ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 826/14324/18
адміністративне провадження № К/9901/21545/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Білоуса О.В.,
суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,
за участю: секретаря судового засідання Носенко Л.О.,
представника позивача - Краснікова О.В., Семенова І.В.,
представника відповідача - Пущука М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євразія Транс Сервіс" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 квітня 2019 року (головуючий суддя Аверкова В.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2019 року (головуючий суддя Мєзєнцев Є.І., судді - Файдюк В.В., Чаку Є.В.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євразія Транс Сервіс" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В:
У вересні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Євразія Транс Сервіс" (далі - ТОВ "Євразія Транс Сервіс") звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25 червня 2018 року: №0033561406, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "Додатковий імпортний збір" на 127620 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням 102089,60 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 25 522,40 грн; №0033601406, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із ввезених на територію України товарів на 3 391 295,47 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням 2 713 036,38 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 678 259,09 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ТОВ "Євразія Транс Сервіс" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
У судовому засіданні на обговорення було поставлено питання про заміну відповідача ГУ ДФС у м. Києві на його правонаступника - ГУ ДПС у м. Києві.
Так, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби України за переліком згідно з додатком 1, а також реорганізовано територіальні органи Державної фіскальної служби України шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби України за переліком згідно з додатком 2. Згідно з додатками 1 та 2 вказаної постанови Кабінету Міністрів України утворено ГУ ДПС у м. Києві до якого приєдналося ГУ ДФС у м. Києві.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 682-р "Питання Державної податкової служби" визначено можливість забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року №227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну фіскальну службу України" функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на Державну податкову службу.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" Державна податкова служба України є правонаступником прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби України у відповідних сферах діяльності. Основні завдання та повноваження Державної податкової служби України визначені у Положенні про ДПС, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року №227.
Офіс великих платників податків ДПС зареєстровано як юридичну особу і включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань згідно Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" за кодом 43141267.
За змістом статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про заміну відповідача у цій справі з ГУ ДФС у м. Києві на його правонаступника - ГУ ДПС у м. Києві.
Відповідач скористався своїм правом та надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що контролюючим органом з 19 березня по 23 травня 2018 року згідно із частиною третьою статті 345, частинами першою та другою статті 346 Митного кодексу України (далі - МК України), на підставі наказу ГУ ДФС у м. Києві від 3 березня 2018 року №3442, відповідно до плану-графіка проведення документальних перевірок суб`єктів господарювання на 2018 рік робочою групою у складі посадових осіб відповідача проведено планову виїзну перевірку дотримання ТОВ "Євразія Транс Сервіс" вимог законодавства України з питань державної митної справи за період з 1 березня 2015 по 28 лютого 2018 року, за результатами якої 7 червня 2018 року складено Акт №746/26-15-14-06-06/37716333 (далі - Акт перевірки).
Згідно висновків Акта перевірки, встановлено порушення позивачем:
вимог митного режиму тимчасового ввезення, а саме приписи частини першої статті 71, частини сьомої статті 106, частини першої статті 285 МК України, підпункту 206.7.2 пункту 206.7 статті 206, статті 207, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України (далі - ПК України), вимоги Закону України "Про заходи щодо стабілізації платіжного балансу України відповідно до статті ХІІ Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року";
недекларування товарів у відповідний митний режим та недотримання вимог такого режиму, а саме порушено вимоги частини першої та восьмої статті 257, частини другої статті 71, статті 106, статті 285, частини першої статті 266 МК України, підпункту 206.7.2 пункту 206.7 статті 206, статті 207, пункту 190.1 статті 190 ПК України, пункту 10 Типової технологічної схеми здійснення митного контролю залізничних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними, у пунктах пропуску через державний кордон, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року №451 "Питання пропуску через державний кордон осіб, автомобільних, водних, залізничних та повітряних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними", вимог Закону України "Про заходи щодо стабілізації платіжного балансу України відповідно до статті ХІІ Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року".
За висновками відповідача, позивачем було занижено податкові зобов`язання на суму 3 076980,09 грн, з яких по сплаті додаткового імпортного збору на суму 160815,24 грн, по сплаті податку на додану вартість на суму 2 916164,85 грн.
На Акт перевірки, позивачем було подано заперечення, які листом податкового органу від 22 червня 2018 року №29181/10/26-15-14-06-06-16 було залишено без задоволення.
На підставі Акта перевірки, відповідачем 25 червня 2018 року прийнято податкові повідомлення-рішення:
№0033601406, яким за порушення пункту 190.1 статті 190 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із ввезених на територію України товарів на 3391295,47 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням 2713036,38 грн та за штрафними санкціями 678 259,09 грн;
№0033561406, яким за порушення частини першої статті 71, частини сьомої статті 106, частини першої статті 285 МК України, підпункту 206.7.2 пункту 206.7 статті 206 ПК України, вимог Закону України "Про заходи щодо стабілізації платіжного балансу України відповідно до статті ХІІ Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року" збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "Додатковий імпортний збір" на 127 620 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням 102089,60 грн та за штрафними санкціями 25 522,40 грн.
Вказані податкові повідомлення-рішення позивачем було оскаржено до Державної фіскальної служби України, яка за результатами розгляду скарги 21 серпня 2018 року прийняла рішенням №27045/6/99-99-11-03-03-25, яким скаргу залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 25 червня 2018 року №0033601406 та №0033561406 - без змін.
Не погоджуючись із зазначеними вище податковими повідомленнями-рішеннями, прийнятими ГУ ДФС у м. Києві 25 червня 2018 року, позивач звернувся до суду з цим позовом про визнання їх протиправними, та про їх скасування.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовляючи у задоволенні позову, виходили з наступних мотивів, з якими погоджується Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду.
Відповідно до пункту 25 частини першої статті 4 МК України, митний режим - комплекс взаємопов`язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України визначають митну процедуру щодо цих товарів, їх правовий статус, умови оподаткування і обумовлюють їх використання після митного оформлення.
Згідно зі статтею 65 МК України, митною вартістю товарів, що ввозяться в Україну відповідно до митних режимів, відмінних від режиму імпорту, є ціна товару, зазначена у рахунку-фактурі чи рахунку-проформі. Визначення митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію України та поміщуються в митні режими, відмінні від режиму імпорту (крім митного режиму транзиту) зі справлянням митних платежів, здійснюється відповідно до глави 9 цього Кодексу. При зміні митного режиму митна вартість, визначена при першому поміщенні товару в митний режим, підлягає заміні митною вартістю, визначеною відповідно до наступного митного режиму.
За приписами частини першої статті 70 МК України з метою застосування законодавства України з питань державної митної справи запроваджуються такі митні режими, зокрема, тимчасове ввезення.
Статтею 71 МК України передбачено, що декларант має право обрати митний режим, у який він бажає помістити товари, з дотриманням умов такого режиму та у порядку, що визначені цим Кодексом. Поміщення товарів у митний режим здійснюється шляхом їх декларування та виконання митних формальностей, передбачених цим Кодексом. Митний режим, у який поміщено товари, може бути змінено на інший, обраний декларантом відповідно до частини першої цієї статті, за умови дотримання заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, встановлених відповідно до закону для товарів, що поміщуються у такий інший митний режим.
Відповідно до статті 103 вказаного Кодексу, тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.
За приписами положень статті 104 МК України митний режим тимчасового ввезення може бути застосований до товарів, що надходять на митну територію України, та до товарів, що зберігаються під митним контролем або поміщені в інший митний режим, який передбачає їх перебування під митним контролем.
Законодавством України з питань державної митної справи можуть бути визначені документи, які використовуються для декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення в митний режим тимчасового ввезення замість митної декларації.
Орган доходів і зборів, що здійснює випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення у митному режимі тимчасового ввезення, повинен пересвідчитися у можливості ідентифікації цих товарів, транспортних засобів при їх реекспорті.
Для ідентифікації товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що поміщуються у митний режим тимчасового ввезення, можуть застосовуватися засоби, передбачені частинами другою і третьою статті 326 цього Кодексу. Зазначені засоби застосовуються органами доходів і зборів тільки у тих випадках, коли комерційні способи забезпечення ідентифікації є недостатніми.
Не вимагається застосування засобів забезпечення ідентифікації до тари, піддонів та інших подібних товарів, що не мають індивідуальних ідентифікаційних ознак.
Для поміщення товарів у митний режим тимчасового ввезення особа, відповідальна за дотримання митного режиму, повинна:
1) подати органу доходів і зборів, що здійснює випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення у режимі тимчасового ввезення, документи на такі товари, транспортні засоби, що підтверджують мету їх тимчасового ввезення;
2) у випадках, передбачених законодавством, надати органу доходів і зборів зобов`язання про реекспорт товарів, транспортних засобів комерційного призначення, які тимчасово ввозяться, у строки, встановлені органом доходів і зборів;
3) подати органу доходів і зборів дозвіл відповідного компетентного органу на тимчасове ввезення товарів, якщо отримання такого дозволу передбачено законодавством;
4) сплатити митні платежі відповідно до статті 106 цього Кодексу або забезпечити виконання зобов`язання із сплати митних платежів відповідно до розділу X цього Кодексу.
Згідно із частинами першою-четвертою статті 106 МК України, у митний режим тимчасового ввезення з умовним частковим звільненням від оподаткування митними платежами відповідно до положень Додатка Е до Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік) можуть поміщуватися товари (за винятком підакцизних), не зазначені у статтях 105, 189 цього Кодексу, а також у Додатках В.1-В.9, С, D до Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік), або такі, що не відповідають вимогам зазначених Додатків. У разі тимчасового ввезення товарів з умовним частковим звільненням від оподаткування митними платежами за кожний повний або неповний календарний місяць заявленого строку перебування на митній території України сплачується 3 відсотки суми митних платежів, яка підлягала б сплаті у разі випуску цих товарів у вільний обіг на митній території України, розрахованої на дату поміщення їх у митний режим тимчасового ввезення. Сума митних платежів сплачується при поміщенні товарів у митний режим тимчасового ввезення та розраховується за встановлений органом доходів і зборів строк дії цього митного режиму. У такому ж порядку сплачуються митні платежі у разі продовження строку тимчасового ввезення зазначених товарів відповідно до статті 108 цього Кодексу.
Частинами першою-третьою статті 108 МК України передбачено, що строк тимчасового ввезення товарів встановлюється органом доходів і зборів у кожному конкретному випадку, але не повинен перевищувати трьох років з дати поміщення товарів у митний режим тимчасового ввезення. Строк тимчасового ввезення транспортних засобів комерційного призначення встановлюється органом доходів і зборів з урахуванням того, що ці транспортні засоби повинні бути реекспортовані відразу ж після закінчення транспортних операцій, для яких вони були ввезені. З урахуванням мети ввезення товарів та інших обставин попередньо встановлений строк тимчасового ввезення товарів за письмовою заявою власника цих товарів або уповноваженої ним особи може бути продовжений відповідним органом доходів і зборів.
За приписами статті 285 МК України визначено, що умовне часткове звільнення від оподаткування ввізним митом застосовується до товарів, зазначених у статті 106 цього Кодексу, поміщених у митний режим тимчасового ввезення, за умови дотримання вимог та обмежень, встановлених главою 18 цього Кодексу. Порядок застосування умовного часткового звільнення від оподаткування ввізним митом визначено статтею 106 цього Кодексу.
Відповідно до частини сьомої статті 286 МК України, до товарів, поміщених у митний режим тимчасового ввезення, застосовується умовне часткове звільнення від оподаткування ввізним митом у порядку, визначеному главою 18 цього Кодексу. У разі випуску товарів, поміщених у митний режим тимчасового ввезення з умовним частковим звільненням від оподаткування ввізним митом, у вільний обіг на митній території України або передачі таких товарів у користування іншій особі ввізне мито сплачується у порядку, визначеному частиною сьомою статті 106 цього Кодексу.
Згідно із підпунктом 206.7.2 пункту 206.7 статті 206 ПК України, до операцій із ввезення товарів на митну територію України у митному режимі тимчасового ввезення застосовується умовне повне звільнення від оподаткування або умовне часткове звільнення від оподаткування за умови дотримання вимог та обмежень, встановлених главою 18 Митного кодексу України, водночас умовне часткове звільнення від оподаткування застосовується до товарів та в порядку, визначених статтею 106 Митного кодексу України. Сплачені суми податку включаються платником до складу податкового кредиту у звітному (податковому) періоді, в якому було сплачено податок.
За приписами частини першої статті 112 МК України митний режим тимчасового ввезення завершується шляхом реекспорту товарів, транспортних засобів комерційного призначення, поміщених у цей митний режим, або шляхом поміщення їх в інший митний режим, що допускається цим Кодексом, а також у випадках, передбачених частиною третьою цієї статті.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (орендар) та компанією TRIMFIYA INVESTMENTS LIMITED (Нікосія, Республіка Кіпр) (орендодавець) укладено контракт від 1 березня 2015 року №06/05-04, за умовами якого орендодавець зобов`язується передати, а орендар прийняти в тимчасове платне користування на умовах оренди залізничні вагони-цистерни, які орендарем використовуються у своїй господарській діяльності самостійно, у відповідності з цільовим призначенням. За зазначеним контрактом позивачу актами прийому-передачі передано в оренду залізничні вагони-цистерни у кількості 21 штука.
Згідно змісту Акту перевірки, під час митного оформлення залізничних вагонів-цистерн №54026810, №54026844, №54026851, №54026877, №54026901, №56794795, №56796394, №56797590, №56798093, №58706839, №56795297, №58706664, №58706672, №58706730, 58706789, №58706862, 58706912, №58706946, №58706698, №58706748, №56795792 за митними деклараціями від 2 червня 2016 року №100260001/2015/168106, від 22 лютого 2016 року №100260001/2016/220304, від 20 вересня 2016 року №100260001/2016/220354, від 1 лютого 2017 року №100260001/2017/232815 та від 1 лютого 2017 року №100260001/2017/232817 позивачем застосовано Преференцію 198 на підставі положень Додатка Е Конвенції про тимчасове ввезення від 26 червня 1990 року (дата приєднання України - 24 березня 2004 року) та відповідно до глави 18 Митного кодексу України. У зв`язку з продовженням строку тимчасового ввезення залізничних вагонів-цистерн (21 шт.) на підставі частини другої статті 108 МК України позивачем подану додаткові декларації для внесення змін до раніше оформлених митних декларацій, заповнених у звичайному порядку.
На підставі митних декларацій від 31 липня 2017 року №UA100070/2017/431414 та від 31 серпня 2018 року №UА100070/2017/431789 митний режим тимчасового ввезення завершено, шляхом реекспорту залізничних вагонів-цистерн у кількості 21 штука.
Також судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем передано у користування (оренду) 21 залізничний вагон-цистерну ТОВ "Кернел-трейд" та ТОВ "Лібрейл". Зокрема, листом від 4 травня 2018 року №085 ТОВ "Лібрейл" на запит відповідача надано документальне підтвердження актів прийому-передачі стосовно оренди (використання) залізничних вагонів-цистерн у позивача за період з 1 березня 2015 по 31 серпня 2017 року. Актами прийому-передачі, наданими відповідачу ТОВ "Кернел-трейд" підтверджується передача залізничних вагонів-цистерн від позивача до ТОВ "Кернел-трейд".
Позивач зазначав, що передача в оренду ТОВ "Кернел-трейд" та ТОВ "Лібрейл" вагонів-цистерн у загальній кількості 21 штука відбувалася в межах здійснення власної господарської діяльності.
Частиною сьомою статті 106 МК України визначено, що у разі випуску товарів, поміщених у митний режим тимчасового ввезення з умовним частковим звільненням від оподаткування митними платежами, у вільний обіг на митній території України або передачі таких товарів у користування іншій особі митні платежі сплачуються в обсязі, передбаченому законом для ввезення цих товарів на митну територію України у митному режимі імпорту, за відрахуванням суми, вже сплаченої на підставі умовного часткового звільнення цих товарів від оподаткування митними платежами. При цьому за період, коли застосовувалося таке звільнення, підлягають сплаті проценти з сум податкових зобов`язань, що підлягали б сплаті у разі, якщо б щодо таких сум надавалося розстрочення податкових зобов`язань відповідно до розділу ІІ ПК України.
Таким чином, оскільки частиною сьомою статті 106 МК України визначено відсутність права передачі товарів, поміщених у митний режим тимчасового ввезення з умовним частковим звільненням від оподаткування митними платежами, в користування іншій особі, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що позивачем у даному випадку було порушено частину першу статті 71, частину сьому статті 106, частину першу 285 МК України, підпункту 206.7.2 пункту 206.7 статті 206 ПК України, вимоги Закону України "Про заходи щодо стабілізації платіжного балансу України відповідно до статті ХІІ Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року" стосовно декларування вагонів-цистерн у кількості 21 штука в режимі тимчасового ввезення з умовним частковим звільненням від сплати митних платежів.
Згідно частини другої статті 105 МК України, у разі порушення умов митного режиму тимчасового ввезення особа, відповідальна за дотримання режиму, зобов`язана сплатити суму податкового зобов`язання та пеню відповідно до Податкового кодексу України.
Щодо недекларування позивачем залізничних вагонів-цистерн у кількості 59 штук у режимі тимчасового ввезення з умовним частковим звільненням від сплати митних платежів, то судами попередніх інстанцій вказано наступне.
Пунктами 57 та 59 частини першої статті 4 МК України визначено, що товари - будь-які рухомі речі, у тому числі ті, на які законом поширено режим нерухомої речі (крім транспортних засобів комерційного призначення), валютні цінності, культурні цінності, а також електроенергія, що переміщується лініями електропередачі;
транспортні засоби комерційного призначення - будь-яке судно (у тому числі самохідні та несамохідні ліхтери та баржі, а також судна на підводних крилах), судно на повітряній подушці, повітряне судно, автотранспортний засіб (моторні транспортні засоби, причепи, напівпричепи) чи рухомий склад залізниці, що використовуються в міжнародних перевезеннях для платного транспортування осіб або для платного чи безоплатного промислового чи комерційного транспортування товарів разом з їхніми звичайними запасними частинами, приладдям та устаткуванням, а також мастилами та паливом, що містяться в їхніх звичайних баках упродовж їхнього транспортування разом із транспортними засобами комерційного призначення.
Згідно пункту 10 Типової технологічної схеми здійснення митного контролю автомобільних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними, у пунктах пропуску через державний кордон, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №451 від 21 травня 2012 року "Питання пропуску через державний кордон осіб, автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними" декларування залізничного рухомого складу (у тому числі порожнього), що використовується для перевезення у міжнародному сполученні товарів, пасажирів і для технічного обслуговування ділянок залізниць України, що проходять територією інших держав, здійснюється шляхом подання митному органові в пункті пропуску (пункті контролю) або на прикордонній передавальній станції, або в митному органі за місцем розташування власника транспортного засобу інформації про такі залізничні транспортні засоби та мету їх переміщення (під навантаження, повернення, технічне обслуговування ділянок залізниць України тощо), зазначені у передатній відомості, перевізних документах чи натурному листі. Декларування залізничного рухомого складу, що переміщується через митний кордон України як товар на підставі зовнішньоекономічного договору (контракту) купівлі-продажу, міни, оренди (у тому числі приписаних до залізниць інших держав), лізингу тощо, здійснюється у відповідному митному режимі з поданням митної декларації, заповненої в установленому порядку.
Положеннями частин першої та восьмої 1, 8 статті 257 МК України визначено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється органами доходів і зборів на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться такі відомості, у тому числі у вигляді кодів: 1) заявлений митний режим, тип декларації та відомості про особливості переміщення; 2) відомості про декларанта, уповноважену особу, яка склала декларацію, відправника, одержувача, перевізника товарів і сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або іншого документа, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), а в разі якщо зовнішньоекономічний договір (контракт) укладено на підставі посередницького договору, - також про іншу, крім сторони зовнішньоекономічного договору (контракту), сторону такого посередницького договору; 3) відомості про найменування країн відправлення та призначення; 4) відомості про транспортні засоби комерційного призначення, що використовуються для міжнародного перевезення товарів та/або їх перевезення митною територією України під митним контролем, та контейнери; 5) відомості про товари; 6) відомості про нарахування митних та інших платежів, а також про застосування заходів гарантування їх сплати; 7) відомості про зовнішньоекономічний договір (контракт) або інший документ, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), та його основні умови; 8) відомості, що підтверджують дотримання встановлених законодавством заборон та обмежень щодо переміщення товарів через митний кордон України; 9) відомості про документи, передбачені частиною третьою статті 335 цього Кодексу; 10) довідковий номер декларації (за бажанням декларанта).
Відповідно до статті 262 цього ж Кодексу, товари, що переміщуються через митний кордон України, декларуються органу доходів і зборів, який здійснює митне оформлення цих товарів.
Транспортні засоби, що використовуються для переміщення товарів, декларуються одночасно з цими товарами, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
Морські, річкові та повітряні судна декларуються органу доходів і зборів в порту чи аеропорту прибуття на митну територію України або в порту чи аеропорту відправлення з митної території України.
Порожні транспортні засоби і транспортні засоби, що перевозять пасажирів, декларуються в місці перетину митного кордону України.
Відповідно до частини першої статті 263 МК України, митна декларація подається органу доходів і зборів, який здійснює митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, протягом 10 робочих днів з дати доставлення цих товарів, транспортних засобів до зазначеного органу.
Декларантами відповідно до статті 265 МК України мають право виступати: 1) при переміщенні товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України або при зміні митного режиму щодо товарів на підставі зовнішньоекономічного договору, укладеного резидентом, - резидент, яким або від імені якого укладено цей договір; 2) в інших випадках - особа, яка відповідно до законодавства України має право вчиняти щодо товарів, транспортних засобів комерційного призначення юридично значущі дії від свого імені.
Декларантами можуть бути тільки резиденти, крім випадків переміщення через митний кордон України: 1) громадянами - особистих речей, транспортних засобів особистого користування та інших товарів для особистих, сімейних чи інших потреб, не пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності; 2) особами, які мають пільги згідно із статтями 383-386, 388, 389, 391, 392 цього Кодексу, - товарів, у зв`язку із ввезенням яких на митну територію України та вивезенням їх за межі цієї території такі пільги надаються; 3) представництвами іноземних фірм - товарів, що не підлягають відчуженню та призначені для службового користування цих представництв при декларуванні у митні режими тимчасового ввезення, реекспорту, транзиту, а також імпорту щодо товарів, ввезених для власних потреб таких представництв; 4) іноземними перевізниками - товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються територією України прохідним транзитом; 5) інших випадків, коли відповідно до законодавства України нерезидент має право розпоряджатися товарами на митній території України.
Згідно частини першої статті 266 МК України, декларант зобов`язаний: 1) здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом; 2) на вимогу органу доходів і зборів пред`явити товари, транспортні засоби комерційного призначення для митного контролю і митного оформлення; 3) надати органу доходів і зборів передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних формальностей; 4) у випадках, визначених цим Кодексом та Податковим кодексом України, сплатити митні платежі або забезпечити їх сплату відповідно до розділу X цього Кодексу; 5) у випадках, визначених цим Кодексом та іншими законами України, сплатити інші платежі, контроль за справлянням яких покладено на органи доходів і зборів.
За приписами частини першої статті 318 МК України, митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (орендар) та компанією TRIMFIYA INVESTMENTS LIMITED (Нікосія, Республіка Кіпр) (орендодавець) 1 березня 2015 року укладено контракт №06/05-04. Згідно умов вказаного контракту, орендодавець зобов`язується передати, а орендар прийняти в тимчасове платне користування на умовах оренди залізничні вагони-цистерни, які орендарем використовуються у своїй господарській діяльності самостійно, у відповідності з цільовим призначенням. Під час перевірки контролюючим органом встановлено, що згідно умов контракту позивачу передавалися в оренду залізничні вагони-цистерни у кількості 59 штук, які не задекларовано у відповідний митний режим. Відповідно до умов контракту, станція передачі залізничних вагонів-цистерн є перша станція завантаження, яка вказана орендарем.
На виконання умов контракту позивачу в оренду було передано 59 вагонів-цистерн з відповідними реєстраційними номерами.
При цьому, щодо частини зазначених вагонів-цистерн у кількості 25 штук, за результатами аналізу інформації, яка міститься в Єдиному реєстрі податкових накладних встановлено передачу позивачем на митній території України в користування контрагентам ТОВ "Амадеус Марин", ТОВ "Лібрейл", ДП ЗАТ Теувес Холдінг "Тегра Україна ЛТД", ТОВ "Керрілайн", ТОВ "Агроінтер", ТОВ "Ді Енд Ай Еволюшн", що не заперечується позивачем.
Під час проведення перевірки відповідачем, зокрема, і на підставі відповіді ПАТ "Укрзалізниця" від 6 червня 2018 року №ЦЦІТ-13/109 з додатками на електронному носії встановлено, що вагони-цистерни у кількості 59 штук у період 2015 - 2018 роки переміщувалися по митній території України, перевозили вантажі з України/в Україну, а саме, встановлено факт переміщення залізничними вагонами-цистернами вантажів (дизельне паливо, бензин моторний) саме по митній території України від станції відправлення до станції призначення, які розташовані на території України.
Що також встановлено судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.
Згідно із пунктами 180.1 та 180.2 статті 180 ПК України, для цілей оподаткування платником податку, зокрема, є:
1) будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;
2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;
3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також: особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством; особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.
Особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
За приписами пункту 186.1 статті 186 ПК України місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.
Таким чином, у зв`язку із взяттям в оренду позивачем вагонів-цистерн у кількості 59 штук від TRIMFIYA INVESTMENTS LIMITED (Нікосія, Республіка Кіпр) у межах укладеного контракту у період 2015 - 2018 роки, які переміщувалися через митну територію України, перевозили вантажі з України/в Україну, суди обґрунтовано зазначили, що у позивача виник обов`язок подати митну декларацію та сплатити податки відповідно до положень статті 106 МК України.
При цьому, позивачем не доведено саме факт передачі вагонів-цистерн у кількості 59 штук від TRIMFIYA INVESTMENTS LIMITED (Нікосія, Республіка Кіпр) позивачу поза межами митної території України. Водночас, позивачем надано акти прийому-передачі вагонів у кількості 59 штук на території України. Сам по собі факт використання частини зазначених вагонів-цистерн та курсування їх за межами митної території України не є належним доказом відсутності підстав для декларування у відповідний митний режим.
Крім того, судами попередніх інстанцій правомірно зазначено, що згідно положень МК України саме на позивача покладено обов`язок декларування товарів, отриманих на підставі зовнішньоекономічного договору.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
ГУ ДПС у м. Києві доведено правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, прийнятих 25 червня 2018 року №0033561406 та №0033601406.
Враховуючи зазначені обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо безпідставності позовних вимог ТОВ "Євразія Транс Сервіс про визнання протиправними та скасування зазначених податкових повідомлень-рішень.
Представники позивача у касаційній скарзі та у судовому засіданні посилалися на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 березня 2019 року (справа № 813/2435/17) щодо застосування такої норми права у подібних правовідносинах, а саме у цій постанові Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, застосовуючи норми частини сьомої статті 106 МК України та норми Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік) дійшов висновку, що Конвенцією допускаються заборони та обмеження, які випливають з національних законів та нормативних актів.
На думку ТОВ "Євразія Транс Сервіс", правовідносини у справі, що розглядається та у справі № 813/2435/17, у якій Верховним Судом прийнята постанова від 12 березня 2019 року, є подібними.
Колегія суддів касаційної інстанції, вважає вказані посилання ТОВ "Євразія Транс Сервіс" безпідставними, по-перше, як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови та змісту постанови Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 813/2435/17, обставини справ не є тотожними.
Відповідно до статті 19 Конвенції, положення цієї Конвенції не створюють перешкод для застосування заборон та обмежень, які випливають з національних законів та нормативних актів і ґрунтуються на міркуваннях неекономічного характеру, таких, як міркування моралі чи піклування про громадський порядок, міркування громадської безпеки, гігієни чи здоров`я населення, або міркування ветеринарного чи фіто санітарного порядку, пов`язані із захистом диких видів тварин і рослин, яким загрожує вимирання (знищення), або міркування захисту авторських прав та промислової власності.
Разом з тим, Конвенція про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік) не містить заборони щодо обмеження застосування національним законодавством заходів економічного характеру.
Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 квітня 2019 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2019 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євразія Транс Сервіс" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 квітня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено 20 жовтня 2020 року.
Головуючий О.В.Білоус
Судді Н.Є.Блажівська
І.Л.Желтобрюх
