Справа № 359/3505/20
Провадження № 2/359/1926/2020
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2020 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі :
головуючої судді Яковлєвої Л.В.,
при секретарі Русан А.М.,
за участі представника пози вача захисника Роздоби А.В.,
представника відповідача Бохан О.Г.,
розглянувши y відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) про стягнення матеріальної допомоги за колективним договором, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -
встановив :
07 травня 2020 року ОСОБА_1 , через захисника Роздобу А.В., подав до Бориспільського міькрайонного суду Київської області позов, яким просив стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) (далі по тексту - Украерорух) на свою користь : матеріальну допомогу за колективним договором в розмірі 378960 грн. 00 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення та моральну шкоду в розмірі 50000 грн. 00 коп., понесені судові витрати.
Позов обгрунтовано тим, що ОСОБА_1 з 24 квітня 2007 року працював на різних посадах у відповідача і наказом Украерорух № 430/о від 21 квітня 2020 року звільнений з роботи з 28 квітня 2020 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, ст. 38 КЗпП України.
Подаючи відповідачу 14 квітня 2020 року заяву про звільнення на підставі ст. 38 КЗпП України, позивач також просив виплатити йому передбачену п. 6.25.4 Колективного договору між адміністрацією Украерорух та профспілками матеріальну допомогу, яку ні в день звільнення, ні по день звернення до суду з даним позовом ОСОБА_1 не виплачено.
Наведені дії відповідача ОСОБА_1 вважає порушенням ст. 116 КЗпП України, а тому вважає обгрунтованими вимоги про застосування до Украерорух наслідків, передбачених ст. 117 КЗпП України.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивачем обраховано на підставі «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі по тексту КМУ) № 100 від 08 лютого 1995 року та який просить стягнути з відповідача по день ухвалення судового рішення у справі.
Також позивач, керуючись вимогами ст. 237-1 КЗпП України, просить стягнути з відповідача завдану матеріальну шкоду, яку оцінює в розмірі 50000 грн. 00 коп. В обґрунтування наведеного зазначив, що має дружину пенсіонера, яка онкохвора та потребує значних фінансових можливостей для підтримання життя та боротьби з хворобою. Про цю обставину підприємство добре обізнане, проте матеріальну допомогу, яка так потрібна позивачу, не виплатило. Наразі ОСОБА_1 змушений акумулювати зусилля задля здобутку грошових коштів на лікування дружини, чого б не робив при отриманні сум, на які розраховував при звільненні.
Ухвалою суду від 12 травня 2020 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням і викликом та призначено судове засідання.
15 червня 2020 року від відповідача надійшов відзив, яким Украерорух просив відмовити у задоволенні позову з підстав, наведених у ньому, а саме врахувати той факт, що : за період запровадження на території України карантину фінансово-господарська діяльність відповідача суттєво скоротилась, доходи знизились та призвело підприємство до скрутного фінансового становища; матеріальна допомога, передбачена п. 6.25.2 Колективного договору між адміністрацією Украерорух та профспілками, не відноситься до обов`язкових виплат працівнику при звільнені, що передбачені КЗпП України, та можлива за наявності у відповідача фінансової спроможності виплачувати її; підприємством разом з профспілками у травні 2020 року розроблено зміни до колективного договору, якими збережено норми про виплату матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, але змінено порядок її виплати. (а.с. 131-140 т. 1).
Не погодившись з доводами відзиву захисник Роздоба А.В. 24 червня 2020 року подала до суду відповідь на відзив, яким наполягала на задоволенні позовних вимог (а.с. 160-166 т. 1).
ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду до суду не з`явився, про причини неявки не повідомив, заяв чи клопотань на адресу суду не направив.
Разом з тим, представляти власні інтереси в суді позивач делегував захиснику Роздобі А.В., яка в судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні з підстав, наведених у відзиві.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, давши їм належну оцінку, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ст.13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12, 81ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу.
Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України вказано, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Судом встановлено і не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 в період з 24 квітня 2007 року по 28 квітня 2020 року працював в Украерорух. Наведене підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а.с. 26-48 т.1).
14 квітня 2020 року позивач подав на ім`я в.о. директора Украерорух заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію з 28 квітня 2020 року та просив виплатити йому при звільненні матеріальну допомогу, передбачену п. 6.25.4 Колективного договору (а.с. 50 т.1).
Наказом Украерорух № 430/0 від 21 квітня 2020 року позивача звільнено з 28 квітня 2020 року з посади начальника відділу адміністративного та інформаційного забезпечення центру забезпечення підготовки персоналу навчавльно - сертифікаційного центру Украероруху за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію, ст. 38 КЗпП України (а.с. 49 т. 1).
Листом Украерорух від 28 квітня 2020 року за № 1-23-1.2/3356/20 позивачу повідомлено, що у зв`язку з складним фінансовим станом підприємства та відсутністю наявних коштів, у відповідача немає можливості виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (п. 6.25.4 Колективного договору) (а.с. 117 т. 1).
Крім того, на запит захисника Роздоби А.В. відповідач листом № 1-17.4/6412/20 від 28 травня 2020 року, серед іншого, повідомив також, що на 21 квітня 2020 року залишок коштів на рахунках Украерорух , у тому числі валютних, складає : 82864 542 грн. 20 коп., 13121, 49 доларів США, 6106 659, 84 євро, 1630, 83 англійських фунтів. Станом на 28 квітня 2020 року залишок коштів на рахунках Украерорух , у тому числі валютних, складає : 26121 738 грн. 27 коп., 14557, 49 доларів США, 6711218, 44 євро, 1630, 83 англійських фунтів (а.с. 121-122 т. 1).
Вказані обставини, на підставі ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не підлягають доказуванню, оскільки не заперечуються і визнаються сторонами у справі.
З наведеного вище суд приходить висновку, що при звільненні позивача йому не виплачено матеріальну допомогу, передбачену п. 6.25.4 Колективного договору. Доказів протилежного суду сторонами не надано.
Відповідност. 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За нормами ст.21,22 Закону України «Про оплату праці»працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідност. 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені вст. 116 цього Кодексу.
Ст. 116 КЗпП Українивизначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Структуру заробітної плати, відповідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці»,складає : Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Тобто, у структуру заробітної плати, крім іншого, входить і компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Згідно ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» за № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці», як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікова-ноїЗаконом України від 14 вересня 2006 року «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя.
Згідно ст. 10, ч. 1, 3ст. 13 КЗпП Україниколективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.
Відповідно положень ч. 1ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди»умови колективних договорів і угод, укладених відповідно чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
Наведене також узгоджується з п. 3.1 Колективного договору укладеного між адміністрацією Украерорух та профспілками (зі змінами та доповненнями, внесеними протягом 2015 2020 років, в редакції від 01 лютого 2020 року) де зазначено, що положення даного договору поширюються на всіх найманих працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілок (а.с. 53 81 т. 1).
У личті Всеукраїнської профспілки «Федерації профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і звязку України» за № 968 від 13 квітня 2020 року вказано, що станом на 13 квітня 2020 року діючою редакцією колективного договору є саме договір зі змінами та доповненнями, внесеними протягом 2015 2020 років, в редакції від 01 лютого 2020 року (а.с. 82 т. 1).
Колективний договір в даній редакції був чинним на момент звільнення позивача, а відтак всі його норми є чинними і для ОСОБА_1 .. Доказів протилежного сторонами не надано суду.
Згідно ст.9?КЗпП України підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.
У п. 6.25.4 Колективного договору розділу 6 «Соціальні гарантії, пільги та компенсації» вказано, що при звільненні працівників пенсійного віку за власним бажанням, у яких при прийомі на роботу в підприємство була оформлена пенсія, адміністрація гарантує надання матеріальної допомоги у розмірі : при стажі безперервної роботи на підприємстві повних 10 років 6 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як таку, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом; за кожний повний рік роботи понад 10 років по 2 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як таку, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом.
В цілому максимальний розмір матеріальної допомоги не має перевищувати 20 посадових окладів (відповідно до Змін та доповнень до договору від 06 червня 2018 року за № 32 та від 18 липня 2019 року за № 49).
Згідно п.14.1 колективного договору усі виплати, пов`язані з перевищенням законодавчо-правових норм, здійснюються за рахунок власних коштів Украероруху (за їх наявності) у послідовності пріоритетів, визначених додатком 26 до цього договору.
Разом з тим, згідно додатку 26 до колективного договору «Черговість фінансування заходів на соціальне та матеріальне забезпечення працівників підприємства згідно з договором» не передбачено послідовність та пріоритет з виплати матеріальної допомоги при звільненні працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (а.с. 147 т. 1).
Зі звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за І квартал 2020 року вбачається, що сукупний дохід Украероруху склав 299444 гривень. В той же, час за аналогічний період попереднього року сукупний дохід становив - 365401 гривень (а.с.169-170 т. 1).
З огляду на вказані показники прибутку підприємства, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо відсутності у підприємства прибутків та відсутність грошових коштів для виплати позивачу матеріальної допомоги, оскільки прибутки хоч і знизились, проте були наявними. В той же час, суду не надано жодних доказів неможливості провести повний розрахунок з позивачем при наявності такого доходу підприємства.
На підставі протоколу робочої групи з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру № 2 від 18 березня 2020 року Украерорух прийнято рішення здійснювати лише обов`язкові виплати, які не пов`язані з перевищенням законодавчо-правових норм (заробітна плата для працівників та обов`язкові податки та збори) до 31 травня 2020 року включно з можливістю продовження вказаних заходів з метою досягнення стабілізації фінансового стану підприємства (а.с. 148-150 т. 1).
20 травня 2020 року у дію вступила нова редакції п.6.25.4 колективного договору, за змістом якої у випадку звільнення працівника пенсійного віку за власним бажанням до досягнення 65 років, у яких при прийомі на роботу в підприємство була оформлена пенсія по інвалідності, при стажі безперервної роботи на підприємстві повних 15 років, адміністрація гарантує надання матеріальної допомоги у розмірі 5 посадових окладів, з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад. (а.с. 143-147 т. 1).
Вказано також, що виплата матеріальної допомоги буде здійснюватись на основі договору між працівником та адміністрацією, типова форма якого повинна бути погоджена з профспілковою стороною.
Відповідно договору виплата матеріальної допомоги буде надаватися за схемою : 1 посадовий оклад з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад, протягом 10 банківських днів з дати початку дії договору, залишок суми матеріальної допомоги по узгодженому графіку (орієнтовно 1 оклад з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад, раз на 2 місяці, починаючи з 12 місяця з дати підписання договору).
Для працівників, які досягли пенсійного віку, у яких при прийомі на роботу в підприємство була оформлена пенсія і мають бажання звільнитись у зв`язку з виходом на пенсію у 2020 році до 15 червня 2020 року, та таких, що вже звільнились з підприємства у зв`язку з виходом на пенсію у 2020 році, та при звільненні не отримали матеріальну допомогу, адміністрація гарантує надання матеріальної допомоги у розмірі : при стажі безперервної роботи на підприємстві повних 10 років 6 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як таку, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом; за кожний повний рік роботи понад 10 років по 2 посадових оклади з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як таку, що збільшує посадовий оклад.
В свою чергу, на вказане вище слід зазначити, що робоча група з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру не наділена повноваженнями приймати рішення щодо внесення змін чи доповнень до колективного договору.
Так, згідност.14Закону України«Про колективнідоговори іугоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
У п. 10.1 розділу «Порядок внесення доповнень та змін до договору» колективного договору вказано, що зміни і доповнення до колективного договору можуть вноситись протягом усього терміну його дії за взаємною згодою сторін у встановленому цим розділом порядку. Внесення змін та доповнень до договору відбувається шляхом переговорів у зв`язку зі зміною чинного законодавства України, Генеральної чи Галузевої угоди або за ініціативою однієї зі сторін на засіданні постійно діючої комісії з проведення колективних переговорів та розгляду змін і доповнень до колективного договору, склад якої визначається сторонами та затверджується наказом директора підприємства.
Результати засідання комісії оформляється протоколом, який підписується співголовами комісії. На підставі цього протоколу формується окремий документ «Зміни до договору», що підписується підписантами договору, згідно п. 1.4 договору, та підлягає повідомній реєстрації у тому самому порядку, що й договір, місцевими органами державної виконавчої влади.
Доказів того, що зміни та доповнення до колективного договору внесені у визначеному ним порядку, суду сторонами не надано.
Крім того, зміни до колективного договору вступили в дію з 20 травня 2020 року, в той час як ОСОБА_1 звільнений з роботи з 28 квітня 2020 року, а тому зміни до колективного договору на спірні правовідносини не поширюються.
В обґрунтування наведеного, позивачем до справи приєднано висновок науково правової експертизи від 17 серпня 2020 року, зробленого за запитом Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» від 07 серпня 2020 року, яким зазначено, що відсутні правові підстави для застосування загальних положень про договір, передбачених ЦК України до відносин, що регулюються колективним договором, а сам колективний договір має виключно пряму дію у часі (а.с. 47-63 т. 2).
Відповідач у відзиві посилається, як на підставу для відмови у задоволенні позову, на судову практику, а саме постанову Верховного Суду від 11 березня 2019 року у справі №640/19162/16-ц (а.с.156-158), а також постанова Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2017 року у справі №235/7241/16-ц (а.с.159-162), зі змісту яких вбачається, що нарахування і виплата одноразової допомоги при звільненні за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію не входить в структуру заробітної плати, не передбачена нормамиКЗпП Українита не відноситься до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що встановлені ч. 3ст.2 Закону України «Про оплату праці». Виплата зазначеної допомоги передбачена колективним договором і не є обов`язковою. Така виплата є альтернативною, яка здійснюється лише за наявності у підприємства фінансових можливостей (прибутку) за звітний період, в якому працівник звільнився. Виплата зазначеної допомоги відповідно до колективного договору не передбачена в день звільнення, тому діяст.117 КЗпП Українина спірні правовідносини не поширюється.
Однак речення «адміністрація гарантує надання матеріальної допомоги», що міститься в п.6.25.4 колективного договору, навпаки свідчить про те, що виплата вказаної допомоги є не альтернативним правом, а виключно обов`язком Украерорух. Згідно п.14.1 колективного договору здійснення виплат, передбачених вказаним договором, залежить не від прибутку відповідача, а наявності у нього власних грошових коштів, яких було цілком достатньо для виплати позивачу матеріальної допомоги.
Крім того,ст.116 КЗпП Українипередбачає обов`язок підприємства, установи, організації здійснювати виплату не тільки заробітної плати, а взагалі всіх сум, що належать працівнику, без визначення їх вичерпного переліку. Ані іншими нормами трудового законодавства, ані колективним договором не визначений інший строк виплати матеріальної допомоги, ніж день звільнення працівника з роботи. Ці обставини свідчить про те, що постанова Верховного Суду від 11 березня 2019 року у справі №640/19162/16-ц та постанова Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2017 року у справі №235/7241/16-ц, на які посилається представник відповідача, не поширюються на спірні правовідносини.
Також відповідач, в обґрунтування фінансової неспроможності підприємства та наявності факту істотної зміни обставин, які зумовлюють неможливість наразі виконувати умови колективного договору в частині виплати матеріальної допомоги, крім іншого, послався на Висновок Торгово-промислової палати України від 29 липня 2020 року (а.с. 24-41 т. 2).
Зважаючи на вказане, слід зазначити, що одними з механізмів отримання відстрочки у виконанні зобов`язань, аж до відмови від договору з одночасним звільненням від відповідальності, є hardship- істотна зміна обставин, які сторони не передбачали на момент укладення договору, а маючи можливість їх передбачити - сторони б не укладали такий договір.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово промислові палати України» засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
В ч. 1 ст. 14? даного Закону зазначено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Відтак належним доказом дії обставин непереборної сили є саме Сертифікат регіональних представництв Торгово-промислових палат України, а не її висновок. Крім того, у наданому до суду Висновку Торгово-промислової палати України від 29 липня 2020 року вказано, що він не є висновком судової експертизи відповідно Закону України «Про судову експертизу».
Відповідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певним засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Підсумовуючи наведене, суд вважає наданий відповідачем Висновок Торгово-промислової палати України від 29 липня 2020 року, недопустимим доказом.
За змістом ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право на мирне володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права
У ст.1 Протоколу №1 до Конвенції вказано - «власністю» є також право на своєчасну сплату сум заробітної плати та надбавок до неї, зокрема, такі висновки зробив Європейський Суд при тлумаченні ст.1 Протоколу №1 до Конвенції у рішеннях, прийнятих проти України у справах «Воскобойник проти України» (заява №39874/05), «Лопатюк та інші проти України» (заява №903/05), «Дідух проти України» (заява №14394/04), «Воротнікова проти України» (заява №1225/02).
Оскільки відповідач так і не виплатив позивачу передбаченої п. 6.25.4 Колективного договору матеріальної допомоги при звільненні ОСОБА_1 у зв`язку з виходом на пенсію ні під час звільнення, ні по день ухвалення судового рішення у справі, суд приходить висновку, що позов підлягає задоволенню в цій частині та з Украерорух на користь позивача належить стягнути вказану матеріальну допомогу в розмірі 378960 грн. 00 коп.
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»визначає, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставіст. 117 КЗпПстягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини; cама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу (пункт 20 постанови).
Згідно з ч. 1ст. 117 КЗпП Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені вст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положеньстатті 233 КЗпП Україниу взаємозв`язку з положеннями статей117,237-1цьогоКодексуроз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Системний аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені урішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі за № 712/3776/17, провадження № 61-32684 св 18.
Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідност.27 Закону України «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердже-нимпостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100(далі - Порядок).
З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п.2 Порядку, середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно п.5 розд. IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті, є середньоденна (середньо годинна) заробітна плата працівника, яка згідно п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Крім того, положеннями розд. III Порядку передбачені види виплат, які підлягають урахуванню і які не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.
Згідно довідки Украерорух № 43-21-102 від 28 квітня 2020 року середньоденний заробіток позивача на дату звільнення склав 2314 грн. 20 коп., а середньомісячний 47408 грн. 13 грн. (а.с. 52 т. 1).
Відтак, з Украерорух на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 252 247 грн. 80 коп. (2314 грн. 20 коп. (середньоденна заробітна плата) х 109 (робочі дні за період з 28 квітня 2020 року по день ухвалення судового рішення включно).
За положеннямист. 117 КЗпП Україниобов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
В той же час, ч. 3 ст.12 та ч. 1 ст.81 ЦПК Українина сторін справи покладено обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Всупереч наведеним законодавчим приписам відповідачем не надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б засвідчували відсутність вини Украерорух у невиплаті належної ОСОБА_1 матеріальної допомоги при звільненні.
При вирішенні питання щодо спричинення відповідачем позивачу моральної шкоди суд враховує роз`яснення, що містяться в п. 2постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від31березня 1995року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» та вимог ст. 23ЦК України де вказано, щоспори про відшкодування моральної шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституціїта законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Згідно ст.237?КЗпП Українивідшкодування власникомабо уповноваженимним органомморальної шкодипрацівнику провадитьсяу разі,якщо порушенняйого законнихправ призвелидо моральнихстраждань,втрати нормальнихжиттєвих зв`язківі вимагаютьвід ньогододаткових зусильдля організаціїсвого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
За змістом даної норми закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно 237? КЗпП Україниє факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
В пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 3.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно ст. 237? КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
При вирішенні питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд враховує, що діями Украерорух ОСОБА_1 спричинено моральні страждання, оскільки діями відповідача порушено трудові права позивача на своєчасний і повний розрахунок при звільненні, для відновлення якого він змушений звертатись до суду.
Крім того, ОСОБА_1 , маючи законні сподівання на отримання матеріальної допомоги при звільненні, будучи єдиним годувальником сім`ї, розраховував допомогти дружині, яка є пенсіонером, не має інших джерел доходу, окрім пенсії, в підтриманні життя і боротьбі з онкологічною хворобою (а.с. 85-91 т. 1).
Враховуючи наведене,тривалість порушенняправа позивачана отриманняматеріальної допомогипри звільненні,небажання відповідачав добровільномупорядку виплатитивказані кошти,необхідність позивачевів судовомупорядку відновлюватипорушені трудовіправа,необхідність акумулюватидодатковізусиль дляорганізації свогожиття та відновлення можливості оплачувати лікування онкологічно хворої дружини, суд вважає розумним та співмірним позов в частиині стягнення моральної шкоди задовольнити частково і стягнути з Украерорух на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.
Підсумовуючи вказане вище, суд вважає, що позов обгрунтованим і таким, що підлягає частковому задоволенню, у зв`язку з чим з відповідача на користь ОСОБА_1 слід стягнути : матеріальну допомогу, передбачену п. 6.25.4 колективного договору, в розмірі 378960 грн. 00 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 квітня по 05 жовтня 2020 року в розмірі 252247 грн. 80 коп. та моральну шкоду в розмірі 10000 грн. 00 коп. В іншій частині позов задоволенню не підлягає.
Частиною 1 та п.1 ч.3ст.133ЦПК України визначено, щосудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно ч.1ст.141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 сплатив судовий збір в розмірі 840 гривень 80 копійок (за вимогу про стягнення середнього заробітку) та 2102 грн. 00 коп. (за вимогу про стягнення моральної шкоди), наведене підтверджується квитанціями за № 20445 та № 20513 від 06 травня 2020 року (а.с.13-14 т. 1).
Оскільки позовщодо стягненнясереднього заробіткузадоволено вповному обсязі,з Украерорухна користьпозивача належитьстягнути понесені витрати на оплаті судового збору в розмірі 840 гривень 80 копійок. Разом з тим, позовна вимога про стягнення моральної шкоди задоволена на 20,00 % (10000,00 / (50000,00/100)), у зв`язку з чим з відповідача на користь ОСОБА_1 слід стягнути судові витрати у розмірі 420 грн. 40 коп. ((2102,00/ 100) х 20,00 %).
Підсумовуючи наведене, загальний розмір витрат, понесених позивачем на оплату судового збору, що підлягає стягненню з Украерорух на користь ОСОБА_1 становить (840 грн. 80 коп. + 420 грн. 40 коп.) 1261 грн. 20 коп..
На підставі викладеного та керуючись п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, ч.1ст.5 Закону України «Про колективні договори і угоди», ст.10, ч.1 та ч.3 ст.13, ч.1 ст.116, ч.1 ст.117, 237? КЗпП України, ч.1 та ч.6 ст.81, ч.1 та п.1 ч.3 ст.133, ч.1 ст.141, п.2 ч.1 ст.258, ч.1-ч.2 ст.259, ст.263-265, ст.268 ЦПК України, суд -
в и р і ш и в :
Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, матеріальної допомоги при звільненні працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 28 квітня 2020 року по 05 жовтня 2020 року включно в розмірі 252 247 (двісті п`ятдесят дві тисячі двісті сорок сім) гривень 80 (вісімдесят) копійок, з утриманням обов`язкових податків та зборів в порядку, визначеномуПодатковим кодексом України.
Стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу при звільненні працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, у якого при прийомі на роботу в Підприємство оформлена пенсія, в розмірі 378960 (триста сімдесят вісім тисяч дев`ятсот шістдесят) гривень 00 (нуль) копійок.
Стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.
Стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок та 420 (чотириста двадцять) гривень 40 (сорок) копійок, а всього на загальну суму 1261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) гривня 20 (двадцять) копійок.
В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Позивач : ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,зареєстрований заадресою :АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичних осіб - НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 виданий 09 грудня 1997 року Центральним РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС України в Криму).
Відповідач : Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (код ЄДРПОУ 19477064, зареєстроване місце знаходження: а/с115, аеропорт, м. Бориспіль-1, Київська область).
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга Київському апеляційному суду через Бориспільський міськрайонний суд протягом тридцяти днів,який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду виготовлено15 жовтня 2020 року.
Суддя Л.В. Яковлєва
