У х в а л а
16 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 733/181/20
провадження № 61-14730ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 15 квітня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України та Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним вище позовом та просила стягнути із Державного бюджету України на її користь 5 064 грн 04 коп., з яких: 3 % річних у розмірі 240 грн 39 коп. та інфляційне збільшення матеріальної шкоди у розмірі 4 823 грн 65 коп. шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку.
Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 15 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 5 064 грн 04 коп., з яких: 3 % річних у розмірі 240 грн 39 коп. та інфляційне збільшення матеріальної шкоди у розмірі 4 823 грн 65 коп. шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачами порушено виконання грошових зобов`язань, встановлених рішеннями судів, відтак у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і 3% річних.
06 жовтня 2020 року Державна казначейська служба України подала до Верховного Суду засобами поштового зв`язку касаційну скаргу, що надійшла 08 жовтня 2020 року, в якій заявник просить рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 15 квітня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Так відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).
Станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був установлений у розмірі 2 102 грн.
Предметом позову у цій справі є майнова вимога про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 5 064 грн 04 коп. відтак, станом на 01 січня 2020 року вказана сума не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн*100=210 200 грн), тому у розумінні ЦПК України ця справа є малозначною.
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Касаційна скарга та додані матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на визнання справи малозначною, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України поширюються й на касаційне провадження.
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № В (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункти 8, 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Державна казначейська служба України реалізувала своє право на апеляційний перегляд цієї справи.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України.
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню; заявником реалізовано право на апеляційний перегляд справи; справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення цього спору; не зазначивши, при цьому, обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.
Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 15 квітня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України та Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат відмовити.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріали надіслати заявнику.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара
