов`язків.
Згідно з п. 3.1.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку ПрАТ «Київстар» працівники зобов`язані дотримуватися дисципліни праці: своєчасно приходити на роботу, дотримуватися встановленої норми тривалості робочого часу та використовувати його для продуктивності праці.
Отже, позивач зобов`язана підпорядковуватися безпосередньому керівнику, який у свою чергу, має право контролювати виконання посадових обов`язків та дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку.
Відтак доводи позивачки про те, що контролюванням часу її приходу на роботу, зобов`язанням копіювати всю власну електронну переписку та передавати її керівнику та доповідати про стан виконання всіх його завдань відповідач вчиняв відносно неї психологічний тиск суперечать нормам трудового законодавства та умовам трудового договору.
За зверненням позивачки відповідачем було вирішено питання про зменшення її робочого навантаження, а саме відкликано довіреності, видані на ім`я позивачки, збільшено штат працівників відділу на одну одиницю по напрямку взаємодії з контролюючими органами та передано частину обов`язків, які виконувала позивачка іншому працівнику. Дані дії вчинені відповідачем на прохання позивачки, відтак посилання останньої на те, що такі дії призвели до порушення її трудових прав суд правильно визнав безпідставними.
Відповідно до ч. 2 ст. 32 КЗпП України не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.
Відповідно до частини 3 цієї статті істотними умовами праці є: система та розміри оплати праці, пільги, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад та інші.
Наказом ПрАТ «Київстар» від 06.06.2019 № 128-ік «Про переміщення» переміщено працівників відділу взаємодії з правоохоронними та контролюючими органами департаменту регуляторного забезпечення, на робочі місця за адресою: м. Київ, вул. Хвойки 15/15 та вказано строки для такого переміщення.
Таке переміщення позивачки на інше робоче місце здійснено на тому ж підприємстві, у тій же місцевості та в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленого трудовим договором, відтак доводи позивачки про те, що відповідач повинен був повідомити неї не пізніше ніж за два місяці про зміну істотних умов праці є необґрунтованими, оскільки істотні умови праці не змінилися, а переміщення на інше робоче місце не потребує згоди працівника.
Оскільки при розгляді справи не встановлено порушень трудового законодавства відповідачем по відношенню до позивачки суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що відповідач правомірно відмовив позивачці у проведенні звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
Незважаючи на те, що за вказаних обставин відповідач не повинен був звільняти позивачку за власним бажанням за ч. 1 ст. 38 КЗпП України, остання не ставить питання про поновлення на роботі, а суд відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України розглядає справи лише в межах заявлених позовних вимог.
Суд першої інстанції правильно виходив з того, що саме по собі визнання незаконним формуювання причин звільнення, за відсутності підстав для зміни такого формулювання на звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, не є ефективним способом захисту.
Оскільки вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог щодо встановлення порушення трудових прав позивачки суд першої інстанції правильно виходив з того, що підстави для такого відшкодування відсутні.
За вказаних обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції законне та обґрунтоване та не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення постанови до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду лише з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 26.10.2020.
Головуючий Л. Д. Махлай
Судді В. А. Кравець
О. Ф. Мазурик
