печерський районний суд міста києва

Справа № 757/58606/18-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2019 року

Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді Григоренко І.В.,

при секретарі: Костенко Н.С.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Цулаії Г.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - відповідач, АТ «Укртрансгаз»), в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо утримання податку з доходів фізичних осіб (ПДФО) і військового збору з заробітної плати позивача за роботу на території Бельгії до бюджету України в 2018 році; зобов`язати відповідача припинити утримувати ПДФО і військовий збір із заробітної плати позивача за роботу на території Бельгії до бюджету України з моменту подання позовної заяви; зобов`язати відповідача здійснити відповідний перерахунок заробітної плати, яку відповідач виплачував позивачу в 2018 році, починаючи з 01.01.2018 року до моменту подання позовної заяви, стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом № 412-к АТ «Укртрансгаз» від 01.11.2016 року визначено, що місцем роботи позивача є м. Брюсель, офіс бельгійської компанії ENTSOG та направив позивача на роботу в м. Брюсель. 05.11.2016 року позивач поїхав до Бельгії, де отримав відповідний дозвіл на роботу, а 07.03.2017 року позивач зареєстрував місце проживання в Бельгії. 23.05.2018 року у позивача знято місце реєстрації в Україні, а 13.06.2018 року - оформлено виїзд на постійне місце проживання до Бельгії. Таким чином, з 05.11.2016 року позивач постійно проживає на території Бельгії, а в 2018 році позивач проживав на території Бельгії понад 183 дні. Отже, вдповідно до ст. ст. 4, 15 Конвенції між Урядом України і Урядом Королівства Бельгії про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно, яка набула чинності 25.02.1999 року, позивач є податковим резидентом Бельгії, відтак, доход позивача підлягає оподаткуванню в Бельгії. В порушення наведених норм відповідач в 2018 році утримує із заробітної плати позивача ПДФО та військовий збір на користь України, тобто такі дії відповідача є протиправними.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.12.2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

22.12.2018 року на адресу суд надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.12.2018 року в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 28.03.2019 року.

28.03.2019 року справу було знято зі складу, у зв`язку із перебуванням судді на лікарняному, та призначено в судове засідання на 26.06.2019 року.

07.06.2019 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про перенесення судового засідання.

Протокольною ухвалою від 26.06.2019 року, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 24.10.2019 року.

В судове засідання 24.10.2019 року з`явились позивач та представник відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні надав відзив на позовну заяву в якому просив в задоволені позову ОСОБА_1 відмовити, зважаючи на наступне. Так, між ПАТ «Укртрансгаз» та бельгійською компанією «ENSTOG» укладено договір про надання консультативних послуг від 01.08.2016 року № PRE0172-16, на підставі якого позивача було переведено на посаду радника із взаємодії та визначено розташування його робочого місця за адресою: Авеню Кортенберг 100, Брюссель, Бельгія, офіс ENSTOG в період з 05.11.2016 року по 31.07.2019 року. Відповідно до п. 170.10 ст. 170 Податкового кодексу України, доходи з джерелом походження в Україні, що нараховуються на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами розділу IV для нерезидентів). Відповідач, як податковий агент, зобов`язаний утримувати ПДФО та військовий збір із заробітної плати позивача, оскільки з урахуванням укладеного між відповідачем та компанією «ENSTOG» цивільно-правового договору, діяльність позивача кваліфікується як залежна (робота за наймом), яка оподатковується згідно із п. 15 Конвенції між Урядом України і Урядом Королівства Бельгії про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно від 25.02.1999 року. Питання про повернення утриманих сум ПДФО за 2018 рік позивач може вирішити виключно шляхом звернення до податкового органу за місцем знаходження відповідача.

В судовому засіданні 24.10.2019 року позивач підтримав позовні вимоги з викладених у позовній заяві підстав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 24.10.2019 року щодо задоволення позову заперечував з викладених у відзиві підстав та просив в позові відмовити.

Вислухавши вступне слово позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Судом встановлено, що між ПАТ «Укртрансгаз» та бельгійською компанією «ENSTOG» укладено договір про надання консультативних послуг № PRE0172-16 від 01.08.2016 року.

На підставі вказаного договору, Президент ПАТ «Укртрансгаз» видав наказ № 412-к від 01.11.2016 року, яким ОСОБА_1 , начальника управління стратегії та розвитку бізнесу департаменту стратегії та розвитку бізнесу (табельний номер - 11001265) з 01.11.2016 року переведено, за його згодою, на посаду радника з взаємодії з посадовим окладом згідно зі штатним розписом та визначено місце розташування робочого місця ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 з 05.11.2016 року по 31.07.2019 року.

Посадовою інструкцією радника з взаємодії ПАТ «Укртрансгаз», затвердженою Президентом ПАТ «Укртрансгаз» ОСОБА_2 01.11.2016 року, встановлено, що основними завданнями радника з взаємодії є надання консультаційних послуг на прохання Європейської мережі операторів газотранспортних систем (далі - ENSTOG) в галузі, яка охоплює мету і предмет діяльності ENSTOG, зокрема, щодо операційної взаємодії операторів газотранспортних систем, роботи платформи прозорості, імплементації європейських регламентів операторами газотранспортних систем, якості природного газу, розширення газотранспортних потужностей та мінімізації обмежень транскордонної торгівлі природним газом, роботи груп раннього оповіщення та систем швидкого реагування, безпеки поставок природного газу в рамках терміну дії Угоди щодо надання консультаційних послуг між ПАТ «Укртрансгаз» і ENSTOG від 01.08.2016 року № PRE0172-16 (м. Брюссель, Бельгія).

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2., 4.3. вказаної посадової інструкції, радник з питань взаємодії виконує такі обов`язки: надає консультаційні послуги на прохання ENSTOG в галузі, яка охоплює мету і предмет діяльності ENSTOG, зокрема, щодо операційної взаємодії операторів газотранспортних систем, роботи платформи прозорості, імплементації європейських регламентів операторами газотранспортних систем, якості природного газу, розширення газотранспортних потужностей та мінімізації обмежень транскордонної торгівлі природним газом, роботи груп раннього оповіщення та систем швидкого реагування, безпеки поставок природного газу; забезпечує збереження комерційної таємниці, конфіденційної інформації та іншої інформації, яка належить Товариству та не підлягає розголошенню; виконує доручення Президента та інші завдання і обов`язки в межах своєї компетенції.

З наявної в матеріалах справи копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Дніпровським РВ ГУДМС України в м. Києві 24.07.2014 року, слідує, що ОСОБА_1 з 11.04.2013 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ; 23.05.2018 року знятий з реєстрації місця проживання, а 13.06.2018 року оформив виїзд на постійне місце проживання до Бельгії.

В паспорті громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданим 07.10.2015 року, орган, що видав: 3232, копія якого наявна в матеріалах справи, також наявна відмітка про те, що 13.06.2018 року ОСОБА_1 було оформлено виїзд на постійне місце проживання до Бельгії та відмітка про те, що 19.07.2018 року ОСОБА_1 прийнятий на консульський облік в посольстві України в Бельгії.

Як вбачається із довідки про доходи (вих. № 9-253-323 від 23.11.2018 року), виданої ОСОБА_1 , загальна сума доходу останнього за період з 01.01.2018 року по 31.11.2018 року становить 2 938 265,43 грн., із вказаного доходу утримано податків на суму 573 037,71 грн., сума інших утримань становить 530 910,17 грн. Всі податки та збори сплачені в Україні.

З наявної в матеріалах справи довідки про місце проживання від 21.08.2018 року, виданої завідувачем Відділу реєстрації актів цивільного стану комуни Сен-Жорж-тен-Ноде, слідує, що ОСОБА_3 був зареєстрований з 07.03.2017 року у Брюселі за адресою: ( АДРЕСА_3 , а з 14.05.2018 року - у ОСОБА_4 за адресою: (1210) АДРЕСА_4 .

31.08.2018 року позивач звернувся до Начальника ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві із заявою про видачу довідки про підтвердження статусу податкового резидента України до якої додав копію паспорта громадянина України, копію паспорта громадянина України для виїзду закордон, копію довідки про перетин державного кордону України, копію довідки про місце реєстрації в Бельгії, копію довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків.

За наслідком розгляду заяви ОСОБА_1 , Головне управління ДФС у м. Києві надало відповідь (вих. № 47860/К/26-15-53-07 від 06.09.2018 року), в якій зазначило, що перебування ОСОБА_1 на митній території України становить менше 183 календарних днів, у зв`язку з чим у податкового органу відсутні підстави для надання довідки про підтвердження статусу податкового резидента України.

15.06.2018 року, 04.09.2018 року та 12.10.2018 року позивач звертався до АТ «Укртрансгаз» із службовими записками, в яких просив припинити оподаткування своїх доходів на користь України.

У відповідь на вказані службові записки АТ «Укртрансгаз», посилаючись на п. 164.2 ст. 164, п.п. 168.1.1. п. 168.1 ст. 168, п. 170.10 ст. 170 ПК України, ст. 15 Конвенції між Урядом України і Урядом Королівства Бельгії про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно, зазначило, що воно є податковим агентом стосовно доходів ОСОБА_1 .

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, а також компетенцію контролюючих органів.

Підпунктом «в» п.п. 14.1.213. п. 14.1 ст. 14 ПК України (тут і далі в редакції станом на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що фізична особа-резидент - це фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв`язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від`їзду) протягом періоду або періодів податкового року. Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім`ї або її реєстрації як суб`єкта підприємницької діяльності. Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України. Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Кодексом або нормами міжнародних угод України. Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Відповідно до п.п. «в» п.п. 14.1.122. п. 14.1 ст. 14 ПК України нерезиденти - це фізичні особи, які не є резидентами України.

В свою чергу, термін «місце проживання» наведений законодавцем у Законі України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Так, згідно ст. 3 вказаного Закону місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Так, з 07.03.2017 року позивач був зареєстрований у Брюселі. 23.05.2018 року він був знятий з реєстрації місця проживання в Україні, а 13.06.2018 року оформив виїзд на постійне місце проживання до Бельгії.

Відповідно до п. 1.2. Розділу І Правил ведення закордонними дипломатичними установами України консульського обліку громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають за кордоном, та дітей - громадян України, усиновлених іноземцями або громадянами України, які постійно проживають за кордоном, затверджених наказом Міністерства закордонних справ України № 337 від 17.11.2011 року (далі - Правила № 337), консульський облік полягає в реєстрації в закордонних дипломатичних установах України громадянина України, який постійно проживає або тимчасово перебуває за кордоном, шляхом внесення даних про громадянина України до облікової картки та електронного реєстру громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають за кордоном (далі - електронний реєстр), що ведеться в закордонних дипломатичних установах за встановленою формою, проставленні в дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон (далі - паспортний документ), проїзний документ дитини відповідної відмітки (штампу).

На постійний консульський облік приймаються громадяни України, які відповідно до чинного законодавства України є такими, що постійно проживають за кордоном (п. 2.1. Розділу ІІ Правил № 337).

Пунктом 2.4. Розділу ІІ Правил № 337 встановлено, що при прийнятті на постійний консульський облік у паспортному документі або проїзному документі дитини проставляються штамп: «Прийнятий на консульський облік в...», дата, підпис консульської посадової особи, мала гербова печатка.

13.06.2018 року позивачу було оформлено виїзд на постійне місце проживання до Бельгії та проставлено відмітку про те, що 19.07.2018 року ОСОБА_1 прийнятий на консульський облік в посольстві України в Бельгії.

Крім того, в матеріалах справи міститься довідка Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (вих. № 184/К-11648 від 22.08.2018 року), з якої слідує, що в період з 01.01.2018 року по 07.08.2018 року позивач перебував на території України в такі періоди:

- з 02.02.2018 року по 07.02.2018 року, тобто 6 календарних днів;

- з 02.03.2018 року по 12.03.2018 року, тобто 11 календарних днів;

- з 12.04.2018 року по 18.04.2018 року, тобто 7 календарних днів;

- з 07.06.2018 року по 16.06.2018 року, тобто 10 календарних днів.

Іншими словами, в період з 01.01.2018 року по 07.08.2018 року позивач перебував на території України 34 календарні дні, а на території Бельгії - 185 днів.

Таким чином, що в контексті п.п. 14.1.213. п. 14.1 ст. 14 ПК України та п.п. 14.1.122. п. 14.1 ст. 14 ПК України, позивач в 2018 році є фізичною особою-нерезидентом.

Порядок сплати податку на доходи фізичних осіб врегульований ПК України, зокрема, Розділом IV «Податок на доходи фізичних осіб».

Відповідно до п. 162.1 ст. 162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Пунктом 163.2 ст. 163 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування нерезидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Згідно із п.п. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Також п.п. 1.1, 1.2. п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України передбачено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

При цьому, особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів встановлені ст. 170 ПК України.

Так, згідно із п.п. 170.10.1 п. 170.10 ст. 170 ПК України, доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами цього розділу для нерезидентів).

У разі якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту резидентом - юридичною або самозайнятою фізичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів. Під час укладення договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження в Україні, резидент зобов`язаний зазначити в договорі ставку податку, що буде застосована до таких доходів (п.п. 170.10.3 п. 170.10 ст. 170 ПК України).

Таким чином, з наведеного слідує, що виплачені на користь нерезидента доходи з джерелом їх походження в Україні оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів.

При цьому відповідно до п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України, дохід з джерелом їх походження з України це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов`язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов`язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

В свою чергу, згідно пп. 14.1.55 п. 14.1 ст. 14 ПК України, дохід, отриманий з джерел за межами України, - це будь-який дохід, отриманий резидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності за межами митної території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, спадщину, подарунки, виграші, призи, доходи від виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими та трудовими договорами, від надання резидентам в оренду (користування) майна, розташованого за межами України, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих за межами України портів, доходи від продажу майна, розташованого за межами України, дохід від відчуження інвестиційних активів, у тому числі корпоративних прав, цінних паперів тощо; інші доходи від будь-яких видів діяльності за межами митної території України або територій, непідконтрольних контролюючим органам.

Отже, ключовим критерієм віднесення доходів як таких, джерелом походження яких є Україна, вважається отримання таких доходів саме від діяльності на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні. При цьому, податкове законодавство не ставить визначення території походження доходів у залежність від місця перебування особи, яка оплачує отримані товари/роботи/послуги. Отже, сам факт оплати резидентом України заробітної плати за діяльність за межами території України, не має наслідком визнання джерелом таких доходів територію України.

При цьому, частиною 1 ст. 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно п. 3.2 ст. 3 ПК України, якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Податковим кодексом України, застосовуються правила міжнародного договору.

Пунктом 103.1 ст. 103 ПК України передбачено, що застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції між Урядом України і Урядом Королівства Бельгія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно» було ратифіковано Конвенцію між Урядом України і Урядом Королівства Бельгія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно, підписану 20.05.1996 року в м. Києві (далі - Конвенція).

Статтею 1 Конвенції встановлено, що вона застосовується до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав.

Відповідно до ст. 2 Конвенції, вона поширюється на податки на доходи і на майно, що стягуються від імені Договірної Держави або її політико-адміністративних підрозділів чи місцевих органів влади, незалежно від способу їх стягнення. Податками на доходи і на майно вважаються всі податки, що стягуються із загальної суми доходу, із загальної вартості майна або з елементів доходу чи майна, включаючи податки на доходи від відчужування рухомого або нерухомого майна, податки на загальну суму заробітної плати або жалування, сплачуваних підприємством, а також податки на приріст вартості майна. Існуючими податками, на які поширюється Конвенція, зокрема, є:

а) в Україні:

(і) податок на прибуток підприємств; і

(іі) прибутковий податок з громадян

(надалі «український податок»);

b) у Бельгії:

(і) прибутковий податок фізичних осіб;

(іі) корпоративний прибутковий податок;

(ііі) прибутковий податок юридичних осіб;

(іv) прибутковий податок нерезидентів;

(v) спеціальний збір з доходу від рухомого майна, що прирівнюється до прибуткового податку фізичних осіб;

(vi) додаткове кризове стягнення, включаючи попередні відрахування, додаткові стягнення до цих податків та попередніх відрахувань, та надбавки до прибуткового податку фізичних осіб (надалі «бельгійський податок»).

Як зазначено у ч. 1 ст. 4 Конвенції, для цілей цієї Конвенції термін «резидент Договірної Держави» означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі постійного місця проживання, постійного місцеперебування, місцезнаходження керівного органу, місця реєстрації або будь-якого іншого аналогічного критерію. Але цей термін не включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі, тільки на підставі одержання доходів з джерел у цій Державі або стосовно майна що в ній знаходиться.

Відповідно до довідки, виданої Міністерством фінансів Бельгії, від 21.08.2018 року, позивач є резидентом Бельгії для цілей ст. 4 Конвенції. Довідка видана за формою, затвердженою чинним законодавством Бельгії та належним чином легалізована.

Таким чином, аналізуючи викладене, суд зазначає, що позивач є резидентом Королівства Бельгії в розумінні ст. 4 Конвенції.

Пунктом 1 ст. 15 Конвенції встановлено, що з урахуванням положень статей 16, 18, 19 і 20 цієї Конвенції жалування, заробітна плата та інші подібні винагороди, що одержуються резидентом Договірної Держави у зв`язку з роботою за наймом, оподатковуються тільки в цій Державі, якщо тільки робота за наймом не здійснюється в другій Договірній Державі. Якщо робота за наймом здійснюється таким чином, одержана в зв`язку з цим винагорода може оподатковуватись у цій другій Державі.

Отже з урахуванням положень п. 1 ст. 15 Конвенції, заробітна плата, що одержується резидентом Бельгії у зв`язку з роботою за наймом, підлягає оподаткуванню тільки в Бельгії, якщо тільки робота за наймом не здійснюється в Україні.

Якщо резидент Бельгії здійснює роботу за наймом в Україні, одержана в зв`язку з цим винагорода може оподатковуватись в Україні.

Слід зазначити, що слово «може» у контексті п. 1 ст. 15 Конвенції означає право держави, в якій робота за наймом фактично здійснюється (тобто виконується там, де найманий працівник фізично присутній), оподатковувати зазначені винагороди відповідно правил, встановлених чинним законодавством цієї держави.

Так, позивач має постійне місце проживання в Бельгії, фізично виконує роботу в Бельгії, робоче місце позивача розташоване в Бельгії, отже заробітна плата позивача підлягає оподаткуванню в Бельгії на підставі п. 1 ст. 15 Конвенції.

Відповідно до п. 2 ст. 15 Конвенції незалежно від положень пункту 1 цієї статті, винагорода, що одержується резидентом Договірної Держави у зв`язку з роботою за наймом, яка здійснюється в другій Договірній Державі, оподатковується тільки в першій згаданій Державі, якщо: а) одержувач перебуває в другій Державі протягом періоду або періодів, що не перевищують у сукупності 183 днів протягом будь-якого дванадцятимісячного періоду, що починається або закінчується у даному фінансовому році; і b) винагорода сплачується наймачем або від імені наймача, який не є резидентом другої Держави; і c) витрати по сплаті винагород не несуть постійне представництво або постійна база, які наймач має в другій Державі.

Проте, ч. 2 ст. 15 Конвенції не підлягає застосуванню до спірних відносин сторін, оскільки, як позивач фізично виконує роботу в Бельгії і робоче місце позивача розташоване в Бельгії.

Аналізуючи викладене, суд вважає, що а ні за приписами ПК України, а ні за правилами Конвенції, доходи позивача у вигляді заробітної плати не підлягають оподаткуванню в Україні, відтак, дії відповідача по утриманню до Державного бюджету України податку з доходів фізичних осіб та військового збору із заробітної плати позивача в 2018 році є протиправними.

Отже, дії відповідача щодо утримання податку з доходів фізичних осіб (ПДФО) і військового збору з заробітної плати позивача за роботу на території Бельгії до бюджету України в 2018 році є протиправними.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 12 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Згідно ст. 15 Закону України «Про оплату праці», форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті. Оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Як визначено у ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Як вбачається із довідки про доходи (вих. № 9-253-323 від 23.11.2018 року), виданої позивачу, загальна сума доходу позивача за період з 01.01.2018 року по 31.11.2018 року становить 2 938 265,43 грн., з яких: за січень 2018 року - 301 455,00 грн., за лютий 2018 року - 317 107,00 грн., за березень 2018 року - 305 227,45 грн.; за квітень 2018 року - 294 338,06 грн., за травень 2018 року - 287 250,00 грн., за червень 2018 року - 279 063,79 грн., за липень 2018 року - 275 238,00 грн., за серпень 2018 року - 281 973,26 грн., за вересень 2018 року - 297 576,00 грн., за жовтень 2018 року - 299 036,87 грн.

Із вказаного доходу позивача утримано податків на суму 573 037,71 грн., сума інших утримань становить 530 910,17 грн.; податки та збори сплачені в Україні, що суперечить вимогам чинного законодавства та є протиправним.

При цьому, посилання відповідача у відзиві на п. 103.11, п. 103.12-103.14 ст. 103 ПК України суд не приймає до уваги, зважаючи на наступне.

Так, пунктом 103.11 ст. 103 ПК України встановлено, що у разі якщо нерезидент вважає, що з його доходів було утримано суму податку, яка перевищує суму, належну до сплати відповідно до правил міжнародного договору України, розгляд питання про відшкодування різниці здійснюється на підставі подання до контролюючого органу за місцезнаходженням (місцем проживання) особи, яка виплатила доходи нерезидентові та утримала з них податок, заяви про повернення суми податку на доходи із джерелом їх походження з України.

Відповідно до п. 103.12 ст. 103 ПК України, контролюючий орган перевіряє відповідність даних, зазначених у заяві та підтвердних документах, фактичним даним та відповідному міжнародному договору України, а також факт перерахування до бюджету відповідних сум податку особою, яка виплатила доходи нерезидентові. У разі підтвердження факту зайвого утримання сум податку контролюючий орган приймає рішення про повернення відповідної суми нерезидентові, копії якого надаються особі, яка під час виплати доходів нерезидентові утримала податок, та нерезидентові (уповноваженій особі). Висновок про повернення сум надміру сплаченого податку надсилається до відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. У разі відмови в поверненні суми податку контролюючий орган зобов`язаний надати нерезидентові (уповноваженій особі) обґрунтовану відповідь.

Як визначено у п. 103.13 ст. 103 ПК України, орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, на підставі висновку контролюючого органу перераховує кошти у розмірі, визначеному у висновку, на рахунок особи, яка надміру утримала податок з доходів нерезидента.

Згідно п. 103.14 ст. 103 ПК України, особа, яка здійснила виплату доходу нерезидентові, повертає йому різницю між сумою податку, яка була утримана, та сумою, належною до сплати відповідно до міжнародного договору України, після отримання копії рішення контролюючого органу про повернення суми надміру сплачених грошових зобов`язань або після зарахування коштів від відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Кошти, які за рішенням контролюючого органу повинні повертатись особі, яка зайво утримала податок з доходів нерезидента, можуть бути зараховані в рахунок сплати інших податкових зобов`язань такої особи за її письмовою заявою, яка подається під час розгляду заяви нерезидента про повернення надміру утриманих сум податку. У цьому разі висновок про повернення надміру сплаченої суми податку до відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, не надсилається.

Із назви ст. 103 ПК України «Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України» слідує, що вказана норма покликана врегулювати випадки уникнення подвійного оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України.

Однак, логіко-граматичний аналіз п.п. 14.1.54, 14.1.55 п. 14.1 ст. 14 ПК України дає підстави для висновку про те, що ключовим критерієм віднесення доходів як таких, джерелом походження яких є Україна, вважається отримання таких доходів саме від діяльності на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні. При цьому, податкове законодавство не ставить визначення території походження доходів у залежність від місця перебування особи, яка оплачує отримані товари/роботи/послуги. Отже, сам факт оплати резидентом України заробітної плати за діяльність за межами території України, не має наслідком визнання джерелом таких доходів територію України.

За вказаних обставин суд вважає, що доходи, отримані позивачем, не можна вважати доходами із джерелом походження з України, і відтак відсутні підстави для застосування до спірних відносин сторін положень ст. 103 ПК України.

Як визначено у ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).

Разом з тим, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції у справі.

За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову - на відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем понесені в якості судових витрат витрати по сплаті судового збору в розмірі 704,80 грн., що підтверджується квитанцією № 86917 від 26.11.2018 року. Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження понесення судових витрат.

Оскільки, суд задовольняє позовні вимоги в повному обсязі, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 704,80 грн. у відшкодування судових витрат.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 15 Конвенції між Урядом України і Урядом Королівства Бельгія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно, ст. 9 Конституції України, ст. ст. 14, 162, 163, 164, 170 Податкового кодексу України, ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 274, 352-355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Акціонерного товариства «Укртрансгаз» щодо утримання податку з доходів фізичних осіб і військового збору з заробітної плати ОСОБА_1 за роботу на території Бельгії до бюджету України в 2018 році.

Зобов`язати Акціонерне товариство «Укртрансгаз» припинити утримувати податок з доходів фізичних осіб і військовий збір із заробітної плати ОСОБА_1 за роботу на території Бельгії до бюджету України з 26.11.2018 року.

Зобов`язати Акціонерне товариство «Укртрансгаз» здійснити відповідний перерахунок заробітної плати, яку Акціонерне товариство «Укртрансгаз» виплачувало ОСОБА_1 в 2018 році, починаючи з 01.01.2018 року до 26.11.2018 року.

Стягнути із Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Позивач: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Укртрансгаз», адреса: 01021, м. Київ, Кловський узвіз 9/1, код ЄДРПОУ 30019801.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, (а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду), а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 04.11.2019 року.

Суддя І.В. Григоренко