Справа № 127/33851/19
Провадження № 22-ц/801/1721/2020
Категорія: 82
Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А.
Доповідач:Стадник І. М.
ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
27 жовтня 2020 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,
суддів: Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В.
з участю секретаря судового засідання Безрученко Н.Р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Вінницького міського суду від 13 липня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Федчишина С.А., повний текст якого складено 14 липня 2020 року,
в справі № 127/33851/19
за позовом ОСОБА_1 (позивач)
до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Амбрелла» (відповідачі)
про захист прав споживача та визнання відступлення права вимоги недійсним,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до ПАТ «Банк Форум», ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», ТОВ «Фінансова компанія «Амбрелла» про захист прав споживача та визнання відступлення права вимоги недійсним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 14.05.2008 між ним та АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк форум», був укладений кредитний договір №123/08/20-Z за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику суму кредиту в розмірі 75 000 доларів США. Даний кредит відповідно до п. 1.1 Кредитного договору, п. 1.2 Постанови Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року та п. 2 ч. 7 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є споживчим, а відтак на думку позивача на правовідносини за ним розповсюджуються норми Закону України «Про захист прав споживачів», причому протягом всього часу дії кредитного договору.
30.01.2019 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» був укладений договір відступлення прав вимоги № 1283-Ф. Відповідно до умов зазначеного договору Первісний кредитор передав (відступив), а Відповідач-2 прийняв всі права вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі й до ОСОБА_1 , кредитний договір № 123/08/20-2 від 14.05.2008 року.
Від сторонніх осіб, які представились як працівники Фінансової компанії «Довіра та гарантія», йому стало відомо, що 29.03.2019 між ФК «Довіра та гарантія» та ТОВ «ФК «Амбрелла» був укладений договір про відступлення прав вимоги № 1283. Відповідно до умов зазначеного договору Первісний кредитор передав (відступив), а ТОВ «ФК «Амбрелла» прийняло всі права вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі й до ОСОБА_1 , кредитний договір № 123/08/20-2 від 14.05.2008.
Вважає, що вказані договори відступлення права вимоги від 30.01.2019 та 29.03.2019 в частині відступлення права вимоги щодо його кредитного договору є незаконним, укладеними з порушенням вимог чинного законодавства та умов кредитного договору, та є такими, що порушують його права та охоронювані законом інтереси як споживача банківських послуг.
Просив визнати недійсними договір відступлення прав вимоги № 1283-Ф від 30.01.2019, укладений між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» в частині передачі прав по кредитному договору № 123/08/20-2 від 14.05.2008 укладений між АКБ «Форум» та ОСОБА_1 та договір відступлення прав вимоги №1283 від 29.03.2019 укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» та ТОВ «Фінансова компанія «Амбрелла» в частині передачі прав по кредитному договору №123/08/20-2 від 14.05.2008 укладений між АКБ «Форум» та ОСОБА_1 .
При цьому вважає, що на вказані договори розповсюджуються правила щодо договору факторингу, укладення яких дозволяється лише за наявності відповідної ліценції у суб`єкта господарювання. А оскільки на момент їх укладення відповідачі ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» та ТОВ «Фінансова компанія «Амбрелла» ліцензій не мали, такі договори є недійсними.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із судовим рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність його висновків дійсним обставинам справи, просив скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що відповідно до п. 1-3 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» проводити відступлення права вимоги, відчуження (стягнення, в тому числі перереєстрацію за позасудовими заходами) не можливо. При цьому зазначив, що предметом іпотеки є квартира, яка є єдиним місцем проживання. Інші аргументи апеляційної скарги є аналогічними доводам, наведеним в позовній заяві.
У письмових поясненнях (відзиві) на апеляційну скаргу ТОВ ФК «Амбрелла» просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення суду без змін.
Від інших учасників справи відзиви на апеляційну скаргу не надійшли.
Учасники справи, повідомлені в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з`явилися, що відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Заява представника позивача - адвоката Оверковського К.В. про відкладення засідання суду апеляційної інстанції в зв`язку з його участю в розгляді справи в місцевому суді до задоволення не підлягає, так як зазначені справи призначені на різний час і в представника була можливість прибути в судове засідання суду апеляційної інстанції.
Апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.
Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися за засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 14.05.2008 між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум», був укладений кредитний договір № 123/08/20-Z , за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику суму кредит в розмірі 75 000 доларів США. За користування кредитом встановлена процентна ставка 14 % річних, терміном повернення кредиту 11.05.2018.
30.01.2019 між Публічним акціонерним товариством «Банк Форум» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Довіра та гарантія» був укладений договір відступлення прав вимоги № 1283-Ф, відповідно до умов якого Первісний кредитор передав (відступив), а ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» прийняв всі права вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі й до ОСОБА_1 , кредитний договір № 123/08/20-2 від 14.05.2008.
29.03.2019 між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ТОВ «ФК «Амбрелла» був укладений договір про відступлення прав вимоги № 1283. За умовами зазначеного договору Первісний кредитор передав (відступив), а ТОВ «ФК «Амбрелла» прийняв всі права вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі й до ОСОБА_1 , кредитний договір № 123/08/20-2 від 14.05.2008.
Відмовляючи в задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірні договори є договорами відступлення права вимоги (цесії), які не підлягають ліцензуванню, а отже в діях відповідачів відсутні порушення чинного законодавства при їх укладенні.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції й вважає їх правильними.
Так, статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 та статті 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Відповідно до статті 350 ГК України банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним Кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України та національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, з одночасним прийняттям на себе ризику виконання таких вимог і прийому платежів.
Статтею 5 Закону України «Про фінансові послуги», передбачено, що фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами -підприємцями.
Розпорядженням державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 № 231, в редакції на час укладення спірних договорів, віднесено до фінансової послуги факторингу сукупність операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів. А також зазначене розпорядження визначає що факторингом є операції щодо купівлі - продажу права вимоги лише боржників підприємств.
Отже, аналіз статей 512, 1077 ЦК України свідчить про те, що цивільне право розмежовує правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: договори з відступлення права вимоги (договори цесії) та договори факторингу.
Зазначені правочини не є аналогічними та різняться за певними критеріями: за предметом договорів, за формою вчинення договорів, за суб`єктним складом правочинів, за метою їх укладення.
Щодо розмежування за предметом договору слід зазначити, що під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Предметом договору факторингу згідно зі статтею 1078 ЦК України може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги).
При розмежуванні зазначених договорів за формою їх вчинення слід враховувати, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 ЦК України).
Оскільки факторинг згідно з пунктом 3 частини 1 статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», є кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Відмінність зазначених договорів за суб`єктним складом полягає в тому, що відповідно до статей 512-518 ЦК України за договором відступлення права вимоги учасниками цесії можуть бути як фізична так і юридична особа.
Аналіз частини 1 статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України, частини 5 статті 5 Закону України «Про банки та банківську діяльність», п. 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» свідчить про те, що суб`єктний склад договору факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частини 2 статті 1079 УК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська (фінансова) установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частини 3 статті 1079 ЦК України) та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.
При розмежуванні договорів відступлення права вимоги та факторингу за метою їх укладення слід враховувати, що згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
У розумінні пункту 11 частини 1 статті 4 цього Закону факторинг є фінансовою послугою.
Статтею 5 Закону України «Про фінансові послуги» визначено, що фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов`язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов`язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред`явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника
Метою укладення договору відступлення права вимоги (цесії) є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина 3 статті 656 ЦК України).
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною вартістю вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.
Відтак, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції бере до уваги правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові від 11 вересня 2018 року у справі N 909/968/16 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі N 916/144/17.
Отже, характерними ознаками договору факторингу є те, що:
- йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, які є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором);
- його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги);
- метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника;
- відступлення права вимоги за таким договором може відбуватися виключно за плату, а його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо;
- вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Таким чином, за договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.
Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 ЦК України зумовлює його недійсність.
Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах: від 14 лютого 2018 року у справі N 756/668/15-ц (провадження N 61-153св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі N 465/646/11 (провадження N 14-222цс18).
Як встановлено судом, та підтверджується матеріалами справи 30.01.2019 між Публічним акціонерним товариством «Банк Форум» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Довіра та гарантія» був укладений договір відступлення прав вимоги № 1283-Ф, за умовами якого Первісний кредитор передав (відступив), а ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» прийняв всі права вимоги до боржників за кредитними договорами. Відповідно до пункту 4 договору відступлення права вимоги від 30.01.2019 року сторони домовились, що за відступлені права вимоги за основними договорами, відповідно до цього договору новий кредитор сплачує Банку грошові кошти в розмірі 4 800 184,57 грн.
29.03.2019 між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ТОВ «ФК «Амбрелла» був укладений договір про відступлення прав вимоги № 1283. За умовами зазначеного договору Первісний кредитор передав (відступив), а ТОВ «ФК «Амбрелла» прийняв всі права вимоги до боржників за кредитними договорами. Відповідно до пункту 4 договору відступлення права вимоги від 30.01.2019 року сторони домовились, що за відступлені права вимоги за основними договорами, відповідно до цього договору новий кредитор сплачує Банку грошові кошти в розмірі 1 040 000 грн.
Суд першої інстанції встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оспорювані договори відступлення прав вимоги від 30 січня 2019 року та від 29 березня 2019 року не мають ознак договорів факторингу.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон) кредитна установа не має права відступити (відчужити) на користь (у власність) іншої особи свої права вимоги до позичальників за кредитами, забезпеченням за якими виступає майно/майнові права, зазначені у підпункті 1 цього пункту також є безпідставними.
Так, відповідно до пункту 7 Закону дія підпункту 3 пункту 1 Закону не поширюється на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних та щодо яких здійснюються процедури виведення з ринку відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у частині уступки (продажу, передачі) заборгованості або боргу на користь (у власність) іншої особи (інших осіб) своїх прав вимоги до позичальників за кредитами, забезпеченням за якими виступає майно/майнові права, зазначені у підпункті 1 пункту 1 цього Закону. Після відступлення (відчуження) на користь (у власність) іншої особи (інших осіб) банком, щодо якого здійснюється процедура виведення з ринку відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", прав вимоги до позичальників за кредитами, забезпеченням за якими виступає майно/майнові права, зазначені у підпункті 1 пункту 1 цього Закону, дія пункту 1 цього Закону поширюється також на особу, що придбала (прийняла, отримала) таке право вимоги.
Отже дія цього Закону не поширюється на правовідносини, що виникли між ПАТ «Банк Форум», ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «ФК «Амбрелла», відповідно до пункту 7 даного Закону.
Колегія суддів зазначає, що на виконання вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 76) 13 березня 2014 року Правління Національного банку України прийняло постанову № 135 «Про віднесення ПАТ «БАНК ФОРУМ» до категорії неплатоспроможних», про що зроблені відповідні записи в Реєстрі активів неплатоспроможних банків.
Отже колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно дослідивши обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення, а судового рішення - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, Суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду від 13 липня 2020 року,- без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий І.М. Стадник
Судді Ю.Б. Войтко
І.В. Міхасішин