ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2020 року м. Київ № 640/25751/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення ти виклику учасників справи адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю спільне підприємство «Агропромінвест» до Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві про визнання протиправною та скасування постанови,

установив:

Товариство з обмеженою відповідальністю спільне підприємство «Агропромінвест» (ТОВ СП «Агропромінвест», товариство, позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві (головне управління, Держпродспоживслужба, відповідач), в якому просить: визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві від 21 листопада 2019 року №211.

Позовні вимоги, з урахуванням відповіді на відзив, обґрунтовано низкою підстав, серед яких наступні:

- у Держпродспоживслужби та її територіальних органів відсутні повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів у правовідносинах, які не регулюються законодавством про захист прав споживачів (не містять положень про захист прав споживачів). Стягнення накладено за недотримання термінів виконання замовлення відповідно до Договору про виконання робіт від 06 квітня 2018 року №147, який є договором підряду, а не побутового підряду, а відтак не врегульовується законодавством про захист прав споживачів. Таким чином, відповідач порушив принципи державного нагляду (контролю), зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом; господарська компетенція позивача реалізовується, зокрема шляхом укладання з фізичними особами договорів підряду з виготовлення кухонних меблів, виробництва інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів та установлення столярних виробів. Договір передбачав виготовлення конструктивних елементів будинку та проведення будівельних робіт з їх встановлення, а не задоволення особистих потреб ОСОБА_1 . За правилами застосування загальних та спеціальних норм цивільного законодавства ч.2 ст. 627 ЦК України є загальною нормою цивільного законодавства, тому у правовідносинах, які регулюються спеціальними нормами інституту цивільного права підряд (ст.ст. 837-850, 852-854 та 858 ЦК України), не застосовуються.;

- всупереч вимогам закону, перевірку проведено не за адресою провадження господарської діяльності позивача і не в приміщенні органу нагляду. Засоби провадження господарської діяльності, що перебувають у власності позивача розташовані за адресою Київська область, Богуславський р-н, м. Богуслав, вул. Миколаївська, 8. Реквізити сторін зазначені у договорі не є офіційним джерелом інформації щодо визначення місця провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів.;

- відповідачем не погодженого з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері захисту прав споживачів проведення позапланових заходів державного нагляду (контролю): за скаргою адвоката Адвокатського об`єднання «Войніканіс-Мирського» Войніканіс-Мирського Я.С. в інтересах замовника ОСОБА_1 від 12.06.2019 за №вх10517/06-060; щодо стану виконання позивачем припису від 23.08.2019 №766; перед початком здійснення позапланових заходів державного нагляду(контролю) копій вищезгаданих погоджень позивачу не надано;

- постанова Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві про застосовування стягнень, передбачених статтею 23 ЗУ «Про захист прав споживачів» від 21 листопада 2019 року №211 не відповідає вимогам ч.1 ст. 250 Господарського кодексу України, оскільки сплинув річний строк застосування до суб`єкта господарювання адміністративно-господарської санкції, який слід рахувати після закінчення граничного строку виконання договору (18.07.2018 року);

- оскаржувану постанову підписано неуповноваженою посадовою особою, а можливість делегування відповідних повноважень іншим посадовим особам не передбачено.

Окрім того, позивачем у справі до матеріалів справи долучено документи на підтвердження витрат позивача, пов`язаних із розглядом справи.

Ухвалою суду від 20 січня 2020 року у справі відкрито провадження.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає наступне:

- проведення перевірки погоджено з Держпродспоживслужби України;

- зобов`язання на виконання робіт та надання послуг фізичним особам - споживачам врегульовуються законодавством про захист прав споживачів, яким надано додаткові правові гарантії захисту прав фізичних осіб - споживачів при укладенні та виконанні договорів про виконання роботи та надання послуг; виготовлення меблів за індивідуальним замовленням є побутовою послугою;

- перевірку правомірно проведено за фактичним місцем ведення діяльності, що зазначено у договорі на виконання робіт, окрім того, позивачем допущено представників головного управління до здійснення позапланового заходу;

- законодавством не передбачено обов`язку в контролюючого органу надавати погодження суб`єкту господарювання. Контролюючий орган лише пред`являє погодження на проведення перевірки. Підкреслено, що посадових осіб Головного управління до позапланового заходу допущено, а про порушення наведено лише у позовній заяві. В свою чергу, законодавством не передбачено отримання погодження з Міністерства економічного розвитку і торгівлі України для перевірки стану виконання припису.;

- актом встановлено триваюче порушення, яке тривало і на момент складання акту. Таким чином, строки застосування адміністративно-господарської санкції дотримано. Права позивача поновлено лише на виконання рішення суду.

Окрім того, відповідачем до суду подано клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.

Так, дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

ТОВ СП «Агропромінвест» та фізичною особою ОСОБА_1 укладено договір про виконання робіт №147 (далі - Договір №147), відповідно до якого Замовник - ОСОБА_1 доручає, а Виконавець - ТОВ СП «Агропромінвест» приймає на себе зобов`язання виготовити меблеві вироби та надати послуги з їх встановлення.

Договором визначено кінцевий термін виконання робіт, а саме не пізніше 18.07.2018 з дня отримання виконавцем попередньої оплати у розмірі, обумовленої в п.2.2. Договору.

Позивачем, 18.07.2018 забезпечено доставку та розпочато встановлення виробів, однак Замовник відразу звернула увагу позивача на їх неналежну якість, у зв`язку з чим акт виконаних робіт не підписано і повного розрахунку не здійснено.

У червні 2019 року Замовник звернулась до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до Товариства про розірвання Договору №147, стягнення на користь Замовника грошових коштів в розмірі 1290893 грн. 40 коп., з яких 221000 грн., що були сплачені як попередня оплата за виконання робіт згідно договору про виконання робіт №147 від 06.04.2018, 1027390 грн., неустойки за порушення кінцевого терміну виконання робіт, що передбачений договором про виконання робіт №147 від 06.04.2018; 42503 грн. 40 коп. збитки, понесені на придбання петель прихованого монтажу.

В свою чергу, у червні Замовник - ОСОБА_1 , в інтересах якої діяло Адвокатське об`єднання «Войніканіс-Мирського» в особі адвоката Войніканіс-Мирського Я. С., звернулась зі скаргою про порушення прав споживача (№вх10517/06-060) до Головного управління Дерпродспоживслужби в м. Києві.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15.10.2019 року у справі №753/11953/19 Договір №147 розірвано, стягнуто з товариства грошові кошти в сумі 221 000 гривень, що сплачені як попередня оплата за виконання робіт згідно Договору №147, 221000 гривень неустойки за порушення кінцевого терміну виконання робіт, що передбачений Договором №147, 42503, 40 грн. - понесені збитки по придбанню петель прихованого монтажу, всього 484503,40 грн.

01 листопада 2019 р. між Товариством та ОСОБА_1 укладено Угоду про добровільне виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва у справі №753/11953/19. У той же день Товариством сплачено ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 484503,40 грн., що підтверджується її заявою посвідченою приватним нотаріусом О.А. Савчук.

Цією ж датою Замовником за договором - ОСОБА_1 до Головного управління Дерпродспоживслужби в м. Києві складено заяву щодо поновлення порушених прав, якою повідомлено ГУ про те, що всі її права поновлено, жодних претензій до товариства вона не має, в зв`язку з чим просить не притягати товариство до відповідальності і не накладати стягнення.

До Головного управління, на його лист від 01.07.2019 року № 06.5/11792 щодо надання погодження (а.с. 73), з Держпродспоживслужби України надійшло доручення від 26.07.2019 року за №Вих-Д-15.3/11915-19 (а.с. 74) разом з погодженням з Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 18.07.2019 року № 3633-06/29754-03 (а.с. 75).

На підставі Наказу від 07.08.2019 року за №3750 (а.с. 76) та направлення від 07.08.2019 року за №3016 (а.с. 77) спеціалістами ГУ проведено позапланову перевірку (захід), за результатами якої складено акт від 23.08.2019 року №3750-1 (а.с. 78-).

В Акті від 23.08.2019 року № 3750-1 зафіксовано порушення: ч. 2 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів»; п. 25 «Правил побутового обслуговування населення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1994 р. №313; п. 8 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів».

Акт підписано та отримано директором ТОВ СП «Агропромінвест» ОСОБА_2 , про що свідчить його підпис (зворот а.с. 84).

Одночасно з актом перевірки, відповідачем складено припис №766, яким ТОВ СП «Агропромінвест» приписано усунути порушення вимог законодавства про захист прав споживачів та повідомити про це до 23 вересня 2019 року. Керівник товариства ознайомився з приписом, про що свідчить його підпис.

Стан виконання припису перевірено в ході перевірки здійсненої на підставі наказу №4632 та направлення №3711, що датовані 25.09.2019 року.

За результатами відповідної перевірки складено, підписаний та отриманий керівником товариства, акт №4632-1 від 02 жовтня 2019 року (а.с. 95-101), яким встановлено невиконання внесеного раніше припису №766 від 23.08.2019 року.

В подальшому, за результатами розгляду справи, Головним управлінням винесено постанову про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 21.11.2019 року №211, якою до товариства застосовано штраф у розмірі 221000 гривень (а.с. 90). В постанові зазначено, що суб`єктом господарювання недотримано терміни виконання замовлення відповідно до Договору про виконання робіт від 06.04.2018 № 147, що встановлено на підставі акту перевірки від 23.08.2019 року № 3750-1. Постанову скріплено підписом т.в.о. заступника начальника ГУ Караулова Віталія Дмитровича.

Вважаючи винесену постанову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надавши оцінку спірним правовідносинам, поясненням учасників судового процесу, а також доказам в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів регулює Закон України «Про захист прав споживачів» (Закон №1023).

Частиною першою статті 2 Закону №1023 визначено, що законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів.

Як визначено частиною першою статті 23 Закону №1023, у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб`єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність за:

1) відмову споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8, частиною першою статті 9 і частиною третьою статті 10 цього Закону, - у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів стосовно безпеки для життя, здоров`я та майна споживачів і навколишнього природного середовища, - у розмірі трьохсот відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб`єкт господарської діяльності не веде обов`язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

5) реалізацію продукції, забороненої відповідним державним органом для виготовлення та реалізації (виконання, надання), - у розмірі п`ятисот відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб`єкт господарської діяльності не веде обов`язковий облік доходів і витрат, - у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

6) реалізацію небезпечного товару (отрути, пестицидів, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила і умови безпечного його використання - у розмірі ста відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб`єкт господарської діяльності не веде обов`язковий облік доходів і витрат, - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

7) відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію або продавця (у випадках, визначених Законом України "Про електронну комерцію") - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб`єкт господарської діяльності не веде обов`язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

8) створення перешкод службовим особам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, та структурного підрозділу з питань захисту прав споживачів органу місцевого самоврядування у проведенні перевірки якості продукції, а також правил торговельного та інших видів обслуговування - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості реалізованої продукції за попередній календарний місяць, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб`єкт господарської діяльності не веде обов`язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

9) невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, про усунення порушень прав споживачів - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

10) реалізацію товару, строк придатності якого минув, - у розмірі двохсот відсотків вартості залишку одержаної для реалізації партії товару, але не менше п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

11) порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги - у розмірі ста відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги), а за ті самі дії, вчинені щодо групи споживачів, - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості виконаних робіт (наданих послуг) за попередній календарний місяць, але не менше п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

12) обмеження або відмову в реалізації прав споживачів, установлених частиною другою статті 17 цього Закону, - у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суд відзначає, що в оскаржуваній постанові відсутнє посилання на конкретний з наведених вище пунктів, в той час, як відповідальність за кожний з видів порушення є різною. Розмір застосованої санкції таким чином не обґрунтовано.

Суд також виходить з того, що штрафи передбачені частиною першою ст. 23 Закону №1023 є різновидом адміністративно-господарських санкцій.

Так, у статті 238 Господарського Кодексу України зазначено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Одним з видів адміністративно-господарської санкції є адміністративно-господарський штраф (ч. 1 ст. 239 ГК України).

Відповідно до частини першої статті 241 Господарського Кодексу України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Відповідач у справі, виходить з того, що відповідно до п. 7.1. Договору № 147 про виконання роботи від 06.04.2018, цей Договір набуває чинності з моменту підписання та діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань. Позивач не виконував свої зобов`язання по Договору № 147 тривалий час та відповідно за результатами перевірки виявлено триваюче порушення прав, тобто на момент складання акту порушення ще тривало. Позивачем лише 01.11.2019 року, на виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва у справі № 753/11953/19, поновлено права споживача.

Разом з тим, суд критично оцінює таку позицію відповідача та вважає, що позивач обґрунтовано посилається на те, що Договором №147 визначено кінцевий термін виконання робіт не пізніше 18.07.2018 року, і саме невиконання зобов`язань за договором до цієї дати є моментом допущення порушення.

Як вказано вище, адміністративно-господарські санкції спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, однак строк їх застосування обмежено річним з моменту вчинення порушення. Відповідне порушення допущено невиконанням зобов`язання у визначену договором кінцеву дату, відповідно річний строк слід обраховувати з наступної, тобто з 19.07.2018 року.

Зі змісту статті 250 ГК України випливає, що законодавець встановив граничні строки застосування уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарських санкцій до суб`єктів господарювання за порушення зазначеними суб`єктами встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Фактично у наведеній статті містяться два строкові обмеження. Одне з них полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися після закінчення одного року з дня вчинення порушення суб`єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема, вчинення правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Другий обмежувальний строк, встановлений у цій статті, полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть бути застосовані пізніше шести місяців з дня виявлення порушення встановлених правил здійснення господарської діяльності уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування. Таким чином, другий обмежувальний строк у застосуванні адміністративно-господарських санкцій за правопорушення у сфері містобудівної діяльності полягає у тому, що їх не може бути застосовано пізніше шести місяців із дня виявлення правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Аналіз приписів наведеної статті дає підстави для висновку, що при виявленні факту вчинення суб`єктом господарювання правопорушення відповідач має діяти в межах граничних строків, встановлених частиною першою статті 250 ГК. Закінчення будь-якого із встановлених зазначеною статтею строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом України у Постанові від 27 травня 2014 року №21-126а14, а також у Постанові Верховного Суду від 11.04.2018 р.

справа №804/401/17.

В контексті наведеного суд акцентує на тому, що як в акті перевірки, так і в оскаржуваній постанові, зазначено, що суб`єктом господарювання недотримано терміни виконання замовлення. Відтак вбачається, що санкцію застосовано за порушення умов договору, за невиконання його в обумовлений строк, за факт порушення, а не за продовження невиконання взятих зобов`язань. Подальше виконання договору чи відшкодування шкоди не перериває допущеного порушення, оскільки, в даному випадку, таке порушення відбулось тим, що роботи не виконано у визначений строк і подальше їх виконання, не змінить обставин порушення строку виконання договору. Тим більше зобов`язання не стає виконаним внаслідок відшкодування збитків і розірванням відповідного договору. Отже, відсутні підстави для того, щоб кваліфікувати допущене позивачем порушення, як триваюче.

Наведені обставини є самостійною і достатньою підставою для повного задоволення позову.

Водночас, інші підстави, про які зазначено в позові, суд вважає безпідставними та не обґрунтованими та вважає відповідні аргументи спростованими відповідачем у справі у поданих заявах по суті, зокрема відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив.

Так, суд відхиляє доводи позивача щодо відсутності у Держпродспоживслужби та її територіальних органів повноваження щодо здійснення державного контролю та накладення стягнень за недотримання термінів виконання замовлення відповідно до Договору про виконання робіт; щодо протиправності оскаржуваної постанови внаслідок проведення перевірки без вручення погодження центрального органом виконавчої влади, та не за належною адресою; щодо того, що постанову підписано неуповноваженою посадовою особою.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).

Враховуючи, що вимоги позивача в частині є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, в той час, коли відповідачем у цій частині належним чином наведені позивачем посилання не спростовано, суд доходить висновку про необхідність захисту прав позивача в судовому порядку.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 КАС України, суд зазначає наступне.

Частиною першою вказаної статті передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Що стосується заявленої позивачем вимоги про стягнення витрат, пов`язаних з розглядом справи, то на підставі розглянутих сторонами письмових пояснень та доказів, суд вважає, що встановлення фактичних обставин та правильного вирішення заявлених вимог необхідним є призначення судового засідання.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України

вирішив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю спільне підприємство «Агропромінвест», - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві від 21 листопада 2019 року №211.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю спільне підприємство «Агропромінвест» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві витрати, понесені на сплату судового збору в сумі 3842 грн.

Питання розподілу між сторонами судових витрат Товариства з обмеженою відповідальністю спільне підприємство «Агропромінвест», пов`язаних із розглядом справи вирішити шляхом постановлення додаткового судового рішення в судовому засіданні.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.М. Чудак