КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції: Шевченко Т.М.

Єдиний унікальний номер справи № 752/20718/19

Апеляційне провадження № 22-ц/824/11103/2020

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого судді - Мережко М.В.,

суддів - Савченка С.І., Верланова С.М.

секретар - Тютюнник О.І.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів імені О. Довженка» про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення заборгованості по заробітній платі.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -

В с т а н о в и в :

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що він з 1995 року працює в ДП «Національна кіностудія художніх фільмів імені О. Довженка» на посаді директора Театру студії кіноактора. Відповідач починаючи з червня 2013 року без попередження (погодження) позивача частково нараховує та виплачує йому заробітну плату, змінивши істотні умови праці, зменшивши розмір оплати праці в два рази та виплачуючи зарплату за неповний робочий день. На пояснення своїх дій відповідач вказав, що позивачу з 01 червня 2013 року встановлена заробітна плата у розмірі 0,5 ставки, що пов`язано зі скрутним фінансовим становищем підприємства та відсутністю коштів на заробітну плату. Відповідач зазначав, що цей захід буде тимчасовим. Наказ, яким було встановлено для позивача зменшення розміру оплати праці, відповідач не надавав. Позивач, усвідомлюючи реальність погроз щодо звільнення та не погоджуючись із зменшенням заробітної плати, був вимушений отримувати неповну заробітну плату, починаючи з червня 2013 року, нараховану за неповний робочий день.

Позивач зазначав, що тільки 03 жовтня 2019 року він отримав копію наказу №200/1 від 20 травня 2013 року, зі змісту якого дізнався про встановлення неповного робочого дня - 4 години при п`ятиденному робочому тижні.

Даний наказ позивач вважає протиправним, виданим в незаконний спосіб та таким, що направлений на штучне позбавлення працівника заробітної плати, оскільки з заявою про зміну умов праці він не звертався, а оспорюваний ним наказ підписаний заступником генерального директора ОСОБА_3, який згідно статуту не уповноважений на видання таких документів. Відсутність підпису позивача на наказі № 200/1-к вказує на те, що з даним документом його ніхто не ознайомлював. Також вказаний наказ не встановлює режим роботи позивача (час початку та закінчення щоденної роботи), що є необхідною умовою при встановленні неповного робочого дня з метою контролю дотримання трудової дисципліни позивачем, а вказує лише на загальну тривалість роботи протягом дня, що, на думку позивача, вказує про його фіктивність. Зміна умов оплати праці позивача у профспілковій організації не розглядалося. Попередження позивача про зміну істотних умов праці не було. Зміна в організації виробництва і праці відповідачем не вводилася.

За відсутності змін в організації виробництва і праці та незважаючи на те, що позивачу виплачувалася заробітна плата лише за неповний робочий день, позивач стверджував, що продовжував працювати повний робочий день. За таких обставин, попередньо сума заборгованості заробітної плати з 01 червня 2013 року по 31 серпня 2019 року становить 216 827,54 грн. з урахуванням податків та обов`язкових платежів, оскільки позивачу виплачувалася лише половина посадового окладу.

На підставі викладеного позивач просив: визнати протиправним та скасувати наказ № 200/1-к від 20 травня 2013 року; поновити йому попередні умови праці; стягнути з ДП "Національна кіностудія художніх фільмів імені О.Довженка" на його користь заробітну плату у сумі 216 827 грн 54 коп з урахуванням податків та обов`язкових платежів.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наказ № 200/1-к від 20 травня 2013 року є правомірним, виданий з дотриманням закону, тому позовні вимоги є безпідставними.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 червня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 не надавав згоду на зміну умов праці та не був ознайомлений з оспорюваним наказом. При цьому зміст наказу №200/1-к від 20 травня 2013 року не відповідає вимогам закону, наказ підписано не уповноваженою на це особою.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ДП "Національна кіностудія художніх фільмів імені О.Довженка" - Кияниця О.В. зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права. Стверджує, що пояснення позивача щодо необізнаності із встановленими умовами праці спростовуються його підписами на особовій картці щодо встановлення 0,5 ставки посадового окладу. Апеляційну скаргу вважає безпідставною та необґрунтованою, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як видно із матеріалів справи, наказом № 4-квід 06 січня 1995 року ОСОБА_1 призначений директором Театру - студії кіноактора, яка є структурним підрозділом Київською кіностудії художніх фільмів ім. О.Довженка (а.с. 10).

Наказом № 200/1-к від 20 травня 2013 року "Про переведення на іншу роботу" позивача ОСОБА_1 було переведено на неповний робочий день та встановлено заробітну плату у розмірі 0,5 ставки посадового окладу (а.с. 12).

Позивач вказував, що такий наказ є неправомірним, тому підлягає скасуванню.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що наказ № 200/1-к від 20 травня 2013 року відповідає вимогам закону, тому відсутні підстави для його скасування. Колегія суддів не погоджується із цим висновком суду з таких підстав.

Спір, який виник між ОСОБА_1 та відповідачем, стосується режиму роботи та визначення робочого часу, що впливає на розмір заробітної плати. Такі правовідносини є трудовими і на них поширюються норми КЗпП України.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У статті 93 КЗпП України надано визначення заробітної плати - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно зі статтею 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до статті 21 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - Закон № 108/95-ВР) працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно зі статтею 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

За пунктом 3 статті 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Відповідно до статті 29 Закону № 108/95-ВР при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством. Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Однією з підстав припинення трудового договору згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України є відмова працівника від переведення на роботу в іншу мiсцевiсть разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 працював на посаді директора Театру - студії ДП «Національна кіностудія художніх фільмів імені О.Довженка» з 1995 року.

Наказом № 200/1-к від 20 травня 2013 року "Про переведення на іншу роботу" позивача ОСОБА_1 було переведено на неповний робочий день та встановлено заробітну плату у розмірі 0,5 ставки посадового окладу.

Відповідно до внутрішніх актів відповідача, зокрема Статуту ДП «Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка», передбачено, що Підприємство зобов`язане: створювати належні умови для високопродуктивної праці, забезпечувати додержання законодавства про працю, правил та норм охорони праці, техніки безпеки, соціального страхування (п. 6.2.).

Відповідно до п.10.1 Статуту трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з Підприємством.

Згідно з пунктом 10.5 Статуту, виробничі, трудові і соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства регулюються колективним договором.

Відповідно до ст. 10 КЗпП колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

В матеріалах справи міститься колективний договір між Адміністрацією ДП «Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка» та трудовим колективом ДП «Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка» №176 від 03 квітня 2017 року, відповідно до якого сторони визнають обов`язковість норм і положень цього договору. Жодна із сторін не може протягом усього строку дії Договору в односторонньому порядку приймати рішення, що змінюють норми, положення, зобов`язання колективного договору або припиняють їх виконання (а.с. 35-50).

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що Адміністрація спільно з профспілковою організацією забезпечує дотримання положень законодавства України в частині організації праці.

Одночасно з цим у п. 3,14. зазначено, що у відповідності зі ст. 32 КЗпП відомості про зміни існуючих умов праці, систем і розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи; встановлення або відміну неповного робочого часу, суміщення, зміну розрядів та найменувань посад та про інші зміни Адміністрація зобов`язана доводити до працівників у встановлений чинним законодавством України термін. Всі зміни в умовах оплати праці провадити з обов`язковим розглядом в профспілковій організації.

Як видно з відповіді голови первинної профспілкової організації Національної кіностудії художніх фільмів ім. О.Довженка за вих 28 від 03 жовтня 2019 року, переведення на 0,5 ставки посадового окладу в 2013 році директора ТСКА та художнього керівника ТСКА керівництво ДП «Національна кіностудія художніх фільмів ім. О.Довженка» з профспілковим комітетом не погоджувалось (а.с. 74).

Аналіз законодавства, що регулює трудові відносини та локальних актів підприємства відповідача свідчить, що зміна умов трудового договору без згоди працівника недопустима.

Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Оскільки обставини справи щодо обізнаності про зміну умов праці та надання згоди на такі зміни позивачем не визнані, указані обставини підлягають доведенню роботодавцем на загальних підставах.

На звороті Особової картки №1513 містяться підписи ОСОБА_1 щодо неодноразового ознайомлення з наказами про встановлення йому посадового окладу та щодо отримання трудової книжки 18 жовтня 2019 року (а.с. 167). При цьому, підпис позивача щодо ознайомлення з наказом №200/1-к від 20 травня 2013 року в особовій картці відсутній.

З копії наказу №200/1-к про переведення на 0,5 ставки також не вбачається підпису позивача у графі «Працівника», а також дати ознайомлення з даним наказом.

З огляду на встановлені обставини суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_1 був належно ознайомлений зі змістом наказу №200/1-к від 20 травня 2013 року про переведення його на 0,5 ставки з окладом 1990,00 грн.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу № 200/1-к від 20 травня 2013 року.

Перевіряючи доводи відповідача про наявність підстав для застосування строків позовної давності колегія суддів дійшла висновку про їх безпідставність.

Так, 25 травня 2020 року відповідач звернувся до суду із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності та про відмову у позові (а. с. 201-202).

Відповідно до пункту 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З оспорюваним наказом відповідача від 20 травня 2013 року № 200/1-к ОСОБА_1 ознайомлено 03 жовтня 2019 року, що не спростовано відповідачем. Відтак строк на оскарження спірного наказу закінчується 03 січня 2020 року.

З позовом до суду позивач звернувся 04 жовтня 2019 року.

Отже, указаний строк звернення з позовом щодо оскарження наказу позивачем не пропущений.

Також переведення на неповний робочий день та встановлення заробітної плати у розмірі 0,5 ставки посадового окладу тягне за собою зміну режиму роботи працівника, і як наслідок - відповідне зменшення заробітної плати, що в силу вимог пункту 3 статті 32 КЗпП України є зміною істотних умов праці.

Згідно з пунктом 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Позивача не було повідомлено у встановлений статтею 32 КЗпП України двомісячний строк про зміну істотних умов праці, тому заробітна плата за вказаний період з розрахунку повної ставки має бути стягнута з відповідача на користь позивача.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 листопада 2018 року у цивільній справі №559/321/16-ц за подібних обставин про визнання неправомірною зміни істотних умов праці, поновлення попередніх умов праці, стягнення втраченого заробітку.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку неправомірність наказу про переведення ОСОБА_1 на 0,5 ставки з окладом 1990,00 грн, наявні підстави для стягнення на користь позивача недоотриманої ним заробітної плати.

Так, у матеріалах справи міститься довідка про дохід ОСОБА_1 за період з 01 січня 2013 року по 31 серпня 2019 року (а.с. 51).

Однак, визначаючи розмір заробітної плати, що підлягає стягненню, суд враховує, що на звороті Особової картки №1513 містяться підписи ОСОБА_1 щодо ознайомлення з наказами про встановлення йому посадового окладу 0,5 ставки: №183 від 29 листопада 2013 року, №84 від 24 вересня 2015 року, №103 від 30 листопада 2016 року, №114 від 30 грудня 2016 року, №173 від 30 листопада 2017 року, №28 від 27 червня 2018 року, №67 від 30 листопада 2018 року та №26 від 27 червня 2019 року.

Отже, ОСОБА_1 був ознайомлений із наказами про встановлення йому посадового окладу у розмірі 0,5 ставки з 29 листопада 2013 року. Правомірність вказаних наказів ОСОБА_1 не оспорював.

За таких обставин стягненню на користь ОСОБА_1 підлягає заробітна плата з розрахунку повної ставки за період з 20 травня 2013 року по 29 листопада 2013 року, яка, відповідно до довідки про заробітну плату позивача, становить 13 235,01 грн з урахуванням податків та обов`язкових платежів.

Позовні вимоги іншій частині, враховуючи наявність доказів про ознайомлення ОСОБА_1 зі змістом наказів щодо встановленого йому розміру заробітної плати, задоволенню не підлягають.

Вимога щодо поновлення ОСОБА_1 попередніх умов праці також не може бути задоволена, оскільки, як видно із матеріалів справи, 17 жовтня 2019 року ОСОБА_1 був звільнений у зв`язку зі скороченням штату працівників та 18 жовтня 2019 року отримав трудову книжку.

Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи неповне встановлення судом першої інстанції усіх обставин справи, порушення норм матеріального права, колегія суддів вважає, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 червня 2020 року в частині визнання протиправним та скасування наказу, стягнення заборгованості по заробітній платі підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення вказаних позовних вимог. В іншій частині рішення необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 365, 367, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,

П о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 червня 2020 року в частині визнання протиправним та скасування наказу, стягнення заборгованості по заробітній платі скасувати. Ухвалити у цій частині нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів імені О. Довженка» про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ №200/1-к від 20 травня 2013 року.

Стягнути з державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів імені О. Довженка» на користь ОСОБА_1 заробітну плату у сумі 13 235 (тринадцять тисяч двісті тридцять п`ять) грн 01 коп з урахуванням податків та обов`язкових платежів.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді