РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 жовтня 2020 року

м. Рівне

№817/905/16

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод металевих виробів"

до

Головне управління ДПС у Рівненській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод металевих виробів" (далі – позивач, ТОВ "Завод металевих виробів") звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі – відповідач, ГУ ДФС у Рівненській області), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

- від 06.06.2016 №0001511401, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "Податок на прибуток" у розмірі 409145,00 грн., з яких: 327316,00 грн. - за основним платежем; 81829,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- від 28.03.2016 №0000181302, згідно з яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 67296,65 грн., з яких: 67271,58 грн. - за основним платежем; 25,07 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач не наділений повноваженнями приймати у відношенні позивача спірні податкові повідомлення-рішення, як контролюючий орган вищого рівня, оскільки в силу ст. 62, 63 Податкового кодексу України функція податкового контролю, в тому числі і визначення за результатами контролю грошових зобов`язань платника, покладається саме на контролюючий орган, у якому платник податків перебуває на обліку, яким наразі є Сарненська об`єднана податкова інспекція Головного управління ДФС у Рівненській області. По суті виявлених перевіркою порушень податкового законодавства позивач зазначив, що оподаткування відсотків за позикою, отриманою позивачем від Публічного акціонерного товариства "Компанія з управління активами "Славутич-Інвест" здійснено відповідачем протиправно, оскільки сторонами договору позики розмір процентів було встановлено на весь період дії договору, а отже підстави нарахування процентів на рівні облікової ставки Національного банку України, як це передбачено ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, відсутні. Крім цього, позивач стверджував, що собівартість придбаних та реалізованих товарів у четвертому кварталі 2014 року ним визначена у відповідності з вимогами ст. 138 Податкового кодексу України, а саме, для цілей податкового обліку собівартість реалізованих виробничих запасів, зокрема, вартість придбаної сировини (цинк металевий у чушках) було зменшено на вартість зворотних відходів (гартцинку та згару цинку), відтак висновки податкового органу у цій частині є хибними.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 21.10.2016, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2017 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 16.04.2020 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод металевих виробів" - задоволено частково. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21.10.2016 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2017 - скасовано. Позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.03.2016 № 0000181302. В іншій частині справу направлено на новий розгляд Рівненського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду у частині позовних вимог ТОВ "Завод металевих виробів" до ГУ ДФС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.06.2016 №0001511401. Призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач, з підстав наведених у письмових запереченнях на адміністративний позов (т. 1 а.с. 137-139), позову не визнав. Зазначив, що позивачем протиправно не нараховано умовні відсотки за період 01.08.2014 – 31.12.2014 за Додатковою угодою від 31.07.2014 до Договору позики від 31.03.2014 №3/14/ІГТ на суму не повернутої заборгованості на кінець звітного періоду, що призвело до заниження інших доходів для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток. Крім того, відповідач стверджував, що в порушення положень Податкового кодексу України позивач неправомірно включив до складу витрат вартість сировини (цинк металевий в чушках) разом з вартістю зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, що призвело до завищення собівартості виготовленої і реалізованої продукції. Так, як зазначив відповідач, платником самостійно було встановлено справедливу вартість гартцинку та ізгари у сумі 1129726,21 грн. (Дт 26 Кт 23), в подальшому такі відходи було реалізовано, але при цьому за даними бухгалтерського обліку по картці особового рахунку № 26 така собівартість вже становила 2570760,17 грн., тобто завищена на 1441033,96 грн. у 4 кварталі 2014 року. Такі обставини спричинили заниження позивачем податку на прибуток, внаслідок чого контролюючим органом за наслідком перевірки правомірно донараховано позивачу суму грошового зобов`язання по податку на прибуток та застосовано штрафні санкції у відповідному розмірі. На підставі викладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою суду від 10.06.2020, за обґрунтованим клопотанням представника позивача, відкладено розгляд справи до 13.07.2020.

Протокольною ухвалою суду від 13.07.2020 допущено заміну первісного відповідача – ГУ ДФС у Рівненській області, його правонаступником – Головним управлінням ДПС у Рівненській області (далі – ГУ ДПС у Рівненській області) та оголошено перерву до 14.09.2020.

Ухвалою суду від 14.09.2020, відкладено розгляд справи до 19.10.2020.

Представники сторін в судове засідання не прибули. Про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до частин першої та дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, ухвалою суду від 19.10.2020 суд продовжив розгляд справи в письмовому провадженні.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Так, судом встановлено, що у лютому 2016 року на підставі наказу від 21.01.2016 № 34 посадовими особами Головного управління ДФС у Рівненській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 14.03.2016 №52/17-00-22-01/36697006 в зв`язку з порушенням позивачем вимог: пп.14.1.257 п.14 ст.14, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.138.2, п.138.4, п.138.6, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 2417633 грн.; п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1303000 грн.; пп.168.1.5 п.168.1 ст.168, пп. "а" п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, в результаті чого порушувались терміни сплати податку на доходи фізичних осіб із зарплати за лютий 2014 року в розмірі 52230,75 грн. терміном на 1 день, за червень 2014 року в розмірі 108427,78 грн. терміном на 1 день.

За результатами перевірки Головним управлінням ДФС у Рівненській області прийнято в тому числі податкове повідомлення-рішення від 28.03.2016 № 0000762201, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "Податок на прибуток" у розмірі 3022041,25 грн., з яких: 2417633,00 грн. - за основним платежем; 604408,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження Державною фіскальною службою України скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області від 28.03.2016 № 0000762201 в частині зменшення витрат по операціях з реалізації ТМЦ за цінами, нижчими за собівартість виготовленої (реалізованої) продукції за 2014 рік у сумі 953079 грн. та зменшення витрат по операціях з ТОВ "Завод №77" та у відповідній частині застосовані штрафні санкції, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга - без задоволення.

Враховуючи часткове скасування Державною фіскальною службою України податкового повідомлення-рішення від 28.03.2016 № 0000762201, ГУ ДФС у Рівненській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.06.2016 № 0001511401.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Рівненській області від 06.06.2016 № 0001511401 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірному податковому повідомленню-рішенню, суду слід зазначити наступне.

Так, судом встановлено, що у березні 2014 року позивач уклав з Публічним акціонерним товариством "Компанія з управління активами "Славутич-Інвест" договір позики від 31.03.2014 № 3/14/ІГТ, відповідно до якого отримав 6000000,00 грн. у позику зі сплатою процентів за користування у визначений цим договором строк.

За умовами договору, позичальник зобов`язаний сплатити проценти позикодавцю за користування позикою в розмірі 20% річних (п. 2.2). Нарахування процентів починається з моменту перерахування позики позичальникові з поточного рахунку позикодавця. Проценти нараховуються щомісячно та сплачуються позичальником не пізніше 10 числа кожного календарного місяця за попередній місяць згідно розрахунку (п. 2.3).

У липні 2014 року сторони уклали Додаткову угоду від 31.07.2014 до договору позики від 31.03.2014 № 3/14/ІГТ, згідно якої домовились:

- викласти пп. 2.2., 2.3. та 4.1. у такій редакції:

2.2. за цим договором позичальник зобов`язується сплатити проценти позикодавцю за користування позикою в розмірі 20 процентів річних, крім періоду з 01.08.2014 по 31.12.2014 включно, за який нарахування процентів за користування позикою здійснюється за ставкою 0 процентів річних.

2.3. нарахування та сплата процентів здійснюється позичальником самостійно, без окремої вимоги позикодавця.

4.1. строк позики розпочинається з моменту набрання чинності цим договором і становить 2 календарних роки. Остаточною датою повернення позики є 31.03.2016.

Нараховані відсотки за користування позикою за даним договором протягом 2 кварталу 2014 року склали 66862 грн., а протягом 3 кварталу 2014 року - 62895 грн.

Збільшуючи грошове зобов`язання з податку на прибуток відповідач дійшов висновку, що з метою оподаткування, умовно нараховані проценти (на суму позики) відповідно до пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК України є безповоротною фінансовою допомогою та підлягають включенню до доходу платника в період їх нарахування.

З такими висновками суд не погоджується з наступних підстав.

Згідно із ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Договір позики вважається безпроцентним, якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п`ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов`язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Податковий кодекс України розрізняє поняття “поворотна фінансова допомога” і “позика”.

Так, відповідно до пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК України поворотна фінансова допомога - це сума коштів, яка надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Позика, згідно пп. 14.1.267 п. 14.1 ст. 14 ПК України це грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами позичальнику на визначений строк із зобов`язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

Відповідно до пп.134.1.1. п.134.1. ст.134 ПК України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1. ст. 135 ПК України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

- доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

- інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Зокрема, підпунктом 135.5.4. п. 135.5 ст. 135 ПК України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Підпунктом 14.1.257 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що фінансова допомога надається на безповоротній або поворотній основі.

Абзацом сьомим пп. 14.1.257 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) було встановлено, що безповоротна фінансова допомога - це, зокрема, сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Тобто, умовне нарахування процентів здійснюються на суму поворотної фінансової допомоги, а не на суму позики. Позикодавець має право на отримання від позичальника процентів від суми позики (якщо інше не передбачено договором або законом), а розмір і порядок отримання процентів установлюють договором. Якщо у договорі не зазначено розмір процентів, то він визначається на рівні облікової ставки НБУ (ч. 1 ст. 1048 ЦКУ). Оскільки, позивачем отримано саме процентну позику, що зазначено в договорі (20% та 0%), а не поворотну фінансову допомогу умовне нарахування процентів не здійснюється, відтак, відсутні підстави визначати їх доходом.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.04.2020 по цій справі, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховуються судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що висновки контролюючого органу про заниження ТОВ «Завод металевих виробів» інших доходів за період з 01.08. по 31.12.2014 рік в сумі 377387,00 грн. є безпідставним, а податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Рівненській області від 06.06.2016 № 0001511401 в цій частині слід визнати протиправним та скасувати.

Щодо встановлення податковим органом завищення собівартості виготовленої і реалізованої продукції на вартість відходів, отриманих в процесі виробництва, то суду слід зазначити наступне.

Так, згідно з вимогами пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Пунктами 11-12 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.1999 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг),

яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Положення (стандарту).

Судом встановлено, що позивач здійснював діяльність з оцинкування, виготовлення металоконструкцій, в результаті якої утворюються відходи (супутня продукція) - гартцинк та ізгар.

Згідно наданої до перевірки картки рахунку № 201 "Сировина і матеріали" за 2014 рік позивачем списано цинку металевого в чушках 574368,166 кг: з них 425865,74 кг на виробництво готової продукції (Дт 801 Кт 201), а 89460 кг цинку металевого в чушках реалізовано покупцям (Дт 943 Кт201): Приватному підприємству "НВП "Центр Сталь".

У процесі виробництва з 59042,42 кг цинку металевого в чушках утворилися зворотні відходи (гартцинк і ізгар).

Як встановлено перевіркою, собівартість гартцинку та ізгари за справедливою вартістю має становити 1129726,11 грн. (Дт901 Кт 26). Однак, за даними бухгалтерського обліку позивача по картці особового рахунку № 26 "Готова продукція" собівартість гартцинку, ізгари становить 2570760,17 грн. (Дт 901 Кт 26).

Тобто відповідач дійшов висновку, що позивач неправомірно завищив собівартість виготовленої і реалізованої продукції за 4 квартал 2014 року на суму 1441034 грн., включивши до складу витрат вартість сировини (цинк металевий в чушках) разом із вартістю зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва.

Разом з тим, у акті перевірки позивача на сторінці 21 зазначено, що ТОВ «Завод металевих виробів» у 4 кварталі не задекларовано собівартість реалізованих виробничих запасів в сумі 2785039,00 грн. Д 943 "Собівартість реалізованих виробничих запасів" Кт 791 "Фінансовий результат" (т. 1 а.с.42).

Вказана обставина також підтверджена податковою декларацією позивача з податку на прибуток підприємства за 2014 рік, а саме Додатком ІВ, що містить інформацію щодо складових рядка 06.4 вказаної декларації та аналізом рахунку 79 (т. 1 а.с. 144-164, 165).

Відповідно до п. 149.1 ст. 149 Податкового кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податковою базою для цілей цього розділу визнається грошове вираження прибутку як об`єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135-137 та 138-143 цього Кодексу.

Оскільки, згідно наявних у матеріалах справи документів бухгалтерського обліку, ТОВ «Завод металевих виробів» не відніс собівартість реалізованих виробничих запасів в сумі 2785039,00 грн. до витрат підприємства за 2014 рік, то факт заниження податку на прибуток за IV квартал 2014 року у сумі 1441034 грн. відсутній.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Рівненській області від 06.06.2016 № 0001511401 в частині збільшення грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток за 4 квартал 2014 року слід визнати протиправним та скасувати.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень не обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження у ході розгляду справи, то адміністративний позов, у частині направленої справи на новий розгляд, слід задовольнити повністю.

Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Враховуючи наведене вище, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Рівненській області судові витрати у розмірі 6137 (шість тисяч сто тридцять сім) грн. 17 коп. сплачених згідно платіжних доручень № 601 від 15.06.2016 та № 3676 від 04.07.2016 (т. 1 а.с. 7, 124).

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області від 06.06.2016 № 0001511401.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод металевих виробів" (код ЄДРПОУ 36697006, вул. 17 Вересня, 21, м. Сарни, Рівненської області, 34504) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Рівненській області (код ЄДРПОУ 43142449, вул. Відінська, 12, м. Рівне, Рівненської області, 33023) судові витрати на суму 6137 (шість тисяч сто тридцять сім) грн. 17 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 22 жовтня 2020 року.

Суддя Д.П. Зозуля