ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/16533/20 Суддя першої інстанції: Федорчук А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Горяйнова А.М.,

суддів - Оксененка О.М. та Костюк Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Печерського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправною відмову Печерського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Печерський відділ РАЦС), оформлену висновком від 02 липня 2020 року № 1168/20.8-09, у зміні імені по батькові з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 »;

- зобов`язати Печерський відділ РАЦС провести реєстрацію зміни по батькові з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 » та видати відповідне свідоцтво про зміну імені по батькові.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2020 року у відкритті провадження у справі за вказаним адміністративним позовом було відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права. Скаржник вказує на те, що заявлені нею вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, адже стосуються виключно правомірності дій Печерського відділу РАЦС як суб`єкта владних повноважень.

Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 від Печерського відділу РАЦС не надходив.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, призначеного на 24 вересня 2020 року, проте у судове засідання не з`явилися та про причини неявки суду не повідомили. За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, виходячи з такого.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Судом встановлено та сторонами справи не заперечується, що ОСОБА_1 19 червня 2020 року звернулася до Печерського відділу РАЦС із заявою про зміну імені по батькові з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 ».

Листом від 02 липня 2020 року № 1168/20.8-09 позивачу було відмовлено у задоволенні вказаної заяви та роз`яснено, що зміна по батькові можлива лише у випадках, передбачених ст. 295 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись із вказаним висновком Печерського відділу РАЦС, ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про відмову у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом, суд першої інстанції виходив з того, що в основу спору по суті покладено невирішені відносини щодо реалізації позивачем цивільних прав немайнового характеру. ОСОБА_1 оскаржує рішення відповідача не з підстав порушення ним вимог чинного законодавства та порядку розгляду заяви про зміну по батькові, а з підстав порушення її немайнових прав. Посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 810/2732/18 (К/9901/5276/19), суд першої інстанції зазначив, що спір у цій справі не має ознак публічно-правового, і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів не погоджується зазначеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

У відповідності до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах.

У свою чергу публічно-правовим спором, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, є спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Ознаки публічно-правового спору викладені, зокрема у постанові Великої Палати Верхового Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 463/6961/18, відповідно до якої публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Під владними управлінськими функціями, що здійснюються на основі законодавства, згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 420/3453/19, слід розуміти будь-які владні повноваження в рамках діяльності держави чи місцевого самоврядування, що не належать до законодавчих повноважень чи повноважень здійснювати правосуддя.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи питання про визначення юрисдикції цього спору з урахуванням зазначених висновків Верховного Суду, колегія суддів враховує, що передумовою для звернення до суду з адміністративним позовом стало те, що ОСОБА_1 , маючи намір змінити ім`я по батькові з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », звернулася до Печерського відділу РАЦС із заявою про реєстрацію відповідного акту цивільного стану. У якості підстави для зміни імені по батькові позивач зазначає, що до її свідоцтва про народження внесений запис про батька - ОСОБА_4 . Проте протягом багатьох років вона проживає з вітчимом - ОСОБА_5 ОСОБА_1 зазначає, що бажає ще тісніше пов`язати себе з вітчимом, взявши його ім`я для свого по батькові.

Відповідач вважає, що зазначена позивачем підстава для зміни по батькові не передбачена законом, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні відповідної заяви.

Згідно з ч. 3 ст. 49 Цивільного кодексу України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

Правові та організаційні засади державної реєстрації актів цивільного стану визначає Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

У відповідності до ч. 1 ст. 9 вказаного Закону державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться відповідно до цього Закону, Цивільного та Сімейного кодексів України та інших актів законодавства органами державної реєстрації актів цивільного стану.

Положеннями ч. 1 ст. 8 зазначеного Закону передбачено, що діяльність органів державної реєстрації актів цивільного стану ґрунтується на принципах додержання законності, захисту прав і законних інтересів громадян та держави, додержання таємниці державної реєстрації актів цивільного стану, належного документального оформлення проведеної державної реєстрації.

У свою чергу п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» до органів державної реєстрації актів цивільного стану відносить, зокрема, відділи державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції.

Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що Печерський відділ РАЦС є суб`єктом владних повноважень, на якого покладені функції зі здійснення державної реєстрації актів цивільного стану з метою офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Відповідач здійснює такі функції на основі та у порядку, що визначені законодавством.

Спірні правовідносини виникли саме у зв`язку з реалізацією Печерським відділом РАЦС владних управлінських функцій у відношенні ОСОБА_1 як особи, яка звернулася за проведенням державної реєстрації акту цивільного стану.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що у Печерський відділ РАЦС у спірних правовідносинах діє саме як суб`єкт владних повноважень, а спір, що виник між сторонами у справі, підлягає розгляду та вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

Колегія суддів враховує, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є не лише суб`єктний склад правовідносин, а й предмет спору та характер спірних правовідносин.

Предметом спору є відповідність прийнятого відповідачем рішення вимогам законодавства, що визначає порядок та підстави для здійснення державної реєстрації актів цивільного стану. Характер спірних правовідносин також вказую на виникнення між ОСОБА_1 та Печерським відділом РАЦС саме публічно-правового спору.

Суд першої інстанції при вирішенні питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 810/2732/18 (К/9901/5276/19), помилково вважаючи, що вона стосується спірних правовідносин.

Предметом спору у вказаній справі хоч і були вимоги про зобов`язання відділу реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису, проте підстави для звернення до суду і характер спірних правовідносин не є тотожними.

Позивач просив змінити національність в графі мати з «українка» на «німка» та внести зміни до актового запису про шлюб, вказавши в графі національність чоловіка «німець».

Визначаючи юрисдикцію цього спору, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що позивач, зазначаючи у позові про відмову відділу державної реєстрації актів цивільного стану у внесенні змін до актових записів, не просив визнати неправомірними такі дії відповідача, а мав намір вирішити питання про внесення змін щодо національності у вже існуючі записи, отже, спір у цій справі не має ознак публічно-правового, і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду також прийшла до висновку, що такий спір не підлягає розгляду не лише в порядку адміністративного судочинства, а й у судовому порядку взагалі.

Такий висновок обґрунтований тим, що чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах органами державної реєстрації актів цивільного стану національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено ст. 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається. Відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах органів державної реєстрації актів цивільного стану відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема незалежно від етнічного походження. Отже, національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу.

Натомість ч. 1 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 вказаного Закону державна реєстрація зміни імені (прізвища, власного імені, по батькові) проводиться лише стосовно громадян України. Державна реєстрація зміни імені проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою фізичної особи, яка досягла віку, встановленого законом, за місцем її проживання за наявності в архівах відділів державної реєстрації актів цивільного стану відповідних актових записів цивільного стану та відомостей у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян.

Отже, на відміну від національності, по батькові присвоюється особі одночасно з державною реєстрацією народження, зміна по батькові також підлягає обов`язковій державній реєстрації.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 810/2732/18 (К/9901/5276/19) як таку, що містить висновки, обов`язкові для врахування під час вирішення цієї справи, є необґрунтованим.

Враховуючи наведене колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , адже вона правильно визначила суд, до юрисдикції якого належить розгляд і вирішення цього спору.

Доводи апеляційної скарги позивача спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в ухвалі від 22 липня 2020 року та є підставою для її скасування.

Згідно з ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення без додержання норм процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 242, 238, 308, 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі - скасувати.

Справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Печерського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії - направити до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку.

Суддя-доповідач А.М. Горяйнов

Судді О.М. Оксененко

Л.О. Костюк