Справа № 127/20479/19

Провадження № 22-ц/801/1449/2020

Категорія: 40

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2020 рокуСправа № 127/20479/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідача Ковальчука О. В.,

суддів: Панасюка О. С., Якименко М. М.,

за участі секретаря Кирилюк Л. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа Банк», Державного реєстратора Комунального підприємства «Гарант+» Васюри Павла Володимировича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Нідзельська Ірина Євгенівна, Акціонерне товариство «Омега Банк», про визнання дій протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно,

за апеляційними скаргами Акціонерного товариства «Альфа Банк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 червня 2020 року та додаткове рішення цього ж суду від 06 липня 2020 року, ухвалені у м. Вінниці суддею цього суду ОСОБА_2 , дати складання їх повних текстів не відомі,

В С Т А Н О В И В:

В липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа Банк» (далі АТ «Альфа Банк»), Державного реєстратора Комунального підприємства «Гарант+» Васюри Павла Володимировича (далі державний реєстратор КП «Гарнат+» Васюра П. В.), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Нідзельська Ірина Євгенівна (далі приватний нотаріус Нідзельська І. Є.), Акціонерне товариство «Омега Банк» (далі АТ «Омега Банк»), про визнання дій протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, мотивуючи його тим, що для забезпечення виконання кредитного договору № 0104/0808/55-047 від 22 серпня 2008 року про отримання ОСОБА_1 кредиту у сумі 20000,00 дол. США, 22 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі ПАТ «Сведбанк»), та позивачем укладено іпотечний договір № 0104/0808/55-047-Z-1, посвідчений приватним нотаріусом Нідзельською І. Є., за умовами якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1 .

08 квітня 2011 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору (споживчий кредит) № 014/0808/55-047 від 22 серпня 2008 року, за умовами якого сторони дійшли згоди викласти перше речення п. 1.1 Кредитного договору у наступній редакції: «Банк має право надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 20000 доларів США, на строк по 22 червня 2028 року включно…».

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі продажу прав вимоги, за яким право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, укладеними з позивачем, передано до нового кредитора ПАТ «Дельта Банк».

15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк» укладено договір купівлі продажу прав вимоги за кредитним договором № 2621/0708/71-155 від 15 липня 2008 року.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 листопада 2016 року у справі № 127/9827/16-ц за позовом АТ «Альфа Банк» до ОСОБА_1 стягнуто на користь АТ «Альфа Банк» заборгованість за кредитним договором № 0104/0808/55-047 від 22 серпня 2008 року у розмірі 17957,29 дол. США, з яких 15984,69 дол. США заборгованість за кредитом, 1972,60 дол. США заборгованість по процентам за користування кредитом. Вирішено питання про судові витрати.

24 травня 2017 року відкрито виконавче провадження № 54003690 з виконання виконавчого листа № 127/9827/16-ц, виданого 23 грудня 2016 року.

13 червня 2019 року державним реєстраторомКП «Гарнат+»Васюрою П.В. вчинено реєстраційні дії щодо реєстрації за ПАТ «Альфа Банк» права власності на нерухоме майно, яке є предметом договору іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу .

Позивач вважає, що вказана державна реєстрація речових прав є незаконною, оскільки він жодних договір щодо вказаного нерухомого майна з АТ «Альфа Банк» не укладав, а іпотечний договір № 0104/0808/55-047-Z-1 від 22 серпня 2008 року фактично не містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке б відповідало вимогам ст. ст. 35-37 Закону України «Про іпотеку». Водночас, з тексту цього договору неможливо встановити чітко визначений спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, умови та порядок його застосування.

Станом на момент прийняття рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно за банком, жодного суб`єкта оціночної діяльності, який би проводив оцінку предмета іпотеки, у квартирі не було, отже АТ «Альфа Банк» не здійснювало оцінку нерухомого майна, яке є предметом іпотеки.

Крім того, для реалізації права на звернення стягнення на предмет іпотеки обов`язковим елементом є звернення кредитора до боржника з вимогою про виконання основного зобов`язання, а також сплив тридцятиденного строку на її виконання, однак така вимога не надходила на адресу ОСОБА_1 , а докази про її отримання та спливу вказаного строку державному реєстратору надані не були.

Вказане рішення державного реєстратора також порушує вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», так як спірна квартира є предметом застави згідно зі ст. 4 Закону України «Заставу» та виступає як забезпечення зобов`язань позичальника за споживчим кредитом, наданим кредитною установою - банком (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг») в іноземній валюті (доларах США) та є єдиним житлом ОСОБА_1 загальною площею 67,5 кв. м.

Пославшись на викладене, позивач просив суд скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 32039205 від 13 червня 2019 року 17:47:02, проведену державним реєстратором КП «Гарант+» Васюрою П. В., про реєстрацію права власності АТ «Альфа Банк» на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 67,5 кв. м., яка належить на праві власності ОСОБА_1 згідно договору купівлі продажу та є предметом іпотеки за кредитним договором № 0104/0808/55-047 від 22 серпня 2008 року, видавник: ВАТ «Сведобанк», та за Іпотечним договором № 0104/0808/55-047-Z-1 від 22 серпня 2008 року, видавник: Нідзельська І. Є., приватний нотаріус ВМНО.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 червня 2020 року позовні вимоги задоволено, скасовано державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 32039205 від 13 червня 2019 року 17:47:02, проведену державним реєстратором Комунального підприємства «Гарант+» Васюрою П. В. (зареєстрований у реєстрі за № 32039305) про реєстрацію права власності АТ «Альфа Банк» на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 згідно договору купівлі продажу квартири, загальною площею 67,5 кв.м. та є предметом іпотеки за кредитним договором № 0104/0808/55-047 від 22 серпня 2008 року, видавник: ВАТ «Сведбанк», та за Іпотечним договором № 0104/0808/55-047-Z-1 від 22 серпня 2008 року, видавник: Нідзельська І. Є., приватний нотаріус ВМНО. Стягнуто в рівних частках з Акціонерного товариства «Альфа Банк», Державного реєстратора Комунального підприємства «Гарант+» Васюри П. В. на користь держави судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

25 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з заявою про винесення додаткового рішення для вирішення питання про стягнення з відповідачів витрат на правничу допомогу.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області 06 липня 2020 року стягнуто в рівних частках з Акціонерного товариства «Альфа Банк», Державного реєстратора Комунального підприємства «Гарант+» Васюри П. В. на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000, 00 грн.

Не погодившись із ухваленими рішеннями, АТ «Альфа Банк», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, в апеляційних скаргах просить оскаржувані рішення скасувати та постановити нові, якими у задоволенні позовних вимог та вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

У поданих на апеляційні скарги відзивах позивач зазначив, що оскаржувані відповідачем рішення вважає законними, а тому просить апеляційний суд залишити їх без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції від 10 червня 2020 року в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (п. 2, п. 4, п. 6 п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України).

Згідно з ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що 22 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0104/0808/55-047 (кредитний договір «Споживчий кредит під заставу житлової нерухомості») (т. 1, а. с. 57-61), за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 20000,00 дол. США на строк по 22 червня 2018 року включно. Кредит надається позичальнику лише після укладення іпотечного договору об`єкту нерухомості, а саме: квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 67,5 кв. м.

22 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 , для забезпечення виконання вимог, що випливають з кредитного договору № 0104/0808/55-047 від 22 серпня 2008 року, укладено іпотечний договір № 0104/0808/55-047-Z-1, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Нідзельською Іриною Євгенівною, за умовами якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 67,5 кв. м., що належить ОСОБА_1 направі власностіна підставідоговору купівлі-продажуквартири,посвідченого 30грудня 2004року приватнимнотаріусом Вінницькогорайонного нотаріальногоокругу ДробахоюВ.О.за реєстровимномером 1948,зареєстрованого вКП «Вінницькеобласне об`єднанебюро технічноїінвентаризації» 17січня 2005року,записаного вреєстрову книгу№ 6за реєстровим№ 15/564.(т. 1, а. с. 53-54).

Пунктом 10.3 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель має право обирати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з п. 11 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов`язання повністю або частково, у тому числі, якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов`язанням та цим договором.

При настанні зазначених у першому абзаці цього пункту договору випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та зобов`язань, передбачених цим договором, у строк що не перевищує тридцять календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору.

У п. 12 іпотечного договору встановлено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із таких способів: п.12.1. - за рішенням суду; п.12.2. - у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; п. 12.3. згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеним шляхом здійснення застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке викладене в п.п. 12.3.1. та 12.3.2. цього договору.

В п. 12.3.1. іпотечного договору сторони погодили, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

08 квітня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк», яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк», та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору (споживчий кредит) № 014/0808/55-047 від 22 серпня 2008 року, за умовами якого сторони дійшли згоди викласти перше речення п. 1.1 Кредитного договору у наступній редакції: «Банк має право надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 20000 доларів США, на строк по 22 червня 2028 року включно.» (т. 1, а. с. 62).

08 квітня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк», яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк», та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до договору іпотеки № 0104/0808/55-047-Z-1 від 22 серпня 2008 року, за умовами якого сторони домовились п. 12.3 договору іпотеки викласти в наступній редакції: «12.3.1 сторони домовились, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки здійснюється згідно зі ст. 37Закону України«Про іпотеку»на підставінаступного застереження:задоволення вимогіпотекодержателя здійснюєтьсяшляхом набуттяправа власностіна предметіпотеки врахунок виконанняосновного зобов`язання.Предмет іпотекинабувається увласність іпотекодержателяза вартістю,що будевизначена напідставі висновкусуб`єкта оціночноїдіяльності.

Сторони, з розумінням змісту ст. 37 Закону України «Про іпотеку» свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту п. 12.3 цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації не залежно від претензій іпотекодавця.

12.3.2 Сторони домовились, що продаж предмета іпотеки здійснюється згідно зі ст. 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі наступного застереження: задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом продажу предмета іпотеки від імені іпотекодержателя будь-якій особі.»

Крім того, сторони домовились доповнити договір іпотеки пунктом 12.4 в наступній редакції: «Згідно з окремим договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Укладеним між сторонами, який передбачає наступні способи звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотекодержателю право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки віл імені іпотекодержателя у порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

25 травня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір купівлі продажу прав вимоги, за яким право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, укладеними з ОСОБА_1 , передано до нового кредитора ПАТ «Дельта Банк» (т. 1, а. с. 104-120).

15 червня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Публічним акціонерним товариством «Альфа Банк» укладено договір купівлі продажу прав вимоги за кредитним договором та іпотечним договором № 0104/0808/55-047-Z-1, укладеними з ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 121-130).

28 травня 2013 року завершено державну реєстрацію статуту з повним найменуванням банку АТ «Сведбанк» перейменовано на ПАТ «Омега Банк».

24 травня 2017 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 54003690 з виконання виконавчого листа № 127/9827/16-ц від 23 грудня 2016 року, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа Банк» заборгованості за кредитним договором № 0104/0808/55-047 від 22 серпня 2008 року у розмірі 17957,29 дол. США, з яких 15984,69 дол. США заборгованість за кредитом, 1972,60 дол. США заборгованість по процентам за користування кредитом, а також 6767,12 грн витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору (т. 1, а. с. 66).

11 березня 2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес АССІСТ» проведено оцінку вартості квартири АДРЕСА_2 . та належить ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 30 грудня 2004 року. Відповідно до висновку про вартість майна від 28 березня 2019 року вартість вказаної квартири складає 626738,00 грн (т. 1, а. с. 135).

Відповідно до повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням № К/И/УСБ/Б/1 від 28 березня 2019 року, адресованого ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_3 , Акціонерне товариство «Альфа Банк» вимагало сплатити борг за кредитним договором, розмір якого станом на 13 березня 2019 року становив 29273,17 дол. США, що відповідно до курсу НБУ станом на 13 березня 2019 року становив 771627,67 грн. В порядку ст. ст. 35, 36 Закону України «Про іпотеку» попереджено, що в разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку Акціонерне товариство «Альфа Банк» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Також повідомлено, що у випадку задоволення вимог іпотекодержателя в порядку, передбаченому Законом України «Про іпотеку», ОСОБА_1 буде прощено (анульовано) залишок непогашеної заборгованості за кредитом (т. 1, а. с. 131).

Згідно з описом вкладення поштового відправлення та реєстру поштових відправлень № 91 28 березня 2019 року Акціонерним товариством «Альфа Банк» на ім`я ОСОБА_1 направлено повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (т. 1, а. с. 132). Вказаний лист був відправлений за трек-номером 1402405373569, проте не був вручений адресату з підстав «інші причини» та був повернутий відправнику, що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту «Укрпошти» (т. 1, а. с. 134).

У листі-повідомленні Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба експрес-доставки «Меркурій» № 342/08 без дати, адресованому Акціонерному товариству «Альфа Банк», зазначено, що відправлення № S002848854 від 13 травня 2019 року, отримувач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , після двох невдалих спроб вручення кур`єром, повернуто відправнику (т. 1, а. с. 165).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 174548536 від 19 липня 2019 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 13червня 2019року державнимреєстратором Комунальногопідприємства «Гарнат+»Васюрою ПавломВолодимировичем зареєстровано за Акціонерним товариством «Альфа Банк». Даний запис вчинено на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги, серія та номер: 2292, 2293, виданого 25 травня 2012 року; договору купівлі-продажу прав вимоги, серія та номер: 937, виданого 15 червня 2012 року; кредитного договору, серія та номер: 0104/0808/55-047, виданого 22 серпня 2008 року; повідомлення (вимога), серія та номер: К/И/УСБ/Б/І, виданого 08 березня 2019 року, видавник: АТ «Альфа Банк»; іпотечного договору, серія та номер: 249, виданого 22 серпня 2008 року (т. 1, а. с. 9).

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 178115109 від 20 серпня 2019 року встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , яка перебуває в іпотеці ПАТ «Альфа Банк» та на яку 01 червня 2017 року накладено арешт на підставі постанови державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області. Іншого нерухомого майна ОСОБА_1 немає (т.1,а.с.67-68).

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України, відповідно до якої якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Застава є способом забезпечення зобов`язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 1 Закону України «Про заставу», стаття 572 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини першої та третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону).

Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки.

У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями (п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

За змістом статті 18 вказаного Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, в редакції, чинній на момент проведення реєстраційних дій (далі Порядок № 1127), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Отже, на державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов`язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 61 Порядку № 1127, необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.

У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Апеляційний суд звертає увагу, що положення ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» та п. 61 Порядку № 1127 спрямовані на фактичне повідомлення іпотекодавця, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на його майно, тому повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Крім того, як порушення державним реєстратором порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, так і порушення порядку повідомлення іпотекодавця про вимогу про усунення порушення є самостійними і достатніми підставами для скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.

Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).

Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

На підставі викладеного та встановлених у справі обставин, а саме невручення ОСОБА_1 у зв`язку з «іншими причинами» поштового відправлення за трек-номером 1402405373569, у якому містилось повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням № К/И/УСБ/Б/1 від 28 березня 2019 року, апеляційний суд дійшов висновку, що АТ «Альфа Банк» не надало належних та допустимих доказів отримання боржником письмової вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, тобто не надало доказів направлення позивачу повідомлення відповідно до вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» та порушило процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки.

Апеляційний судзвертає увагу,що правовласності наспірну квартирудержавним реєстратором зареєстровано за АТ «Альфа Банк», зокрема на підставі повідомлення (вимоги), серія та номер: К/И/УСБ/Б/І від 08 березня 2019 року, проте в матеріалах справи відсутнє таке повідомлення, як і відсутні докази направлення його позивачу.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за АТ «Альфа Банк», здійснене державним реєстратором 13 червня 2019 року, підлягає скасуванню, оскільки при перевірці належності документів, наданих під час реєстрації права власності на предмет іпотеки за банком, державним реєстратором не перевірено чи належним чином реалізовано банком обов`язок, передбачений статтею 35 Закону України «Про іпотеку», щодо направлення боржнику вимоги про усунення порушення, та не з`ясовано, чи вручена така вимога іпотекодавцю, чим порушено вимоги Порядку № 1127.

Крім того, вірними є висновки місцевого суду про те, що на квартиру АДРЕСА_2 , яка використовується як місце постійного проживання ОСОБА_1 та є предметом іпотеки у забезпечення вимог за кредитним договором від 22 серпня 2008 року, укладеного в іноземній валюті, не може бути звернуто стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у зв`язку із дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII, отже у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за банком.

Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а та висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18.

Доводи апеляційної скарги про те, що АТ «Альфа Банк» вживало всіх можливих заходів щодо направлення та вручення іпотекодержателю повідомлення вимоги, апеляційним судом відхиляються, оскільки поштове відправлення, у якому містилось повідомлення вимога, позивачу вручено не було, а з листа-повідомлення ТОВ «Служба експрес-доставки «Меркурій» № 342/08 не можливо встановити, які самедокументи булинаправлені увідправленні №S002848854від 13травня 2019року.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду першої інстанції щодо неможливості звернення стягнення на спірну квартиру шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у зв`язку із дією Закону України № 1304-VIIне відповідаютьправовій позиції,викладеній упостанові ВерховногоСуду ускладі Об`єднаноїпалати Касаційногоцивільного судувід 09грудня 2019року усправі №464/8589/15-ц,апеляційний судтакож відхиляє,оскільки ВеликаПалата ВерховногоСудуупостанові від19травня 2020року усправі №644/3116/18відступила відвказаних висновків Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду та дійшлависновку провідсутність підставдля відступувід висновкуу подібнихправовідносинах щодо застосування положень Закону № 1304-VII, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, який було враховано місцевим судом під час вирішення цієї справи по суті заявлених вимог, та відповідно до якого Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Всі інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншої оцінки доказів, ніж зроблена судом першої інстанції, однак висновків суду не спростовують, а тому відхиляються.

Крім того, апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції від 06 липня 2020 року в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а додаткове рішення суду скасувати з огляду на таке.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 та 3 (пункт 1) ст. 133 та ч. 1 - 3 ст. 137 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частини 1-3 ст. 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

У п. 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України встановлено, що позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З матеріалів справи вбачається, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат та заяву про намір подати докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення судового рішення позивач до суду першої інстанції не подавав, та лише 16 червня 2020 року звернувся до суду першої інстанції з заявою про винесення додаткового рішення (т. 2, а. с. 188-189), яку ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2020 року повернуто без розгляду (т. 2, а. с. 191-192).

25 червня 2020 року ОСОБА_1 повторно подав заяву про винесення додаткового рішення про стягнення витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката (т. 2, а. с. 194-195), до якої долучив детальний розрахунок судових витрат (т. 2, а. с. 196-197), угоду № 1 від 18 липня 2019 року про надання правової допомоги у цивільній справі у Вінницькому міському суді, оплата за яку становить 12000,00 грн. (т. 2, а. с. 198) та квитанцію № 1 від 18 липня 2019 року про сплату 12000 грн за надання правової допомоги у цивільній справі у Вінницькому міському суді (т. 2, а. с. 199).

Апеляційний суд вважає, що оскільки, в порушення вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України, позивач у встановлений процесуальним законом строк не заявляв про намір подати докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення судового рішення та не надавав попередній (орієнтовний) розрахунок суми таких витрат, тому відсутні підстави для розгляду поданих разом з заявою про ухвалення додаткового рішення документів.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15.

З урахуванням наведеного та встановлених у справі обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки позивач пропустив строк для подання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу та, як наслідок, підстави для розгляду поданих разом з заявою про ухвалення додаткового рішення документів відсутні, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про ухвалення додаткового рішення та стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_1 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного вище, оскільки доводи апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 10 червня 2020 року висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість цього оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст.375ЦПК України вказану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Водночас, апеляційний суд дійшов висновку, що додаткове рішення в законній силі залишатись не може та відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства«Альфа Банк»на рішенняВінницького міськогосуду Вінницькоїобласті від10червня 2020рокузалишити без задоволення, а рішення Вінницького міськогосуду Вінницькоїобласті від10червня 2020року без змін.

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства«Альфа Банк»на додатковерішення Вінницькогоміського судуВінницької областівід 06липня 2020рокузадовольнити, скасувати вказане додаткове рішення, у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді : О. С. Панасюк

М. М. Якименко

Повний текст постанови виготовлено 20 жовтня 2020 року.